1.
На другий місяць акцій протестів на Євромайдані, 25 грудня 2013 року, напали на активістку Майдану і тоді ще журналістку Тетяну Чорновол. Приблизно в цей же час почав формуватися рух «Автомайдан» ― позапартійне обʼєднання людей, які мали автомобілі. На Майдані по неділях зазвичай проходило «Віче»: зі сцени виступали політики, розповідали, що відбувається, виголошували мотиваційні промови і ділилися планами. Але наприкінці грудня активісти «Автомайдану» запропонували всім охочим поїхати ближче до дому тодішнього президента Віктора Януковича, в Нові Петрівці, де знаходилася резиденція «Межигірʼя». Збір оголосили на ранок неділі 29 грудня біля торгового центру «Дрім Таун».
Це була самоорганізована колона, до якої непрогнозовано долучалися сотні автомобілів. Рух виглядав як великий затор — від виїзду з Києва по вулиці Богатирській і аж до Нових Петрівців. Загалом у пробігу брали участь близько двох тисяч автомобілів ― авто стояли від траси до самих воріт резиденції. Я припаркувалася біля траси. Ніяких конфліктів з правоохоронцями на дорогах того дня не було.
Після акції у Януковича, учасники збиралися поїхати до Віктора Медведчука, який був головним лобістом вступу України в Митний союз, і до тодішнього премʼєр-міністра Миколи Азарова — вони обидвоє жили в Конча-Заспі. Я ж вирішила повертатися додому. Їхала через Поділ, на Поштовій площі повернула на Володимирський узвіз і звідти на Європейську площу.
Мусієнко Владислав / УНІАН
Через кілька днів, 2 січня, до мене додому приїхав інспектор ДАІ Олександр Панченко. Але в цей момент мене не було, тому Панченко просунув під вхідні двері лист із номером свого телефону і проханням приїхати в ДАІ Печерського району. Я зателефонувала за номером, і Панченко пояснив, що «29 грудня о 17:40 я не зупинилася на вимогу співробітника ДАІ, який махнув жезлом на розі Наддніпрянського і залізничного шосе». Після акції в «Межигірʼї» 29 грудня я не виїжджала на це шосе, тому слова Панченка були абсурдом.
Цього ж дня зʼясувалося, що даїшники ходили й до інших учасників пробігу, складали протоколи з тією ж фабулою: не зупинився на помах жезла. За інформацією Українського центру громадських даних, поліція тоді склала не менше 600 протоколів за поїздку в «Межигірʼя».
Пʼятого січня, у вихідний день, інспектор Олександр Панченко зі своїм напарником знову прийшов до мене додому. Закон передбачав такий візит ДАІ, тільки якщо правила дорожнього руху порушив водій машини з дипломатичними номерами. Я не дипломат, тому повторний візит інспектора мені здався незаконним, і я вирішила записати всю нашу розмову на відео. Панченко і його напарник пропонували скласти протокол прямо в коридорі. Але я відмовилася це робити і вимагала повістку в ДАІ. Інспектори не домоглися свого і пішли. Відео розмови опублікували на сайті «Української правди», де я тоді працювала, також я запостила його в Facebook.
Через пʼять днів мені прийшла повістка в ДАІ Печерського району, 14 січня я туди прийшла. Я не знала, як поводитися і що потрібно робити в таких випадках. Панченко склав на мене протокол, я написала заперечення, де зазначила, що не їздила Наддніпрянським шосе, і прописала свій маршрут. Протокол я все-таки підписала.
Через кілька днів мою справу передали до Печерського районного суду. Вона потрапила до судді Оксани Царевич. Вона стала суддею в листопаді 2010 року, до цього була помічницею судді Інни Отрош. Під час Майдану Отрош була головою Печерського суду. За майже чотири роки роботи суддею Царевич входила в колегію суддів, яка засудила Юрія Луценка, була слідчим суддею у справі про вбивство народного депутата Євгена Щербаня, фігурантом якої була Юлія Тимошенко, в 2011 році вона засудила колишнього заступника голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка, а в 2012 році — колишнього голову митниці Анатолія Макаренка та в. о. міністра оборони Валерія Іващенка.
У той час в Україні судді після призначення мали відпрацювати пʼять років і лише потім, після проходження певних процедур парламент давав судді довічний статус. Або на це могло забракнути голосів провладної більшості. Для Царевич пʼятирічний строк мав закінчитися в 2015 році.
Акції протесту проти Царевич.
Синиця Олександр / УНІАН
2.
У суді мій адвокат Лариса Меркулова просила викликати інспектора Панченка, щоб той розповів, за яких обставин складав протокол, і навів бодай якісь докази моєї провини. Царевич задовільнила прохання і оголосила годинну перерву. Коли засідання відновилося, зʼясувалося, що Панченко не зміг бути присутнім, але при цьому встиг передати судді свої пояснення у справі. Це був лист А4, набраний на компʼютері. Як Панченко за годину встиг отримати виклик до суду, написати пояснення і доїхати від Печерського відділення ДАІ до суду в годину пік ― невідомо.
Царевич зачитала свідчення Панченка як його позицію. На цьому «докази» моєї провини вичерпалися. Суддя призначила наступне засідання на 28 січня. У цей же день парламент збирався на позачергове засідання ― 16 січня Рада ухвалила «диктаторські закони», які, серед іншого, забороняли носити маски і рухатися автомобілям у колоні. Двадцять другого січня при штурмі «Беркутом» вулиці Грушевського загинули перші люди ― Сергій Нігоян, Михайло Жизневський і Роман Сеник. Того ж дня подав у відставку премʼєр Микола Азаров.
У ці дні, як і інші журналісти, я не могла піти з роботи і прийти до суду, адвокат Лариса Меркулова теж була зайнята в іншому судовому процесі по кримінальній статті. Суддя Царевич відмовилася переносити засідання, тому ми подали клопотання до канцелярії суду. Кодекс про адміністративні правопорушення вимагає, щоб справу розглядали у присутності того, кого притягують до адмінвідповідальності. Але Царевич проігнорувала закон і провела засідання. Не заслухавши мої свідчення, винесла рішення: забрати у мене водійські права на шість місяців.
Автопробіг до «Межигірʼя».
Мусієнко Владислав / УНІАН
Через кілька днів після розстрілів на Інститутській та Грушевського, які сталися 20 лютого 2014 року, Віктор Янукович утік у Росію. Двадцять восьмого лютого парламент ухвалив закон про амністію учасників Революції гідності. Мою апеляцію про повернення прав розглядали 18 березня 2014 року. Суддя Людмила Кепкал пропонувала мені повернути їх, посилаючись на той самий закон про амністію, але я відмовилася, адже я нічого не порушувала. Довелося написати заяву, що я не брала участі в автопробігу до «Межигірʼя», після цього суддя провела засідання і повернула мої права.
Поки я чекала на апеляцію, прокуратура 24 лютого 2014 року зареєструвала кримінальне провадження, в рамках якого розслідували незаконні рішення судів проти учасників руху «Автомайдан». А 31 липня 2015 року справу судді Царевич виділили в окреме провадження. Вінницький суд надів на неї браслет на два місяці, а потім відмовився продовжувати запобіжний захід.
Вже 27 серпня 2015 року слідство закінчилося. Мене тричі допитали — спершу як свідка, потім вже як потерпілу. Зʼясувалося, що Царевич забрала права у 12 осіб. Але в матеріалах справи, крім мене, фігурували троє — Інна Царькова, Ольга Лугова і Софія Атлантова, яку я ніколи не бачила. У 2015 році Атлантова стала на бік Царевич: сказала, що не має до неї ніяких претензій і що навіть готова внести частину застави за суддю, якщо це знадобиться, оскільки співчуває їй. Потім Царевич, подаючи матеріали на свій захист, подасть і заяву від Атлантової.
Оксана Царевич у суді.
Агеєв Андрій
На початку 2016 року Шевченківський районний суд почав розглядати справу проти Оксани Царевич. Справа потрапила до судді Володимира Бугіля. Він, як і Царевич, брав участь у процесах проти учасників Євромайдану. Адвокат Роман Маселко тричі подавав клопотання про відвід судді Бугіля. На думку захисту, один «майданівській суддя» не міг би ухвалити справедливе рішення щодо іншого «майданівського судді». З третьої спроби Бугіля вдалося поміняти на суддю Євгена Мартинова. Вже під час судового процесу, 29 вересня 2016 року, президент Петро Порошенко указом звільнив Оксану Царевич з посади судді за порушення присяги. Вона намагалася оскаржити це у Верховному суді України, але не вийшло. З 2016 по 2019 рік тривали нескінченні суди у справі Царевич.
3.
У справі допитували різних свідків. Але особливо цікавими були свідчення даїшників, які приїжджали до учасників «Автомайдану» складати протоколи. Один з них ― Валентин Козак. 29 грудня 2013 року його відправили разом із напарником на Наддніпрянське шосе стерегти «Автомайдан». Пізніше імʼям Козака підпишуть рапорти про те, що нібито машини не зупинилися на його вимогу. На всіх рапортах Козака стояли різні підписи, на деяких підписів не було взагалі. Під час допитів у прокуратурі він розповідав слідству, що на наступній день після акції в «Межигірʼї» до нього підходили колеги з рапортами, написаними від його імені, і просили їх підписати — він відмовлявся. Про рапорт, складений на мене, він дізнався тільки на одному з допитів у прокуратурі. У суді він визнав, що не спиняв мою машину і не писав рапорт, згідно з яким я нібито відмовилася зупинятися.
Інспектор Панченко, який склав на мене протокол, на допитах казав, що після акції «Автомайдану» його та інших співробітників викликав у кабінет № 11 начальник ДАІ Печерського району підполковник Віталій Кваша. На зустрічі він розповів, що керівництво дало вказівку скласти протоколи на водіїв-учасників акції, які рухалися по Наддніпрянському шосе 29 грудня 2013 року. Потім, за словами Панченка, Кваша роздав кожному аркуш паперу з держномером автомобіля, маркою і даними власника. Панченку дістався аркуш з моїми даними. «Насправді ми були дуже обурені, але Кваша сказав, що наказ є наказ, його треба виконувати, а хто не виконає — буде звільнений», — говорив Панченко на допиті в прокуратурі.
У суді Панченко змінив свідчення. Він не памʼятав ні про тиск, ні про погрози звільненням. Він також не згадав, як 5 січня, у вихідний день приходив до мене додому з вимогою підписати протокол. Крім того, Панченко не зміг пригадати, як він підготував свою позицію і встиг її привезти в Печерський райсуд за 60 хвилин у годину пік.
Давав свідчення й інший інспектор — Олександр Жердиновський, який склав протокол на Атлантову. Він розповідав, що рапорт від імені Козака був без підпису. Жердиновський підтвердив, що діяв незаконно. Заступник начальника ДАІ Печерського району Олександр Кочерга наказав «відпрацювати учасників автопробігу», і Жердиновський виконував.
У суді ж він, як і Панченко, змінив свідчення: все заперечував і під присягою заявив, що ніяких вказівок від керівництва не отримував, а про підробку документів та переслідування учасників протесту він чує вперше.
4.
Підтасовування і тиск на суддів
У 2015 році Роман Маселко встановив, що 9 січня 2014 року до 14:34 користувач KYTSUK (в системі мала право працювати сестра Віктора Кицюка — Людмила Кицюк) вносив зміни в спеціалізації п'яти суддів Печерського райсуду і залишив її тільки для Царевич.
Після втручання відбувався авторозподіл справ, але система могла обрати тільки одного суддю, який має потрібну спеціалізацію. Таким чином система весь час обирала Царевич.
У серпні 2019 року колишній керівник управління спеціальних розслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк прямо заявляв про тиск Адміністрації президента Януковича на суддів у той час.
За словами Горбатюка, з Адміністрації президента під час Майдану дзвонили в суди. Дзвінки надходили з Управління з питань судоустрою Адміністрації президента, яким керував Андрій Портнов.
Портнов цю інформацію у коментарі спростовував і стверджував, що «ніхто не був уповноважений і ніхто не телефонував керівникам судів з приводу арештів активістів Майдану».
Судові засідання у справі Царевич тривали і в 2020 році. Але навесні через карантин і підозри на зараження коронавірусом потерпіла Інна Царькова і наш представник Роман Маселко не змогли взяти участь у кількох слуханнях. Щоб не пропустити чергове засідання 28 травня, ми попросили його перенести, але суддя Мартинов відмовився це зробити. Він провів засідання без нас. На засіданні допитали Оксану Царевич. Вона говорила, що всі її рішення були законними. Прокурор просив суддю дати можливість потерпілим теж допитати Царевич, але суддя заявив, що робити цього не буде, тому що представник потерпілих не зʼявлявся на засідання під час карантину.
На наступному засіданні, 3 червня суддя Мартинов оголосив останню стадію судового процесу — дебати. Це виступ усіх учасників процесу.
На останньому засіданні, 19 червня ми попросили допитати свідків, яких не викликала прокуратура. На нашу думку, це були ключові свідки. Мова йде про колишню голову Печерського суду Інну Отрош — вона повернулася в Україну і зараз працює помічницею депутата ОПзЖ Рената Кузьміна. Ще ми просили допитати сестру судді Віктора Кицюка — Людмилу. Вона могла бути важливим свідком у справі про підтасовки при виборі суддів. Справа в тому, що всі справи по «Автомайдану» в Печерському суді діставалися тільки Оксані Царевич, Віктору Кицюку і Родіону Кірєєву
5.
Наше прохання допитати Отрош і Кицюк прокурор Яценко не підтримав. Суддя Євген Мартинов повідомив, що ми вже не можемо повернутися до допиту. У дебатах прокурор виступив з короткою промовою, в якій сказав, що, на його думку, Царевич заслуговує обвинувального вироку і що в суді навели достатньо доказів для цього.
Оксана Царевич багато говорила про процесуальні помилки слідства, її адвокат маніпулював нашими свідченнями і заявляв, що вони ніяк не підтверджують провину Царевич, а навпаки говорять про те, що вона вершила правосуддя.
В кінці 2019 року колишні регіонали, а тепер 55 депутатів від ОПзЖ звернулися до Конституційного суду. Вони вимагали визнати неконституційною статтю 375, за якою судять Царевич. Одинадцятого червня КС виніс таке рішення, але уточнив, що воно набуває чинності через шість місяців.