Цегляна водонапірна вежа стоїть у самому центрі Новгорода-Сіверського — між ринком, старовинною дерев’яною церквою і тюрмою. Для невеликого містечка на півночі України це одна з визначних пам’яток: башту збудували на початку минулого сторіччя, під час Другої світової пошкодили, а потім знову відбудували. Досі вона забезпечує місцевих жителів водою. У прямокутні отвори вежі над дерев’яними дверями вмонтовані мозаїчні портрети радянських лідерів — Йосипа Сталіна та Володимира Леніна. Через дорогу від вежі — чиясь хата. Паркан синьо-жовтий, вікна з видом на вождів, на подвір’ї український прапор.
— Хочете, розкажу про башту? — говорить місцевий мешканець, який іде з боку торгових рядів. На ньому зношена блакитна куртка та старенька шапка. — Я тут живу з 80-х, ось мій будинок. Оці мозаїки — вони тут були, скільки пам’ятаю. Якось хотіли Сталіна зняти, але не змогли, не піддається.
Про башту чоловік розповідає із захватом — коли в місто приїжджають туристи, вони обов’язково її фотографують. Останнім часом у місті обговорюють, чи залишаться портрети, адже їх мають зняти через декомунізацію. Український інститут національної пам’яті вже два роки просить міського голову Новгорода-Сіверського Олега Бондаренка демонтувати їх, але той відмовляється. «Я прихильник того, що люди повинні поважати свою історію, якою б вона не була. Була хороша — треба радіти, була погана (як нам зараз здається) — треба її аналізувати», — говорить мер.
«Вплив Росії відчувався щодня»
Новгород-Сіверський — містечко в Чернігівській області, до кордону з Росією 30 кілометрів, в чотири рази менше, ніж до Чернігова. «Вплив Росії відчувався щодня і відчувається досі», — говорить theБабелю місцевий історик і журналіст Борис Домоцький. До Росії їздять на заробітки, у багатьох є там родичі, люди дивляться російські телеканали. У 2015 році мером став представник «Опозиційного блоку» — 47-річний Олег Бондаренко. Він усього на два голоси обійшов колишнього міського голову Сергія Пунтуса — ексрегіонала, а згодом безпартійного висуванця від партії «Наш край».
За кілька місяців до перемоги Бондаренка Верховна Рада ухвалила закон про декомунізацію. Відтоді він перейменував у Новгороді-Сіверському 43 вулиці та провулки. Але пам’ятник Леніну, який стояв перед міським будинком культури, демонтували тільки в жовтні 2017 року. Бондаренко принципово не хотів його зносити та досі з гордістю говорить, що це був останній Ленін на неокупованій території України. Мер стверджував, що люди проти, а сама скульптура має культурну цінність.
У 80-х роках Леніна з чистої бронзи зробив український скульптор Іван Зноба, який створив чимало пам’ятників по всій країні. «Я пропонував цього Леніна закувати в ґрати. Прикольно — приїжджайте, дивіться. Але приїхали хлопці з Чернігова — з чубами, вусами, у вишиванках. Сказали: “Ні, треба його гепнути об землю, обгадити й на куски розібрати”», — емоційно говорить Бондаренко. Він трохи дратується, але багато жартує про ті події. Особливо про те, як у 2016-му придумав продати Леніна, щоб заробити грошей для міста. «Дав оголошення на OLX: продам Леніна, ціна — мільйон гривень. Здивував усіх!» — сміється. Він навіть звертався до родини автора пам’ятника, щоб ті допомогли знайти заможного покупця. Один — із Росії — був готовий його купити, але митники порадили меру не везти Леніна через кордон. Іншого покупця так і не знайшли. Леніна можна було б здати на металобрухт: майже п’ять тонн бронзи коштували б близько 300 тисяч гривень. «Але для міста це не гроші», — каже міський голова.
Бондаренко погодився знести пам’ятник тільки після розпорядження облради. Він розповідає, як дізнався, що до міста збираються їхати активісти з чернігівських націоналістичних організацій: «Обіцяли два автобуси свідомих громадян і криваве побоїще. Уже навіть призначили дату, сказали — у неділю. Ми в п’ятницю про це дізналися, провели закриту нараду і вирішили, що ми його нормально, тихенько, спокійно демонтуємо». При цьому він стверджує, що місцеве населення було проти, а підприємства відмовилися надавати будівельні крани — довелося орендувати в сусідньому місті. З того часу Ленін лежить на складі у ЖЕКу, «дивиться в стелю». На його місце Бондаренко нічого не ставить: «Принципово постамент не прибираю — от, дивіться, милуйтесь руїнами!»
Star61 / Wikimedia Commons
Мозаїки поза обліком
За законом про декомунізацію, в Україні заборонена символіка комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів. Її можна показувати тільки в музеях чи під час історичних реконструкцій. Символікою вважаються зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки чи написи, присвячені керівникам комуністичної партії, а також прапори, герби із серпом і молотом, п’ятикутною зіркою і плугом.
За чотири роки знесли понад дві з половиною тисячі пам’ятників радянським діячам і перейменували понад 52 тисячі топонімів. Йшлося про міста, селища та вулиці, в назві яких згадувались комуністичні діячі. Не усюди декомунізація сприймалася схвально. У 2016 році парламент перейменував Кіровоград у Кропивницький усупереч побажанням місцевих. Влада та мешканці не могли обрати між назвами Інгульськ, Єлисаветград і Кропивницький, останній варіант був найменш популярним. У Києві досі не вирішена доля проспектів Московського та Ватутіна: у 2016 році міська рада перейменувала їх у проспекти Степана Бандери і Романа Шухевича, але Окружний адмінсуд скасував рішення. А в Харкові міський голова Геннадій Кернес намагається повернути місцевим проспекту і станції метро імʼя радянського маршала Георгія Жукова. У деяких містах декомунізацію було складно провести з суто технічних причин. Наприклад, у Запоріжжі Леніна зносили понад 30 годин через великі розмір і вагу пам’ятника.
Як мозаїки з'явилися на вежі в Новгороді-Сіверському?
Мозаїки Леніна і Сталіна у 30-х роках створив місцевий будівельник Іван Лошаков. Усього їх було щонайменше п’ять — різні за розміром і матеріалом. Під час німецької окупації (серпень 1941 — вересень 1943) Лошаков ховав їх у своєму погребі. Після війни три мозаїки він подарував музею, а дві — власноруч встановив на водонапірній вежі.
У газеті «Радянське полісся» за 1968 рік, яка збереглася в краєзнавчому музеї Новгорода-Сіверського, писали про історію появи мозаїк на вежі. «Він [Лошаков] керував роботами із закладення фундаменту вежі, тоді ж він і встановив там портрет дорогого Ілліча як символ всепереможної сили його безсмертних ідей», — йшлося в замітці. Як згадувала дочка Лошакова Марія, на створення мозаїк батька надихнула робота в Кремлі у 20-х роках, де він реставрував деякі приміщення.
Історик Борис Домоцький каже, що Лошаков двічі встановлював портрети на вежі. Уперше це сталося до війни — у 1937 році. Коли до міста прийшли німці, він швидко їх зняв.
У 1987 році, в період Перебудови, портрет Сталіна на вежі завісили металевим щитом. Портрет відкрили вже при незалежній Україні.
У 2015 році про мозаїки Леніна і Сталіна в Новгороді-Сіверському не згадували. «Поважні мужі, які складали список об’єктів для демонтажу, забули про наших Леніна і Сталіна! Ну, чи забули, чи воно справді не підлягало декомунізації», — каже Бондаренко. Український інститут нацпам’яті звернув увагу на портрети вождів на водонапірній вежі Новгорода-Сіверського тільки після повалення Леніна — наприкінці 2017 року. Виявилося, вони не перебувають на обліку та не проходять за жодними документами.
«Бондаренко спекулює на тому, що мозаїк не було в переліку. Але вони прямо підпадають під дію закону про декомунізацію. Тому мер і міська влада мають їх прибрати», — каже представник Інституту нацпамʼяті в Чернігівській області Сергій Бутко. У 2017 році тодішній голова УІНП Володимир В’ятрович в офіційному листі попросив Бондаренка зняти мозаїки з вежі та передати в музей. Але мер відмовився. Він відповів Вʼятровичу, що «для людей це не є злободенною проблемою». Бондаренко згоден, що Сталін був диктатором і тираном, але не вважає мозаїки пропагандою — бо під ними не збирають мітинги і не покладають квіти.
Є ще одна проблема — міський голова каже, що мозаїки неможливо перенести в музей без пошкодження. Вони зроблені з цегляної крихти, яка розпадется під час демонтажу. Місцевий історик Борис Домоцький натомість переконаний, що це відмовки, а мозаїки можна легко зняти та цілими перенести до музею. Жодної експертизи з цього питання не проводили. Бондаренко пропонує навісити на портрети металеві ґрати, навіть замовив їх у місцевого коваля. «Попросив його викувати гарненько, щоб не закривало, але було видно клітку — що Ленін і Сталін у тюрмі, — каже він. — А потім цей коваль каже: “Так а вішати хто буде?” Я йому: “Так ти й повісиш!” А він: “Та ніколи в житті!” Не хоче, бо люди його будуть засуджувати за це».
«Це агенти ФСБ»
За пропаганду комуністичного режиму може загрожувати до п’яти років обмеження або позбавлення волі. У серпні 2018 року Генпрокуратура на прохання УІНП доручила розслідувати випадок поліції Новгорода-Сіверського, мера допитали як свідка. Наприкінці того ж року місцева поліція закрила справу: слідчий не знайшов ознак складу злочину. «Аргументація слідчих була абсолютною нісенітницею, таке враження, що просто прикривають [міського голову Олега Бондаренка]. Вони порушили процесуальні норми», — розповів theБабелю Сергій Бутко. Інститут нацпам’яті довів прокуратурі, що слідчий зробив такий висновок лише на основі допиту мера, і розслідування поновили. Зараз слідство призначило мистецтвознавчу експертизу, її проведуть у Києві. Вона покаже, чи є мозаїки комуністичною символікою.
У серпні 2019 року на вимогу прокуратури Бондаренко виніс питання мозаїк на розгляд міської ради. За демонтаж проголосували лише п’ятеро депутатів із 19 присутніх. Хоча представник Інституту нацпам’яті Сергій Бутко стверджує, що для демонтажу портретів не потрібні ніякі рішення та дозволи. «Їх треба просто акуратно зняти і все, бо вони не стоять ні на якому балансі», — каже він.
Скільки ще таких випадків по країні — офіційно невідомо. Статистики щодо обʼєктів, які ще не встигли декомунізувати, ніхто не веде, повідомили theБабелю в Українському інституті національної пам’яті. На це не вистачає ресурсу, детальніше про такі об’єкти мають знати в обласних радах. Неофіційний перелік збирають активісти — за підрахунками співзасновника проєкту Decommunize.Ukraine Вадима Позднякова, в Україні залишається близько 200 об’єктів, що підлягають декомунізації і ще не демонтовані. Історія багатьох така ж сама, як у новгород-сіверських мозаїк. «Наприклад, із пам’ятником Петровському на Полтавщині — він теж не занесений до реєстру, а міський голова стверджував, що це пам’ятник Чехову або невідомо кому», — каже Поздняков.
Олег Бондаренко вважає, що зняти мозаїки Сталіна та Леніна хочуть «агенти ФСБ, яким потрібно розхитати ситуацію в прикордонному місті». Днями міська рада отримала звернення від невідомого чоловіка з Харкова, який погрожував і вимагав зняти портрети. «Оце цьому громадянину з Харкова, вибачте, присралась ця башта з Леніним і Сталіним у Новгороді-Сіверському!» — дивується Бондаренко і підозрює, що це за гроші телефонував якийсь божевільний. Наостанок жартує: «Ну, якщо туди повісити мою фотографію, тоді я згоден зняти ті портрети! Але я поки не заслужив».