Мандрагора, хижі рослини та українські орхідеї. Ботанік Олексій Коваленко робить інтерактивні екскурсії, знімає блог та переконаний, що працює в найкращому музеї світу — інтервʼю «Бабеля»

Автор:
Алла Кошляк
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Олексій Коваленко майже десятиліття працює у відділі ботаніки Національного науково-природничого музею в Києві. Він розповідає, що колекція музею — унікальна. Тут винайшли спосіб, як показувати рослини не просто в гербаріях, а об’ємними експонатами. У музеї є справжня мандрагора, найбільша в світі насінина та українські орхідеї. У 2010-ті музей буквально доводилося рятувати від руйнування, а тепер оновлюють експозиції, влаштовують лекції та квести, де можна потримати зуб динозавра або взяти паросток хижої рослини. Кореспондентка «Бабеля» Алла Кошляк поговорила з ученим про підводні ліси, Червону книгу, чорний ринок у ботаніці та те, як робити науку популярною.

У музеї зберігається насінина, що коштує як цілий корабель, та справжня мандрагора

Четвертий поверх Науково-природничого музею займає ботанічний відділ. На вході відвідувачів зустрічає карта поділу України на кліматичні зони. Працівниця музею вмикає для нас підсвітку зі словами: «Сфотографуйте і нашу карту красиву». Ми радо погоджуємося і робимо кілька знімків.

Бобирєва Анна / «Бабель»

Олексій ні на мить не припиняє розповідати про експонати і життя музею. Каже, більше таких у світі немає. Зазвичай природничі музеї не приділяють стільки уваги ботаніці, а в нас у Києві навіть винайшли унікальний спосіб показати рослину — не пласкі гербарії, а об’ємні композиції.

— Рослину не кладуть в гербарний прес, а розпушують, поміщають у коробку і поступово засипають піском. Для деяких рослин розроблені спеціальні суміші. Потім рослину ставлять у сушильну шафу. І тут головне — не помилитися з температурою. Якщо дати зависоку, то рослина просто перетвориться на приправу, розсиплеться на порох. Якщо занизьку — згниє в піску. Коли рослину висушили, пісок поступово зсипають і монтують із неї готовий експонат.

В Україні близько 20 видів орхідей, усі з Червоної книги. Шість видів можна зустріти у Київській області. І деякі навіть у Києві — на Сирці та в Голосіївському лісі.

Бобирєва Анна / «Бабель»

Проходимо з Олексієм до залу з українськими рослинами. Десять років тому тут були вицвілі старі фото і стеля протікала так, що експонати могли зіпсуватися. Зал відреставрували, колекцію продовжують оновлювати. Наприклад, встигли поповнити стенд із кримською флорою до анексії півострова.

— Ось, наприклад, каперси з узбережжя. А тут рідкісна рослина-ендемік, її знайшла наша співробітниця, що працювала по Карадазькому заповіднику. Це катран коктебельський, він росте лише в кількох місцях по всьому світі. Катрани зустрічаються у кримськотатарській кухні. Їстівні і вершки, і корінці. Із кореня можна зробити щось схоже на хрін, із плодів — щось подібне до гірчиці, а листя покришити в салат.

Бобирєва Анна / «Бабель»

Колекція музею збирається не одне десятиліття. Перші експонати зібрані ще у 1918—1921 роках. Сейшельська пальма — один із найстаріших.

Насінина важить близько десяти кілограмів. Олексій розповідає, що ці плоди завжди цінувалися — король із роду Габсбургів якось захотів зробити кубок із такого плоду, і то вартувало цілого корабля.

Бобирєва Анна / «Бабель»

— Почалась наша установа з маленького ботанічного кабінету в 1920-ті. Найбільша дивовижа тих часів — плід сейшельської пальми, він і зараз рідкісний. Раніше ніхто взагалі не уявляв, що воно таке. Моряки бачили великі плоди, які плавали у воді, але ніколи не бачили дерев. Вважалось, що це підводне дерево і в нього просто плоди зринають на поверхню. Навіть існує карта, приклад географічного фейку, де поблизу острова Ява нібито розташовані підводні ліси. Але потім відкрили Сейшельські острови і зрозуміли, що це нормальна пальма, просто вона росте лише на цьому острові, а плоди часто мандрують морською водою.

А ми далі мандруємо залом флори світу. Зараз колекції поповнюють співробітники, коли їдуть кудись за кордон, а іноді експонати приносять відвідувачі. Що не можуть привезти — вирощують у ботанічному саду або просто на підвіконні. Зараз, приміром, вирощують мандрагору.

Мандрагора — рослина з родини пасльонових, тобто вона є родичем картоплі.

Бобирєва Анна / «Бабель»

— Ця рослина фігурує в міфології та літературі, бо в ній близько двадцяти біологічно активних сполук. Основні — скополамін і гіосциамін — такі як у дурмані. Корінь мандрагори справді здалеку чимось нагадує фігурку людини. Ще в Біблії на неї згадувалося як про ймовірні ліки від жіночого безпліддя. На території багатьох країн її намагалися використовувати як снодійне або лікувати нею психічні розлади. Тут парадоксальна ситуація, бо мандрагора і сама здатна їх спричинювати.

Бобирєва Анна / «Бабель»

На наукпоп-контент є попит — приміром, на першу екскурсію про хижі рослини місця розібрали за пару годин

Олексій веде блог «Довколаботаніка», YouTube-канал для доньки та відповідає за комунікації музею у соцмережах. Каже, почалося все спонтанно — в аспірантурі треба було якось знімати стрес, тож почав писати жартівливі пости. Якось запросили на ефір на радіо і з того вийшов подкаст, до нього додав слайди і виклав на YouTube. Згодом друзі запропонували зняти жартівливе відео про пиріг із ревеню — і далі понеслося.

— Був соціальний запит. Я ж не прийшов до людей зі своєю ботанікою: дивіться, он тут є моя ботаніка, погляньте, яка. Я просто бачив цікавість і працював одразу на цільову аудиторію.

У музеї ініціативи Олексія підтримують. Каже, що дуже допомогло те, що омолодився колектив і керівництво довіряло. Робили все методом спроб і помилок. Зрештою знайшли формати, які найбільше «заходять» відвідувачам. До карантину в музеї відбулося багато подій. Зараз потроху відновлюють роботу.

Бобирєва Анна / «Бабель»

— З карантинними обмеженнями, з масками та рукавичками і 5—6 людей в групі. Ми робимо не просто квести, а поєднуємо формати. Наприклад, демонстрація — це можливість безпосередньо щось потримати в руках. Є стереотип, що в музеях на Заході все можна чіпати руками — ні, звісно, не все. У певних місцях роблять точки, де можна торкнутися. Такі речі є і в нашому музеї. От є програма про динозаврів. Я спочатку про них розповідаю на тлі презентації на мультимедійному екрані. А потім даю потримати в руках зуб нанотирана — динозавра, який жив 66 мільйонів років тому на території теперішнього штату Монтана. Він був як тиранозавр, тільки менший. Або хребець іхтіозавра — цей із Британії, йому 140 мільйонів років, це юрський період.

— Або ось спори плавуна. Вони містять велику кількість ефірних олій, тому так спалахують. У природничому музеї можна відчути науку на дотик. Або, приміром, взяти хижу рослину, щоб потім виростити в себе вдома.

Бобирєва Анна / «Бабель»

До музею часто приходять групи з київських шкіл, але буває, приїжджають і здалеку.

— Є в мене в телефоні запис «Третє листопада». Це коли біжиш по коридору, тобі дзвонять, і на ходу записуєш «третє листопада, 14:00, палеонтологія», щоб не загубити. Так от, 3 листопада — це кожного року групи із Черкас приїжджають, у них уже така традиція.

Хижі рослини зараз Олексій доглядає в кабінеті або у себе вдома. Каже, сама ідея розповідати про них виникла випадково — він сидів на батьківських зборах і нудьгував.

— Треба було чимось займатися, щоб не показувати, що тобі нецікаво. І я написав розклад заходів у музеї на лютий. Лютий відомий тим, що там день народження Чарльза Дарвіна. Ми його святкуємо і тематичними лекціями, і інтерактивними заходами. А хижі рослини — це одна із тих тем, якими Чарльз Дарвін займався. Спочатку назва прийшла «хижі рослини». На той день у мене жодної хижої рослини не було — тільки ідея. Але дуже успішна. Бо на першу програму група із 25 людей заповнилася вже за дві години після анонсу. Потім так само набралася друга. Величезна кількість людей хотіла ще і ще. Зараз колекція рослин розрослася видів до тридцяти, а починалося все з десяти — більшість з них я цілеспрямовано зібрав під цю програму. Деякі рослини мені подарували, деякі замовив у тих, хто вирощує, деякі просто в інтернет-магазині.

Олексій, не припиняючи розповіді, виносить показати експонати — мухоловку та товстянку. Мухоловку треба тримати на світлі і не давати їй заквітнути, тоді вона «кусатиметься» спритно.

Бобирєва Анна / «Бабель»

— Є ще дивніші рослини. Ось товстянка або Pinguicula. Слово «пінгвіс» означає жир, але насправді тут не жир. Якщо доторкнутися до листочків, то відчуття, ніби милом змащено. Це вуглеводи, вони працюють як липучки.

В основному, хижі рослини ростуть у тропіках, але в Україні трапляється кілька видів.

— Ось рослина пухирник, номер чотири. У неї є жовті квіти, але головне — під водою. На корінцях є пухирці, всередині них вакуум, як у космосі, там немає повітря. Маленька істота, яка пропливає повз, чіпляє «спусковий гачок», який відкриває «шлюз» — і вакуум миттєво засмоктує всередину жертву. Це — найспритніша хижа рослина у світі, представник української флори.

Бобирєва Анна / «Бабель»

У світі існує чорний ринок рослин, а Червону книгу пора реформувати

Від експозиції переходимо до службових кабінетів, куди відвідувачеві просто так не потрапити. Всюди шафи зі стосами гербаріїв.

Бобирєва Анна / «Бабель»

— Колекція важлива тим, що фіксує зростання рослини в місці, часі та просторі. Вона також має історичне значення, тому що зразки збирали видатні історичні постаті. Крім того, ми маємо знати, де зростає та чи інша рослина, щоб розуміти, чи загрожує їй небезпека зникнення.

— Я писав кандидатську дисертацію по національному парку «Пирятинський». Сам національний парк — це річка Удай, що чудово збереглася, але одна її притока була висушена. І коли цю притоку картуєш, це антропогенна пустеля, де росте тільки кропива. Раніше там росла осока тонкокореневищна, така болотна північна рослина. Її на цій території не лишилося, бо зникли умови, які б їй підходили. В Україні повністю рослини зникають нечасто, але є інша проблема: ті популяції, що збереглися, дуже нечисленні. Остання редакція Червоної книги — це 900 видів рослин, а всього у флорі України їх 5 500, досить великий відсоток.

Якби до закону про Червону книгу внести зміни, ситуацію можна було б виправити, вважає Олексій.

— Зараз у багатьох позиціях він досить дивний. Наприклад, забороняється культивація рослин з Червоної книги України. Банально ви не можете виростити підсніжники у себе на ділянці і продати. Або наприклад, цибуля ведмежа або черемша. Нам звична як салатна рослина, на ринках її можна зустріти частіше, ніж у лісі. Але це рослина з Червоної книги і коли ви її десь їсте, то порушуєте закон. Ми бачимо розбіжність закону і реальності. Це чудова овочева рослина, її варто би було ввести в культуру як особливий різновид, який не охороняється, і це було би ок. Перш за все, щоб не дискредитувалася сама ідея Червоної книги.

Бобирєва Анна / «Бабель»

Введенням в «культуру» наприклад, охороняють від знищення орхідеї, пояснює Олексій.

— Минулого року новий вид орхідеї вчені відкрили просто на чорному ринку. Побачили, що продається щось, чого вони раніше не зустрічали. Купили цю рослину, дослідили — справді, новий вид. Далі її знайшли у дикій природі, а в описі місце засекретили. Написали, що купили на чорному ринку. Але перше, що вони зробили після опису — це передали комерційним фірмам матеріал, щоб вони ці орхідеї почали вирощувати. Отже, з виходом із категорії «а-а-а-а-а, це новий вид і така рідкість» орхідея перестала бути цікавою колекціонерам, тож опинилася поза загрозою знищення.

Бобирєва Анна / «Бабель»

Виявляється, нові види рослин відкривають дуже часто. Якось Олексій вирішив зробити про це лекцію і назбирав лише за 2018 рік матеріалу на цілий курс. Більшість нових видів знаходять на території Південно-Східної Азії, на віддалених островах. Іноді трапляється так, що вид не встигають описати, а він уже зник, як це сталося із тісмією кобезькою.

— Тісмія — це рослина мікогетеротроф. Тісмії бувають завдовжки 10 сантиметрів, але частіше вони зовсім невеликі. Таку рослину взагалі складно знайти. І от одна із них —Thismia kobensis — знайдена у 1995 році у префектурі Кобо в Японії, сантиметр завбільшки. Щоб описати новий вид, її шукали щороку в тому ж лісі і не знаходили. А в 2015-му прийшли у той ліс, а він повністю знищений, побудована міська інфраструктура. Тобто вид, ймовірно, повністю знищили, а описали його вже як вимерлий.

Олексієві завжди хотілося досліджувати природу, вирішив стати ботаніком ще у шостому класі і з тих пір не змінив думки. Коли він прийшов до музею, то гадав, що це тимчасово. Збирався займатися виключно наукою, а точно не її популяризацією та проведенням екскурсій.

— З часом зрозумів, що це важливо. Не хочеться Григорія Сковороду експлуатувати із його «сродною працею», але банально це та річ, яку коли робиш, то розумієш, що робиш правильно. Тобі вдається — і ти почуваєшся щасливим на своєму місці.

Бобирєва Анна / «Бабель»