Рядовий протест [за звільнення Стерненка] призвів до несподівано різкої напруги. Стратегічних загроз зараз немає. Сумно, що Стерненко надихає молодь. У чому героїзм Стерненка? Він був на фронті або в найтяжчі моменти на Майдані? Ні. Я не хочу вірити гаслам, маскам і міфам. Я хочу бачити конкретику. Кримінальні справи [проти Стерненка] надиво швидко побігли вперед... Це породжує кризу справедливості. Винесення цієї справи в дні Майдану — провокація. Промайданівські сили розуміють, що розхитувати ситуацію зараз небезпечно, але в них мало від державників. Я державник.
Манера поведінки, яку зараз демонструє Зеленський — це його переконання. Коли ми із Зеленським їхали на «нормандський» саміт, я говорив, що він не може не спробувати, але навряд чи з Путіним щось вийде. Він хотів спробувати і бачить, що не виходить.
У справі [про вбивство Павла] Шеремета вже ніхто не памʼятає першоджерел. Реальних нестикувань у справі практично не існує [це не так, і ось чому ]. Далі це питання віри. Тут повинен вступити суд. Але у нас «правда» або «неправда» кажуть в ефірах телеканалів. За ґратами [підозрюваного у справі Андрія Антоненка] лишає не поліція, а присяжні. Я проти правосуддя, що вирішується кількістю людей, які вийшли на вулицю.
Президент Порошенко створив теоретичну базу для боротьби з олігархами, президент Зеленський почав боротися. Він [у цьому питанні] різкий, що повʼязано з ризиками, але стратегія задана.
[Віктор] Медведчук — це цинізм нашої сучасної ситуації, втілений у конкретні речі. Він отримав силу за рахунок розмови зі своїм кумом Путіним і реалізує її тут. Чому Медведчука не вибили з політики у 2004-му? Тому що ми зіткнулися з егоїзмом інших постмайданівських політиків, які вважали, що через нього домовляться про ціни на газ. Те, що Зеленський вирішив з відкритим забралом оголосити, що Медведчук — класовий ворог, для мене дорогого варте. Медведчука бояться, тому що «тимчасовці». Усі думають: «А раптом я завтра буду ніким, а Медведчук буде великим Медведчуком».
Україна не повинна поставляти воду до Криму, поки він не повернеться до складу України.
У справі [Віталія] Марківа ми не чекали геппі-енду. Це була справа не проти Марківа, а проти України. Йому італійські прокурори пропонували угоду — дати свідчення, і все буде нормально. Марків сказав ні. Він каже, що не хоче в політику. І слава Богу.
Я обурююся, коли бачу, що зарплата працівника поліції становить 8—10 тисяч гривень, а зарплата в якомусь новому антикорупційному органі — 100 тисяч. На країну потрібно мінімум 140 тисяч працівників поліції. І щоб вони посміхалися вам, а не були злі, у них повинна бути хороша зарплата. Ми за зарплатою ніколи не наздоженемо, тому придумали для них стимул — кредит на квартиру на 20 років з нульовою ставкою.
Конфлікт із [Міхеілом] Саакашвілі — це була емоційна ситуація. У мене теж у крові «ці гени». Ми потім зустрілися, уже в постпорошенківські часи, і добре поговорили. Тут [у конфлікті] дуже висока роль Петра Олексійовича, він талановитий «розводил...» маніпулятор у цьому питанні.
Ви питаєте: «Аваков — чорт?» А я вам скажу, може Аваков янгол, що терпить це все? Зокрема, і таке ставлення. У мене така робота, яка вимагає іноді бути твердим, іноді ліричним, іноді людяним, але часто — жорстким. Коли нас несправедливо критикують, я говорю своїм хлопцям: «Не з цукру, не розтанете».