У Київ приходить радянська влада, місто розширюється, а населення перевалює за пів мільйона
У середині 1920 року в Києві остаточно утвердилася радянська влада, але до 1934 року столицею УРСР залишається Харків. У будівлі міської думи тепер розмістився ЦК Компартії. З 1919 року замість міського голови Києвом керують «голови міськради». За десятиліття змінилося пʼять міських начальників.
Будинок піонерів (зараз Національна філармонія України) і вхід у Пролетарський сад (зараз Хрещатий парк біля Європейської площі), 1925 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Колишній будинок міської думи (знищений у 1941 році), 1920—1930 роки. Вид центральної частини Києва, 1920—1928 роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У Києві відновлюють комунальні мережі, трамвайне сполучення, відбудовують основні заводи і фабрики. Місто поступово розростається, у 1921 році утворені перші адміністративні райони — Печерський, Шулявський, Соломʼянський, Подільський, Деміївський. Вулиці і площі масово перейменовують на честь комуністичних діячів. Наприклад, Хрещатик став вулицею Воровського. Зростає населення міста, до середини 1920-х у Києві було вже понад пів мільйона жителів.
У 1923 році починається перший етап радянської політики українізації. На українську переходять школи, виші, газети, театри, магазини. Але чиновники та партійні діячі чинять опір, більшість директив і постанов так і залишилися на папері. На початку 1930-х українізація обернеться масовими репресіями і боротьбою з «націоналізмом».
Київський міський ломбард, 1920—1928 роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Патон зводить новий міст, у місті запускають перші автобуси, залізничний вокзал тільки починають будувати
У 1920 році, відступаючи з Києва, польські війська підірвали Миколаївський ланцюговий міст, який був головною магістраллю між лівим та правим берегом Дніпра. Наступного року інженер Євген Патон, батько Бориса Патона, починає будувати на руїнах старого новий міст. Уже в 1925 році будівництво було завершено, а міст назвали на честь революціонерки Євгенії Бош. У 1941 році його підірвали радянські війська, коли відступали. У 1965 році поряд з його руїнами побудували міст Метро.
Міст імені Євгенії Бош через Дніпро, 1925 рік. Євген Патон (четвертий праворуч у першому ряду) з групою будівельників на березі Дніпра, 1920 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У 1923 році в Києві відкривають Червоний стадіон, який стає головною спортивною ареною міста. Для однієї половини трибун використали схили гори, інші побудували з уламків будинків, засипавши їх землею. Зараз це НСК «Олімпійський».
«Живі шахи» на Червоному стадіоні в день його відкриття, 1923 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Навесні 1925 року в Києві випустили і успішно випробували перший радянський пасажирський літак К-1. Його спроєктувала група київських авіаконструкторів під керівництвом інженера Костянтина Калініна.
Працівники київського заводу Ремповітря № 6 поруч із першим радянським пасажирським літаком К-1, 1925 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Десятого грудня 1925 року у Києві відкрито перше регулярне автобусне сполучення за маршрутом «Площа ІІІ Інтернаціоналу — вулиця Леоніда Пʼятакова» (теперішні Європейська площа — вулиця Саксаганського). На маршруті працювали автобуси марок «Фіат» і «Даймлер-Бенц».
Автобус на вулиці Хрещатик, середина 1920-х.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У 1920-ті роки у Києві замість залізничного вокзалу були тимчасові деревʼяні будівлі і перон. Старий вокзал знесли в 1913-му, а новий так і не побудували. У 1927 році архітектор Олександр Вербицький перемагає в конкурсі на спорудження будівлі Київського вокзалу в стилі необароко. Однак після шквалу критики йому довелося допрацювати проєкт, додавши елементи модного та ідеологічно відповідного на той час конструктивізму. Будівництво завершать тільки в 1932 році.
Привокзальна площа, 1920-ті роки.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Перон Київського залізничного вокзалу, 1919 рік. Зведення нової будівлі Київського залізничного вокзалу, 1929 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Театр «Березіль» отримує міжнародні нагороди, відомий молодий піаніст Горовиць назавжди відʼїздить за кордон
З 1922 по 1926 рік у Києві працює театр «Березіль» Леся Курбаса. Його художній стиль вирізняється новаторством і потягом до осучаснення постановок, з використанням елементів авангардизму, експресіонізму, конструктивізму і символізму. Авангардні сценічні рішення Курбаса стали можливими, завдяки роботі з художником-конструктивістом Вадимом Меллером. Курбас запросив його у свій театр, і в 1925 році їхні декорації до вистав театру «Березіль» отримали найвищу нагороду на Міжнародній виставці декоративного мистецтва та художньої промисловості в Парижі, яку за пів року відвідало 15 мільйонів людей.
Колектив театру «Березіль» у Києві, 1926 рік. Сцена з вистави Ептона Сінклера «Джіммі Гіггінс» у постановці театру «Березіль». У ролі Джиммі — Амвросій Бучма (в центрі), Київ, 1923 рік. Сцена «Концерт держав» з вистави Ептона Сінклера «Джіммі Гіггінс» в постановці театру «Березіль», Київ, 1923 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
У січні 1925 року Микола Хвильовий, Василь Еллан-Блакитний і Олександр Довженко заснували журнал «Всесвіт» — український журнал іноземної літератури, який виходить раз на два місяці в Києві, найстаріший літературний журнал України.
Микола Хвильовий у Харкові, 1925 рік. Олександр Довженко під час навчання в художньому училищі в Берліні, 1923 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
На початку 1920-х стає знаменитим молодий київський піаніст Володимир Горовиць. Після успішних виступів у різних містах СРСР, у вересні 1925 року він їде в Німеччину, офіційно — на навчання. Звідти він перебрався до США, отримав всесвітню славу і став одним із найвидатніших піаністів в історії музики. До СРСР він повернеться з концертом тільки в 1986-му. З 1995 року у Києві проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів памʼяті Володимира Горовиця.
Володимир Горовиць у Німеччині, 1 січня 1936 року.
Hulton Deutsch / Contributor
Справа про корупцію в київській міліції, на лаві підсудних — понад сто співробітників
У середині 1920-х на весь СРСР пролунала гучна справа про корупцію в київській міліції. У ході розслідування зʼясувалося, що міліціонери «обклали даниною» магазини, готелі і навіть ринкових торговців. Якщо хтось відмовлявся платити, то у нього влаштовували обшук, під час якого в магазинах ламали підлогу, в ресторанах затримували продаж обідів, у готелях обшуки проводили вночі, навмисно для того, щоб потурбувати клієнтів. Існував ланцюжок щомісячних хабарів — від рядових міліціонерів до районного начальства та головного управління міста. Начальство відділу постачання заробляло на закупівлі за завищеними цінами. Наприклад, за партію свистків для міліції переплатили в пʼять разів.
Тактичні заняття київської міліції, 1925 рік. Київські міліціонери в червоному кутку, 1925 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Зрештою начальник губернської та міської міліції Федір Коваленко застрелився під час арешту. Його помічники, вище керівництво і ледь не всі районні начальники опинилися під вартою в Лукʼянівській вʼязниці. Всього ж на лаві підсудних у квітні 1926 року опинилося 113 міліціонерів. Чотирьох керівників київської міліції засудили до розстрілу. Інших міліціонерів засудили на строки від семи до десяти років. Від двох до пʼяти років отримали і дружини деяких начальників за те, що збирали хабарі для своїх чоловіків.
В Україні є багато міст з цікавою історією, і ми можемо про них написати з вашою допомогою: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]