37 років тому Північний Кіпр оголосив про незалежність, його визнає і фінансує лише Туреччина. Розповідаємо про найдавніший «заморожений» конфлікт у Європі, який не змогли вирішити 5 генсеків ООН

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Мирні жителі Кіпру беруть участь у конфлікті під час турецького вторгнення, серпень 1974 року.

Reg Lancaster / Express / Getty Images

Пʼятнадцятого листопада 1983 року Турецька Республіка Північного Кіпру (ТРПК) оголосила про «незалежність» від решти острова. До цього призвів тривалий конфлікт між грецькою і турецькою громадами Кіпру, в який втрутилася Туреччина, окупувавши близько 40 відсотків північної частини острова. ТРПК не визнала жодна держава світу, окрім Туреччини. Анкара досі витрачає на утримання Північного Кіпру сотні мільйонів євро. Протягом цього часу вирішити конфлікт та обʼєднати острів намагалися пʼять генеральних секретарів ООН, але безуспішно. Обʼєднанню заважає позиція Туреччини, яка не хоче прибирати своїх солдатів з острова й не збирається нікого підпускати до багатих родовищ газу та нафти біля Кіпру. «Бабель» коротко розповідає історію найдавнішого «замороженого» конфлікту в Європі.

Острів Кіпр став незалежною державою в 1960 році. Гарантами суверенітету виступили Велика Британія, Греція і Туреччина. А в Конституції прописали для грецької і турецької общин рівні можливості участі в управлінні новою державою. Першим президентом Кіпру обрали главу грецької громади — архієпископа Макаріоса, а віцепрезидентом — главу турецької Кучука.

Глава грецької громади архієпископ Макаріос перед військами незадовго до проголошення незалежності Кіпру; 29 серпня 1960 року.

Keystone-France / Gamma-Rapho / Getty Images

Але фактично одразу загострилися взаємини між греками-кіпріотами й етнічною меншиною турецького походження. З боку грецької громади діяла підпільна організація «Національна організація кіпрських бійців» (EOKA). У відповідь турки-кіпріоти створили групи територіальної оборони (ТНТ). Етнічні громади Кіпру підтримували Греція і Туреччина, через що протягом 1960-х обидві держави не раз опинялися на межі війни.

Це тривало до липня 1974 року, коли на Кіпрі відбулася спроба державного перевороту. Владу захопили путчисти з метою приєднати острів до Греції. Туреччина у відповідь відрядила на територію країни війська, фактично окупувавши північну частину острова. Анкара аргументувала таке рішення спробою захистити етнічних турків. Греція теж відправила війська, й почалася повноцінна війна — з танками, артилерією, авіацією та військовими кораблями.

Солдати греків-кіпріотів у бою після турецького вторгнення на Кіпр, 22 липня 1974 року. Британські солдати у складі миротворчої місії ООН супроводжують колону біженців на Кіпрі, 22 липня 1974 року. Висадка турецького десанту неподалік столиці Кіпру Нікосії, липень 1974 року. Місто досі розділене на грецьку та турецьку частини.

Peter Stone / Mirrorpix / Getty Images; WATFORD / Mirrorpix / Getty Images

Бойові дії вдалося зупинити тільки в серпні. Путчистів заарештували, на острів відправили миротворців ООН, які розташувалися між сторонами конфлікту на так званій «зеленій лінії». На той час Туреччина вже контролювала близько 40 відсотків території острова. У боях загинули близько 15 тисяч людей з обох боків, тисячі зникли безвісти, а біженцями стали 400 тисяч турків-кіпріотів і 200 тисяч греків-кіпріотів.

Кіпрські біженці, серпень 1974 року.

Reg Lancaster / Express / Getty Images

Протягом наступних років тривали переговори, щоб обʼєднати північ і південь Кіпру хоча б у федеративну державу. Але 15 листопада 1983 року підконтрольна Анкарі Турецька Республіка Північного Кіпру оголосила про незалежність. Радбез ООН спеціальною резолюцією оголосив це рішення незаконним. Легітимною визнавалася влада Республіки Кіпр у грецькій частині, а північ острова вважається тимчасово непідконтрольною територією.

Канадські військові у складі миротворчої місії ООН патрулюють «зелену лінію» на Кіпрі, березень 1989 року. Бронемашини миротворчої місії ООН патрулюють «зелену лінію» на Кіпрі, яка проходить між покинутими будинками, березень 1989 року.

David Rubinger / The LIFE Images Collection / Getty Images

Зрештою, Північний Кіпр не визнала жодна держава світу, окрім Туреччини. З 1974 року в Північний Кіпр із Туреччини переїхало понад 60 тисяч людей, більшість із них зайняли покинуті грецькі селища. Регіон з приблизно 300 тисячами жителів цілком залежить від фінансування Анкари. У 2019 році утримання Північного Кіпру коштувало Туреччині близько 342 мільйонів євро.

Сьогодні Республіка Кіпр у грецькій частині острова — член Євросоюзу, 20 відсотків її ВВП дає туризм. А Північний Кіпр перебуває під міжнародним ембарго, й багато туристичних місць перетворилися на курорти-примари.

Курорт-примара Вароша в Північному Кіпрі, 15 лютого 2020 року. З 1983 року доступ у Варошу дозволений тільки турецьким військовим;15 лютого 2020 року. Занедбана вежа вздовж «зеленої лінії» неподалік Нікосії, 21 квітня 2019 року.

Muhammet Fatih Ogras / Anadolu Agency / Getty Images

Конфлікт на Кіпрі намагалися вирішити пʼять генеральних секретарів ООН. Найближчим до успіху був Кофі Аннан. Він запропонував план обʼєднання острова у федеративну республіку. У 2004 році під егідою ООН в обох частинах провели відповідний референдум. Турки-кіпріоти підтримали план Аннана, а ось греки-кіпріоти — ні.

Наприкінці 2016 року обʼєднати Кіпр спробував генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, але безуспішно. Тепер цим питанням опікується нинішній генсек Антоніу Гутерреш.

У 2015 році «президентом» невизнаної ТРПК став Мустафа Акинджі, який виступав за обʼєднання Кіпру, критикував політику турецького лідера Реджепа Ердогана й намагався послабити вплив Анкари. В одному з інтервʼю на початку 2020 року він навіть не виключав повномасштабного турецького військового захоплення Північного Кіпру за «кримським» сценарієм. У відповідь Ердоган пообіцяв йому «дати урок».

У жовтні 2020 року Акинджі програв вибори ставленику Ердогана — консерватору й прихильникові поділу острова Ерсіну Татару. Тепер переговори про обʼєднання знову зайшли в глухий кут.

Президент Туреччини Реджеп Ердоган (праворуч) і новообраний «президент» Північного Кіпру Ерсін Татар (ліворуч) на спільній пресконференції в Анкарі, 26 жовтня 2020 року.

Mustafa Kamaci / Anadolu Agency / Getty Images

Туреччина формально не проти обʼєднання Кіпру. Але є кілька каменів спотикання. Перший — це статус турецьких солдатів на острові. Турецький військовий гарнізон у ТРПК налічує понад 40 тисяч людей. Анкара хоче їх залишити, а уряд Республіки Кіпр вимагає негайного виведення. Остання спроба переговорів про обʼєднання наприкінці 2019 року зірвалася через заяви Туреччини про те, що вона хоче побудувати військово-морську базу на території ТРПК.

Другий фактор — біля берегів Кіпру знайшли великі запаси газу й нафти. І в разі обʼєднання острова Туреччина може втратити до них доступ. А так турецькі компанії вже отримали «дозвіл» на розробку від невизнаної ТРПК. Військові кораблі Туреччини не пускають на кіпрський шельф європейських бурильників. Цим незадоволені греки-кіпріоти, Євросоюз і навіть США.

Могили солдатів, загиблих під час турецького вторгнення на Кіпр у 1974 році, на військовому кладовищі в розділеній столиці Нікосії; Кіпр, 21 липня 2020 року.

Danil Shamkin / NurPhoto / Getty Images