Тексти

Нарікаєте на геть усе — від поганої погоди до уряду? Вам варто повчитися у французів, як скаржитися з користю для здоровʼя і спілкування — переказуємо матеріал ВВС

Автор:: Сергій Пивоваров
Редактор:: Євген Спірін

Дата:: 18:59, 15 вересня 2020

Нарікаєте на геть усе — від поганої погоди до уряду? Вам варто повчитися у французів, як скаржитися з користю для здоровʼя і спілкування — переказуємо матеріал ВВС — Karolina Uskakovych / «Бабель»

Коли ви вперше потрапляєте до Франції, вам може здатися, що французи постійно чимось незадоволені. Багато розмов вони починають із зітхань і скарг на погану погоду, некомпетентність влади, на занадто холодний суп і навіть на те, що сусід не побажав їм доброго ранку. Насправді у Франції скарга — це цілком доречний привід для того, щоб почати розмову й навіть зблизитися зі співрозмовником. Причому, скаржитися по-французьки не так просто, адже в них є кілька слів і виразів на позначення різних видів скарг. І скаржаться вони здебільшого не на особисті проблеми, а на зовнішні чинники — на зразок погоди чи уряду. Згідно з деякими науковими дослідженнями, такий підхід французів до негативу може бути навіть корисним для здоровʼя. «Бабель» переказує матеріал ВВС про тонкощі та нюанси скарг у французькій культурі спілкування.

У Франції скарга — це нормальний привід для того, щоб завести розмову. Наприклад, можна почати розмову про ресторан, де смачно готують, але погано обслуговують. Або похвалитися своєю новою квартирою, але поскаржитися, що вікна в ній виходять на східний бік, тож доведеться купувати штори. Причому французи це сприймають не як щось негативне, а як спосіб дізнатися думку інших людей.

За словами Джулії Барлоу, канадської журналістки та співавторки книги The Bonjour Effect, такі розмови можна порівняти з «дуелями». А перший удар цілком може бути скаргою — очевидним проявом інтелекту, «чогось, що змушує людей здаватися критичними та мислячими, а не наївними».

Причому в кінці скарги під час неформальної бесіди не обовʼязково доходити якогось висновку. Про це розповідає Анна Полоній, франко-угорсько-американська письменниця й керівниця відділу творчого письма Паризького інституту критичного мислення, яка переїхала із Франції до США. «Коли я скаржуся англійською, то виходить розповідь, наприкінці якої я, вочевидь, повинна сказати, як я це долаю. У Франції в цьому немає потреби. Чим конкретніше я можу скаржитися, тим більше можу спонукати іншу людину співчувати тому, наскільки щось жахливо».

У французьких скарг багато всіляких відтінків. Для їхнього позначення навіть є різні слова. Ось три основних різновиди французьких скарг:

se plaindre (дослівно «співчуття», «скарга» ) — використовується для звичайних скарг;
porter plainte (дослівно «подавати позов» ) — для більш офіційних скарг;
râler (дослівно «бурчати», «бурмотіти» ) — скаржитися просто для підтримки неформальної бесіди.

Різниця між ними досить тонка, пояснює Джемма Кінг, старша викладачка французької мови в Австралійському національному університеті. Наприклад, râler — це коли ви на щось скаржитеся, але все одно це робите, нехай навіть і неохоче. А ось porter plainte означає, що ви чогось робити не станете, але пояснюєте співрозмовнику, чому.

У цілому, французька культура спілкування по-своєму унікальна. Наприклад, для того, щоб підтримувати бесіду, достатньо певних дій, жестів, вигуків, звуків або зітхань.

Відео зі статті «Pfff, Bof, Bah: The Little Sounds that Make you Sound More French».

Французьке ставлення до скарг може бути корисним для здоровʼя. Дослідження Техаського університету в Остіні показало, — якщо тримати негативні емоції в собі, то це підвищує ризик серцево-судинних захворювань і робить людей більш агресивними. Але тут головне не перестаратися. За даними дослідження Стенфордського університету, якщо ви занадто часто скаржитеся, то можете потрапити у спіраль, змушуючи свій мозок постійно концентруватися на негативі.

Насправді французи рідко скаржаться на своє життя, а здебільшого на зовнішні чинники. Згідно із соцопитуванням, більшість французів, 48 відсотків, скаржаться на уряд; 23 відсотки скаржаться, коли люди їм не передзвонюють; 33 відсотки — коли не можуть знайти свої ключі або телефон. І тільки 12 відсотків скаржаться на проблеми, повʼязані з їхніми дітьми. За словами Марго Бастін, дослідниці з бельгійського Левенського католицького університету, такий підхід французів до негативу справді може бути корисним для здоровʼя.

«Французи оптимістично та позитивно ставляться до себе і свого життя, але вони, зазвичай, дуже жорстко оцінюють свою країну та уряд. Тому якщо ви на якій-небудь вечірці почнете розхвалювати французьку владу, з вас просто глузуватимуть», — говорить співавторка книги про французьку культуру спілкування Джулія Барлоу.

Для французів скарга — інструмент комунікації, спосіб розтопити лід. Вони скаржаться не тому, що хочуть щось змінити. Це своєрідний культурний маркер у спілкуванні — як питання, на яке не чекають відповіді. І справді, є дослідження про те, що скарги можуть позитивно впливати на спілкування й бути корисним інструментом для зближення. «Співрозмовник слухає вас, і ви реально відчуваєте з ним звʼязок, близькість, відчуваєте, що вас розуміють», — пояснює Марго Бастін.

Авторка статті для ВВС, Емілі Монако, понад 10 років тому переїхала до Франції зі США і довго заглиблювалася в тонкощі французького мистецтва скарг. Вона згадує, як друзі сміялися з неї, коли вона намагалася зітхнути «по-французьки». Одне з перших одкровень з нею сталося в ситуації, яка, навпаки, мала б підкреслювати те, що вона іноземка. Жінка пішла в префектуру поліції, щоб оновити свою карту резидента. Там Емілі пройшла кілька кіл бюрократичного пекла. І коли вона почала скаржитися своїм друзям, то зустріла щире французьке розуміння та співчуття. А вони у відповідь стали ділитися своїми історіями про бюрократію в податковій, митниці та інших відомствах.