Десятого січня 1992 року контейнеровоз Ever Laurel, який ішов із Гонконгу в США, потрапив в ураган у північній частині Тихого океану неподалік від Алеутських островів. Під час шторму за борт змило 12 контейнерів. В одному з них була партія дитячих пластмасових іграшок для ванни, виготовлених у Китаї. Усього 7 200 картонних упаковок, у кожній з яких був набір з чотирьох фігурок тварин завдовжки приблизно сім з половиною сантиметрів — жовте каченя, зелене жабеня, червоний бобер і синя черепаха.
Під час падіння контейнер пошкодився, картон швидко розмокнув, іграшки опинилися у воді. Так почалася їхня багаторічна подорож світовим океаном.
Через десять місяців, у листопаді 1992 року, перші іграшки виявили біля берегів Аляски — приблизно за три тисячі кілометрів від місця аварії. До серпня 1993 року уздовж східного узбережжя Аляски знайшли вже близько 400 іграшок.
Цією знахідкою зацікавилися американські океанологи Кертіс Еббесмеєр і Джеймс Інгрехем. Вони займалися дослідженням морських течій, зокрема, і на підставі даних про переміщення морського сміття.
На фото ліворуч: океанограф Кертіс Еббесмеєр з іграшками та іншими предметами, які він використовує для спостереження за океанськими течіями, грудень 2001. На фото праворуч: шукач сміття Стів Маклеод з кросівками Nike та іншими предметами, які він збирав для Еббесмеєра, грудень 2001.
Річ у тім, що океанські течії неймовірно складно нанести на карту. Їх немає на звичайних супутникових знімках, вони покривають тисячі кілометрів і можуть змінювати напрямки під впливом різних факторів — вітру, щільності води, припливів. Сьогодні течії вивчають за допомогою розширених супутникових знімків, математичного та компʼютерного моделювання.
Однак багато вчених досі використовують старовинний метод — пляшку, що дрейфує. Ідея цього методу в наступному: дослідники запускають у певному місці океану щільно закупорену скляну пляшку із запискою всередині; в записці — прохання до тих, хто її знайде, звʼязатися з дослідниками і надіслати місце і дату, де було знайдено пляшку. Таким чином океанологи можуть розробляти теорії про напрямок і швидкість океанських течій у цьому районі.
Такий метод найдешевший, проте має дуже велику похибку. У 2012 році з двох тисяч пляшок, запущених в океан, вдалося знайти тільки 70. Ось чому ще на початку 1990-х Еббесмеєр та Інгрехем зосередилися на відстеженні океанічного сміття, особливо на втрачених вантажах. Вони розробили компʼютерну програму OSCUR (Ocean Surface Currents Simulation — моделювання поверхневих течій океану).
Пластмасове жабеня, яке знайшли біля берегів Аляски в листопаді 1992 року.
sciencemuseumgroup.org.uk
У моделі використовуються вимірювання атмосферного тиску, починаючи з 1967 року, для розрахунку напрямку і швидкості вітру над океанами і відповідних поверхневих течій. Спочатку програму створювали для допомоги рибальству, але її також використовують, щоб знайти втрачені в морі вантажі та уламки суден, що затонули.
У 1990 році цю модель протестували для того, щоб відстежити партію з понад 60 тисяч кросівок Nike. Тоді 21 транспортний контейнер, який прямував з Кореї в США, змило в північну частину Тихого океану.
Але саме пластмасові тваринки виявилися найціннішими для наукових досліджень сильних океанських течій. Передовсім тому, що вони не вбирають воду. Їх назвали Friendly Floatees — дружелюбні плавці або поплавці.
Пластмасовий бобер, якого знайшли біля берегів Аляски в листопаді 1992 року.
sciencemuseumgroup.org.uk
Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х історія плавання цих іграшок набула популярності, і її почали висвітлювати багато світових медіа. Саме завдяки ЗМІ усіх Friendly Floatees почали називати «гумовими жовтими каченятами».
За цей час, за даними вчених, вони встигли перетнути три океани — Тихий, Північний Льодовитий і Атлантичний. Від місця аварії вони потрапили на Аляску, обігнули Японію і повернулися до берегів Північної Америки. У 2003 році їх виявили на північно-східному узбережжі США у штаті Мен. Під час плавання деякі каченята відділилися і попрямували до Європи, інші випливли на Гаваях. Ще одну частину віднесло Північно-Тихоокеанською течією на південь від місця аварії до берегів Індонезії, Австралії та Південної Америки.
Пластмасова черепаха, яку знайшли біля берегів Аляски в листопаді 1992 року.
sciencemuseumgroup.org.uk
Крім учених, ця історія зацікавила американського письменника і публіциста Донована Хона. Він простежив увесь шлях іграшок — від компанії-виробника до судна Ever Laurel. І саме Хон зʼясував, що керуючою компанією цього контейнеровоза була Evergreen. У 2011 році він опублікував книгу за результатами свого розслідування.
Історія з «жовтими каченятами» стала настільки популярною, що за її мотивами писали дитячі книги та пісні, а Disney навіть випустила мультсеріал. За час подорожей світом каченята і бобри зблякли, але черепахи і жабенята зберегли свій первинний колір. Зараз вони стали предметами колекціонування, їхня ціна сягає тисячі доларів.
Спочатку океанолог Кертіс Еббесмеєр, який досліджував подорож іграшок океаном, був не в захваті від того, що всі чотири види тварин підмінили одними каченятами. Але з часом змирився. Саме жовте каченя, яке пливе морем, зображене на обкладинці його автобіографії 2009 року, присвяченої дослідженням плавучого морського сміття.
В останні роки каченята та інші іграшки з цієї партії зустрічаються все рідше. Однак Еббесмеєр каже, що у нього достатньо роботи. Адже з кінця 1990-х океанами плаває ще 34 тисячі хокейних рукавичок і пʼять мільйонів блоків «Лего».