Фінський лижний патруль після бою, 1 лютого 1940 року. Фінський патруль розбирає збитий радянський літак, 7 січня 1940 року. Фінські кулеметники під час Зимової війни, 21 лютого 1940 року.
Sa-kuva
У 1930-х Фінляндія мінімально витрачала кошти на військові потреби, трималась осторонь конфліктів і орієнтувалася на внутрішній розвиток. У 1932 році вона уклала договір про ненапад з Радянським Союзом і одночасно добудовувала і зміцнювала «лінію Маннергейма». Уже в 1938 році Москва кілька разів намагалася навʼязати Гельсінкі новий договір. Спочатку від фінів вимагали розмістити у себе радянські військові бази, потім — поступитися кількома прикордонними островами в Балтійському морі. Усі ці пропозиції фінські дипломати відхиляли.
За тиждень до початку Другої світової війни, в серпні 1939 року, Німеччина і СРСР підписали пакт Молотова — Ріббентропа. За його секретними протоколами до радянської зони впливу потрапляла Фінляндія разом з трьома країнами Балтії. На початку листопада 1939 року Естонія, Латвія і Литва під тиском підписали з Радянським Союзом угоди «про дружбу і взаємодопомогу».
Бункер SK16 «лінії Маннергейма», 19 вересня 2009 року. Розважальний тур для військових на Карельському перешийку, 1 листопада 1939 року. Вʼячеслав Молотов (ліворуч) і Йоахім фон Ріббентроп (праворуч) під час зустрічі в Москві, 28 вересня 1939 року.
Wikimedia
До подібної угоди СРСР намагався схилити і Фінляндію. Але тепер до попередніх вимог додалася нова — відсунути кордон на 90 кілометрів на захід від Ленінграда (нині Санкт-Петербург). «Ми нічого не можемо вдіяти з географією... Оскільки Ленінград пересунути не можна, доведеться відсунути від нього подалі кордон», — говорив на переговорах Йосип Сталін. Фінські дипломати не погодилися на такі умови, переговори зайшли у глухий кут. Наостанок голова радянського МЗС Вʼячеслав Молотов заявив фінській делегації: «Ми, цивільні, не досягли жодного прогресу. Тепер слово за солдатами».
До можливої війни проти Фінляндії Радянський Союз почав готуватися ще навесні 1939 року. Щоб отримати формальний привід для вторгнення, радянські війська 26 листопада 1939 року обстріляли з артилерії свої ж позиції поблизу прикордонного села Майніла, звинувативши в цьому Фінляндію і відмовившись спільно розслідувати інцидент. Тридцятого листопада 1939 року чотири радянські армії вторглися до Фінляндії на різних ділянках кордону від Карельського перешийка до Заполярʼя. У той же день авіація почала бомбити фінську столицю Гельсінкі. Армія СРСР значно перевищувала фінську за кількістю особового складу та техніки. Тому радянська верхівка на чолі з наркомом оборони Климентом Ворошиловим розраховувала на швидку і легку перемогу мінімум за 10-12 днів, а максимум — до 60-річчя Сталіна 21 грудня 1939 року.
Радянський Союз навіть офіційно не оголосив Фінляндії війну. Наступного дня після вторгнення, 1 грудня 1939 року, у зайнятому радянською армією прикордонному містечку Терійокі (зараз російський Зеленогорськ) створили маріонеткову Фінляндську Демократичну Республіку з «народним урядом» з фінських емігрантів-комуністів. Москва одразу підписала з ФДР «договір про взаємодопомогу і дружбу», а вторгнення оголосили «визвольною війною».
Після перших тижнів війни стало зрозуміло, що швидкої перемоги у СРСР не вийде. Далася взнаки недооцінка оборонних укріплень супротивника і географії театру воєнних дій. А різні роди військ діяли незлагоджено: артилерія не підтримувала піхоту, піхота не встигала за танками, ППО стріляла по своїх літаках, авіація бомбила свої ж позиції. Радянське командування, розраховуючи на швидку операцію, не потурбувалося про забезпечення особового складу теплими речами. Через це тисячі солдатів у легких шинелях померли від обмороження, коли температура опустилася трохи нижче десяти градусів.
Радянські солдати, загиблі на підступах до селища Суомуссалмі в північно-східній Фінляндії, 1 грудня 1939 року. Це одна з найбільших поразок радянської армії під час Зимової війни. Замерзлий радянський солдат серед залишків знищеної колони, 14 січня 1940 року. Офіцери 18-ї стрілецької дивізії, які намагалися вирватися з оточення в районі Ладозького озера, 2 лютого 1940 року. Зрештою майже вся дивізія була знищена.
Sa-kuva
Зрештою успіхів досягла тільки заполярна армія. На Карельському перешийку війська вперлися у «лінію Маннергейма», бо виявилися абсолютно непідготовленими для знищення дотів і дзотів. При цьому навіть фінський головнокомандувач Карл Густав Маннергейм визнавав, що через нестачу коштів вийшло спорудити далеко не досконалу лінію оборони. «Оборонна лінія, звичайно, була,... але її міцність стала результатом стійкості і мужності наших солдатів, а не надійності споруд».
Не кращі справи були і у двох радянських армій на центральних ділянках фронту — біля Ладозького озера і в Північній Карелії. Тут фіни повною мірою застосували свою партизанську тактику «мотті». Її суть полягала ось у чому: виявити, розділити, а потім знищити противника. Для цього завдання прекрасно підходили мобільні лижні загони. Вони не йшли у прямі зіткнення з переважаючими радянськими силами. Замість цього діяли в тилу, влаштовували засідки, відступаючи до заздалегідь підготовлених у лісах баз.
Під час Зимової війни фінські партизанські загони часто використовували оленів для швидкості пересування. Обмундирування фінського солдата з лижного патруля під час Зимової війни.
Sa-kuva
Фінські партизани виробили свою тактику нападу на механізовані колони, які розтягувалися вузькими дорогами через засніжені ліси й болота на десятки кілометрів. На важкопрохідній ділянці дороги мінами або кулеметами виводили з ладу головну і замикальну машини в колоні. Потім практично непомітні в білих маскхалатах снайпери намагалися знищити водіїв, звʼязківців і особливо командирів — усі вони добре виділялися у своїй темній формі серед засніженого лісу. У такий спосіб фіни розбивали дивізії на дрібні групи, унеможливлювали їхнє пересування і знищували із засідок. Нерідко партизани просто стежили за тим, щоб ніхто не міг вирватися з оточення або підійти з підкріпленням. А солдати, які залишилися в колоні, поступово вмирали від морозів і нестачі харчів.
Фінський лижний патруль, 1 березня 1940 року.
Sa-kuva
Завдяки тактиці «мотті» фінська група приблизно з 11 тисяч солдатів розбила упʼятеро більші сили противника. Кілька радянських дивізій були знищені повністю, а окремі загони залишалися в оточенні до кінця війни. Пізніше подібну тактику використовували в Афганістані ще проти радянських, а потім у Чечні — уже проти російських військ.
На початку війни фінам не вистачало зброї та техніки. Частина танків була ще часів Першої світової війни і більшість з них годилася лише в ролі нерухомих вогневих точок. Фінські партизани використовували саморобну вибухівку і гранати. Головною інновацією та ефективною протитанковою зброєю стали пляшки із легкозаймистою сумішшю. Спочатку їх прозвали «коктейлями для Молотова» на честь головного рупора тодішньої радянської пропаганди Вʼячеслава Молотова. Виступаючи по радіо, він заявляв, що радянська авіація скидала на Гельсінкі не бомби, а «хліб для голодних фінських робітників». «Коктейлі Молотова» досі використовують у різних конфліктах по всьому світу.
Саморобна вибухівка і «коктейлі Молотова» на озброєнні у фінських солдатів, листопад 1939 — березень 1940 року. Гельсінкі після першого бомбардування радянської авіації, 30 листопада 1939 року. Жителі Гельсінкі спускаються в бомбосховище під час нальоту радянської авіації, 30 листопада 1939 року.
Sa-kuva
Завдяки успішній партизанській тактиці лише протягом першого місяця війни вдалося захопити багато радянської зброї, техніки та інших трофеїв. Фінам дісталося близько 40 танків, майже 100 різних артилерійських знарядь, близько 20 бронемашин, 350 кулеметів, кілька тисяч гвинтівок, бойові прапори і військові карти.
Фінські військові аналітики вивчають захоплені радянські трофеї, 3 січня 1940 року. Радянський танк, захоплений фінами на Карельському перешийку, грудень 1939 року.
Sa-kuva
Наприкінці грудня 1939 року радянське керівництво зрозуміло, що спроби продовжити наступ призведуть тільки до нових втрат. На фронті настало затишшя. Новий командувач Семен Тимошенко врахував минулі помилки. Січень і початок лютого 1940 року він витратив на збір актуальних розвідданих, посилення, перегрупування і навчання військ, а також організацію постачання. Головним завданням став штурм «лінії Маннергейма».
Різдвяний вечір у штабі фінської армії, 25 грудня 1939 року.
Sa-kuva
Командування Фінляндії розуміло, що попри успіхи першого місяця війни, вони все одно не зможуть самотужки вистояти проти Радянського Союзу. Велика Британія і Франція з грудня 1939 року постачали фінам озброєння. Але фінській армії не вистачало кадрових резервів. А трохи більше ніж десять тисяч добровольців зі Швеції, Норвегії та інших країн мало що могли протиставити роздутому до понад 760 тисяч осіб радянському угрупованню.
Лондон і Париж усе ніяк не могли скоординуватися, щоб відправити до Фінляндії спільний десант і авіацію. Чергову нараду призначили на 12 березня 1940 року. Але було вже пізно. Радянські війська з важкими втратами прорвали «лінію Маннергейма». Під загрозою повної окупації країни уряд Фінляндії попросив Москву про переговори.
Шведські добровольці, які воюють на боці Фінляндії, тягнуть за собою на санях міномети, вирушаючи на бойове завдання, 8 січня 1940 року.
Sa-kuva
З полудня 13 березня 1940 року бойові дії припинилися і набула чинності нова мирна угода між СРСР і Фінляндією. За її умовами фіни втратили приблизно десяту частину своїх територій — близько 40 тисяч квадратних кілометрів. Кордон від Ленінграда відсунули на 150 кілометрів. До складу СРСР перейшло друге за величиною місто Фінляндії Віїпурі, яке перейменували на Виборг. Близько 430 тисяч фінських жителів з переданих Радянському Союзу територій змушені були залишити свої домівки і переселитися углиб країни.
Радянський солдат із захисним щитом під час штурму міста Віїпурі (Виборга) в березні 1940 року. Фінські війська відступають з міста Віїпурі (Виборга) після укладення мирної угоди 13 березня 1940 року.
Sa-kuva
СРСР виключили з Ліги Націй як країну-агресор. Фінляндська Демократична Республіка зникла так само швидко, як і зʼявилася. Тимошенко став новим наркомом оборони замість Ворошилова, якого більше не залучали до участі в серйозних військових операціях. Радянський лідер Микита Хрущов пізніше згадував: «Усі ми, і в першу чергу Сталін, відчували у нашій перемозі поразку від фінів. Це була небезпечна поразка, оскільки вона заохочувала наших ворогів і залишала їх з переконанням, що Радянський Союз — це колос на глиняних ногах». І він мав рацію. Німецьке командування, спостерігаючи за ходом радянсько-фінської війни, дійшло висновку, що СРСР не встоїть проти їхньої армії. У наступному, 1941-му, році до нацистського вторгнення в СРСР долучилася й Фінляндія.
Кафедральний собор Віїпурі (Виборга) після бомбардування, 5 лютого 1940 року.
Sa-kuva
Хочете більше цікавих матеріалів про історичні події — підтримайте нас донатом:🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].