Програма «Велике будівництво» стартувала у 2020 році. Один з головних її напрямів — будівництво доріг. Торік за цією програмою побудували і відремонтували понад 4 тисячі кілометрів доріг державного значення і приблизно дві з половиною тисячі кілометрів — місцевого. Переважно дороги будують з асфальтобетону. Одна з його складових — бітум, продукт переробки нафти.
Як розповів «Бабелю» куратор програми «Велике будівництво» Юрій Голик, це працює так: у рамках програми Служби автомобільних доріг тендер на ремонт дороги розміщують на платформі ProZorro. Компанія-переможець отримує замовлення на необхідні для укладання асфальту матеріали, зокрема на бітум.
Найбільше бітуму українським компаніям постачає Білорусь. У 2020 році — приблизно 540 тисяч тонн. На другому місці Кременчуцький нафтопереробний завод — він поставив близько 335 тисяч тонн. На третьому місці Польща — 125 тисяч тонн. Іще 150 тонн в Україну привезли морем — танкерами з Греції, Туреччини, Іспанії та Італії.
За даними директора «Консалтингової групи А-95» Сергія Куюна, загалом тенденція йде до зменшення закупівель у Білорусі. Якщо у 2018 році купували 56 відсотків бітуму, то зараз це 49 відсотків від усього необхідного Україні обсягу.
Є три головні постачальники бітуму з Білорусі.
Перший — це Мозирський НПЗ. Майже 42,76 відсотка його акцій належить державі, 42,58 — російському ВАТ «Славнефть». Завод розташований неподалік кордону з Україною та переорієнтував своє виробництво, щоб робити бітум для неї.
Другий — Нафтобітумний завод. На нього припадає близько 10 відсотків поставок бітуму з Білорусі. Від початку «Великого будівництва» завод удвічі збільшив обсяг поставок. Його контролює близький до Лукашенка олігарх Микола Воробей. Видання «Схеми» з посиланням на джерела писало, що цей завод хотіли внести до санкційного списку, але цього так і не сталося. Журналісти описали, як Воробей співпрацює з депутатами ОПзЖ Віктором Медведчуком і Тарасом Козаком, а останні іноді використовують його літак. Медведчук стверджує, що вони дружать, а спільного бізнесу у них немає.
Третій — завод «Нафтан». Це Новополоцький нафтепереробний завод, 99,83 відсотка його акцій належить державі, решта — співробітникам підприємства. У 2006 році «Нафтан» потрапив під американські санкції «за підрив демократичного процесу». У жовтні 2015-го санкції частково зняли. Однак з 3 червня 2021 року США їх відновлюють. В Україну його продукцію постачає «Білоруська нафтова компанія».
Чи можна змінити постачальників?
За словами Голика, цього року Україні знадобиться ще більше бітуму — до 1,8 мільйона тонн. Цей обсяг хочуть збільшити за рахунок морських поставок — до 400—500 тисяч тонн (у 2020 році було 150 тисяч тонн). Але прогнозувати, де саме підприємства-переможці тендерів закуповуватимуть бітум, складно. «Якщо ви подивитеся на 2020 рік і плани на 2021-й, то побачите, що частка білоруського бітуму зменшується. І цей процес відбуватиметься й надалі. Це ринок, він шукає нові канали поставок, розвивається», — вважає Голик.
На думку директора «Консалтингової групи А-95» Сергія Куюна, немає звідки привезти такий обсяг бітуму, як постачає Україні Білорусь. Можна частково перекрити його морськими поставками, але не повністю. Куюн у коментарі «Бабелю» припустив, що якщо заборонять купувати бітум в Білорусі, бізнес може почати закуповувати його в Росії. Можна також збільшити власну переробку — в Україні це робить підприємство «Укртатнафта», але воно не може забезпечити весь необхідний обсяг. Ще один варіант, на думку Куюна, — будувати менше асфальтобетонних доріг, а гроші направити на цементні, тоді бітум не знадобиться.
Колишня держуповноважена Антимонопольного комітету і засновниця «Ліги антитрасту» Агія Загребельська зазначає, що цементні дороги значно дорожчі та що в такому разі доведеться зіткнутися з монополією на ринку цементу. І якщо попит на цемент збільшиться, то його ціна зросте. «І це все ляже на плечі державного бюджету», — каже Загребельська.
Ми не торгуємо з Білоруссю, тому нам дуже потрібен ваш донат! Підтримайте «Бабель».