Будівля Херсонської ОДА розташована в центрі міста, на площі Свободи. Ансамбль проєктував у середині 1950-х харківський архітектор Григорій Трудлер: по периметру квадратної площі розмістили обком партії (нинішню адміністрацію), міськком партії та кінотеатр «Україна». Чи знав Трудлер, що в проєкт його будівлі внесуть бомбосховище для партійного керівництва — невідомо.
Як говорить херсонський архітектор, краєзнавець та історик Сергій Дяченко, усі партійні будівлі обладнували сховищами: «У перший рік війни з Росією зробили переоблік наших бомбосховищ та навіть опублікували списки діючих і вже остаточно занедбаних. Думаю, Херсон нічим не відрізняється від інших міст у цьому плані». За словами Дяченка, бункер під ОДА — типова технічна споруда. «Я там не був. Але там типовий набір: нагнітачі та очищувачі повітря, запасні виходи, їдальні, кухні, житлові приміщення на певну кількість осіб, санвузли. Архітектура нашої обладміністрації не зовсім схожа на інші, але бомбосховища всі однотипні».
Нове керівництво ОДА погоджується показати бункер. У холі будівлі ми зустрічаємося з головою ОДА Юрієм Гусєвим, його помічниками та керівником апарату Володимиром Клюцевським, який працює в ОДА не перший десяток років. Підходить ще один учасник екскурсії, літній чоловік, який представляється просто: Федосійович. Федосійович жартує, що він давній зберігач бункера. Поки спускаємося сходами та йдемо довгими коридорами, Клюцевський розповідає.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
— Зовнішній бункер побудували як бомбосховище. Коли проєктували будинок, починалася холодна війна, тому на випадок ядерного удару споруду обкому партії робили так, щоб можна було керувати містом, навіть якщо зовні все зникне. Стіни та стеля оснащені важкими залізними перекриттями — це кістяк, на який «одягнуті» товсті бетонні стіни. Навіть якщо вся будівля завалиться, нижній рівень залишиться цілим.
Коридором ми доходимо до залізних дверей. За ними — центр звʼязку. На столах залишилися телефонні апарати для звʼязку з Києвом. Уся апаратура 1989 року виробництва чи й ще старша. Стоять коробки з запечатаним обладнанням, яке жодного разу не використовували.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Рухаємося коридором, уздовж нього — складські приміщення. Тут зберігаються речі 60—70-х років: друкарські машинки, радіоприймачі, дискові телефони, запасні деталі. Клюцевський продовжує розповідати.
— Ці речі вже не потрібні, і ми їх зберігаємо, тому що вони на балансі. В кінці коридору є вантажний ліфт. Ним спускали все, що може знадобитися, щоб пережити ядерний удар.
По стелі прокладені труби вентиляції, вона працює досі. Далі ще один коридор, уздовж нього кімнати для партійної верхівки. Зараз там лежить усілякий непотріб. Коридор впирається в масивні броньовані двері, які зачиняються за допомогою вентиля. Це внутрішній бункер.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
— А це найбільш захищений бункер, тут можна було два місяці жити автономно. У кутку велика шафа. Це протигази для керівництва. Усі підписано прізвищами колишніх глав обкому. Багато з них уже давно мертві, а їхні протигази все ще висять запечатані. Газової атаки так і не сталося. Нові протигази, можу вам подарувати парочку. З 1982 року лежать.
— Це на всіх працівників обкому розраховувалося?
— Ні, не на всіх, у разі удару рятується тільки керівництво. Вони спускаються в бункер, а решта гинуть.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
У бункері кілька кімнат, одна — робочий кабінет голови обкому. Тут стояло ліжко, стіл, крісло та телефони для прямого звʼязку з Києвом. Поряд з кабінетом — великий зал для партійців. У внутрішньому бункері є кілька туалетів, душ. Усе працює, з кранів тече вода. В одній з кімнат Володимир Клюцевський спотикається об коробку.
— Федосійовичу, а це що в нас тут таке?
— Це ці, як їх. Папір знищувати. Машинки спеціальні, ними жодного разу не користувалися.
— Радянський шредер, чи що?
Бункер повністю дублює коридори та кабінети самої адміністрації, але через тьмяне освітлення перестаєш розуміти, де ти. На виході з внутрішнього бункера кілька коридорів, що розходяться в темряву. Клюцевський пояснює, що це резервні виходи.
— Наприклад, до центрального входу прийшли озброєні люди й кажуть: «Виходьте, гади, ми будемо вас убивати». Можна спуститися сюди й коридорами піти. Один з них веде на задній двір, у парк.
Один з коридорів виводить нас у кабінет начальника апарату. Клюцевський називає його «штаб».
Михайло Мельниченко / «Бабель»
— У штабі ви можете бачити карту Радянського Союзу з точками, звідки запускаються ракети і куди вони прилетять. Тут вирішували питання координації. Наприклад, у кабінеті начальника обкому сиділи «мізки», а тут уже виконавці.
За штабом — величезне приміщення. Тут була котельня, де колись опалювали вугіллям будівлю адміністрації і бункер. Зараз печі не працюють, а в кімнаті відпочиває технічний персонал: слюсарі, двірники, електрики. Уздовж стін кілька старих шаф, скла закриті фіранками. На одному з них плакат з напівголою жінкою і написом Plaуboyʼ92. Федосійович помітно соромиться.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
— Це у нас тут, так би мовити, мотиваційний... Як повісили, так воно і висить.
Бункер цілісний, але кілька його коридорів давно перекриті. Щоб потрапити в другу частину, піднімаємося нагору, йдемо через двір адміністрації і знову спускаємося. Клюцевський заводить всіх у кімнату, де стоять шафи, а полиці на стінах завалені мотлохом.
— Тут можна знайти все! Від напилка до пасатижів. Кожна річ у цій кімнаті на балансі. Але тут є дещо цікаве.
Володимир лізе кудись за шафу й дістає кілька коробок. Усередині великі книги в суперобкладинках.
— Ось! Це подарункові книги, їх робили на замовлення на початку 1980-х. Називається «Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область». Ця книга розповідає все про нашу область. Тут є біографії діячів обкому та райкомів.
Біля дальньої стіни на полицях теж стоять коробки. На одній з них напис: «Папір копіювальний для друкарської машинки. Марка МВ-16, 10 000 аркушів». На нижній полиці в коробці стоїть касетний магнітофон «Електроніка ВМ-12» виробництва СРСР. Його скопіювали з японського відеомагнітофона Panasonic NV-2000. Федосійович пишається — магнітофони лежать запечатані з 1984 року. Їх жодного разу не використовували. Поруч невеликі білі коробочки. Відкриваю, усередині в промащеному папері лежать нагрудні знаки. Тут є значок «20 років визволення Каховки», «10 років памʼятнику легендарної тачанки» та інші дивні значки, які нікому так і не вручили. Клюцевський показує пальцем на верхні полиці.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
— Радіоприймачі, новенькі! Є коробки з гранчаками. Їх теж колись замовили під якесь партійне свято.
Клюцевський веде черговим коридором. У кінці — кімната зі старими друкованими верстатами ручного набору. Тут робили місцеву партійну газету, агітаційні плакати та листівки. Валяються свинцеві букви та символи, панелі залиті чорнилом. На верстатах зверху лежать плакати: «Слава КПРС», «Зустрічайте героїв праці» і грамоти працівникам обкому. У сусідній кімнаті — кінопроєкційна. Стоїть бюст Леніна заввишки в половину людського зросту. Кілька апаратів ще працюють. Клюцевський стукає долонею по одному з двох залізних ящиків, які стоять на підлозі.
— А це пульт. Кажуть, там усередині стільки дорогоцінного металу, що на квартиру вистачить. Це тільки якщо один продати. Але ми їх зберігаємо й розкрадати нікому не даємо. Вони, щоправда, давно не працюють.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Кімната з Леніним остання в екскурсійному маршруті. Виходимо з бункера на перший поверх адміністрації. У холі чергують охоронці. Біля вхідних турнікетів Гусєв прощається, каже, що з бункера треба зробити музей і тікає. Федосійович перебирає вʼязку ключів, якими він відчиняв нескінченні двері в бункері.
— Федосійовичу, ви скажіть, хай копіювальний папір, але медалі «20 років визволення Каховки» і «10 років памʼятнику легендарної тачанки» чому нікому не вручили?
— Так вони ж на балансі.