31 рік тому Литва першою з республік вирішила вийти з СРСР. Москва намагалася її повернути економічною блокадою і танками, але тільки прискорила розпад Радянського Союзу. Як це було — в архівних фото

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Учасники акції за незалежність Литви, Латвії та Естонії «Балтійський шлях», 23 серпня 1989 року.

Wikimedia

У 1990 році прихильники незалежності Литви виграли парламентські вибори і на першому ж засіданні, 11 березня, оголосили про вихід республіки зі складу СРСР. У відповідь Москва спочатку влаштувала економічну блокаду Литви, а потім спробувала придушити рух за незалежність військами і танками. Це обернулося сутичками у Вільнюсі, в яких загинуло пʼятнадцять людей, сотні було поранено. Такі дії лише прискорили «парад суверенітетів» в інших республіках, зокрема і в Україні, і запустили розвал самого СРСР. «Бабель» згадує, як Литва першою з республік вийшла з СРСР і відстоювала свою незалежність, а також публікує архівні фото того періоду.

Мітинг у Вільнюсі, 22 серпня 1988 року.

TASS / Contributor

У другій половині 1980-х у країнах Балтії на тлі оголошеної головою СРСР Михайлом Горбачовим перебудови і гласності знову активізувалися національні рухи. Зʼявилися громадські організації та газети, які не були підконтрольні компартії. Усе частіше порушувалось питання про суверенітет і навіть незалежність, засуджувався пакт Молотова — Ріббентропа, який поклав початок радянській окупації Балтії.

У серпні 1988 року на антирадянський мітинг у Вільнюсі зібралося близько 250 тисяч людей. Через рік відбулася наймасовіша і найзнаменитіша акція за незалежність — «Балтійський шлях». Понад два мільйони жителів Литви, Латвії та Естонії вишикувалися у живий ланцюг завдовжки близько 670 кілометрів, зʼєднавши три столиці — Вільнюс, Ригу і Таллінн. Подію приурочили до 50-річчя від дня підписання пакту Молотова — Ріббентропа. Зрештою в грудні 1989 року Зʼїзд народних депутатів СРСР спеціальною постановою не тільки вперше визнав існування секретних протоколів до цього пакту, але й засудив його.

Демонтаж памʼятника Сталіну у Вільнюсі, Литва, 1988 рік. Демонстрація за незалежність Литви в центрі Вільнюсу під слоганом «Червона арміє, забирайся додому», 1989 рік. Установчий зʼїзд «Саюдіса» у Вільнюсі, 23 жовтня 1988 року.

ullstein bild / Contributor; AFP / Stringer / Getty Images

Активізується і політичний рух. У червні 1988 року діячі культури, вчені, журналісти й активісти створюють «Литовський рух за перебудову». Спочатку вони вимагали демократизації і ширшої політичної, економічної та культурної автономії. На початку 1989 року організацію перейменовано на «Саюдіс» (лит. Sąjūdis, «Рух»). Тепер основною метою стало відновлення незалежності Литви.

Наприкінці 1989 року стався розкол у Компартії Литви. Більша її частина підтримала ідеї «Саюдіса», вирішила вийти зі складу всесоюзної КПРС і створити КПЛ(с) — самостійну. Нова партія досить швидко зробила ухил у бік європейської соціал-демократії, і в грудні 1990 року її перейменували на Демократичну партію праці Литви. Решта комуністів створили свою КПЛ (КПРС) і продовжили виступати проти виходу Литви зі складу СРСР.

Литовці тримають антирадянські транспаранти в центрі Вільнюсу під час демонстрації з вимогою незалежності країни, 17 листопада 1988 року.

VITALY ARMAND / Staff / Getty Images

На парламентських виборах в лютому-березні 1990 року кандидати від «Саюдіса» на чолі з професором-музикознавцем Вітаутасом Ландсберґісом отримали більшість місць у Верховній Раді Литовської РСР — 101 зі 141. А Ландсберґіс став її головою.

На першому ж засіданні нового парламенту, 11 березня 1990 року, ухвалили Декларацію про відновлення незалежності Литви. Згідно з цим документом, Литовська РСР змінювала назву на Литовську республіку, відновлювалася Конституція Литви 1938 року, а дія радянської Конституції на її території припинялася. У Литві сформували новий уряд на чолі з членом ініціативної групи «Саюдіса», економісткою Казимирою Прунскене. І передусім почали створювати власні силові структури.

Плакат на підтримку кримських татар на антирадянському мітингу в Литві, 1989 рік. Марш за незалежність Литви, 16 лютого 1989 року. Литовські католицькі священники на акції за незалежність Литви, 16 лютого 1989 року.

ullstein bild / Contributor; Peter Turnley / Contributor

У Москві спробували натиснути на Литву санкціями. У квітні 1990 року оголосили економічну блокаду Вільнюсу — припинили постачання нафти і газу, а також постачання матеріалів для низки великих промислових підприємств республіки. Почалися перебої з товарами, ціни почали зростати, це призвело до страйків і прорадянських мітингів.

Литовці тримають антирадянські плакати під час мітингу напередодні візиту Михайла Горбачова, Вільнюс, 10 січня 1990 року. Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов (праворуч) зустрічається з жителями Вільнюсу під час офіційного візиту до Литви, 29 січня 1990 року.

Chris Niedenthal / Contributor / Getty Images; TASS / Contributor

Нова хвиля протестів почалася 7 січня 1991 року, коли уряд оголосив, що змушений підвищити ціни на продукти у три-чотири рази. Протестувальники зібралися в центрі столиці і спробували прорватися до будівлі уряду з вимогою його відставки.

Зрештою підвищення цін скасували, а уряд Прунскене відправили у відставку. Але протестувальників це не зупинило. Вони вимагали розпустити Верховну Раду і продовжували скандувати гасла на підтримку СРСР. А на сесії Верховної Ради СРСР у Москві, яку транслювали по телебаченню, зачитували «телеграми трудящих Литви із закликом до союзного керівництва навести в республіці лад».

На тлі цих подій, 10 січня 1991 року Горбачов виступив зі зверненням — по суті з ультиматумом — до литовської влади. Він вимагав «відновити дію Конституції СРСР і Конституції Литовської РСР, скасувати раніше прийняті антиконституційні акти». Наступного дня, 11 січня, місцеві комуністи-консерватори з КПЛ (КПРС) створили Комітет національного порятунку Литви, оголосили про те, що в республіці відновлюється радянська влада, і попросили Москву ввести війська.

Демонстрант стоїть перед радянським танком під час штурму телецентру у Вільнюсі, 13 січня 1991 року.

Getty Images / Stringer

Протягом 11—12 січня військовослужбовці радянського гарнізону в Литві, перекинуті десантники Псковської дивізії і бійці групи «Альфа» КДБ СРСР за підтримки бронетехніки почали захоплювати стратегічні обʼєкти у Вільнюсі — Департамент охорони краю (Міністерство оборони Литви), Будинок друку, телефонний вузол. Подібне відбувалося і в інших великих литовських містах.

У відповідь голова Верховної Ради Вітаутас Ландсберґіс закликав людей вийти на вулиці, щоб охороняти будівлі парламенту, телерадіоцентру, телевежі та інші стратегічні обʼєкти. На заклик зʼїхалися тисячі людей з усієї країни, вони оточили будівлю парламенту і звели барикади.

У ніч з 12 на 13 січня 1991 року радянські військові взяли штурмом телецентр і телевізійну вежу у Вільнюсі, навколо якої в оточенні стояло кілька тисяч людей. Загинули чотирнадцять мирних громадян і один боєць «Альфи», понад сто осіб було поранено. Усього ж у січневих сутичках у Вільнюсі за різними даними постраждало близько тисячі людей. «Почали надходити відомості, що стріляють в людей, і не холостими патронами. Були застрелені і вбиті вибуховими пакетами, які кидали в обличчя людям, були роздавлені танками. Пару годин я намагався додзвонитися до Горбачова. На іншому кінці дроту відповідали, що він спить. Просто знущалися. Верховний головнокомандувач спить під час такої операції», — згадував Ландсберґіс.

Барикади перекривають підʼїзд до будівлі литовського парламенту у Вільнюсі, 18 січня 1991 року.

Pascal J Le Segretain / Contributor

У Москві не очікували, що все обернеться сутичками, стріляниною і смертями. Наказ із Кремля штурмувати Верховну Раду Литви, оточену барикадами, так і не надійшов. Згодом ніхто з керівництва і чиновників СРСР не взяв на себе відповідальність за події ночі з 12 на 13 січня. Горбачов заявив, що не віддавав жодних наказів, а про те, що сталося, дізнався лише вранці.

На цей час про події у Вільнюсі знав уже весь світ. Дії силовиків засудили не лише на Заході, а й у союзних республіках — Україні, Білорусі, Казахстані та інших. Мітинги на знак солідарності з Литвою почалися і в Москві. Тодішній офіційний представник Литви у Москві — по суті посол — Егідіюс Бічкаускас згадував, як у ніч на 13 січня 1991 року викликав литовських поліцейських, які охороняли посольство, і наказав стріляти без попередження у кожного, хто спробує прорватися до будівлі. А сам сидів з пістолетом у кабінеті. «А рано-вранці я розсунув штори і побачив перед посольством жінку літню з маленькою дівчинкою. І така похмура погода була, сильний сніг падав. Вона в руках тримала плакат «Литва, пробач нас». Потім людей вже було багато, а тоді, з самого ранку — тільки вони двоє».

Литовці зводять барикади перед будівлею парламенту у Вільнюсі, 13 січня 1991 року. Мешканка Вільнюсу проходить повз будівлю парламенту Литви, оточену барикадами, 19 січня 1991 року. Демонстранти, які виступають проти дій радянських військ у Литві, проходять повз будівлю КДБ (зараз ФСБ) на Лубʼянці в Москві, 13 січня 1991 року.

STF / Contributor / Getty Images; VITALY ARMAND / Staff / Getty Images

Шістнадцятого січня 1991 року, «у звʼязку з численними зверненнями трудящих, які висловлюють занепокоєння про долю Союзу», Верховна Рада СРСР ухвалила постанову провести референдум про збереження Радянського Союзу «як оновленої федерації рівноправних суверенних держав і республік». Голосування призначили на 17 березня 1991 року.

Але в Литві не стали чекати і 9 лютого 1991 року провели всенародне опитування про незалежність республіки. За явки понад 80 відсотків за вихід зі складу СРСР висловилися більше ніж 90 відсотків опитаних. Результати оприлюднили 11 лютого, того ж дня незалежність Литви першою у світі визнала Ісландія.

У Москві литовське опитування-референдум, звісно ж, визнали незаконним. Але досить швидко стало не до того. Почався «парад суверенітетів» в інших республіках, зокрема і в Україні. По всій країні йшли масові страйки з політичними вимогами, посилилися і внутрішні суперечки у верхівці радянського керівництва. Уже після серпневого путчу, 6 вересня 1991 року СРСР визнав незалежність Литви, а також двох інших балтійських республік — Латвії та Естонії. А до розвалу самого Радянського Союзу лишалося трохи менше як чотири місяці.

Працівник КДБ залишає штаб у Вільнюсі, після того як уряд Литви вирішив відмовитися від радянської спецслужби, 31 серпня 1991 року.

STEPHAN BENTURA / Staff / Getty Images

Джерела:

Константин Эггерт. 30 лет штурму телебашни в Вильнюсе: ночь, когда СССР приговорил себя к смерти. Deutsche Welle, 13.01.2021.

Ирина Петерс. Литва, прости нас! Серия репортажей о событиях в Вильнюсе в январе 1991 года. Радио Свобода, 12.01.2011.

Ирина Петерс. Начало «Балтийского пути». Радио Свобода, 25.08.2014.

Аушра Радзявичюте. Вильнюс: вспоминая кровавый январь 1991 года. Русская служба BBC, 12.01.2011.

Михаил Пустобаев. Хроника агрессии. Вильнюс, 1994.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
Литва
СРСР
історія

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо