Ви почали працювати в Держкіно 5 березня. У вас закінчується випробувальний термін у три місяці. Що ви зробили за цей час?
Ми почали видавати прокатні посвідчення в електронному вигляді, зробили новий сайт [Держкіно]. Ми готуємося перевести весь документообіг в електронний вигляд. Хотіли запустити серію майстер-класів для дебютантів, але карантин вніс свої корективи. Поки ми просимо продюсерів, режисерів записувати короткі відеоролики, потім ми публікуємо їх на сторінці в Facebook і YouTube-каналі Держкіно. Після карантину зробимо це офлайн.
Юлія Вебер / «Бабель»
5 червня Марина Кудерчук подасть до Мінкульту звіт про те, що вона зробила за три місяці. У ньому вона перелічила 6 завдань:
Перевела видачу прокатних посвідчень із паперової в електронну форму.
Подала міністру культури пропозиції щодо держполітики кінематографії (зокрема й щодо правил пітчингів).
Запустила новий сайт Держкіно.
Провела пʼять засідань Ради з державної підтримки кінематографії.
Передала Мінкульту проєкти нормативних документів (щодо пітчингів і участі України в діяльності міжнародних організацій у сфері культури).
Оновила YouTube-канал Держкіно. За три місяці там розмістили 18 фільмів, знятих за підтримки агентства.
Чому саме ці справи були першочерговими? Це була ваша ідея?
Так. Ідея з майстер-класами прийшла тому, що молодим людям із сфери кіно потрібно спілкуватися і обмінюватися досвідом з професіоналами. У нас є Спілка кінематографістів, але молоді люди туди не ходять.
Які завдання поставили перед вами на випробувальний термін?
Є план, затверджений Міністерством культури. Там переважно організаційні питання. Спільно з Міністерством культури і комітетом [Верховної Ради з гуманітарних питань] ми працювали над новими правилами проведення конкурсів. Все, що я зробила за три місяці, є в моєму звіті. У пʼятницю [5 червня] я подаю його в Мінкульт.
Вперше ми попросили вас про інтервʼю в лютому, але тоді ви не спілкувалися з журналістами. Чому?
А про що було говорити? Мені потрібно було прийти, вникнути в роботу, а потім уже розмовляти. На той момент я могла розповісти тільки про свою роботу в [Запорізькій] обладміністрації.
Юлія Вебер / «Бабель»
Ви могли розповісти про свої плани на посаді голови Держкіно. У вас же, напевно, було якесь бачення.
Є бачення, але вносяться корективи по ходу справи. Плани, які були до [початку роботи], зараз відкориговані. Наприклад, я не планувала насамперед займатися прокатними посвідченнями. Але, прийшовши на роботу, я зрозуміла, що голові Держкіно потрібно кожного дня підписувати величезну кількість документів. Через карантин довелося терміново думати про те, щоб викладати онлайн цікаву для людей інформацію. Ми звʼязувалися з регіональними каналами, інтернет-платформами, щоб просувати українське кіно, поки не працюють кінотеатри.
Зʼявився чіткий план за три місяці роботи? Що ви робитимете далі?
Те саме, що й робилося, тільки більш комфортно. І для людей, і для себе. Фактично Держкіно організовує роботу щодо державної підтримки, з прийому фільмів, видачі прокатних посвідчень. Хочу запустити освітній процес.
Юлія Вебер / «Бабель»
Ви говорили з кимось у Мінкульті про те, чи залишаєтесь ви на посаді після випробувального терміну?
Ні. Я про це не думаю. Якби не нагадували, що спливають три місяці, я б і не помітила.
Які у вас стосунки з Олександром Ткаченком? [Коли ми записували інтервʼю, його ще не призначили міністром культури, але він був головним претендентом на посаду].
Я поважаю Ткаченка і часто звертаюся до нього за порадою. У нього досвіду в нашій сфері більше, ніж у багатьох, зокрема і в мене. Я рада, що прийде професіонал.
Через те, що скоротили видатки бюджету, значно менше грошей виділили на Держкіно. Замість 750 мільйонів гривень ви отримали лише 450 мільйонів. Як це вплинуло на роботу агентства?
У нас є зобовʼязання минулих років — це виплати за проєктами, які вже запустилися. На них піде більша частина суми.
Залишається приблизно 88 мільйонів. Як їх розподілять? Це означає, що в цьому році гроші отримають менше фільмів?
Вирішує Рада кінематографістів. Обмежать суми і, швидше за все, буде менше фільмів.
Юлія Вебер / «Бабель»
Що робити тим, хто вже взяв гроші в Держкіно, але через карантин не вкладається в терміни?
Ми вирішили продовжити договори автоматично до пів року. Є проєкти, де потрібно було знімати навесні — зрозуміло, що цього року вже не вийде. Ми пішли назустріч, перенесли такі проєкти на наступний рік.
Зараз ви готуєте перший пітчинг у цьому році. Скільки їх пройде?
У цьому році їх буде два. Перший — це дебюти, він відбудеться наприкінці червня. У другий включимо інші фільми: документальні, анімацію, ігрові, серіали. Ми планували для кожної категорії окремі пітчинги. Але урізали бюджет і ввели карантин, тому так зробити не вийде.
Як зміняться правила пітчингів? Раніше і колишній міністр культури Володимир Бородянський, і ви казали, що гроші отримають тільки ті режисери, які вже добре себе зарекомендували.
Держава — інвестор, який хоче або повернути гроші, або прославити нашу країну за кордоном. Якщо людина взяла бюджетні гроші і зняла провальний фільм, то навіщо вона знову приходить? Нехай доведе свою спроможність на свої гроші або шукає незалежних інвесторів.
Це головне, що ви зміните в Держкіно?
Дуже сподіваюся, що так. Це моя мета — щоб були прозорі конкурси, налаштовані на стовідсоткову ефективність.
Мета — зробити українське кіно прибутковим?
І успішним на кінофестивалях.
Юлія Вебер / «Бабель»
Довженко-Центр не отримав грошей цього року й оголосив, що не може платити за рахунками. Його директор Іван Козленко звинувачує в цьому вас, а ви стверджували, що винен Мінкульт.
Я не кажу, що хтось винен. Суму для Довженко-Центру обговорювали ще минулого року. На початку цього року їм виділили 1,6 мільйона гривень — це було ще до підписання [бюджетного] паспорта. Потім Держкіно подало новий паспорт, ще до того, як я прийшла. Мінфін уже чотири рази повертає нам паспорт, тому що просить обґрунтувати суму для Довженко-Центру. Заковика тільки в цьому, ніякої заплутаної історії тут немає. Вони [Довженко-Центр] до нас звертаються, ми вносимо пропозицію на Мінкульт, Мінкульт підтримує або не підтримує — і передає в Мінфін.
Тобто цифра не подобається Мінфіну?
Ні, вони просто просять обґрунтувати, чому саме така сума.
Про яку суму йдеться?
Ми подали 3,6 мільйона гривень. Мінкульт збільшив суму до 8,6 мільйона. Мінфін повернув назад.
Скільки просив Довженко-Центр?
Десять мільйонів.
Тоді чому ви пропонували три?
Тому що це четверта подача з початку року. І Мінфін щоразу вважає, що сума не обґрунтована. Минулого тижня вони рекомендували зменшити суму до 3,6 мільйона. Тепер ми знову подаємо паспорт.
Чи познайомилися ви з Іваном Козленком? Він каже, що ви не хочете спілкуватися.
Це неправда. Ми запрошували Козленка на зустріч, щойно мене призначили. Він не захотів приїхати. І раніше його запрошували — він теж не приїхав. Чому — питання не до мене. Я не хочу навіть розбиратися в цій ситуації.
Юлія Вебер / «Бабель»
Які у вас зараз стосунки з кіноспільнотою? Її представники критикували вас, коли ви перемогли в конкурсі на посаду.
Про відгуки треба питати в них. Я за цим не стежу.
Чому?
Мені не цікаво. Я відкрита до діалогу з усіма, хто хоче спілкування. Навіть під час карантину у мене щодня були зустрічі або онлайн-конференції з режисерами, сценаристами. Все спілкування викликало в мене позитив. Але бувають ситуації непередбачувані, наприклад, як [2 червня] в Будинку кіно.
Що сталося?
Мене запросили на зустріч у Спілку кінематографістів. Попросили побути на засіданні й заодно познайомитися. [Представники Національної спілки кінематографістів заявили, що Кудерчук відмовилася спілкуватися і показово пішла з зустрічі. Після цього Спілка підписала колективний лист до президента Зеленського і премʼєра Шмигаля з проханням звільнити Кудерчук]. Там переважно люди пенсійного віку, заслужені, з досвідом. Щоб ушанувати людей, я приїхала. На жаль, це виявилося заслуховуванням мене й критикою мене. Мене покликали для того, щоб висловити [мені] свій негатив, накручені й вигадані речі з приводу Довженко-Центру. Цю тему зараз роздмухують абсолютно необґрунтовано. Я готова прийняти і врахувати конструктивну критику, але хайпу на моєму імені намагаюся не допускати.
Повернімося до конкурсу на голову Держкіно, в якому ви перемогли. Це був другий конкурс, тому що в першому так і не змогли обрати переможця. Чому ви не подавалися на перший конкурс?
Я подавалася. Але не поїхала на іспит.
Чому?
Не було коли. Про те, що завтра перший екзамен, мені повідомили о девʼятій вечора. Враховуючи мою зайнятість як заступника губернатора [Запорізької області], було складно кинути все і поїхати в ніч до Києва. Тим більше, що я дуже любила свою роботу.
Тоді чому вирішили йти на конкурс Держкіно?
Щоб проявити свої сили на посаді категорії А.
Юлія Вебер / «Бабель»
Чому саме Держкіно?
Ще коли я працювала в кінотеатрі, мені здалося, що тут є що виправити й модернізувати. Це бажання виникало в мене ще два роки тому. Конкурс Держкіно — це свого роду випробування. Я навіть сумнівалася, що можу перемогти.
Те, чим ви займалися в ОДА, чимось схоже на роботу в Держкіно?
Не дуже, окрім того, що керуєш людьми. Робота в ОДА була різною, але найбільше часу я приділяла школам-інтернатам. Це культура, туризм, релігія, міжнаціональні відносини. Мені було дуже цікаво спілкуватися з людьми різних конфесій. Хоч я релігійна в міру, але в мене в кабінеті стоять ікони великомучениці Марини і Богородиці — це подарунки від діток із ДЦП та аутизмом із Запоріжжя.
У кіносфері ви пропрацювали лише три роки — у запорізькому кінотеатрі імені Довженка. Чому пішли?
Тому що запропонували піти в ОДА. В кінотеатрі стало спокійно, у мене зʼявилося багато вільного часу. Я хотіла розвиватися.
Працюючи в кінотеатрі, ви зрозуміли, як працює кіносфера?
Я зрозуміла, як розвивати підприємство. Я не збиралася ставати директоркою і прийшла, як заступник з економічному розвитку. Я працювала над тим, щоб воно не було збитковим.
Марина Кудерчук показує ікони, які привезла з Запоріжжя. Їх подарували діти, коли вона працювала в облдержадміністрації.
Юлія Вебер / «Бабель»
Що ви думаєте про патріотичне кіно, яке знімали при колишньому голові Держкіно Пилипові Іллєнку?
У нього було своє бачення, у мене трохи інше. Що стосується патріотичних фільмів, то у мене більш широке розуміння. Патріотичне кіно може бути про будь-яку людину, яка живе в Україні і робить щось для країни. Історичні фільми про те, що було 300-500 років тому — це теж патріотичне кіно. Наш президент говорить про «зшивання країни», і мені здається, що фільми з більш глибокою історією як раз більше обʼєднуюють.
Яким ви хочете бачити українське кіно через пʼять років? Що має йти в кінотеатрах?
Гарні яскраві фільми, на які можна ходити сімʼями. Може бути більше таких фільмів, як «Захар Беркут». Більше комедій, більше мультфільмів для дітей, мотиваційних фільмів для підлітків. Більше добрих фільмів, які несуть глибокий сенс.
Дивитеся документальне кіно?
Так, люблю документальні фільми. Але найчастіше дивлюся або біографічні, або про природу, тварин. Улюблена документалка — «Один день на землі».
Ви дуже любите мультфільм «Викрадена принцеса». Чому?
Марина Кудерчук з подушкою-хомʼяком із мультфільму «Викрадена принцеса».
Юлія Вебер / «Бабель»
Він яскравий, позитивний. Мені здається, мультфільми неможливо не любити. Стара казка «Руслан і Людмила», адаптована до сучасних реалій.
Серед улюблених фільмів ви також називали українські комедії «Скажене весілля» і «Я, ти, він, вона». Вони були комерційно успішними. Вони хороші?
Фільм хороший, якщо люди йдуть у кінотеатр і готові платити за це. Ми живемо у складний час: на сході у нас воєнні дії, тепер ще пандемія, криза. Людям бракує позитиву. Кіно — це все-таки сфера розваг, куди можна піти сімʼєю, парою під час побачення, дітям або підліткам.