Брейншторм
Автор техніки мозкового штурму — американець Алекс Осборн. Протягом життя він встиг змінити чимало професій: був журналістом, статистом у фрезерувальній компанії та продавцем. Після початку Першої світової Осборн пішов добровольцем на фронт, а повернувшись з війни, подався у рекламу.
У 1919 році він разом із Брюсом Бартоном та Роєм Дурстіном заснував одне з найвідоміших рекламних агентств ― BBO (тепер BBDO). Робота в ньому принесла Осборну світову славу.
Працюючи у BBO, Осборн постійно намагався поліпшити творчий процес. У 1939 році він почав використовувати для генерування ідей методику «мозкового штурму». Щоразу, коли команда не могла вигадати нову ідею, вона збиралася в яскраво-жовтій кімнаті — Осборн вважав, що цей колір робить атмосферу теплішою — і починала розмірковувати над вирішенням проблеми.
Мозковий штурм відбувався за чотирма правилами: кожен учасник мав вигадати якомога більше ідей, пропозиції одне одного не можна було критикувати, учасники могли висувати навіть найфантастичніші ідеї, об’єднувати та вдосконалювати їх.
Метод був доволі дієвим: за допомогою мозкового штурму працівники ВBDO лише у 1956 році вигадали 34 тисячі нових ідей. Кілька разів метод Осборна намагалися вдосконалити. Проте найпростіший варіант, запропонований засновником ВBDO, досі залишається найпопулярнішим.
Метод Волта Діснея
Творець Міккі Мауса Волт Дісней мав унікальну здатність дивитися на проблему відразу з кількох точок зору. Його підлеглі пригадували, що «насправді існувало три різні Волти: мрійник, реаліст та критик. Який із них прийде на зустріч, було неможливо вгадати».
Щоразу, коли в Діснея виникала ідея для майбутнього фільму, він думав не лише про готову екранізацію, а й про виробничий процес. А ще прогнозував, як фільм сприйме аудиторія.
У 1994 році підхід Діснея надихнув експерта з нейролінгвістичного програмування Роберта Ділтса на створення нової методики креативності. Він дійшов висновку, що розв’язати будь-яку проблему можна, якщо поглянути на неї з трьох точок зору ― мрійника, реаліста та критика.
За методом Волта Діснея, мрійник має запропонувати якомога більше варіантів вирішення проблеми — майже як під час мозкового штурму. Чим божевільніші ідеї, тим краще — тоді шанси, що їх вже реалізували, є значно меншими.
Реалісту потрібно вибрати найкращі варіанти і створити план, як втілити їх у життя: з’ясувати, яких ресурсів потребуватимуть, як буде проходити робота, скільки на це знадобиться часу тощо.
Критик повинен знайти усі вади, не помічені на попередніх стадіях. Він має визначити, що не так із кожною ідеєю, чого їй бракує.
Метод Волта Діснея має відразу кілька переваг. Його можна застосовувати як індивідуально ― коли одна людина по черзі приміряє на себе різні ролі, так і в колективі. Крім того, він дозволяє не лише знайти хорошу креативну ідею, а й отримати готовий план її реалізації.
Фрірайтинг
Техніка фрірайтингу вперше з’явилася у 60-х роках минулого століття. Її вигадав американський спеціаліст з композиції Кен Макрорі, а потім вдосконалив професор Массачусетського університету Пітер Елбоу.
Фрірайтинг розробили, щоб подолати «пишномовство у творах студентів, книгах із техніки письма та спілкуванні професорів» і змусити студентів писати більш живою мовою. Проте з часом він вийшов за межі письменницької майстерності і тепер використовується для вирішення різноманітних бізнес-завдань та генерування ідей.
За своїм принципом фрірайтинг дещо нагадує мозковий штурм, але має одну суттєву відмінність. Під час брейншторму людина записує у стовпчик лише ідеї. Натомість під час фрірайтингу потрібно фіксувати абсолютно все, що спадає на думку, не переймаючись стилем та граматикою тексту. Це допомагає збільшити потік ідей та зменшує ймовірність, що якась із них підпаде під «автоматичну» цензуру.
Французький письменник Марк Леві у своїй книжці Accidental Genius рекомендує під час фрірайтингу писати швидко і безперервно, бажано в жорстких часових рамках, зазвичай 10—20 хвилин. Кожну ідею, що спадає на думку, слід намагатися розвинути.
Розумові мапи
Хто винайшов метод розумових мап, достеменно невідомо. Низка учених зазначають, що прототипи так званих діаграм зв’язку виникли ще у 3 столітті. Тоді грецький учений Порфирій виклав коментарі до «Категорій» Арістотеля у вигляді «дерева» з відгалуженнями.
Проте дійсно популярними стали вони у минулому столітті завдяки британському психологу Тоні Бьюзену. Він все життя досліджував, як змусити мозок краще працювати, і написав кілька книг про пам’ять та мислення.
У 1974 році вчений видав книжку Use Your Head, у якій зазначив, що насправді мозок сприймає інформацію нелінійно, тож якщо розташувати її на аркуші по колу і створити так звану «розумову мапу», це стимулюватиме мозкову діяльність і запам’ятовування. Метод набув шаленої популярності ― Бьюзен розповідав про нього у Google та інших великих компаніях.
Тепер розумові мапи використовують як для конспектування інформації, так і для генерування креативних ідей.
Створити розумову мапу досить просто. Потрібно обрати головну ідею і розмістити її в центрі аркушу. Бажано оформити її малюнком та розфарбувати в яскраві кольори. Після цього до головної ідеї потрібно по колу додавати асоціації, а до них нові відгалуження.
Бьюзен рекомендує використовувати у розумовій мапі багато графічних елементів, різних кольорів та шрифтів ― це допоможе стимулювати активність правої півкулі головного мозку.
Метод Леонардо да Вінчі
Леонардо да Вінчі був винахідником, художником, скульптором, архітектором, математиком, письменником та інженером. Він розробляв мости, водоканали та пушки і казав, що «може робити все, що завгодно».
На відміну від інших видатних учених на кшталт Ньютона або Ейнштейна да Вінчі не був генієм у класичному розумінні цього слова. З його щоденників можна дізнатися, що він нерідко робив помилки у математичних розрахунках та не завершив цілої низки робіт. Секрет успіху да Вінчі полягав у тому, що він мав багату уяву, був спостережливим та знав, що мозку потрібен час на те, щоб проаналізувати отриману інформацію.
Митець розумів, що інколи найкраще, що можна зробити ― це не робити нічого. Коли да Вінчі писав «Таємну вечерю», він міг годину дивитися на картину, зробити один мазок і піти.
Він казав, що креативність потребує часу та терпіння: «Інколи люди досягають найбільше, коли працюють найменше, тому що їхній розум охоплений ідеями та вдосконаленням концепцій, які вони пізніше втілюють у життя».
У генеруванні ідей Леонардо часто покладався на підсвідомість — брав аркуш паперу, закривав очі і виводив різноманітні візерунки та штрихи, а потім намагався проаналізувати побачене.