Збірка щогл для лінії електропередачі між Штерівською електростанцією і містом Сталіно (нині Донецьк), 1930 рік. Внутрішній вигляд ливарного цеху Сталінського металургійного заводу, Сталіно (нині Донецьк), 1928 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У Російській імперії, куди входили й сучасні українські території, енергетика не була пріоритетною галуззю економіки. На початку XX століття більшість населення заледве уявляла собі, що таке електрична лампочка. Тоді як на Заході вона вже стала повсякденного річчю. Наприклад, у 1913 році Російська імперія виробляла приблизно 14 кіловат-годин (кВт*год) на людину, а в США того ж року цей показник був 236 кВт*год.
Електроенергія використовувалася переважно в промисловості для приводу великих машин і механізмів, для освітлення шахт, цехів. У великих містах — для вулиць і будинків найзаможніших городян. Першу на території України електростанцію загального користування невеликої потужності побудували у 1886 році в Полтаві, потім схожі електростанції почали зʼявлятися в інших містах.
Але після Першої світової, більшовицького перевороту і Громадянської війни економіка, а разом з нею й енергетика дійшли до повного занепаду. Лідер більшовиків Володимир Ленін розумів: для того щоб утримати владу, потрібен масштабний економічний ривок. А жорстка політика «воєнного комунізму» з тотальною націоналізацією і продрозверсткою для цього не дуже годилася. І тоді він придумав побудувати «світле соціалістичне майбутнє» за допомогою електрики. Так зʼявилася теза: «Комунізм — це є радянська влада плюс електрифікація всієї країни».
Для початку більшовики придивилися до проєктів з електрифікації та інженерів-енергетиків «царського режиму». Потрібним фахівцям надали повну свободу дій, а також виділили житло, додатковий продовольчий пайок, і головне — позбавили від надмірної уваги чекістів. Одним з них був Гліб Кржижановський. У лютому 1920 року він очолив Державну комісію з електрифікації Росії (звідси і скорочення від російської ГОЕЛРО), у складі якої працювало понад 200 спеціалістів. До грудня вони підготували комплексний план на понад 600 сторінок, який представили і затвердили на Всеросійському зʼїзді рад.
Картина Леоніда Шматька 1957 року «Ленін біля карти ГОЕЛРО». Для презентації проєкту ГОЕЛРО у 1921 році використали величезну карту, на якій електричними лампочками підсвічували майбутні енергетичні центри.
Wikimedia
План ГОЕЛРО, розрахований на 10—15 років, оголосили проєктом розвитку не тільки енергетики, а й усієї економіки. Заплановані електростанції привʼязували до певних великих промислових вузлів або районів, звідси і назва — Державна районна електростанція (ДРЕС). Простіше кажучи, будували там, де вже були або зʼявлялися заводи.
У квітні 1921 року в тодішній столиці УСРР Харкові створили Комісію з електрифікації України. Усе через те, що в рамках плану ГОЕЛРО будівництво електростанцій на території сучасної України, зокрема на Донбасі та Придніпровʼї, визнавалося «першочерговим завданням виняткового державного значення». Тут планували побудувати девʼять нових електростанцій і реконструювати старі.
Першою великою теплоелектростанцією на Донбасі стала Штерівська ДРЕС, що розташована на території сучасної Луганської області на березі річки Міус. Будівництво почалося у 1922 році, а вже у 1926-му запустили перший генератор станції. А в 1929 році запрацювала перша в Україні лінія електропередачі напрямком Штерівська ДРЕС — Кадіївка.
Будівництво Штерівської ДРЕС, Ворошиловградська (нині Луганська) область, 1920-ті роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Працювати доводилося у важких умовах. Ось що згадують інженери про перші місяці будівництва: «Механізація йшла туго, дуже туго. Та й як вона виглядала?... Брівкою відвідного каналу з Міуса потом і кровʼю покладено вузькоколійку. Подвійний шлях повʼязує дамбу, що споруджується, з місцем, де риють ґрунт для неї. Однією з колій рухається... Ні, не паровоз. Рухається американський трактор «Фордзон». Він тягне... Ні, не плуг, не сівалку і не віялку. За ним рухаються вісім вагонеток з ґрунтом. Така була механізація. Але й вона стала величезним кроком вперед — адже до цього ґрунт на греблю доставляли підводами!»
Початок будівництва Штерівської ДРЕС, Ворошиловградська (нині Луганська) область, 1923 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Штерівська ДРЕС стала не тільки першою тепловою електростанцією України, а й піонером із впровадження промислового спалювання відходів копалень — антрацитового штибу. По суті це був вугільний пил, якого у відвалах тільки в цьому районі Донбасу вже накопичилося близько мільйона тонн.
Також побудували Сєверодонецьку ДРЕС — неподалік від Лисичанська, Зуївську — в районі Донецька, та інші великі електростанції. При цьому на Донбасі вперше застосували комбіноване виробництво енергії електричної та теплової (у вигляді пари і гарячої води).
Роботи з благоустрою Єнакіївського металургійного заводу, 1934 рік. Турбіна потужністю 4 000 кВт, встановлена на електростанції Єнакіївського металургійного заводу, 1927 рік. Загальний вигляд Зуївської електростанції в смт Зуївка Сталінської (нині Донецької) області, 1930-і роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Згідно з планом ГОЕЛРО, на Донбасі також реконструювали 62 найбільші виробничі електростанції. Близько половини з них запустили вже у 1930 році. Крім того, у 1925 році Комісія з електрифікації України вирішила доповнити початковий план та електрифікувати узбережжя Азовського моря, «зважаючи на можливість розвитку металургійної промисловості регіону».
Будівництво й електрифікація рудного двору на Маріупольському металургійному заводі «Азовсталь», 1932 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Якщо на Донбасі були теплоелектростанції, то на Придніпровʼї як джерело енергії вирішили використовувати великі річки і будувати гідроелектростанції (ГЕС). Найбільшим проєктом стала ДніпроГЕС у Запоріжжі. Проєкт будівництва затвердили ще в 1921 році. Автором став один з творців плану ГОЕЛРО — вчений-гідротехнік Іван Александров.
Цей план вирішував одразу кілька завдань. По-перше, електрифікувати промисловий регіон. По-друге, побудувати велику греблю і підняти рівень води в Дніпрі, щоб затопити камʼяні пороги, які заважали судноплавству по всій ріці. Щоправда, для цього довелося затопити близько 16 тисяч гектарів земель по обидва береги. Зрештою під водою опинилося 56 сіл, з яких 14 затоплені повністю, а 42 — частково.
Закладка ряжевої перемички (гідротехнічна конструкція з дерев'яних колод або лисиць у вигляді клітин, заповнених ґрунтом) на будівництві ДніпроГЕС, Запоріжжя, 1928 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Будувати ДніпроГЕС вирішили за американськими стандартами, адже досвіду будівництва таких великих гідротехнічних обʼєктів не було ані в Радянському Союзі, ані в Європі. Тому Александрова спочатку відправили до США набиратися досвіду. Там він познайомився з американським гідробудівником Гʼю Купером, який зрештою став головним консультантом проєкту. Пʼять генераторів для ДніпроГЕС постачила General Electric, а девʼять турбін — інша американська компанія Newport News Shipbuilding.
Сток води між биками греблі ДніпроГЕС, Запоріжжя, 1933 рік. Загальний вигляд греблі ДніпроГЕС уночі, Запоріжжя, 1932 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Зводити ДніпроГЕС почали у 1927 році — це було всесоюзне будівництво. Спорудження ДніпроГЕС мало величезне ідеологічне значення. З подачі радянської пропаганди про хід будівництва та ентузіазм робітників писали пісні, книги, знімали фільми. У 1932 році запустили перший агрегат нової станції. А до 1939 року ДніпроГЕС стала найбільшою електростанцією в Європі і третьою за потужністю в світі. У 1935 році в Україні працювали дві великі енергосистеми — Донбаська та Дніпровська, які виробляли електроенергії більш ніж по 2 мільярди кВт*год на рік кожна. А в 1940 році їх обʼєднали високовольтні лінії електропередачі.
Загальний вигляд греблі ДніпроГЕС, Запоріжжя, до 1941 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
План ГОЕЛРО реалізовували настільки ударними темпами, що перевиконали вже до 1931 року. У наступному році електроенергії виробили 13,5 мільярда кВт*год, замість 8,8 мільярда запланованих. Успіх проєкту поклав початок масштабній індустріалізації та став основою для більшовицької планової економіки, яка переросла в стратегію пʼятирічок.
Радянська пропаганда подавала успіх плану ГОЕЛРО як перевагу «соціалістичного ладу над капіталістичним». Адже схожі проєкти закінчилися невдачею ще на стадії планування у США, Англії, Франції. Однак не варто забувати про зворотний бік цього успіху. Для будівництва, крім «бійців будтрудармії», використовували безоплатну і ненормовану працю вʼязнів. Для фінансування плану ГОЕЛРО розпродавали експропрійовані коштовності і предмети мистецтва. Селян обклали прямими і прихованими податками. А найбільш ходовим товаром стало зерно. Ним розплачувалися, наприклад, з американськими консультантами ДніпроГЕС. І це під час голоду в 1920-х і Голодомору в Україні на початку 1930-х.
Ленін закабалив селян продрозверсткою силоміць, а ми просимо допомогти редакції добровільно!