Через 13 років після війни Грузія змогла довести факт російської агресії в суді. Чому Абхазія та Південна Осетія конфліктували з грузинами та як Росія (майже) уникла покарання

Автор:
Олексій Ярмоленко
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
Через 13 років після війни Грузія змогла довести факт російської агресії в суді. Чому Абхазія та Південна Осетія конфліктували з грузинами та як Росія (майже) уникла покарання

Cliff Volpe / Contributor / Getty Images

У січні 2021 року Європейський суд із прав людини виніс рішення за позовом Грузії проти Росії за війну 13-річної давності. Гаряча фаза війни тривала з 7 до 12 серпня 2008 року, у ній загинули майже 400 військових з обох сторін і стільки ж цивільних. За результатами війни Росія окупувала Абхазію та Південну Осетію і визнала їхню «незалежність». Міжнародна комісія, що досліджувала причини війни, саме на Грузію поклала провину за її початок, а міжнародний суд ООН не прийняв грузинський позов до Росії. Однак Грузія подала ще один позов до ЄСПЛ, який зрештою ухвалив рішення на її користь. Судді задовольнили майже всі грузинські вимоги та визнали, що саме РФ окупувала регіони Грузії. «Бабель» розповідає, як Росія окуповує території, створює там підконтрольну владу і в такий спосіб впливає на внутрішню політику своїх сусідів.

Російські військові відходять від околиць Тбілісі до захоплених «кордонів» Південної Осетії.

Uriel Sinai / Stringer

Після анексії Криму та окупації Донбасу в 2014 році Україна подала кілька позовів проти Росії до міжнародних судів. Їх розглядають спеціальні міжнародні економічні, кримінальні та навіть інколи місцеві суди, а також Європейський суд з прав людини. Останній у січні 2021 року вперше визнав, що Росія здійснювала контроль над Кримом від 27 лютого 2014 року, тобто ще за кілька тижнів до незаконного «референдуму».

Окрім України, з Росією через окупацію судиться і Грузія, яка під час війни 2008 року втратила двадцять відсотків своєї території — Абхазію та Південну Осетію. Росія визнала «незалежність» цих територій, а Грузії лише через 13 років вдалося домогтися рішення суду, яке визнало російську окупацію грузинських територій. Однак ЄСПЛ поки не визначив розмір компенсації, яку має виплатити Росія за порушення міжнародного права.

У 2008 році в конфлікт абхазів та осетинів із грузинами втрутилася російська армія. Самі ж території Абхазії та Південної Осетії майже не контролювалися грузинським урядом ще з часів розпаду СРСР. Тоді сталися перші війни, а регіони в односторонньому порядку оголошували про «незалежність» і бажання приєднатися до Російської Федерації.

Абхази та осетини протягом століть мали власні країни або ж автономії у складі імперій. Потім, на початку 1920-х СРСР змінював кордони радянських республік на власний розсуд, не зважаючи на етнічні, релігійні та культурні чинники. Тоді ж Абхазія та Південна Осетія опинилися у складі Грузії.

1 вересня 2008 року грузини вийшли на вулиці Тбілісі на мирний протест проти російської агресії.

Cliff Volpe / Contributor / Getty Images

Територією з ознаками держави Абхазія стала приблизно у 780-х роках. Тодішній очільник регіону Леон ІІ домігся незалежності від Візантії та створення Абхазького царства, яке також об’єднувало і західну Грузію. Згодом абхази приєдналися до грузинської держави, але через кілька століть відокремилися від неї. Османську імперію в Абхазії неполюбляли, оскільки були християнами, а тому абхази увійшли до складу Російської імперії, яка забрала в них автономію та жорстко придушила повстання. Більшість абхазів були змушені тікати зі свого регіону, водночас туди заселялися греки, вірмени, росіяни та грузини. Абхазія стала поліетнічною, а сам абхазький народ вже не домінував на цих територіях — за даними перепису 1897 року, його кількість зменшилася з 86 до 55 відсотків.

На початку ХХ століття в Абхазії почався антиімперський рух, його активним учасником був Григорій Орджонікідзе. Під час розпаду Російської імперії владу в Абхазії тимчасово встановили грузинські соціал-демократи (меншовики), а згодом війська Закавказького сейму. Саме він ухвалив рішення приєднати Абхазію до тоді ще незалежної Грузії, а РСФРР визнала це у 1920 році.

У 1921 році на всій території Абхазії встановили радянську владу і оголосили про створення Радянської Соціалістичної Республіки Абхазія (РСРА). У тому ж році РСРА підписала союзний договір із Радянською Соціалістичною Республікою Грузія (РСРГ) і вони стали рівноправними. Тривалий час Абхазія та Грузія були окремими радянськими республіками, але в 1931 році абхази втратили цей статус і стали автономією у складі Грузинської РСР.

Осетини мали власну державу у період Х—ХІ століть Аланію. Після монголо-татарської навали алани втратили низку рівнинних територій та були змушені переселятися до Європи, Візантії або ж на Далекий Схід. Дехто з них оселилися в горах. Історики загалом визнають, що сучасні осетини — це алани, які змішалися з іншими кавказькими племенами. Кавказькі гори завжди ділили Осетію навпіл — на Північну та Південну. У ХVIII—ХІХ століттях Російська імперія приєднала ці території. Ще тоді грузинські лідери виявляли інтерес до Південної Осетії та надсилали офіційне прохання про закріпачення південних осетин, однак Сенат Російської імперії цей запит відхилив. А в 1801—1917 роках сама Грузія була імперською губернією.

Після перевороту 1917 року та повалення Російської імперії на Кавказі почали проголошуватися незалежні республіки, і серед них Грузія. Самі ж осетини воліли бути цілком у складі Росії, але в СРСР сформували дві окремі адміністративні одиниці: Північна Осетія стала з 1936 року автономною соціалістичною республікою у складі РСФРР, а Південна з 1922 року — автономною областю у складі Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки.

На початку формування СРСР існувала ідея об’єднати Північну та Південну Осетію у складі Грузії. Її начебто спочатку підтримував і сам Йосип Сталін, але змінив думку після того, як секретар Північно-Кавказького крайового комітету компартії Анастас Мікоян виступив категорично проти. Він писав Сталіну, що це порушить баланс серед північнокавказьких народів.

Військові Грузинської Демократичної Республіки (існувала в 1918—1921 роках) біля бронепоїзда.

Наприкінці 1980-х років радянська центральна влада почала втрачати контроль над своїми територіями. Низка союзних республік проголошують незалежність. Першими у 1988—1989 роках про суверенітет заявляють Литва, Латвія, Естонія та Азербайджан.

У Грузії набував популярності незалежницький рух на чолі зі Звіадом Гамсахурдією. Він організовував акції протесту проти радянської влади і за вихід зі складу СРСР. Водночас у Абхазії та Південній Осетії діяльність Гамсахурдії не підтримували, називаючи його націоналістом. Це поступово провокувало етнічні конфлікти осетинів та абхазів із грузинами.

У березні 1989 року відбувся 30-тисячний абхазький сход, який оголосив про бажання вийти зі складу Грузії. Конфлікт між грузинами та абхазами загострився, а влітку переріс у сутички, у яких загинули люди. У 1990 році місцевий парламент в Абхазії проголосив суверенітет Абхазької РСР. Грузини в Абхазії бойкотували референдум про збереження СРСР, а абхази — про незалежність Грузії.

На початку 1992 року, після того як скинули Гамсахурдію і до влади прийшов Едуард Шеварднадзе, в Абхазію увійшли війська грузинської Нацгвардії під приводом боротьби з прихильниками Гамсахурдії. Тоді ж парламент Грузії оголосив про повернення до Конституції 1921 року. В Абхазії це сприйняли як скасування автономії і у відповідь також оголосили про повернення до своєї Конституції 1925 року, згідно з якою регіон був незалежною державою, і почали створювати свою «абхазьку гвардію». Грузинів масово звільняли з силових структур.

Такі дії з боку абхазького парламенту Тбілісі не сподобалися, і в серпні 1992 року Грузія розпочала повноцінний військовий наступ на Абхазію. Та боронилася загонами своїх добровольців та найманців з російського Кавказу. Водночас абхазам матеріально та фінансово допомагала Росія. Попри домовленості про перемир’я між Шеварднадзе та президентом Росії Борисом Єльциним бойові дії тривали. Більшість абхазьких військових лідерів втекли до Росії, де створили нові загони із місцевих найманців, отримали військову техніку та поповнення боєприпасів. Окрім цього, на колишніх радянських базах в Абхазії розташувалися російські війська.

Наприкінці 1992 року абхази почали контрнаступ і в 1994 році захопили Сухумі, а грузинські війська покинули територію. Того ж року Грузія та Абхазія за посередництва Москви підписали угоду про перемир’я, а в регіон зайшли російські миротворці. Однак військові сутички спалахували і в 1998, і в 2001 році. Грузини і далі контролювали стратегічну Кодорську ущелину, хоча юридично вона належала Абхазії. Спробу чеченських бойовиків прорватися через ущелину на територію Абхазії та захопити її там сприйняли як грузинську акцію і офіційно попросили Росію про обʼєднання на правах асоційованої держави.

Військовий Абхазії сушить випраний одяг, 1992—1994 роки — перша війна з грузинами.

TASS / Contributor

У березні 1990 року Верховна Рада Грузинської РСР ухвалила декрет про гарантії суверенітету Грузії, а згодом — про невизнання усіх юридичних актів, які ухвалювалися у Грузії під час радянської влади. У відповідь на це в Південній Осетії спочатку повідомили, що і далі будуть дотримуватися Конституції СРСР, а через деякий час заявили про свою незалежність та проголосили Південно-Осетинську Радянську Республіку. У грудні на територію Південної Осетії увійшли радянські війська і там провели вибори до місцевого парламенту — грузини вибори бойкотували.

На початку 1991 року Грузія створила власну Національну гвардію і почала військовий наступ на Південну Осетію. Радянські війська вирішили не чинити збройного спротиву і відійшли в місця дислокації. Увесь 1991 рік Грузія тиснула на регіон, влаштовуючи блокаду та періодичні військові сутички. Спочатку місцевий парламент таки відмовився від суверенітету та повернув Південній Осетії статус автономної області, але наприкінці 1991 року проголосив створення незалежної республіки.

Нова влада в Грузії далі тиснула на Південну Осетію, однак влітку 1992 року Шеварднадзе підписав угоду про принципи врегулювання конфлікту з президентом Росії Борисом Єльциним. У рамках угоди на території Південної Осетії сформували спільні сили для підтримки миру. Вони складалися з трьох батальйонів — російського, грузинського та осетинського. Після мирної угоди Південна Осетія де-факто стала самостійною державою, зокрема ухвалила власну Конституцію. Усе це відбулося за фінансової підтримки Росії. Грузинська влада не могла контролювати регіон і звинувачувала його керівництво та Росію в перетворенні Південної Осетії на центр контрабандної торгівлі. А в 2002 році місцевий парламент офіційно звернувся до Росії з проханням приєднати регіон до свого складу.

У 2004 році після «революції троянд» до влади в Грузії прийшов Міхеїл Саакашвілі. Він оголосив курс на НАТО і ЄС, звинуватив Росію у підтримці сепаратистських режимів в Абхазії та Південній Осетії, заявив про наміри повернути територіальну цілісність країни.

Почалася дипломатична та гібридна війна Росії та Грузії. Грузинська влада ліквідувала Ергнетський ринок. Він був головним місцем роботи для багатьох жителів Південної Осетії. У Грузії мотивували це боротьбою з контрабандою.

Відносини Грузії та Росії значно погіршилися. Грузини звинувачували росіян у провокаціях та диверсіях, а їхніх миротворців — у впливі та підготовці військових у Абхазії та Південній Осетії.

Наприкінці 2005 року Росія заборонила ввезення грузинських вин та мінеральної води. У відповідь Саакашвілі поставив під сумнів доцільність перебування Грузії в СНД.

Президент США Джордж Буш-молодший під час візиту до Грузії у травні 2005 року.

TIM SLOAN / Staff

У середині липня 2006 року парламент Грузії ухвалив резолюцію з вимогою вивести російських миротворців з Абхазії та Південної Осетії. Того ж місяця грузинські війська та поліція провели спецоперацію у Кодорській ущелині і взяли її під свій контроль. Ущелина становить приблизно двадцять відсотків абхазької автономії. Туди Саакашвілі демонстративно перевіз прогрузинський уряд та парламент Абхазії у вигнанні, а також перейменував територію у Верхню Абхазію. Після цього будь-які мирні перемовини стали неможливими.

У день оголошення про перейменування Кодорської ущелини Грузія затримала групу російських військових. Їх звинуватили у шпигунстві та підготовці державного перевороту. Росія відкликала посла, евакуювала дипперсонал та повністю закрила будь-яке сполучення з Грузією.

Абхазія і Південна Осетія звернулися до РФ та попросили про приєднання. Росія не спішила цього робити, однак видавала жителям цих територій свої паспорти. Вперше про можливість визнання незалежності цих регіонів у 2006 році обмовився Володимир Путін. Він заявив, що в разі, якщо Захід визнає незалежність Косова, це може стати прецедентом для визнання інших самопроголошених республік на пострадянському просторі.

У січні 2008 року на референдумі в Грузії 77 відсотків грузинів підтримали вступ країни до НАТО, а саміт Альянсу у квітні ухвалив історичне принципове рішення — що Україна та Грузія одного разу стануть членами НАТО, і для цього їм потрібно надати План дій щодо членства (ПДЧ) для подальшої інтеграції.

У Росії таке рішення викликало різку критику. Путін заявив, що готовий надавати «предметну підтримку» Абхазії та Південній Осетії, та дозволив прямі відносини з цими регіонами прикордонним російським областям.

Протягом весни-літа 2008 року над Південною Осетією та Абхазією почали активно літати грузинські безпілотники — їх збивала місцева ППО. Росія натомість нарощувала військовий потенціал, перекинувши в регіон 525 десантників. В Абхазії кілька разів ставалися вибухи у громадських місцях, почалися поодинокі збройні сутички та обстріли.

Південна Осетія стала центральним місцем подій російсько-грузинської війни 2008 року. На початку серпня почалися артилерійські обстріли сіл з обох боків. Саакашвілі 7 серпня виступив на телебаченні і запропонував Південній Осетії припинити вогонь, а за це — ширшу автономію та амністію учасникам бойових дій. Однак уночі з 7 на 8 серпня обстріли не припинилися, і Грузія заявила про початок військового наступу на Цхінвалі для «відновлення конституційного ладу». За ніч грузинські війська звільнили більшу частину непідконтрольних територій та зайняли позиції у самому Цхінвалі.

У відповідь 8 серпня президент Росії Дмитро Медведєв оголосив про початок операції по «примусу до миру». Російські регулярні війська відкрито зайшли на територію Південної Осетії, а авіація почала бомбардувати грузинські міста. З моря підійшов Чорноморський флот, який заблокував та знищив грузинські військові кораблі. Протягом кількох днів росіяни перейшли в наступ і захопили місто Ґорі на шляху до Тбілісі, а також міста Зугдіді, Поті та Сенакі на заході країни.

Скориставшись початком війни у Південній Осетії, підтримувані Росією війська з Абхазії захопили територію Кодорської ущелини. У столиці Грузії почалася паніка через російський наступ, і Саакашвілі 12 серпня погодився на підписання мирного плану президентів РФ Дмитра Медведєва та президента Франції Ніколя Саркозі (Франція на той момент головувала у ЄС). План передбачав припинення бойових дій та відведення військ до постійних місць дислокації.

До Грузії 12 серпня на підтримку Саакашвілі прилетіли чотири президенти: Віктор Ющенко (Україна), Томас Ільвес (Естонія), Валдас Адамкус (Литва), Лех Качинський (Польща) та премʼєр Латвії Івар Годманіс. Вони виступили разом із ним на багатотисячному мітингу та заявили про підтримку грузинського суверенітету.

Президенти України, Польщі, Естонії, Литви і премʼєр-міністр Латвії виступають разом із Саакашвілі на мітингу у Тбілісі, 12 серпня 2008 року.

Burak Kara / Stringer

Двадцять пʼятого серпня 2008 року Рада Федерації РФ та Держдума офіційно звернулися до президента Медведєва з проханням визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії, що він і зробив наступного дня. Після цього на окупованих територіях розмістили російські військові частини. Грузія ж у відповідь ухвалила закон «Про окуповані території» та обмежила вільне пересування та економічну діяльність з окупованими територіями. Окремо ухвалили рішення про розрив дипломатичних відносин із Росією.

ЄС наприкінці 2008 року створив спеціальну міжнародну комісію, яку очолила колишня представниця ООН у Грузії Гайді Тальявіні. Через пів року опублікували результати розслідування — Грузію назвали стороною, яка почала війну. Експерти дійшли висновку, що гаряча фаза почалася з наступу грузинських військ, застосування ними сили було невиправданим з точки зору міжнародного права, а Росія мала повне право відповісти на загрозу своїм миротворцям. Але комісія також визнала, що роздача російських паспортів на окупованих територіях, низка провокацій, тиск та втручання Росії у внутрішні справи Грузії провокували останню на воєнні дії. Окрім цього, російські війська, відбивши наступ на Південну Осетію, почали просуватися углиб Грузії та бомбити її міста. Такі дії з боку РФ комісія визнала надмірними.

Грузинські військові покидають підбиту військову техніку — на шляху до Тбілісі.

Uriel Sinai / Stringer

Таким чином завдяки висновкам міжнародної комісії Росія змогла уникнути міжнародних санкцій. Крім того, 2008 рік був роком економічної кризи, тому Захід не хотів руйнувати торгівлю з Росією. Не було і єдності всередині ЄС — такі країни як Польща, Литва, Латвія та Естонія виступали на підтримку Грузії і за покарання Росії, водночас Німеччина, Франція та Італія були більш стриманими через значні економічні зв’язки з РФ.

Після російсько-грузинської війни інтеграція Грузії до ЄС та НАТО дещо уповільнилася. Міжнародний суд ООН у Гаазі фактично відхилив грузинський позов, закликавши обидві сторони до врегулювання конфлікту.

Відтоді Абхазія та Південна Осетія лишаються окупованими і повністю підконтрольними та залежними від Росії. Незалежність цих республік визнають лише чотири держави-члени ООН, крім РФ: Венесуела, Сирія, Нікарагуа та Науру.

Придністровʼя після війни слідом за Росією також визнало «незалежність» Абхазії та Південної Осетії. Обидва регіони у відповідь визнали «незалежність» ПМР.

Matthias Schumann / Contributor / Getty Images

На початку 2021 року Європейський суд із прав людини виніс перший вирок у позові Грузії до Росії через війну 2008 року. Грузини змогли на міжнародному рівні добитися, щоб російську сторону визнали винною в окупації.

ЄСПЛ відхилив одну з ключових претензій грузинів, але підтримав усі інші звинувачення. Судді вирішили, що Росія не несла відповідальності за порушення прав людини на окупованих територіях (Абхазія та Південна Осетія) під час найбільш запеклих боїв російсько-грузинської війни. Відмову ЄСПЛ у задоволенні цього пункту в Росії подали як власну перемогу.

Водночас усі інші пункти скарги на Росію ЄСПЛ підтримав, деякі навіть одноголосно. Вони визнають Росію відповідальною за порушення прав людини на територіях Абхазії та Південної Осетії після війни. Також суд визнав, що ці території залишаються підконтрольними Росії, попри навіть визнання Москвою їхньої «незалежності».

ЄСПЛ також визнав Росію винною у запровадженні на окупованих територіях «адміністративної практики», під час якої порушувались основні права людини, такі як право на життя, свободу, на захист власності, на освіту, а також на заборону тортур та приниження людської гідності. Поки що судді не ухвалили рішення щодо компенсації обом сторонам. Їхній розмір визначить окреме рішення ЄСПЛ. Але коли воно буде і чи погодиться Росія виплачувати Грузії компенсацію за окупацію територій — невідомо.

Чоловік у місті Горі серед зруйнованих російськими бомбами житлових будинків.

Chris Hondros / Staff / Getty Images