Антиалкогольні кампанії в Радянському Союзі проводилися неодноразово — у 1920-х, 1950-х, 1970-х. Методи були стандартні: забороняли продаж алкоголю на розлив, продаж горілки поблизу промислових підприємств і транспортних терміналів, обмежували випуск алкоголю, активно займалися агітацією і соромили пʼяниць.
Ескіз антиалкогольного плаката для заводу художника Віктора Механтьєва, 1980-ті роки. Ескіз антиалкогольного плаката для птахофабрики художника Віктора Механтьєва, 1980-ті роки.
Digital Soviet Art / Contributor / Getty Images
Але все закінчувалося приблизно однаково. Агітація за тверезість зводилася до нудних ритуально-символічних обговорень на партзборах. Зростало підпільне виробництво алкоголю. Любителі випити переміщалися із закладів у двори, парки та сквери. А ще такі кампанії завдавали удару економіці, адже алкогольна стаття доходів до бюджету СРСР завжди була однією з найбільших. Зрештою держава скасовувала заборони, а продаж спиртного відновлювали ще в більшому обсязі.
Пияцтво і саботаж антиалкогольних кампаній процвітало і серед партійних працівників. «Оскільки правляча в країні партія ВКП(б) була насамперед робітничою за складом, то і її не оминула ця біда — пияцтво», — писали історики про перші спроби радянської влади знизити споживання алкоголю серед населення. «Що краще — кабала закордонного капіталу або запровадження горілки — так стояло питання перед нами. Ясно, що ми зупинилися на горілці, бо вважали і продовжуємо вважати, що якщо нам заради перемоги пролетаріату і селянства належить трішки забруднитися у багнюці, ми підемо і на цей крайній засіб заради інтересів нашої справи», — говорив Йосип Сталін у 1927 році.
Радянський антиалкогольний плакат, 1930 рік. Радянський антиалкогольний плакат, 1929 рік.
Universal History Archive / Contributor
У підсумку перша кампанія звелася до фрази тодішнього наркома харчової промисловості СРСР Анастаса Мікояна, яку розтиражували в пресі, про те, що «раніше пили саме для того, щоб напитися і забути своє нещасне життя... Тепер веселіше стало жити. Від хорошого життя пʼяним не напʼєшся. Жити стало веселіше, а значить, і випити можна».
Члени французької делегації в Єревані разом з місцевими жителями піднімають тост за «Марсельєзу» — патріотичну пісню часів Французької революції кінця XVIII століття, що стала державним гімном Франції, 1956 рік.
GAROFALO Jack / Contributor / Getty Images
В епоху правління Леоніда Брежнєва, наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років, споживання спиртних напоїв в СРСР досягло рекордного рівня в історії країни. На дорослого чоловіка припадало близько ста пляшок горілки на рік. Зростало жіноче та підліткове пияцтво і алкоголізм. Близько 32 відсотків загальної кількості смертей на рік в СРСР прямо або опосередковано були повʼязані з алкоголем. Приблизно дві третини злочинів скоювались пʼяними.
За рік до витверезників потрапляло близько девʼяти мільйонів людей, а близько півтора мільйона проходили примусове лікування від алкоголізму. Люди з найближчого оточення Брежнєва намагалися переконати генсека, що «треба б щось зробити». На що той зазвичай відповідав: «Як пили, так і питимуть».
Глава СРСР Леонід Брежнєв (ліворуч) поруч з американським президентом Річардом Ніксоном проголошує тост за підписання угод між США і Радянським Союзом, 19 червня 1973 року.
Bettmann / Contributor / Getty Images
І ось настав 1985 рік. На початку березня до влади прийшов порівняно молодий, 54-річний генсек Михайло Горбачов. Уже в квітні на партійному засіданні порушили питання про посилення боротьби з пияцтвом. Головними ініціаторами стали члени Політбюро Михайло Соломенцев та Єгор Лігачов. Вони говорили про «наростання потоку листів від громадян до ЦК, уряду, газет, на телебачення з вимогою приборкати пияцтво». Заявляли, що однією з причин стагнації радянської економіки є «загальний занепад морально-етичних цінностей «будівників комунізму» і халатне ставлення до праці, в яких винен масовий алкоголізм». На доказ наводили внутрішньопартійну статистику, згідно з якою за рік до витверезників потрапили 107 тисяч комуністів і 370 тисяч комсомольців.
Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов (у центрі), член Політбюро Єгор Лігачов (ліворуч), голова Президії Верховної Ради СРСР Андрій Громико (праворуч) і кілька членів Президії зʼїзду КПРС, зокрема, перший секретар Московського міськкому партії і новий член Політбюро Борис Єльцин (перший ліворуч у другому ряду), аплодують на відкритті зʼїзду партії в Кремлі, 25 лютого 1986 року.
AFP / Stringer / Getty Images
У підсумку 7 травня 1985 року ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР ухвалили постанову «Про заходи щодо подолання пияцтва і алкоголізму, викорінення самогоноваріння». А указ Президії Верховної Ради СРСР 16 травня 1985 року підкріпив цю боротьбу адміністративними і кримінальними покараннями. Згодом такі ж документи ухвалили і парламенти союзних республік.
Ескіз антиалкогольного плаката художника Віктора Механтьєва, 1986 рік. Ескіз антиалкогольного плаката художника Віктора Механтьєва, 1987 рік.
Digital Soviet Art / Contributor / Getty Images
Насамперед різко скоротили виробництво алкоголю. Якщо у 1984 році в СРСР виробили 1 418 мільйонів декалітрів алкогольних виробів, то у 1986 році — 813 мільйонів. Лікеро-горілчаним і пивоварним заводам довелося скорочувати виробництво і переходити на безалкогольну продукцію.
Закрили багато магазинів, ресторанів, кафе і навіть їдалень, де продавали алкоголь. Тільки в УРСР мережу магазинів скоротили приблизно на 45 відсотків. Ціну на горілку підняли з 4,7 до 9,1 карбованця. Алкоголь тепер можна було купити тільки в нечисленних спеціалізованих точках з 14-ї до 19-ї, або навіть з 14-ї до 16-ї години. Біля таких магазинів постійно вишиковувалися черги.
Черга за горілкою в московському магазині, друга половина 1980-х.
Sergei Guneyev / Contributor / Getty Images
Сухий закон супроводжувався масштабною пропагандистською кампанією під гаслом: «Тверезість — норма життя». «Слід вважати абсолютно неприпустимим вживання спиртних напоїв на роботі, в громадських місцях, розцінювати такі випадки як аморальну, антисоціальну поведінку, використовуючи проти пʼяниць всю силу закону і громадської думки», — писала на той час газета «Правда». Посилили контроль за лікуванням хворих на алкоголізм. Тих, хто ухилявся від «добровільного» лікування, направляли на примусове до лікувально-трудових профілакторіїв.
Обкладинка українського сатирично-гумористичного ілюстрованого журналу «Перець», листопад 1985 року.
Журнал Перець
По всій країні організували товариства тверезості та здорового способу життя. Активно пропагувалися безалкогольні застілля, весілля та інші урочистості. На вулицях пʼяним могли виписати штраф до 100 карбованців або заарештувати на 15 діб. За пияцтво на виробництві могли звільнити з роботи і виключити з партії. З фільмів вирізали сцени з алкоголем, а деякі, на зразок «Іронії долі, або З легким паром!», взагалі прибрали з ефіру. Письменник-фантаст Борис Стругацький згадував, що «в період антиалкогольної кампанії 80-х років нещадно викреслювали з тексту все спиртне, тож наші нещасні герої почали ковтати мінеральну воду, соки, а також каву в неприродній кількості — замість пива, вина і гарячого глінтвейну».
Сімейне безалкогольне застілля в Москві, 1 травня 1987 року.
Wally McNamee / Contributor
У рамках кампанії знищували виноградники. Більше за всіх постраждали Молдова і Україна. Тільки в Криму вирізали близько 30—40 відсотків виноградників. Таких втрат не було навіть під час Другої світової війни. Через цькування наклав на себе руки один з провідних учених-селекціонерів, директор Всесоюзного науково-дослідного інституту виноробства і виноградарства «Магарач» Павло Голодрига.
За розпорядженням одного з ініціаторів антиалкогольної кампанії Єгора Лігачова мало не закрили кримський винзавод «Масандра» і не знищили його винотеку. Щоб зберегти завод тодішньому керівникові УРСР Володимиру Щербицькому довелося особисто телефонувати Горбачову, який і сам любив відпочивати в Криму. Пізніше партійне керівництво в Москві оголосить масову вирубку виноградників «перегинами на місцях».
Винний льох заводу «Масандра», 1975 рік.
Dean Conger / Contributor / Getty Images
Через сухий закон різко виріс чорний ринок алкоголю — кустарне самогоноваріння і підпільне виробництво на державних підприємствах. Зрештою виник дефіцит цукру. За даними статистики, тільки у 1987 році на самогоноваріння в країні витратили 1,4 мільйона тонн цукру. Дефіцит і дорожнеча алкоголю призвели до того, що люди почали вживати спиртовмісні речовини — в ходу були одеколон, клей, дихлофос, засіб для очищення скла і навіть зубна паста. Швидкими темпами поширювалися наркоманія і токсикоманія як серед дорослих, так і серед молоді.
Сторінка з номера українського сатирично-гумористичного ілюстрованого журналу «Перець», серпень 1988 року.
Журнал Перець
Сухий закон зіпсував відносини і з союзниками із соцтабору. Болгарія, Румунія і Угорщина більше не могли постачати в СРСР вино і були цим украй незадоволені.
Помічник Горбачова з міжнародних справ Анатолій Черняєв так згадував першу в умовах сухого закону вечерю з угорською делегацією: «Угорці посміюються, ми вибачаємося, тостів, зрозуміло, немає, розмова йде абияк. Кажуть, подарунки вам везли, як зазвичай — винні набори, але в літаку вирішили випити самі, «щоб не порушувати».
Генсек СРСР Михайло Горбачов (з піднятими руками) розмовляє з жителями Софії під час візиту до Болгарії, жовтень 1985 року.
Keystone Features / Stringer / Getty Images
Були в антиалкогольної кампанії і позитивні результати. Народжуваність зросла, а смертність знизилася. Уперше за десятиліття середня тривалість життя зросла до 69 років. З іншого боку, держава зазнала економічних втрат. У попередні роки алкоголь давав до 30 відсотків всесоюзного бюджету, а в УРСР — близько 20 відсотків. За даними різних дослідників, у ході антиалкогольної кампанії країна втратила від 37 до 200 мільярдів карбованців.
Черга за мʼясом і сосисками поблизу Бессарабського ринку в Києві, 1980-і роки.
ullstein bild Dtl. / Contributor
Масове невдоволення кампанією та економічна криза, що почалася в СРСР у 1987 році, змусили радянське керівництво згорнути сухий закон. А в народі Горбачов отримав прізвиська «Мінеральний секретар» і «Лимонадний Джо». Починаючи з 1988 року, активна пропаганда тверезості поступово зійшла нанівець, а продажі алкоголю знову зросли.
Пізніше, вже після розвалу СРСР, Горбачов визнав, що антиалкогольна кампанія 1985 року була помилкою: «Так, не треба було торгівлю закривати і провокувати самогоноваріння. Треба було все робити поступово. Не сокирою по голові».
Михайло Горбачов під час дебатів на Зʼїзді народних депутатів у Кремлі, 1 листопада 1990 року.
Sergei Guneyev / Contributor / Getty Images
Нам не потрібен сухий закон, щоб тверезо писати про історію, а от ваш донат не завадить: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].