До 2014 року у тебе був ресторан «Онєгін», він закрився через Майдан?
Люди перестали ходити. До 21 листопада 2013 року в нас справи йшли непогано, а потім ресторанам настала жопа. І жопа була до кінця 2014-го. Я вирішив переформатуватися і зайнятися хот-догами. Спочатку хотів робити піцу, потім дуже хотів відкрити какао з пончиками, але зупинився на хот-догах. Підглядав у Furgoneta, багато чого в них навчився. Мені взагалі все життя подобалася вулична їжа — у захваті від неї.
Твій друг Ярик Коган, писав, що ти годував людей на Майдані. Це так?
Я не афішую тепер, що ми носили на Майдан їжу. Тому що тоді я до Майдану ставився більш романтично, ніж зараз. Але [після Майдану] нічого не змінилося. Ні, ми не пішли в Митний союз, але до влади прийшли люди з тими ж цілями, що і раніше. Замість того, щоб займатися реформами, навести лад у судах тощо, Петро Порошенко носився з цим Томосом, щоб отримувати голоси.
Ти голосував за Зеленського?
Мене [в соцмережах] вже назвали «зебілом» і «зелебобом», хоча я ніколи не топив за нього, і в першому турі взагалі голосував за [Петра] Порошенка. На другий тур я не пішов, тому що Порошенко перейняв риторику Зеленського, я зрозумів, що це цирк. А коли повісили борди про Путіна — це взагалі була дикість неймовірна.
Ти один із перших відкривав вуличну їжу. Звідки тобі прийшло, що хот-доги з дивними начинками зайдуть?
Я все робив як у тумані. Не було жодної стратегії. Я їх сам спробував за три дні до запуску. Мені розробила рецепти людина з Furgoneta, він досі зі мною.
На першій точці ти довго сам робив хот-доги?
Два місяці. Друга точка була на Подолі, на Контрактовій [площі]. А в Гідропарк піткнувся лише для того, щоб від мене від*балися мої компаньйони — один дуже любив це місце. І я навіть займався цією точкою, але це повна жесть. Навпроти нас стояв ларьок з хот-догами, зі звичайними хот-догами, а не оце все. І ось підходить чувак, а в мене тоді був хот-дог із яблучно-цибулевим чатні, і читає: «Булка, сосиска, яблучно-цибулевий чатні». І запитує, що це? І ти йому починаєш розповідати. Він на тебе дивиться, думає: «Та ну вас нах*й», іде в ларьок навпроти і купує звичайний хот-дог.
Коли ти відкрив кафе, яке згоріло?
У 2017 році. Закрився Хрещатик. До нього закрилася точка з хот-догами в центрі Києва. Її «Благоустрій» зніс — там був незаконний літній майданчик. Не те щоб я цього не знав, просто треба було подати документи офіційно, узаконити все, може щось комусь підмазати. А так прийшли — все знесли.
У тебе були Хрещатик, Еспланадна, Поділ, Гідропарк і ще «Невинний бар». Тобто пʼять точок?
Була ще одна — шість.
І потім ти сконцентрувався на одному кафе, чому?
Не на одному. Влітку 2019-го у мене було чотири точки. Але я нікого не взяв собі в поміч. Проґавив момент контролю і все пішло по одному місцю. Плюс чи мінус маленького закладу — фінансово ти не можеш дозволити собі найняти менеджера, управлінця. Менше ніж за 15—20 косарів ти адекватної людини не знайдеш. А коли все сам і менше уваги приділяєш персоналу, вони розслабляються. Чогось недодивляться — там бруд, там пил. Люди це помічають.
Словом, купу зусиль доклав, але ніде не заробив. І після 2019 року зрозумів, що не хочу розпорошуватися, що хочу качати [точку на вулиці Івана] Франка.
Ти пропонував плювати в хот-доги людям, які не залишали чайових?
Це не було пропозицією. Я згоден, що людина стороння, яка мене не знає, може сприйняти це так. Але я з громадського харчування, і в мене своє ставлення до чайових. Почалося з того, що чувак у Львові написав офіціантові на серветці, що якби він обслуговував українською, то отримав би чайові. Це перепостив [шоумен Дмитро] Чекалкін. Я іноді щось ляпаю — роблю це щиро, але не замислююся, що мій пост зрозуміють не так. Мій посил був про те, що тупенько не залишати чайових. Я не шкодую, що це написав, але тоді не задумався, що людям дуже болять деякі речі. Зокрема мовне питання.
Ти листувався з якоюсь знайомою в коментарях. І там написав «аби не бачити цих дегенератів — українськомовних за класикою».
Я листувався з Марʼяною Мухою під моїм постом. Дегенерати — це ті, хто приходять в коментарі з питанням «чому не державною» і з погрозами. От цих усіх неадекватних я і назвав дегенератами. Так, можна подумати, що це стосується всіх українськомовних, але ж це маячня. Навіть на каналі NewsOne їх так не називають.
А ти — назвав.
Ну це ж дикість. Я в житті такого не скажу.
Юлія Вебер / «Бабель»
Давай закінчимо з чайовими: у Bistro Bistro можуть плюнути в хот-дог, якщо не залишив чайові?
Ніхто не буде плювати. У нас і чайові рідко лишають — самообслуговування.
Ти написав , що минули пʼять років патріотичної п*здоти. Це взагалі що?
[Блогер Олександр] Барабошко написав пост про хлопця, якого судили за те, що він під час бійки зарізав людину. Хлопець був у молодіжному крилі «Свободи», і весь захист будувався на тому, що хлопець — патріот, і тому його треба відпустити, взяти на поруки тощо. Барабошко написав, що це чортзна-що. Діло було після президентських виборів [2019-го] або після виборів до Ради, коли у багатьох ще палало від результатів. Я і написав про «патріотичну п*здоту». Моя помилка була в тому, що я не написав «псевдопатріотична», не взяв це в лапки. А все це сприйняли так, ніби я радію, що скоро тут буде Росія і ніби я проти патріотів.
Блогер і волонтер Роман Синіцин, ще до пожежі, спочатку написав пост і засудив тебе за «патріотичну п*здоту», а потім видалив пост. Що сталося?
Якось я зробив купу зайвих хот-догів — накурився і переплутав дати [доставки]. Написав пост «кому двісті хот-догів — викидати шкода». Хот-доги поїхали Гаріку Корогодському в [благодійний фонд] «Життєлюб». Після цього пише Синіцин: «Потрібні хот-доги в госпіталь». Я кажу: «Чувак, уже поїхали, давай завтра-післязавтра зроблю тобі скільки треба, тільки нехай хтось забере». Не те щоб я сильно вразливий, але я раз туди возив їжу і дивитися на це все не можу.
Після цього Синіцин вивішує скрін цього коментаря [про «патріотичну п*здоту»] у себе [в Facebook]. У нього там пʼятдесят з лишком тисяч підписників, мовляв, я в Bistro Bistro більше ні ногою, я так любив, а Монастирський — ватник. І там за сорок хвилин триста з чимось коментарів. І 99 відсотків коментарів: «Нехай, с*ка, засуне собі в дупу ці сосиски і поїде в Росію».
Я пишу [Синіцину]: «Чувак, що?» А він: «Ти ж мене патріотичною п*здотою назвав». Я кажу: «Чувак, ти що, не тямиш контексту поста? Міг би запитати в приват, ми ж знайомі». Синіцин каже: «Хочеш, знесу пост?» Я кажу: «Я нічого не хочу, Рома, роби як знаєш, я тобі пояснив». Синіцин зносить цей пост і пише новий, його скріни теж гуляють. Мовляв, так і так. Йому починає прилітати: «А той ватник вже вибачився? А що він тобі пообіцяв?» Із Синіциним ми відтоді не дуже спілкуємося. Але я його поважаю за його боротьбу з ментами і його позицію щодо Каті Гандзюк. Я і сам ментів терпіти не можу.
Юлія Вебер / «Бабель»
Коли зʼявилася новина про пожежу в кафе, багато хто подумав, що тебе підпалили, бо напередодні неслося.
Ну, слухай, камера [спостереження всередині кафе] не писала. Пацани кажуть, що вибухнув холодильник. Пожежники побачили, що осередок займання був за холодильником. Там нічого не стояло. Єдине, що є легкозаймистого, — це каністра з антисептиком. Але каністра стояла в іншому кутку, у шафі, по діагоналі від холодильника, і вона, власне, не згоріла.
Є ще комент, який тобі закидали. «На сторінці Bistro Bistro я пишу сам, українська не моя рідна, виходить абищо. Брати ще одну людину через закон вважаю маячнею». Проте закон є. У чому проблема вести сторінку українською?
Так немає вже проблеми — усе згоріло. Я досі вважаю, що немає різниці, якою мовою вести комунікацію. Але зараз знову почнеться про «какаяразніца». Одна людина говорить російською, інша українською, вони одне одного розуміють. У злиденній країні, де маса інших питань, порушувати мовне — це чиста політика. А ось ці всі казки, що становлення країни починається зі становлення мови, взяті звідки? З початку ХХ століття, коли була УНР. Так вибачте, за сто з лишнім років світ трохи змінився.
З приводу мови є різні теорії. Одна з них: країна, яка напала на Україну, розмовляє російською мовою. Відповідно всі, хто тут розмовляють російською, так чи інакше підтримують Росію.
Але ж це маячня. У мене все оточення розмовляє російською — батьки, друзі, всі. Це що, означає, що вони підтримують політику Росії стосовно України? Ні, звісно. Як я можу підтримувати країну, яка Крим забрала і розвʼязала війну на Донбасі? Крим я любив, щоправда, в травні та жовтні, коли там немає людей.
А Крим, до речі, чий, Яша?
За паперами і за поняттями — український. По факту — російський, це ж очевидно.
Пишуть, що ти примушуєш свій персонал обслуговувати людей російською мовою.
Нікого я не змушую. Все, що я примушую їх, — прибирати в кафе. Мої працівники, так і я теж, переходили на українську ще до мовного закону. Я люблю розмовляти українською, люблю говорити з носіями мови. Але я не можу говорити без помилок і мене трусить від мого суржику, тому говорю російською.
Після відкриття ти будеш вести сторінки кафе українською?
Я вже це роблю. Якщо є закон, треба його дотримуватися.
Про те, що ти сепар, ми поговорили. Давай поговоримо про те, що ти жінконенависник. «Дякую, подрочив» — про що це?
Був флешмоб #яНеБоюсьСказати. Я нічого не писав і не коментував. Потім один чувак написав, що з усіх цих історій фейсбучних панянок сценаристи каналу СТБ могли б зробити кілька класних чорнушних шоу. Ну то я візьми й напиши коментар: «Від деяких історій я навіть збудився». Я визнаю, що для дівчат або жінок, які пережили насильство, цей коментар може бути образливим. Я згоден. Але з іншого боку — ну це просто чорнушний гумор. Не всерйоз. Коментар провисів 20 хвилин.
Я дупою відчув, що щось не те, видалив і забув. А потім Оксана Павленко, головна феміністка у фейсбуку, написала, що я сексист, хоча коментар не був сексистським. От якби я виставив на сторінці Bistro Bistro якусь панянку з сосискою в роті та підписав «добре входить» — тоді це сексизм. Ніколи таким не займався, хоча пропонували купу разів.
Маса дівчат відмовилася у мене їсти. Я дуже переживав, бо дівчата — велика частина аудиторії сторінки кафе в Facebook. Потім мене попустило. Я написав Павленко, що це був жарт, жодного сексизму.
А тепер заступниця головного редактора Kyiv Post Ольга Руденко написала коментар, що під час #яНеБоюсьСказати я написав: «Дякую, подрочив». Але це відверта брехня. Хочу з нею поговорити. Вона в приват не відповідає.
Юлія Вебер / «Бабель»
А що ти їй написав?
Що вона дурепа. І пояснив, чому я вважаю її дурепою. І якщо вона вибачиться, я готовий вибачитися за дурепу. Але вона не думає вибачатися. Я з усією відповідальністю заявляю, що поста або коментаря «дякую, подрочив» я не писав. Був коментар «від деяких історій збудився». Ще раз визнаю, що це був прикрий і дурний коментар.
Ти дуже різко коментуєш теми, які можуть і будуть сприйняті неоднозначно. Навіщо?
Тому що це гострі теми і завжди є той, хто з ними перегинає. Наприклад, «чому не державною». Ну не можна людей гнобити за таке. Чому той, хто розмовляє українською, більший патріот, ніж той, хто розмовляє російською? Наприклад, візьмімо мене. Я смачно годую людей, значить, я вже щось для міста і країни роблю добре, приношу користь. Якщо людина поїла, вона у гарному настрої, пішла працювати натхненна. Тому мене зачіпають теми про те, хто більший патріот.
Ти з одного боку говориш, що тебе дратують перегини, а з іншого — ти ж сам перегинаєш у коментарях. Взяти хоча б «патріотичну п*здоту».
Я перегинаю, але я роблю це з дурості. Не поставив лапки.
Юлія Вебер / «Бабель»
Люди пишуть, ти радів розгону Майдану.
Дуже радів, але того, який був у серпні 2014-го, а не взимку. За комент про Майдан виправдовуватися не буду. Я розумію, що влітку 2014-го на Майдані могли залишитися люди, які стояли там через переконання, але основна маса на той час була «аби шо». Ось ці люди дискредитували справжній Майдан.
Я відкрив ларьок у червні і спостерігав там дикі речі. Я написав пост із фразою «Хрещатик постмайданного п*здеця». Мене за це заклювали, але в цей самий час Хрещатиком ходили люди в камуфляжі, вимагали гроші з тих, хто торгує. До мене теж приходили, казали, що я маю платити. Там була «алкосотня». Я поділяю Майдан на до березня і те, що було потім.
Історія з пожежею якось вплине на тебе і на бізнес? Уже було багато закликів тебе ще раз спалити.
Я думаю, це просто заклики. Ось була історія з кавʼярником, який знущався з мови, до нього прийшли. Але він дуже погано вчинив, не можна знущатися з мови. Я з мови не знущаюся, я не українофоб. У чому моє українофобство? У тому, що я хочу говорити російською? Так я просто не хочу, щоб мене змушували щось робити. А українська мова — це кайф. Вона для мене в топі: українська, іспанська та іврит.
Ще на тебе хотіли нацькувати податкову, щоб ти заплатив за всі донати.
Нехай нацьковують. Я заплачу податки.
Багато людей скинулися?
Так.
Грошей багато пожертвували?
Не скажу. Дуже багато людей скинулися, суму зібрали — на ремонт вистачить. Це сотні тисяч гривень.
На цілий ресторан вистачить?
Ні. Вистачить на ремонт. Спочатку я приведу приміщення до ладу, потім зроблю ремонт. Звісно, я хочу великий ресторан, але мені не вистачить грошей і немає концепції. Щоб її зробити — потрібно місяців пʼять. А зникати з ринку на пʼять місяців — це не дуже добре. Щоб знайти гроші на ресторан, потрібен інвестор, а йому потрібна чітка концепція. Тож поки я відкрию Bistro Bistro і паралельно буду думати над рестораном.
Коли зможеш відкритися?
Завтра [12 лютого] приїдуть фахівці з прибирання після пожежі, і буде ясно. Потрібно все відмити і прибрати запах. Сподіваюся відкритися до середини квітня.
Тобі багато писали, що ти козел і не зробив страховку. Чому не застрахував кафе?
Тому що козел. Визнаю свою помилку. Тепер я зроблю страховку, причому коштує вона недорого.
Юлія Вебер / «Бабель»
Якщо щось лишиться від донатів, які тобі скинули, пустиш їх на ресторан?
Ні. Я їх віддам на благодійність. Гаріку Корогодському або «Куражу».
Який найменший і найбільший донати?
Найменший — 5 гривень, найбільший — 10 тисяч гривень. Зараз банк уже заблокував перекази — у них є ліміт, донати більше не падають. Ти не повіриш, хто скинув донат.
Хто?
Та просто неочікуваний!
[Ресторатор Дмитро] Борисов?!
Так.
29 гривень тобі перекинув?
Ні, 2 500 грн, але річ не в сумі, а у вчинку. Я написав йому в приватні повідомлення.
Якийсь час ти його цілеспрямовано підхейчував за формат «усе по 29 гривень»?
Він перший напав — написав, що у мене 500-відсоткова націнка. До цього у нас була усна домовленість про ненапад. Я взагалі нічого не писав. Але після поста про 500 відсотків, якусь зіпсовану кукурудзу з майонезом я теж почав. Проте я визнаю: Борисов — геніальний бізнесмен. Він дуже тонко відчуває ринок, робить красиву картинку.
Юлія Вебер / «Бабель»
Ніхто не очікував, що після пожежі тебе підтримає стільки людей...
Я точно не очікував. Я розумів, що мене люблять люди за смачну їжу, гумор, який іноді вилазить боком, але не очікував такої підтримки. Близько пʼятої-шостої години вечора [в день пожежі] пости опублікували Олексій Карпов і Ярослав Коган. Від цього вечора і десь добу мені клубок у горлі стояв. У мене навіть зараз клубок у горлі від повідомлень підтримки. Від деяких сльози наверталися на очі. Тож тепер не можна обісратися, потрібно відкритися.
Ти будеш запроваджувати якусь спеціальну позицію в меню? Хот-дог «Погорілець», наприклад...
Може якийсь копчений соус. Я подумаю, як віддячити тим, хто переказав гроші.
Люстру з Mafia повісиш?
Я вдячний Тарасу Середюку за суму, яку він відправив, там майже девʼять тисяч гривень, але люстру не повішу.
Ти говорив, що під час карантину справи йшли непогано, навіть підвищив хлопцям зарплату.
Наврочив хтось напевно. Ні, не підвищив, у них завжди відсоток від продажів був, він став вище. Так вийшло, що під час карантину я заробляв, тому що хот-доги — продукт, заточений на доставку.
Є поняття гастросрачів, але тебе підтримали багато рестораторів — Ігор Сухомлин, Тарас Середюк, Діма Борисов, Карпов. Тобто спільнота є?
Українці сруться через якісь дрібниці, я пости писав з цього приводу. Але згадай снігопад 2013 року, всі одне одному допомагали, мені допомагали, я допомагав. Якщо якась біда, всі обʼєднуються. Той самий Майдан, коли люди щиро вийшли на протест.