Едо (Токіо)
початок XIX століття
Один із найбільших та найдинамічніших мегаполісів світу ― японське місто Едо. У XVI столітті це було маленьке поселення рибалок, потім ― захисна фортеця. Тепер, у 1830-х, це місто-мільйонник, найбільше в Японії. Іще не столиця, але невдовзі нею стане. Іще не Токіо, але скоро переназвуть. Тут, у долині біля ріки Суміда, уже повно самураїв, ремісників, фермерів і багатих купців. Що вони запропонують туристу?
Карта Едо 1785 року.
The British Museum
Як дістатись
Найлогічніший спосіб дістатись міста ― морем. Однак якщо корабель висадив вас не в Едо, до ваших послуг п’ять головних доріг країни — усі вони проходять через це місто. Найвідоміша з них ― Східний морський шлях, 500-кілометровий хайвей між Едо та столицею країни Кіото. Він чудово облаштований: має 53 станції перепочинку з ресторанами та нічліжками. Утім, колісний транспорт на цьому шляху заборонений, і єдиний спосіб пересування ― пішки. Якщо ви жінка, для подорожі вам доведеться знайти компаньйона-чоловіка — такий закон.
У місті теж найтиповіший спосіб пересування ― на своїх двох, це пішохідний мільйонник. У щедро декорованих кріслах каґо, які несуть інші люди, переміщуються лише самураї. Утім, оскільки чимало найцікавіших місць розташовані вздовж річки Суміда, водний транспорт ― теж варіант. Компанії можуть орендувати собі цілий прогулянковий човен, розрахований на сімох пасажирів.
«Порожнє крісло каґо під повним осіннім місяцем». Школа малюнку Маруяма Сідзьо, 1856 рік
The British Museum
Важливо! Якщо на своєму шляху ви перестрінете чоловіка із двома мечами ― уклоніться йому та зачекайте, поки він пройде. Це самурай ― єдиний, кому дозволено мати при собі два мечі. Прості люди, коли бачать самурая, мусять йому вклонитися.
Де зупинитись
Готелів тут повно й на будь-який гаманець. Але біля найстарішої пам’ятки міста, фортеці Едо, пожити не вийде — усю територію займають маєтки самураїв. Решта будівель у цьому місті ― низенькі двоповерхівки, тож де б ви не зупинилися, вид Фудзіями на захід від міста вам ніщо не перекриє.
Що поїсти
Едо поєднав у собі найкраще зі східнояпонської кухні. У стравах тут активно використовують дайкон, гірчичний шпинат і пеламіду. Місцевий суп місо з ферментованої сої ― червоного кольору та має солодкий присмак. Тут уже розпробували водорості норі, соєвий сир тофу, темний соєвий соус і різні види гречаної локшини соби ― усе те, що за кілька століть стане популярним у всьому світі.
Місто відоме на всю Японію завдяки своїм закладами високої кухні. Спершу такі ресторани відкривали виключно для буддистських монахів, а тепер вони доступні будь-якому багатію.
Алкоголь тут теж поширений, однак здебільшого у вигляді саке ― рисового вина.
Різні бренди саке у фірмових упаковках. Малюнок 1813 року.
The British Museum
Розваги
Два найпопулярніші центри розваг в Едо ― район театрів, де виступають знамениті актори кабукі, і район Йошівара, де діють ліцензовані державою борделі. Вистави кабукі починаються рано-вранці та тривають протягом дня. Одна вистава інколи розтягується на десять і більше актів ― але вони варті уваги, адже актори відточували свою майстерність впродовж десятиліть, і нерідко їхні батьки й дідусі теж грали в кабукі.
Відображення актора кабукі Араші Кічісабуро Другого у дзеркалі, а також перуки й капелюхи з його знаменитих ролей. Малюнок Шункосай Хокушю 1821 року.
The British Museum
Якщо ж кортить менш формального відпочинку ― їдьте в район Фукавага на південному сході міста. Там гейші за невеликі гроші заспівають вам свої кавери на популярні мелодії з кабукі. Граючи при цьому на триструнному самісені ― інструменті, який за звучанням нагадує банджо.
Навесні тисячі людей гуляють місцевими парками, щоб насолодитись цвітінням сакури. Улітку ж над містом нерідко запускають феєрверки.
Шопінг
Едо славиться своїм рибним ринком. Неподалік — ринок тканин, де збираються всі модниці. Часто там можна побачити дружин самураїв — їм заборонено виїжджати з міста, тож це одна з головних їхніх розваг.
Якщо вас цікавлять картини чи книжки ― на східній околиці міста є спеціальний ринок. Ціни там дуже доступні, особливо на картини, намальовані на дерев’яних дощечках. Більшість копій відомих малюнків обійдуться вам у вартість кількох тарілок локшини. Можна придбати навіть картини зі знаменитої серії Кацушіки Хокусая «36 видів гори Фудзі», хоча деякі з найпопулярніших малюнків серії знайти вже важко.
Шукаєте, які сувеніри захопити з собою, покидаючи місто? Зверніть увагу на зубні щітки з бамбука. Симпатична новинка.
Персеполіс
V століття до нашої ери
Вітаємо у столиці могутньої перської держави часів правління династії Ахеменідів ― настільки великої, що Давня Греція здається карликовою. У центрі, між володіннями на Чорному морі й околицями, які згодом назвуть Індією, захищене від північних вітрів горою Милосердя, лежить це місто з розкішними палацами та садами. Найкраще відвідати Персеполіс навесні ― тоді погода тут найприємніша.
Як дістатись
Із південного заходу сучасної Туреччини до самого Персеполіса веде якісна дорога. Її охороняють, на ній облаштовано зупинки для перепочинку. Відстані тут чималі, тож краще знайти собі коня, віслюка чи верблюда. Придбайте штани ― новинку, яку перси підгледіли у скіфських кочівників. У штанях їхати верхи набагато зручніше, ніж у спідниці.
Золота модель колісниці з чотирма кіньми. Датується V—IV століттями до нашої ери.
The British Museum
Де зупинитись
Просто попросіться до когось додому: місцеві славляться своєю гостинністю. Найкраще житло, звісно, біля цитаделі, адже довкола царського палацу селяться найбагатші та найвпливовіші. Утім, якщо вас не запросив особисто цар або ж у вас нема дорогих подарунків чи важливого листа особисто для нього, шансів потрапити в будинки центрального району буде мало. Тоді розгляньте райони простих містян. Їхні домівки ― прості одноповерхівки з висушеної на сонці глини, проте доволі затишні. Вікон немає, тож спершу вам буде досить темно, але очі швидко звикають.
Важливо! Майте на увазі, що «очі» та «вуха» царя в Персеполісі всюди, тож не кажіть нічого зайвого, особливо про нього. Покарання за це буває лише трьох видів: саджають на палю, пронизують списом чи ховають живцем.
Фрагмент барельєфу з озброєними охоронцями. Період Ахеменідів, VI—V століття до нашої ери.
The British Museum
Що поїсти
Місцеву їжу справедливо цінують за цікаві комбінації смаків. Тут активно використовують кардамон і кумин, часник, а також соус із каперсів, що нагадує соєвий. У Персії чимало гранатів і фісташок ― їх теж кладуть усюди. Також недавно з індійських земель почали завозити цікавий злак під назвою рис. Із нього тут роблять солодкі пудинги.
Їжу супроводжують напої, зокрема алкогольні. Чули про вино сорту шираз? Його назвали на честь міста, що тут неподалік. Заможні люди п’ють вино із золотих, срібних чи бронзових кубків. Утім, якщо не можете дозволити собі такі, є й глиняні.
Посуд, подібний до того, що використовувався в тогочасному Персеполісі.
The British Museum
Розваги
Погуляйте місцевими садами, тут їхнє облаштування — окремий вид мистецтва. Кожен сад — замкнений чотирикутний простір із виритими каналами для різних водних квітів. Для затінку найчастіше висаджують тополі.
Якщо випаде шанс потрапити до цитаделі ― не втрачайте його. Комфорт царя забезпечують 329 музикантів, 46 людей, які плетуть гірлянди із квітів, 277 кухарів, 29 офіціантів, 70 чоловіків, які проціджують вино, а також 14 парфумерів, які піклуються про приємні аромати в будівлі.
Реконструкція цитадельної площі для урочистих подій.
The British Museum
Шопінг
Неодмінно відвідайте місцевий базар. Там знайдете все, що можна знайти під сонцем: ладан з Аравії, золото з Індії, килими з Центральної Азії, вітражі із західної Туреччини, ну й чимало місцевих цікавинок. От тільки монети тут не в ходу, тож якщо ви приїхали, скажімо, зі срібними — їх просто зважать і орієнтуватимуться на вагу цінного металу.
Торгуйтеся, тут це люблять.
Листівка з фотографією руїн Персеполіса. Іран, 1960-ті роки.
The British Museum