Закінчилася епоха Іллєнка в Держкіно
Пилип Іллєнко став головою Держкіно в серпні 2014 року, а пішов зі своєї посади в серпні 2019-го. Навіть його критики визнавали, що Іллєнко багато чого досяг за ці пʼять років, а симпатики називали кращим головою Держкіно за всю історію. За Іллєнка стали прозорими пітчинги, які транслювали в прямому ефірі на YouTube, вийшло 173 фільми, а відсоток глядачів українського кіно зріс із двох до девʼяти. З кожним роком зростало й фінансування — у 2014-му Держкіно отримало 63 мільйони гривень, а в 2019-му — 505,9 мільйона.
«Він привчив глядачів ходити на українське кіно — те, що не вдавалося його попередникам, — коментує продюсер Юрій Мінзянов. — Мало не щотижня була премʼєра українського фільму». Режисер Наріман Алієв вважає, що Іллєнко «щиро зробив багато для українського кінематографа»: «Було зрозуміло, що прихід нової влади Іллєнко не переживе. Але я радий, що в нас був такий голова Держкіно». Сам Іллєнко пішов на гарній ноті, сказавши, що його мрія — вивести українське кіно з застою — втілилася в життя.
Але нова епоха так і не почалася
У серпні міністром культури став ексдиректор медіагрупи StarLightMedia Володимир Бородянський. Він одразу сказав, що принцип роботи Держкіно зміниться. Бородянський пообіцяв залишити органу всю його незалежність, спільно з напрацюваннями Іллєнка, але по-іншому його фінансувати. «Отримання державних коштів стане привілеєм, — пояснив Бородянський. — Якщо офігенну ідею принесе неуспішний продюсер, держава не повинна це фінансувати».
У листопаді закінчився конкурс на нового голову Держкіно, який майже виграла Юлія Сінькевич, директор Одеського міжнародного кінофестивалю (ОМКФ). Вона дійшла до останнього етапу відбору, але не пройшла співбесіду в Національному агентстві держслужби (НАДС) — там вирішили, що в неї немає ефективних менеджерських якостей. Українські кіношники негативно сприйняли це рішення — вони написали колективний лист у НАДС із вимогою призначити Сінькевич, а вона сама пішла до суду.
«Юля — гарний менеджер та організатор, у неї є кінематографічний смак, — каже Наріман Алієв. — Ніхто не може гарантувати, що вона буде успішною [головою Держкіно]. Але мені здається, що якщо таким людям не давати шанс проявити себе, індустрія ніяк не буде розвиватися». Юрій Мінзянов ще більш категоричний — він вважає, що кращої кандидатури, ніж Сінькевич, не існує. Він називає її головні плюси — успішний досвід ОМКФ та популярність у кіносередовищі. Сінькевич планувала за допомогою Держкіно обмінюватися досвідом зі світовими режисерами та продюсерами, створити нові навчальні програми та налагодити систему cash rebate («повернення грошей»), яка має залучити іноземні продакшени.
Зараз Кабмін оголосив повторний конкурс на голову Держкіно. За правилами, Сінькевич теж може брати участь, але вона відмовилася. Поки ж Держкіно без керівника вже три місяці, тому незрозуміло, як відомство працюватиме в наступному році.
Українське кіно в 2019 році: що зайшло, а що провалилося
«Захар Беркут», історичний блокбастер американо-українського виробництва. Бюджет фільму — 75 мільйонів гривень, з них 30 мільйонів гривень дало Держкіно. Поки що найбільш успішний фільм цього року — зібрав у прокаті 35 мільйонів гривень.
«Зустріч однокласників», комедія, в якій одну з головних ролей грає лідер групи «Друга ріка» Валерій Харчишин. Бюджет — шість мільйонів гривень, Держкіно не спонсорувало фільм. Зібрав у прокаті 8,8 мільйона гривень.
«Фокстер і Макс», сімейна комедія про хлопчика та собаку. Бюджет — 51,5 мільйона гривень, Держкіно дало 45,4 мільйона. Зібрав у прокаті 8,4 мільйона.
«Давай, танцюй», ще одна комедія. Бюджет фільму не розголошують, але Держкіно грошей на нього не давало. Зібрав у прокаті сім мільйонів гривень.
«11 дітей з Моршина», сімейна комедія. Бюджет 15 мільйонів гривень, 10,5 з них дало Держкіно. Стрічка зібрала 5,8 мільйона.
«Гуцулка Ксеня», фільм-мюзикл за мотивами оперети Ярослава Барнича. Бюджет — 47,8 мільйона, Держкіно дало 23,7 мільйона. Зібрав у прокаті 3,7 мільйона.
«Сквот 32», романтична драма. Бюджет фільму — 12,5 мільйона гривень, 10,5 виділило Держкіно. Зібрав у прокаті 500 тисяч гривень.
«Вулкан», фільм, який Україна зняла спільно з Німеччиною та Монако. Це драма про перекладача, який випадково опинився в невеликому українському містечку. Наріман Алієв назвав «Вулкан» одним із кращих фільмів року. Але він зібрав у прокаті всього 358 тисяч гривень. Бюджет фільму — 10 мільйонів гривень, половину дало Держкіно.
Українське кіно гучно заявило про себе на міжнародних фестивалях
У листопаді в український прокат вийшов фільм «Додому» — драма про життя кримських татар після анексії Криму. Цей повнометражний дебют молодого режисера Нарімана Алієва (кримського татарина за національністю) став одним з найбільш обговорюваних українських фільмів. «Додому» номінувався на Каннському фестивалі у програмі «Особливий погляд», також увійшов до лонг-листу «Оскара» в категорії «Кращий іноземний фільм». «Алієв потрапив у престижну компанію, хоч нічого й не отримав», — каже Юрій Мінзянов. «Безумовно, вихід «Додому» та його дебют у Каннах — це важлива кіноподія, — підтверджує і режисер Валентин Васянович. — Я дивився його — це прекрасне кіно, і я досі дивуюся, що його зняла така молода людина».
Ще один важливий український фільм, якого поки немає в прокаті — «Атлантида» Валентина Васяновича. Це роздуми автора про те, що чекає Україну після завершення війни на Донбасі. Головні ролі зіграли волонтери та військові. Картина стала навіть успішнішою, ніж «Додому» — у вересні вона перемогла на Венеційському фестивалі в номінації «Обрії». «На цей конкурс звертають увагу і критики, і прокатники, вони стежать далі за долею переможців. Ця перемога дуже важлива», — каже Юрій Мінзянов. Він називає «Атлантиду» кращим українським фільмом останніх років, а Васяновича — талановитим і наполегливим: «Він правильно робить, що поки не поспішає з прокатом. Зараз він набере максимум нагород, і тоді вистрілить». Режисер Наріман Алієв також називає «Атлантиду» одним із головних фільмів року.
А ось «патріотичні» фільми не вистрілили навіть вдома
Пилип Іллєнко не приховував, що підтримка так званих «патріотичних фільмів» повинна бути пріоритетом для держави. Цього року в Держкіно вийшло два іміджевих проєкти — «Крути 1918» про бій під Крутами та байопік про Василя Стуса «Заборонений». «Крути» отримали з бюджету 26 мільйонів гривень, «Заборонений» — майже 20 мільйонів, обидва зібрали в прокаті близько семи мільйонів. Не найгірші цифри, але й не дуже вдалі — в минулому році комедія «Скажене весілля», яку Держкіно профінансувало всього на 10 відсотків, зібрала майже 55 мільйонів гривень. «На комерційному ринку цей жанр дуже складно продати, — пояснює Валентин Васянович. — Це фільми, які вимагають великого бюджету та величезного досвіду режисера. Як я розумію, ні того, ні того не було». «Природно, що в розважального контенту більше попиту, — говорить і Наріман Алієв. — Але не можна говорити, що якщо кіно зібрало мало грошей, то воно погане. Авторське кіно не можна вимірювати лише сухими цифрами».
Але справа не тільки в невеликих касових зборах — обидва фільми багато критикували. У «Крутах» відзначали погану гру акторів, слабкі декорації та навіть історичні невідповідності. «Заборонений» обговорювали ще за рік до виходу в прокат — через скандал із Віктором Медведчуком. Режисери вирішили вирізати зі сценарію згадку про політика, який був адвокатом Стуса — вони стверджували, що так попросили зробити рідні поета. Тож премʼєра фільму викликала підвищений інтерес. Критики були одностайні — вони вказували на слабку драматургію, поганий сценарій та гру акторів. А найважливіше — картина так і не показала особистість Стуса. «Автори малюють не портрет людини, а намагаються показати мученика за ідею. Найсмішніше, що цей образ і так живе в голові мас. Хотілося б усе-таки розгледіти за ним особистість», — писав кінооглядач НВ Валерій Мирний.
«Такі фільми, звичайно ж, потрібні, нехай і не у величезній кількості, — розмірковує Юрій Мінзянов. — Слабкість цих фільмів і те, що вони не зібрали касу, пояснюються поганими сценаріями, не дуже вдалими режисерами. Я завжди кажу, що Держкіно — це наш співпродюсер. Не повинно бути так, що ви дали гроші і все, без різниці, що там назнімали. Держкіно має більше брати участь у процесі».
Чого чекати наступного року?
Для кіношників найголовніше — це робота Держкіно. Новий конкурс закінчиться через кілька місяців, тобто новий глава зʼявиться ближче до весни. «Є побоювання, що на цю посаду зайде політична фігура замість людини, яка розбирається в індустрії, — каже Валентин Васянович. — Цього, звичайно, не хотілося б — від роботи Держкіно багато що залежить». «Зараз багато молодих отримують можливість робити своє кіно. Це добре. Хотілося б, щоб ми й далі думали над розвитком», — додає Наріман Алієв.
Юрій Мінзянов побоюється, що новий підхід Міністерства культури — давати гроші тільки успішним продюсерам — може гальмувати розвиток молодих режисерів і продюсерів: «Їм повірять на слово, чи вони взагалі не повинні подаватися?» Ще одним важливим підсумком року, який допоможе українському кіно в 2020-му, він називає приєднання до Єврімаж. «Туди може подати заявку будь-хто, спеціальна комісія розглядає її, і це буде копродукція. Це нам дозволить ще більше засвітитися в європейському світовому співтоваристві».