Катерина Коберник, шеф-редакторка
Наша конституція починається з місії. «Наша місія — бути голосом здорового глузду в світі, який відчуває дуже сильний його дефіцит».
У 2018-му, коли ми запускали «Бабель» і писали редполітику, точно розуміли, якого видання нам бракує і що нам не подобається. Не подобається, коли в тексті замість нас відразу вирішують, хто лиходій, а хто молодець. Коли поганою літературщиною прикривають такий же поганий сюжет. Звісно, нам не подобалися діалоги анонімів, які видавали за політичну аналітику.
Ми вирішили, що таких як ми — багато, і вписали в конституцію про «дуже сильний дефіцит здорового глузду». І ні, ми не помилилися — його в світі дійсно критично мало, але не все, чого мало, користується великим попитом. До прикладу, в наших магазинах майже немає цукерок з лакрицею, але страждають від цього не аж так багато людей. Рівно те саме зі здоровим глуздом — його мало, але за ним не шикуються черги. Попит є, приміром, на емоції. Зеленський — «зелена шмаркля» — так! Порошенко — великий гетьман — звісно! У всьому винні євреї/геї/люди з червоним волоссям — безсумнівно! Будь-яке найдурніше і популістське гасло у вульгарній емоційній обгортці здатне бити рекорди в Google Analytics, а здоровий глузд у цей час просто делікатно існує десь поруч і намагається привернути увагу читачів слушними питаннями. Здоровий глузд, як здорова їжа, ранкова зарядка, стоматолог раз на шість місяців — звучить чудово, а на практиці — складно, не так весело і для найсвідоміших.
Не скотитися в істерику, не піти в популізм, не відмовитися від важливих текстів заради легких кліків — ось найскладніше для нас. Це вибір, який потрібно робити щодня, і розуміти, що твої втрати в грошах і кліках, можливо, мало хто оцінить.
Але з місією ми точно не помилилися — у нас є читачі, імʼя, харизма, хай йому грець. Такою і повинна бути справжня місія — це не план на пів року з чіткими KPI. Ми знаємо, що Україні не вистачає здорового глузду, і хочемо, щоб за ним вишиковувалися черги. Займайте вже зараз.
Женя Спірін, головний редактор
Наша конституція регулює і наші персональні сторінки в соціальних мережах. Навіть не так — вона якраз говорить, що ніяких персональних сторінок у нас немає і все, що ми пишемо, сприймається як позиція «Бабеля». «Наші редакційні стандарти діють і в наших особистих облікових записах. Ми не вступаємо в перепалки з ньюзмейкерами, читачами та колегами. Уникаємо посилатися на анонімні джерела. Перевіряємо дати, події, цифри, імена та назви. Найважливіше — не переходимо на особистості. За жодних умов. Навіть якщо опонент зробив це першим».
Але неможливо не вступати в перепалки і не переходити на особистості, коли Facebook-спільнота ділиться на «зебілів» і «порохоботів»; коли кожен день пишуть сотні постів про те, що насправді президент уже давно не Володимир Зеленський, а його замінили всім складом ФСБ на чолі з Володимиром Путіним — це з одного боку. А з іншого — сотні постів про те, що в Україні здорово і багато жити, дороги будують, надої зростають, олігархів немає, а пшениця колоситься навіть у Чорнобильському реакторі — і все це завдяки Офісу президента.
Журналісту, який в курсі багатьох політичних і соціальних подій, складно мовчати, коли в Facebook зʼявляється чергова брехня, маніпуляції і голослівні звинувачення. Словом, журналісту важко мовчати, коли в інтернеті знову хтось неправий. Особливо, якщо цей «хтось» — популярний блогер або політик.
Звісно, кожен раз ми тричі думаємо (окей, не кожен), перш ніж щось написати в соцмережах. Звісно, ми іноді радимося одне з одним. Звісно, ми намагаємося вибирати слова та вирази і не переходити на особистості. Але це важко.
Особливо, коли на восьмому році війни мером одного з міст стає сепаратист, який підтримував бойовиків. Або коли політик, який збирає тисячі лайків, розвінчуючи аморальність колег, сам у минулому злодій і рішала. Але ми намагаємося, тому що в конституції пообіцяли собі не відокремлювати редакційні принципи від персональних соцмереж.
Мітя Раєвський, редактор розділу «Суспільство»
Конституція «Бабеля» говорить: «Ми не плутаємо журналістику з політичним і соціальним активізмом. У нас є свої позиції і точки зору (адже ми живі люди), але вони не впливають на те, як ми робимо тексти».
Але людина — істота політична. А журналіст і редактор — тим більше. Навіть така проста річ, як прогноз погоди, існує не сама по собі, а в контексті суспільних питань. Чи готова міська влада до зими і снігопадів? Чи готова система охорони здоровʼя рятувати людей, які отримали сонячний удар у спеку? Саме так повинен мислити журналіст.
Всередині кожного хорошого журналіста сидить громадський активіст, тобто людина, якій не байдуже. І цей внутрішній активіст перебуває в постійній боротьбі з принципами нейтральності та неупередженості. І це, звісно, впливає на тексти.
Тримати цей баланс — складно, але необхідно. Перекіс в один бік може призвести до того, що «абсолютно нейтральний» журналіст банально не зможе розібратися, які проблеми мають суспільне значення, а які — ні, не зможе відчувати, чим живуть і за що переживають читачі. Перекіс в інший бік може призвести до втрати кваліфікації, тому що якісний розбір явищ і подій можливий тільки з позиції стороннього спостерігача, який бачить картину в цілому.
Цей пункт конституції важливий, як декларація і вектор. Але на практиці відокремити внутрішнього активіста від внутрішнього журналіста буває майже неможливо.
Марина Колесниченко, голова всіх соцмереж
В конституції ми описали, яким має бути ідеальний читач «Бабеля». Головне: він освічений і розумний. Новий розумний або старий розумний. Розумний для нас означає, що він не любить популізм і популістів. Любить приватні свободи. Не розраховує на подачки від держави. Розуміє, що багатий — не обовʼязково злодій, що відкрита економіка — це благо, а не змова Сороса проти трудового народу.
У чому ми помилилися? Ми ідеалізували читача. Ми сильно засмучуємося, коли отримуємо негативний фідбек. Ми сперечаємося в соцмережах і намагаємося сказати, що «Бабель» — голос здорового глузду. Добре, коли нас лають за діло, прикро, коли просто так. Інтервʼю з Арсеном Аваковим — «Бабель» продався Авакову! Один день з Андрієм Єрмаком — «Бабелю» заносять з Офісу президента! Інтервʼю з Михайлом Добкіним — «Бабель», навіщо ви тягнете в інфопростір всяку гидоту, я на це не підписувався. Інтервʼю з Яшею Монастирським — «Бабель», що це було? Це правда така важлива тема для суспільства або ви хайпуєте? «Бабель» всрався, дизлайк, відписка!
Чому, коли ми пишемо про Ілона Маска, ніхто не говорить, що «Бабель» купив Ілон Маск? До речі, Ілоне, а це ідея! Складно ділити читачів на «нових розумних» і «старих розумних». В першу чергу, «Бабель» читають люди — вони різні. «Порохоботи» і «зелебоби», праві і ліві, розумні і ті, хто прагнуть обʼєктивної інформації. Ми вчимося любити наших читачів, навіть якщо вони вірять у те, що земля пласка, Марк Цукерберг — рептилоїд, вакцини роздають 5G-інтернет, а світом правлять демократи-сатаністи, які ґвалтують дітей і пʼють їхню кров. Якщо нас читають такі люди, значить нам є над чим працювати!
Сергій Пивоваров, оглядач «Бабеля»
Конституція закликає: «Ми пишемо точними дієсловами. Злочини проти мови: заум. Злочини проти мови: канцелярит».
На перший погляд, все зрозуміло і просто. Але виходить не завжди. Перекласти на «людську» один класичний прес-реліз — ще куди не йшло. А ось, коли цілий день збираєш матеріал з таких прес-релізів, заяв, актів, постанов, доповідей, то фрази на кшталт «при написанні матеріалу були використані джерела» починають здаватися цілком нормальними.
У моєму випадку все було ще гірше. Адже до того, як податися в журналістику, я вісім років пропрацював у держустанові. А там канцелярит, заумні терміни і особливо дієслова в пасивній формі підстерігають за кожним рогом і рано чи пізно поневолюють навіть найстійкіших. Так що злазити з віддієслівної голки довелося довго і болісно.
Мені щастило з редакторами. Але я практикував і практикую ще й такий метод — пояснити простими словами суть матеріалу друзям або колегам, які не в темі. А потім порівняти з тим, що в тексті. Якщо там щось на зразок «написання даного тексту було вироблено шляхом набору символів на пристрої, що дозволяє користувачеві вводити інформацію в компʼютер пальцями правої і лівої руки відповідно», значить справи погані. Адже люди зазвичай так не говорять.