Катерина Коберник, шеф-редакторка
Наша конституція починається з місії. «Наша місія — бути голосом здорового глузду в світі, який відчуває дуже сильний його дефіцит».
У 2018-му, коли ми запускали «Бабель» і писали редполітику, точно розуміли, якого видання нам бракує і що нам не подобається. Не подобається, коли в тексті замість нас відразу вирішують, хто лиходій, а хто молодець. Коли поганою літературщиною прикривають такий же поганий сюжет. Звісно, нам не подобалися діалоги анонімів, які видавали за політичну аналітику.
Ми вирішили, що таких як ми — багато, і вписали в конституцію про «дуже сильний дефіцит здорового глузду». І ні, ми не помилилися — його в світі дійсно критично мало, але не все, чого мало, користується великим попитом. До прикладу, в наших магазинах майже немає цукерок з лакрицею, але страждають від цього не аж так багато людей. Рівно те саме зі здоровим глуздом — його мало, але за ним не шикуються черги. Попит є, приміром, на емоції. Зеленський — «зелена шмаркля» — так! Порошенко — великий гетьман — звісно! У всьому винні євреї/геї/люди з червоним волоссям — безсумнівно! Будь-яке найдурніше і популістське гасло у вульгарній емоційній обгортці здатне бити рекорди в Google Analytics
Не скотитися в істерику, не піти в популізм, не відмовитися від важливих текстів заради легких кліків — ось найскладніше для нас. Це вибір, який потрібно робити щодня, і розуміти, що твої втрати в грошах і кліках, можливо, мало хто оцінить.
Але з місією ми точно не помилилися — у нас є читачі, імʼя, харизма, хай йому грець. Такою і повинна бути справжня місія — це не план на пів року з чіткими KPI. Ми знаємо, що Україні не вистачає здорового глузду, і хочемо, щоб за ним вишиковувалися черги. Займайте вже зараз.
Женя Спірін, головний редактор
Наша конституція регулює і наші персональні сторінки в соціальних мережах. Навіть не так — вона якраз говорить, що ніяких персональних сторінок у нас немає і все, що ми пишемо, сприймається як позиція «Бабеля». «Наші редакційні стандарти діють і в наших особистих облікових записах. Ми не вступаємо в перепалки з ньюзмейкерами, читачами та колегами. Уникаємо посилатися на анонімні джерела. Перевіряємо дати, події, цифри, імена та назви. Найважливіше — не переходимо на особистості. За жодних умов. Навіть якщо опонент зробив це першим».
Але неможливо не вступати в перепалки і не переходити на особистості, коли Facebook-спільнота ділиться на «зебілів» і «порохоботів»; коли кожен день пишуть сотні постів про те, що насправді президент уже давно не Володимир Зеленський, а його замінили всім складом ФСБ на чолі з Володимиром Путіним — це з одного боку. А з іншого — сотні постів про те, що в Україні здорово і багато жити, дороги будують, надої зростають, олігархів немає, а пшениця колоситься навіть у Чорнобильському реакторі — і все це завдяки Офісу президента.
Журналісту, який в курсі багатьох політичних і соціальних подій, складно мовчати, коли в Facebook зʼявляється чергова брехня, маніпуляції і голослівні звинувачення. Словом, журналісту важко мовчати, коли в інтернеті знову хтось неправий. Особливо, якщо цей «хтось» — популярний блогер або політик.
Звісно, кожен раз ми тричі думаємо (окей, не кожен), перш ніж щось написати в соцмережах. Звісно, ми іноді радимося одне з одним. Звісно, ми намагаємося вибирати слова та вирази і не переходити на особистості. Але це важко.
Особливо, коли на восьмому році війни мером одного з міст стає сепаратист, який підтримував бойовиків. Або коли політик, який збирає тисячі лайків, розвінчуючи аморальність колег, сам у минулому злодій і рішала. Але ми намагаємося, тому що в конституції пообіцяли собі не відокремлювати редакційні принципи від персональних соцмереж.
Мітя Раєвський, редактор розділу «Суспільство»
Конституція «Бабеля» говорить: «Ми не плутаємо журналістику з політичним і соціальним активізмом. У нас є свої позиції і точки зору (адже ми живі люди), але вони не впливають на те, як ми робимо тексти».
Але людина — істота політична. А журналіст і редактор — тим більше. Навіть така проста річ, як прогноз погоди, існує не сама по собі, а в контексті суспільних питань. Чи готова міська влада до зими і снігопадів? Чи готова система охорони здоровʼя рятувати людей, які отримали сонячний удар у спеку? Саме так повинен мислити журналіст.
Всередині кожного хорошого журналіста сидить громадський активіст, тобто людина, якій не байдуже. І цей внутрішній активіст перебуває в постійній боротьбі з принципами нейтральності та неупередженості. І це, звісно, впливає на тексти.
Тримати цей баланс — складно, але необхідно. Перекіс в один бік може призвести до того, що «абсолютно нейтральний» журналіст банально не зможе розібратися, які проблеми мають суспільне значення, а які — ні, не зможе відчувати, чим живуть і за що переживають читачі. Перекіс в інший бік може призвести до втрати кваліфікації, тому що якісний розбір явищ і подій можливий тільки з позиції стороннього спостерігача, який бачить картину в цілому.
Цей пункт конституції важливий, як декларація і вектор. Але на практиці відокремити внутрішнього активіста від внутрішнього журналіста буває майже неможливо.
Марина Колесниченко, голова всіх соцмереж
В конституції ми описали, яким має бути ідеальний читач «Бабеля». Головне: він освічений і розумний. Новий розумний або старий розумний. Розумний для нас означає, що він не любить популізм і популістів. Любить приватні свободи. Не розраховує на подачки від держави. Розуміє, що багатий — не обовʼязково злодій, що відкрита економіка — це благо, а не змова Сороса проти трудового народу.
У чому ми помилилися? Ми ідеалізували читача. Ми сильно засмучуємося, коли отримуємо негативний фідбек. Ми сперечаємося в соцмережах і намагаємося сказати, що «Бабель» — голос здорового глузду. Добре, коли нас лають за діло, прикро, коли просто так. Інтервʼю з Арсеном Аваковим
Чому, коли ми пишемо про Ілона Маска
Сергій Пивоваров, оглядач «Бабеля»
Конституція закликає: «Ми пишемо точними дієсловами. Злочини проти мови: заум. Злочини проти мови: канцелярит».
На перший погляд, все зрозуміло і просто. Але виходить не завжди. Перекласти на «людську» один класичний прес-реліз — ще куди не йшло. А ось, коли цілий день збираєш матеріал з таких прес-релізів, заяв, актів, постанов, доповідей, то фрази на кшталт «при написанні матеріалу були використані джерела» починають здаватися цілком нормальними.
У моєму випадку все було ще гірше. Адже до того, як податися в журналістику, я вісім років пропрацював у держустанові. А там канцелярит, заумні терміни і особливо дієслова в пасивній формі підстерігають за кожним рогом і рано чи пізно поневолюють навіть найстійкіших. Так що злазити з віддієслівної голки довелося довго і болісно.
Мені щастило з редакторами. Але я практикував і практикую ще й такий метод — пояснити простими словами суть матеріалу друзям або колегам, які не в темі. А потім порівняти з тим, що в тексті. Якщо там щось на зразок «написання даного тексту було вироблено шляхом набору символів на пристрої, що дозволяє користувачеві вводити інформацію в компʼютер пальцями правої і лівої руки відповідно», значить справи погані. Адже люди зазвичай так не говорять.