51 рік тому в Києві відкрили Палац «Україна». Його будували потай від Москви під виглядом кінотеатру, а згодом главі УРСР це пригадали. Згадуємо, як це було — в архівних фото

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
51 рік тому в Києві відкрили Палац «Україна». Його будували потай від Москви під виглядом кінотеатру, а згодом главі УРСР це пригадали. Згадуємо, як це було — в архівних фото

Вид Палацу культури «Україна», 1973 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Сімнадцятого квітня 1970 року в Києві відкрили Палац «Україна», побудований на місці колишнього продуктового ринку. Його починали будувати в режимі секретності. Усе тому, що такі великі проєкти потрібно було узгоджувати в Москві. А там і чути не хотіли про палац у Києві, який за масштабами не поступався Кремлівському палацу зʼїздів. Тому тодішній глава УРСР Петро Шелест схитрував і відправив до Москви документи, за якими будували не палац, а звичайний кінотеатр. А коли в союзному керівництві зрозуміли, що відбувається, було вже запізно. У будівництво вклали великі гроші, і проєкт довелося затвердити офіційно. Зрештою палац добудували, його архітектори отримали Шевченківську премію, а Шелеста після закулісної партійної боротьби зняли з посади. У 1970—1980 роках у палаці відбувалися зʼїзди КПУ та інші партійно-державні урочистості. У 1998-му його реконструювали і надали статус національного. Тепер це головний майданчик країни для урочистих заходів та концертів. «Бабель» згадує історію Палацу «Україна» в архівних фото.

Будівництво нового кіноконцертного залу на вулиці Червоноармійській (тепер Велика Васильківська) у Києві, липень 1969 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У 1965 році в київській пресі зʼявилося коротке повідомлення: «На місці колишнього Володимирського ринку розпочато будівництво кіноконцертного залу, призначеного для демонстрації кінофільмів та проведення концертів». Це нікого не здивувало, адже у 1950—1960 роках Червоноармійську вулицю (тепер Велика Васильківська), на якій розташовувався Володимирський ринок, активно забудовували. Зводили десятки житлових будинків, споруджували перший у Києві 16-поверховий будинок, реконструювали Республіканський стадіон. Однак мало хто знав, що насправді зведуть на місці колишнього ринку.

У 1961 році в Москві на території Кремля відкрили новий Палац зʼїздів. Партійне керівництво України загорілося ідеєю побудувати свій аналог у Києві. Відновлений після Другої світової Жовтневий палац культури, де проводилися всі партійні зʼїзди та урочисті заходи всеукраїнського масштабу, вже не підходив ані за розмірами, ані за рівнем обладнання.

Кремлівський палац зʼїздів у Москві, 1972 рік.

Rolls Press/Popperfoto / Contributor / Getty Images

У 1963 році першим секретарем ЦК Компартії України став Петро Шелест. У 1964 році він відіграв важливу роль в усуненні від влади Микити Хрущова і посилив свої позиції в новому вищому політичному керівництві країни. А в 1965-му він остаточно вирішив, що «лідерам найбільшої союзної республіки не личить збирати партійні форуми в палаці, що дістався у спадок від царської влади». Головним архітектором проєкту Палацу «Україна» стала Євгенія Маринченко, під її керівництвом працювали Петро Жилицький та Ілля Вайнер.

Місце для будівництва визначили не одразу. Працівники міського управління торгівлі не хотіли переносити Володимирський ринок. Як альтернативу запропонували іншу ділянку — на Радянській (нині Михайлівській) площі, де раніше стояв зруйнований Михайлівський Золотоверхий монастир.

Однак керівниця проєктувальників Євгенія Маринченко була проти. На нараді з керівництвом республіки вона змогла довести, що проєкт палацу розробляли з урахуванням місця будівництва, тому переносити його не можна. Зрештою для Володимирського ринку відвели іншу ділянку — на сусідній вулиці Горького (тепер вулиця Антоновича). У 1968 році тут побудували новий критий павільйон майже на 500 торгових точок.

Критий павільйон нового Володимирського ринку в день відкриття в 1968 році.

Залишався ще один важливий момент. У СРСР будь-який проєкт будівництва з бюджетом понад три мільйони рублів потрібно було узгоджувати в Москві. А там і чути не хотіли про новий масштабний Палац зʼїздів у Києві.

Тоді Шелест пішов на хитрість: «За документами, які йшли в Москву, будували кінотеатр, а за проєктом — республіканський палац. І я, перший секретар ЦК партії республіки, свідомо змушений був брати участь в обмані». За офіційними документами на будівництво «нового кінотеатру» виділялося 4,5 мільйона рублів. Щоб не виходити за рамки дозволеного ліміту, доводилося постійно викручуватися — розбивати будівельні роботи на частини і оформлювати як окремі проєкти.

Монтаж тримальних конструкцій балкона на будівництві Палацу культури «Україна», липень 1967 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У Шелеста було чимало суперників, які строчили в Москву доноси про «порушення фінансової дисципліни» і «будівельні надмірності». Але там до якогось часу закривали на це очі. І тільки коли вже звели перший поверх із просторим вестибюлем і двома рядами мармурових колон, стало ясно, що будується не просто кінотеатр. До Києва терміново прибула інспекційна комісія на чолі з Миколою Підгорним — попередником Шелеста на посаді керівника УРСР, який тепер очолював радянський парламент і був формальним главою держави.

Один із членів комісії, голова Держплану СРСР Микола Байбаков, подивився повну документацію проєкту і заявив: «На цьому тлі наш Кремлівський палац зʼїздів виглядає як стара стайня. Хто відповість за це неподобство?» Шелесту влаштували прочуханку, але головним винуватцем призначили тодішнього першого секретаря Київського обкому КПУ і кандидата в члени ЦК КПРС Федора Головченка. Пізніше його заслали до Міністерства автотранспорту УРСР, де він і пропрацював до пенсії.

Будівництво нового кіноконцертного залу в Києві, листопад 1968 року.
Палац культури «Україна» в Києві, серпень 1973 року.

Будівництво нового кіноконцертного залу в Києві, листопад 1968 року. Палац культури «Україна» в Києві, серпень 1973 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Але у проєкт уже вклали мільйони рублів, тому московському керівництву довелося його офіційно схвалити. Однак внесли кілька змін. Наприклад, на відміну від Кремлівського палацу зʼїздів, розрахованого на чотири тисячі місць, зал у Києві спеціально зробили меншим — на 3 780 місць. У підсумку будівництво «України» обійшлося у 20 мільйонів.

Попри початкову «секретність» архітектурного проєкту, над ним працювали дуже ретельно. Кілька інженерних рішень були новаторськими, їх потім застосовували в усьому Радянському Союзі. Будівлю виконали у формі трапеції заввишки 28 метрів. Усередині понад 300 приміщень, різних за величиною і функціями. На облаштованій за останнім словом техніки сцені вміщалося приблизно півтори тисячі людей.

Для оздоблення будівлі використали білий і рожевий мармур, граніт, вапняк, дерево різних порід. На оформлення інтерʼєрів, за яке відповідала українська архітекторка і дизайнерка Ірма Каракіс, пішли найкращі українські граніти, блакитні з прожилками туфи Закарпаття, уральський мармур, казахський черепашник унікального світло-рожевого відтінку. Всередині були люстри з литого скла із фактурою та кольором «талого льоду», ескалатори, вітражі, панно, два зимових сади, альпійська гірка і фонтан.

Інтерʼєр вестибюля Палацу «Україна», 1978 рік.

Відкрили Палац «Україна» 17 квітня 1970 року — до 100-річчя від дня народження Володимира Леніна. Наступного року архітектори Євгенія Маринченко та Петро Жилицький отримали Шевченківську премію. А в 1972 році Шелест програв у закулісній партійній боротьбі своєму головному конкурентові Володимиру Щербицькому — вихідцю з «дніпропетровського клану», до якого належали близькі знайомі радянського правителя Леоніда Брежнєва. Шелеста звинуватили в «розгулі націоналізму в республіці», пригадали все, що змогли, зокрема і несанкціоноване будівництво «України», і зняли з посади.

Вид Палацу культури «Україна», 1973 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У 1970—1980 роках у Палаці «Україна» влаштовували зʼїзди компартії, республіканські форуми, урочисті засідання, урядові концерти, ювілейні церемонії, виступи закордонних артистів.

У 1996—1998 роках будівлю реконструювали. Кількість місць у головному залі зменшили на 66. Проте зʼявився бенкетний зал площею 1 100 квадратних метрів, пресцентр, розрахований на 120 журналістів, зал для переговорів, оздоблений італійським рожевим деревом. Також оновили технічне обладнання. У 1998 році палац отримав статус національного.

Тут як і раніше проходять масштабні урочисті заходи, політичні зʼїзди, всесвітні форуми, церемонії нагородження, концерти до Дня Незалежності. У 1999 році в Палаці «Україна» відбулася інавгурація Леоніда Кучми, обраного президентом на другий термін.

Національний палац «Україна» досі залишається найбільшим концертно-театральним майданчиком країни. Тут виступають українські знаменитості та світові зірки.

Леонід Кучма під час інавгурації на другий президентський термін у Палаці «Україна», 30 листопада 1999 року.

SERGEI SUPINSKY / Staff / Getty Images

джерела:

Ірма Каракіс. Палац «Україна» в Києві // Інтерʼєри громадських будівель України. Київ, 1975.

Петро Шелест. Справжній суд історії ще Попереду. Спогади. Щоденники. Документи. Матеріали/за редакцією Юрія Шаповала. Київ, 2003.

Петро Карлюк. Українізація від Петра Шелеста. Він намагався утверджувати українську ідентичність. Радіо Свобода, 08.06.2020.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
Україна
історія
СРСР

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо