За часів Російської імперії навчання хлопців та дівчат майже в усіх навчальних закладах було роздільним. Та й освіта в країні, де більшість населення складали селяни, була доступна далеко не всім. У кінці XIX — на початку ХХ століття Російська імперія за рівнем грамотності населення посідала одне з останніх місць у Європі.
Якість освіти залежала і від статі. Хлопці отримували набагато більший обсяг знань. Усе тому, що на той час в більшості європейських країн саме чоловік отримував провідну роль в усіх сферах державного і суспільного життя.
Жінка ж мала присвятити себе в основному сімʼї, тому вважалося, що дівчатам зовсім не потрібні академічні наукові знання. Зазвичай у жіночих гімназіях і пансіонах вивчали словесність, танці, домоведення, заняття рукоділлям та етикет. Іноземні мови часто входили до навчання за окрему плату за бажанням батьків.
Урок фізкультури в приватній жіночій гімназії Катерини Євсєєвої на вулиці Олександрівській (нині вулиця Петра Сагайдачного) на Подолі в Києві, до 1913 року. Урок «Закону божого» у Першій Імператорській Олександрівській чоловічій гімназії на Бібіковському бульварі (нині бульвар Тараса Шевченка) в Києві, 1910-і роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Захопивши владу в 1917 році, більшовики взяли курс на боротьбу з «тяжким спадком царського режиму» практично в усіх сферах життя. Це стосувалося і шкіл. «В усіх навчальних закладах запроваджується спільне навчання учнів обох статей. У найменуванні всіх навчальних закладів опускаються слова «чоловіча» і «жіноча». Усі навчальні заклади приймають на свої вакансії учнів обох статей на рівних підставах», — наголошувала постанова Народного комісаріату просвіти від 31 травня 1918 року. Тепер хлопчики і дівчатка займалися разом навіть на фізкультурі, роздільними залишалися тільки уроки праці.
Крім задекларованого рівноправʼя, у спільного навчання були і суто практичні плюси. Така система дозволяла заощадити на будівлях шкіл і на кількості вчителів. Крім того, в тому ж 1918 році більшовики скасували шкільну форму. У нової влади просто не було на неї грошей, тому уніформу учнів оголосили «символом несвободи і пережитком минулого».
Викладачі та випускники Київської семирічної трудової школи № 50, 1925 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У 1930-х більшовики остаточно зміцніли при владі й почали поступово повертати деякі атрибути «старого режиму». Наприклад, в армію повернули погони, ордени, офіцерські та генеральські звання.
У цей же час у верхівці керівництва почали говорити про повернення до роздільного навчання хлопців і дівчат. Одним з головних прихильників цієї ідеї був сам Сталін, якому здавалося, що хлопці зростають занадто «жіночними». Країна готувалася до великої війни. На це переорієнтували важку промисловість, а в школах робили ухил на військово-патріотичне виховання. До цього часу в школи вже повернули форму, причому у хлопців вона була військового зразка — кашкет, гімнастерка і поясний ремінь солдатського типу.
Учні середньої школи при заводі «Арсенал» на заняттях з військової підготовки, 1938 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Спочатку повернути роздільне навчання хлопців та дівчат планували у 1941 році, але завадив напад Німеччини на СРСР. До цього повернулися в травні 1943 року, коли ситуація почала складатися вже на користь союзників з антигітлерівської коаліції. Зрештою радянські чиновники оголосили, що «рівноправʼя статей у частині доступності освіти вже досягнуто», і вирішили повернути роздільне навчання під приводом того, що воно «буде сприяти зміцненню дисципліни і усуне не завжди здорові взаємовідносини між протилежними статями».
Перший урок в 1-А класі Київської жіночої середньої школи № 33 1 вересня 1949 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Спочатку роздільне навчання запроваджували лише у великих містах — Москві, Ленінграді, столицях союзних республік, обласних і великих промислових центрах. Адже згідно з інструкцією, у кожної школи — і чоловічої, і жіночої — має бути окрема будівля, а також усе необхідне навчальне приладдя. У містах України, Білорусі та Балтії таку практику запроваджували у міру того, як їх звільняли від німецьких військ.
У Наркоматі освіти одразу ж вирішили, що чоловічі школи мають фінансуватися краще за жіночі. Адже для хлопців планували збільшити кількість лабораторних та практичних занять з фізики, хімії, біології, тому що «країна потребувала інженерів, учених і будівельників».
Викладач фізики Київської середньої школи № 147 проводить досліди разом із учнями 7-Б класу, 8 лютого 1949 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Кадри перерозподілили так, щоб з хлопцями працювали більш досвідчені та кваліфіковані педагоги. Зʼявилися навіть чоловічі школи з іноземною мовою навчання, де викладачі отримували на 50 відсотків більше звичайної ставки. Окремі кошти виділяли на те, щоб створювати в чоловічих школах додаткові спортивні секції, адже «хлопці в силу своїх природних особливостей більш рухливі, їм потрібно реалізовувати надлишок енергії». У чоловічих шкіл був пріоритет і в підборі будівель.
Учні грають у баскетбол на спортмайданчику Київської середньої школи № 131, 1949 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Офіційно познайомитися і поспілкуватися хлопці та дівчата могли на спільних шкільних заходах, які влаштовували кілька разів на рік на різні свята. Особливо популярними стали спільні новорічні бали-маскаради. Головне було — встигнути дістати «хороші» костюми, які видавали напрокат на спеціальних складах.
Новорічний бал у Київській жіночій школі № 57, січень 1947 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
На ділі втілити таку реформу освіти виявилося непросто. В першу чергу, не вистачало будівель, особливо в зруйнованих війною містах. Іноді хлопчикам і дівчаткам доводилося навчатися в одній школі у дві-три зміни. Або займатися на різних поверхах, або на одному поверсі, розділеному деревʼяною перегородкою.
Педагогічних кадрів теж не вистачало. За інструкцією, директорами чоловічих шкіл мали бути чоловіки, а жіночих — жінки, але чоловіків-директорів було мало. У чоловічих школах була велика плинність кадрів, тому що вчителям часто було складно підтримувати дисципліну в класі. Ось як згадує цей період одна з викладачок: «У нас на сходах хлопці лихословлять, курять. Один так вдарив на вулиці іншого учня, що зламав йому перенісся. Учень 7 класу викинув з вікна 20 чорнильниць, а потім парту. Остання потрапила на балкон і мало не вбила прибиральницю».
Вчителька Київської середньої школи № 155 пояснює учениці 11 класу, як краще скласти конспект для проведення уроку в молодших класах, 7 березня 1949 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Ще один провал реформи стосувався гендерної рівності. У хлопців швидко зʼявилося презирливе ставлення навіть до тих дівчат, з якими вони ще недавно сиділи за однією партою. Дівчат звинувачували в тому, що вони оцінювали хлопців тільки за вмінням танцювати на шкільних балах. А жіночі школи зневажливо називали «бабськими», в яких нічому корисному не вчать.
Члени гуртка юннатів Київської середньої школи № 74 майструють шпаківні, 10 березня 1948 року. «Весняний танець» у виконанні учасниць балетного гуртка Київської жіночої середньої школи № 89, 1949 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Дійшло до того, що в пресі розгорнулася ціла громадська дискусія з приводу того, яке навчання краще — спільне або роздільне. Центром дискусії стала «Літературна газета» — орган Спілки письменників СРСР. Крім адекватних аргументів на кшталт проблем повноцінної комунікації та соціалізації дітей, не обходилося і без ідеології. Противники роздільної системи навчання називали її «переспівами теорій буржуазних ідеологів про інтелектуальну неповноцінність жінок», через що у дівчаток зʼявляються «ознаки споживацтва і міщанства». А прихильники говорили, що це «дуже прогресивний підхід, оскільки дозволяє поліпшити результати навчання, а також сконцентруватися на вихованні справжніх чоловіків», а дівчата — «майбутні матері, і виховувати їх потрібно відповідно».
Перший урок в одному з класів Київської середньої школи № 117, 1 вересня 1955 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Редактори «Літературної газети» відправляли копії сотень таких листів верхівці ЦК КПРС. Там вже розуміли, що все пішло не так, але поки Сталін був живий, реформу ніхто не збирався скасовувати. Тільки наступного року після його смерті постановою Ради Міністрів СРСР від 18 липня 1954 року повернули спільне навчання хлопців і дівчат у школах. Причому офіційна мотивація була та сама, що і в 1943 році, коли запроваджували роздільне навчання — «прагнення поліпшити дисципліну учнів». Так через 11 років хлопчики і дівчатка знову опинилися за однією партою, от тільки уроки праці як були, так і залишилися роздільними.
Підтримайте «Бабель» донатом! Це допоможе нам продовжувати боротися з гендерною дискримінацією на всіх фронтах.
Учениці 7-Б класу Київської середньої школи № 71 готують вареники на уроці домоведення, 15 березня 1958 року. Учні Київської середньої школи № 71 виготовляють стільчики для дитячого садка на шкільній фабриці меблів, квітень 1959 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного