Депутата Миколу Тищенка влада відправила на Закарпаття. Там він воює з керівником ОДА, дружить із контррозвідником і чекає вибачень від Порошенка. Один день із «ревізором президента». Епізод перший

Тищенко та Київ

О девʼятій ранку в залі внутрішніх рейсів аеропорту «Бориспіль» людно. Ще місяць тому тут було важко знайти людину без маски, зараз таких приблизно половина. Праворуч від входу — невеличке кафе. Поруч сидить голова парламентського комітету з енергетики, «слуга народу» Андрій Герус. Він теж летить на Закарпаття. Шостого липня там пройде форум «Інтеграція українських і європейських енергоринків». Через форум на нашому рейсі в Ужгород sold out. Двадцять другого квітня Герус модерував закрите онлайн-засідання фракції «слуг» — там обговорювали святкування дня народження дружини Тищенка в київському готелі Fairmont.

— Що тоді говорив Тищенко, якось виправдовувався, пояснював? — запитую я в Геруса.

— Не скажу, що він виправдовувався. Говорив, що все відбувалося в готельному номері і за правилами карантину.

— А що у фракції думають про його призначення на Закарпаття?

Герус бере паузу і пару секунд обмірковує формулювання.

— Хто б що не говорив, а Микола дуже активний, там йому це знадобиться, — це не відповідь на моє запитання, але нам час на посадку.

Відверто і, головне, публічно говорити про Тищенка не готовий не тільки Герус. Всередині фракції СН багато хто депутата не любить, але конфліктувати з ним публічно не хочуть або бояться. Найпопулярніші претензії: самозакоханий, нікого не слухає, хизується звʼязками з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком, грубіянить, погано розуміється на політиці. За спиною однопартійці Тищенка кажуть, що на Закарпаття його послали подалі від гріха — щоб не створював нові скандали і не дратував журналістів. У Києві після цього стало спокійніше, а як на Закарпатті — хто знає, туди ще потрібно дістатися.

Тепер зробити це набагато простіше. З 6 червня з «Борисполя» до Ужгорода три рази на тиждень літає літак. Запустити його намагалася і попередня влада. Команда президента Петра Порошенка відкрила аеропорт у березні 2019-го, за кілька тижнів до першого туру президентських виборів, про це написали ЗМІ, а вже через кілька днів після перемоги Володимира Зеленського рейс закрили. Тищенко, який запуск літака вважає особистою перемогою, любить розповідати цю історію про «попередників».

До трапа літака Тищенко підʼїздить окремо і заходить одним з останніх. З ним у ніс літака проходять ще троє — прессекретар Ганна Лавриненко, позаштатний радник по Закарпаттю Володимир Пригладь і помічниця Евеліна Андрієвська. Чоловік співачки Наталії Валевської Пригладь на парламентських виборах 2019 року йшов від 214 київського округу, але програв. Зараз очолює закарпатську філію держпідприємства «Фінансування інфраструктурних проєктів». Андрієвська на місцевих виборах під 13 номером намагалася потрапити до Київради від «слуг» і теж не пройшла. У літаку Тищенко та Андрієвська сідають поряд. Через 15 хвилин після зльоту ми з Евеліною міняємося місцями. І починаємо з початку — як Тищенко потрапив у СН. На розмову у нас майже дві години. За цей час із Києва можна долетіти, наприклад, до Чорногорії.

— Хто запросив вас у команду «слуг» на [парламентських] виборах 2019-го?

— Був 219 округ. Там системно перемагав один депутат — Олександр Третьяков. Шанси забрати округ були примарні. Я виявив бажання взяти участь у кампанії, і мені надійшла відповідна пропозиція.

— Надійшла пропозиція від кого, з ким конкретно говорили, з Єрмаком?

— Говорив з ОП і з нашим штабом. Андрій... Борисович [Єрмак] не приймав рішення сам. З ним я не розмовляв — це був би конфлікт інтересів.

Справжній конфлікт у кандидата в депутати Тищенка трапився з київською командою мажоритарників від СН і їхнім куратором Олександром Ткаченком — з цього почалося багато проблем депутата. Частина цієї команди мала відношення до медіахолдингу «1+1 Медіа», партії «Укроп» і відомого столичного забудовника Андрія Вавриша (ось великий профайл про нього). Останній був близьким другом тодішнього голови ОП Андрія Богдана.

— Чому у вас виник конфлікт із Ткаченком і київською командою?

— У нас із Сашком різна ідеологія, філософія, підхід до життя. Напевно, все почалося з телебачення.

Тищенко розповідає, що в 2018 році, коли він був ведучим програми «Ревізор» на «Новому каналі», його покликали на «1+1» брати участь у головному проєкті каналу «Танці з зірками». Він погодився, але попередив, що танцювати не вміє. Канал гарантував йому певну кількість ефірів, але обіцянки не дотримав, і Тищенко швидко вибув з програми.

— Яким чином вам могли гарантувати ефіри, якщо за учасників голосує незалежне журі та глядачі?

— Послухайте, ми ж чесно зараз говоримо. У каналу є зобовʼязання, що зірка не піде раніше такого-то ефіру. Це все усні домовленості.

Київські мажоритарники розповідають іншу історію — кажуть, що Тищенко з самого початку поводився зверхньо, просував свої правила і нікого не слухав. Тищенко стверджує, що все було навпаки — він хотів грати в команді, але «плюси» відразу почали його дискредитувати.

— Якщо так — кому ви заважали, які причини?

— А які причини війни каналу з президентом?

— Ткаченко пройшов у Раду за списками влади. «1+1» точно не воював із Зеленським під час президентської кампанії. «Плюси» всі звинувачували в зворотному.

— Послухайте, я ж професіонал, у мене «Телетріумф», мені не потрібно розповідати, як працює телебачення. «Плюси» думали, що вони будуть рулити президентом, але нашим президентом ніхто рулити не буде.

«Телетріумфу» як останнього аргументу у мене немає, тож суперечку закінчено. Стюардеса приносить Тищенкові сніданок — лосось зі шпинатом, сир і булка. Він пропонує поділитися.

— Давайте поговоримо про вашу дружбу з Єрмаком, — пропоную я.

Тищенко згадує, що вони познайомилися ще в студентські роки. В інституті Тищенко тренував збірну з дзюдо. А Єрмак як юрист обслуговував спортсменів. Тоді він працював у компанії «Проксен». Її керівник Олександр Задорожний їх і познайомив.

— Ми якось одразу зійшлися, доповнювали один одного. Андрій перфекціоніст, відповідальний. Людина, яку можна попросити і відвернутися, він сам все зробить і проконтролює. Він дуже галантний. Моя перша дружина завжди говорила: «Він твій єдиний друг, тримайся Андрія».

— Складається враження, що ви колись врятували Єрмаку життя, тому він вас постійно прикриває і захищає.

— Андрій Борисович мене не захищає. Навпаки, до мене вимоги жорсткіші, ніж до інших. Мені не прощається ніщо. Він мій керівник. Він дає мені чіткі вказівки.

— Хіба ваші керівники не [Давид] Арахамія і [Дмитро] Разумков?

— Ви маєте рацію. Коректніше сказати, він людина, яка визначає вектор руху.

До крісла Тищенка підходить жінка і англійською представляється послом Хорватії в Україні — це Аніца Джаміч. Вона дає нам свої візитки і дарує червоні глянцеві сердечка з написом Croatia. Тищенко англійською питає, як довго вона пробуде на Закарпатті, та обіцяє звʼязатися з нею. Коли пані посол йде, він шукає, що б подарувати у відповідь, але нічого не знаходить.

— Повернімося до Єрмака. Його зачіпає, коли опозиція називає його «рукою Кремля»? Зеленського, наприклад, така критика дратує, — питаю я.

— Це маячня. Його це не зачіпає, він криголам. Нам плювати на тявкання олігархічних каналів. Опозиція тільки говорити вміє.

Тищенко згадує улюблену історію про те, як Порошенко на два місяці запустив літак в Ужгород.

— А ми запустили реально, і у нас найдешевший квиток.

— Мій квиток коштував 5 700 гривень в один бік, — заперечую я. — Приблизно за ті ж гроші можна полетіти в Париж.

— Це тому що ви брали день у день. А купили б заздалегідь, він би коштував 800 гривень.

— А ваш скільки?

— 800 гривень, — відповідає Тищенко.

Щоб купити квиток до Ужгорода за ці гроші, бронювати його потрібно за три місяці. Якщо за місяць, то квиток туди-назад коштує три тисячі. Я сумніваюся, що Тищенко планував поїздку аж так заздалегідь, і дивлюся на нього з недовірою. Тищенко відповідає на випередження.

— Я ніколи в житті не обманюю. Я краще промовчу. Просто потрібно любити Закарпаття, як ми, тоді квитки будуть дешевшими.

— Рейс поки збитковий?

— Прибутковий. Там, де Микола Тищенко, збитків не може бути.

За півтори години я майже звикла, що Тищенко часто говорить про себе у третій особі і називає себе зіркою. Він дуже самолюбивий і не приховує цього.

Розмову глушить оголошення стюардеси: «... середня ціна квитка — 1 600 гривень. При покупці за три місяці — від 679 гривень».

Скоро посадка, і ми закінчуємо з київським періодом Тищенка. Він упевнений, що мером йому завадили стати «плюси» і, можливо, Андрій Богдан.

— У політиці так: з одного боку нападаєш, з іншого — йдеш домовлятися. З одного боку Богдан воював з Кличком, з іншого збивав Тищенка. По мені тоді била вся ця група — [Олександр] Дубінський, Вавриш, «плюси».

— Якщо згадали про Дубінського — це він автор анонімного Telegram-каналу «Темний лицар». Цей канал часто вас критикував, а «слуги» довго намагалися знайти автора?

— Там колективний автор — близько 15 осіб, це група телеканалу «1+1». Я не можу сказати напевно, це лише припущення, але це можна зрозуміти за манерою написання постів.

Ми сідаємо в Ужгороді. Вихід з літака тільки через хвіст, ми останні. Поки чекаємо своєї черги, стюардеса просить сфотографуватися з Тищенком. Далі таких коротких фотосесій буде багато. На Закарпатті ревізора Тищенка знають добре. Депутата Тищенка — менше.

Тищенко та Ужгород

На злітній смузі нас забирає новий мікроавтобус Merсedes. Усі місця займає команда Тищенка — це семеро людей. Серед них ще два колишні кандидати в Київраду за списком «слуг» — штатна помічниця Юлія Загинай (79 місце в списку) і позаштатний Дмитро Богдан (30 місце). Загинай працювала в ресторанах Тищенка, а Богдана підозрювали у «мінуванні» Олександрівської лікарні.

Пасажирів літака автобус забирає прямо зі злітної смуги. Тищенко розповідає, як непросто було все підготувати для запуску рейсу. Ми виїжджаємо з аеропорту. Тищенко пересідає в Audi A8, його місце займає наш фотограф Михайло Мельниченко. Він живе в Ужгороді. Далі за планом відкриття памʼятника, заселення в готель, обід.

Насправді памʼятник — це мініскульптура «Дикий Захід Баффало Білла». Ми приїжджаємо в офіс місцевого бізнесмена і мецената Андрія Півня. Скульптура — його ініціатива. В офісі Півня прохолодно, на вулиці понад 30 градусів, тож під кондиціонерами всі з задоволенням слухають історію про «Баффало Білла». Це американський шоумен початку минулого століття. У 1906 році його всесвітньо відомий колектив після гастролей у Лондоні, Парижі та Відні заїхав у провінційний Ужгород. Прямо на площі артисти показали масштабне шоу з ковбоями, справжніми індіанцями, родео і стріляниною. Всього 1 300 людей і тварин. Мініскульптура «Баффало» — одна з багатьох, які зʼявилися в Ужгороді за останні роки. Але ця унікальна — її першу встановили за законом, інші — ні. Досягнення здається дивним, але коли Півень розповідає про всі етапи узгоджень, стає зрозуміло, чому пункт про законність вписали у пресреліз.

— А чому ви раніше не могли цього зробити? — непоганою українською запитує Тищенко.

Він ніби натякає, що зараз час сказати «спасибі» новій владі. Півень натяку не розуміє.

— А яка була розстановка сил раніше? Адже зараз вона на користь президента? — не здається Тищенко.

— Зараз розстановка сил на користь позитивних змін. Я радий, що зараз є ваша підтримка і вона важлива. Спасибі вам, — вирівнюється меценат.

Тищенко задоволено посміхається. Весь діалог його помічниці знімають на відео і роблять фото. Він фахово працює на камеру і на нас із фотографом.

Тищенко цікавиться, чи задоволені місцеві дитячою залізницею в місті. Весь 2020 рік вона не працювала, а в квітні 2021-го її вдалося запустити. Місцеві задоволені, Тищенко — також. Далі будуть вирішувати, що робити з Боржавською вузькоколійкою.

На відкритті скульптури на Київській набережній — зо два десятки людей. Стояти довго на спеці непросто. Тищенко говорить коротко. Поруч з ним — голова місцевої облради Олексій Петров і мажоритарник СН від Закарпаття Михайло Лаба. В офісі Півня на делегацію чекає фуршет. Але Тищенко, Лаба і Петров туди не повертаються. Усі разом їдемо до облради.

Тищенко та політика

До старої будівлі облради Тищенко заходить першим. Ми наздоганяємо довгими коридорами і, здається, намотуємо зайві кола. Навколо десятки дверей і єдиний в Україні ліфт-патерностер. Він працює за принципом чортового колеса — 14 кабінок без дверей рухаються по колу без зупинок. Заходити потрібно на ходу. Покататися часу немає. Тищенко пересувається швидко, як було у «Ревізорі», коли його підтискав хронометраж.

Ми заходимо до великої зали. Там вже сидять Лаба, Петров, Тищенко і ще кілька людей.

— Так що, яка далі програма? — запитує Тищенко.

Хтось із помічників відповідає: обід, а потім Ужгородський замок.

— А ми не можемо спочатку до замку, а потім обідати. Працюємо, потім обідаємо. Ніхто не голодний, я сподіваюся, — питає Тищенко.

Вони з Петровим намагаються обговорити важливе питання, але так, щоб ми не здогадалися, про що мова. Через пару хвилин такого діалогу вони й самі не розуміють, хто що має на увазі.

— А по адміністрації що? — запитує Петров.

— А що по адміністрації? — не розуміє Тищенко.

— У нас все зрозуміло, а там що робимо?

— Там ми робимо, як домовилися.

Очевидно, мова про Закарпатську облдержадміністрацію. З її головою Анатолієм Полосковим у Тищенка конфлікт. Помічник Володимир Пригладь намагається перервати розмову раніше, ніж секретний план по адміністрації стане відомий усім, але Тищенко продовжує.

— З цього питання у нас є концепція. Ми взяли паузу. Зараз з Давидом підготуємо історію...

На цих словах Пригладь починає голосно кахикати, але Тищенка все одно чути. Пригладь робить останню спробу і просить Петрова розповісти про успіхи області. Той розповідає.

— Завтра ми повинні поміняти голову наглядової ради Чубірка Володимира.

— Почекай, виходить так — до нашого приїзду рада взагалі не збиралася? — запитує Тищенко, знову підказуючи правильну відповідь: до його приїзду тут усе було погано.

— Ні, вона збиралася періодично, — відповідає Петров.

— Але вона була неробоча, — не здається Тищенко.

— Робоча, — тримається Петров. — Просто остання сесія показала, що у нас в облраді недієздатна коаліція.

Я хочу поставити запитання Петрову, він просить представитися. Він перший за пів дня поцікавився, хто я. Решта відповідали на запитання просто тому, що ми приїхали з Тищенком. На інших Петров не схожий — у минулому він головний контррозвідник країни. З 2017 по 2019 рік — голова Департаменту контррозвідки СБУ. Потім — керівник СБУ в Кіровоградській області. З квітня по грудень 2020-го очолював Закарпатську ОДА, а тепер керує облрадою від «слуг». Очевидно, на Закарпаття генерал-майора послали не займатися політикою, а в першу чергу — боротися з контрабандою і сепаратистами, але ми говоримо про коаліцію. Про її проблеми тепер знають і в Києві.

Якщо коротко, то наприкінці червня в облраді відбулася невелика революція. Раніше в коаліцію разом із «слугами» входила «Європейська солідарність» Петра Порошенка, «Батьківщина» Юлії Тимошенко і партія впливових місцевих бізнесменів «Рідне Закарпаття». Облрада 24 червня змінила голів постійних комісій, і союзники влади не отримали жодного крісла. Замість них комісії очолили представники «Команди Андрія Балоги», ОПзЖ, «За майбутнє» і «Партії угорців України».

— У вас переформатувалася більшість? — запитую я в Петрова.

— Вона переформатувалася в бік розширення. У нас було чотири фракції з контроверсійними ідеологічними платформами, — акуратно формулює Петров.

— Додалися «угорці» і «Балога», — уточнюю я.

— Вони і ще «Майбах», неофіційно нас підтримує ОПзЖ. Сподіваємося, залишається «Батьківщина». Ще не визначилися РЗ і «Євросолідарність». Але ми відкриті для всіх.

— Президент сказав зшивати країну — ми зшиваємо, — підключається Тищенко. — Розвіємо міф — у цій коаліції немає ОПзЖ. Можливо, Порошенко... А як Порошенка звуть?

— Петро Олексійович, — підказують йому помічники.

— Можливо, Петру Порошенку стане соромно, може, його канал «Прямий» вибачиться за те, що вони сказали, що Тищенко зробив коаліцію з ОПзЖ — це неправда. Тищенко ніякої коаліції не робив — він не має права робити коаліцію. Було б непогано, якби сам Порошенко вибачився перед Миколою Тищенком.

— Олексію, але ви сказали, що ОПзЖ вас неофіційно підтримує, — уточнюю я у Петрова.

— Так, вони завжди нас підтримують. Вони навіть проголосували за закон про колабораціонізм. Я говорив раніше, ОПзЖ — це неоднорідна структура. Там є різнополюсні депутати і вони не підтримують [Віктора] Медведчука. Вони завжди підтримували важливі для регіону рішення, — пояснює Петров.

— Зараз вам складніше домовлятися з «ЄС», ніж з ОПзЖ?

— Саме зараз — так, тому що вони ображені. Але раніше ця фракція завжди підтримувала важливі ініціативи, вони дуже дисципліновані, — каже Петров голосом вчителя молодшої школи. Очевидно, він не хоче роздувати конфлікт і остаточно розходитися з «ЄС».

— Вони за посади боролися, немає посад — не хочемо брати участь у політичному житті, — заводиться Тищенко. — Ми як команда президента беремо на себе відповідальність, і не варто нам заважати.

Наступна важлива політична тема — Ласло Брензович. У Києві його імʼя майже не знають, на Закарпатті він топполітик — голова «Партії угорців України» та новий керівник комісії облради з питань розвитку бізнесу. В кінці минулого року у нього вдома і в офісах партії СБУ провела обшуки. Підозру Брензовичу не вручили, але слідство говорило про можливе втручання у внутрішні справи України і державну зраду. Під час обшуків нібито знайшли матеріали, які пропагують етнічну автономію на Закарпатті. Відразу після цього голова МЗС Угорщини на засіданні Північноатлантичної ради заявив, що Україна розпалює ненависть щодо угорців. Відтоді Брензович в Україні не зʼявляється, живе в Будапешті.

— Тепер Брензович є членом вашої коаліції — він може повернутися додому? — запитую я.

Це питання явно зачіпає всіх присутніх. Тищенко та Лаба кажуть, що вину Брензовича поки ніхто не довів, Петров чекає його на робочому місці в облраді.

— Питання було в іншому: Брензович може повернутися в Україну? — повторюю я.

— Якщо захоче — повернеться, ми не можемо на нього впливати, — говорить Тищенко.

Він каже, що головна проблема в тому, що справа перебуває на паузі, і незрозуміло, які у силовиків претензії. Це злить керівництво Угорщини. А Угорщина, нагадує Тищенко, є членом НАТО.

— А ви не можете добитися відповіді від СБУ — це президентська вертикаль і у вас є звʼязки, — натякаю я на Петрова.

Тищенко каже, що це складне міжнародне питання і так просто його не вирішити.

— Але є інший варіант: СБУ тримає на гачку Брензовича, щоб його партія була більш поступливою. Популярна в Україні схема, — припускаю я.

— Ми прийшли до влади, щоб ці схеми викорінити, — швидко заперечує Тищенко.

Судячи з відповідей, Петров, Тищенко і Лаба не проти повернення Брензовича і це питання часу.

Далі Тищенко хвалиться, як швидко влада завойовує позиції в регіонах.

— Ми, наприклад, отримали посаду заступника мера Мукачевого для «слуги народу».

— Заступника голови райради, — поправляє його прессекретар.

— Він заступник, але ще буде і заступником мера. Це окремо введена посада для команди президента, — продовжує Тищенко.

В його словах щось не сходиться. На допомогу традиційно приходить помічник Пригладь. Він каже, що питання вже відпрацювали — заступником голови райради стала одна людина, а заступником мера — інша. Вийшла подвійна «перемога», а Тищенку забули доповісти.

— Бачите, у нас вже двоє людей, — задоволено резюмує Тищенко.

Ми спускаємося довгими сходами облради. Я кажу, шкода, що не встигли поговорити про Віктора Балогу (ми згадаємо про нього у другій частині репортажу). Він батько мера Мукачевого, про якого говорив Тищенко, і один з тих, хто багато років курирував регіон.

— Я не знаю про Закарпаття Балоги, знаю про Закарпаття Тищенка, — відповідає депутат, який приїхав на Закарпаття менше чотирьох місяців тому.

У цей момент ми проходимо повз стіну з портретами всіх голів місцевої ОДА. На одному з портретів — Віктор Балога.

Кінець першої частини. У другій частині Тищенко інспектує велике лавандове поле, невелику сироварню, пʼє «лавандівку» і «кропивку», відповідає на запитання про компанії своєї сестри і відносини з Денисом Комарницьким і Вадимом Столаром.

Щоб говорити про політиків правду — нам треба ваша допомога. Підтримай «Бабель» донатом.