«Формула Штайнмаєра» і війна з Росією
Під час президентської виборчої кампанії електорат Зеленського привчили до простих і зрозумілих тез. Цього разу обрали іншу тактику — мінімум інформації та обтічні фрази. Очікувано, багато хто заплутався, припинив заглиблюватися і реагував за принципом «вірю/не вірю». Коли таке трапляється, головне — щоб влада сама собі не суперечила і виглядала послідовною. Зеленському це не вдалося.
З першого дня президент говорив, що ні в чому не схожий на попередників. У випадку зі Штайнмаєром ця теза стала пасткою: влада визнала, що формула дісталася їй від попередників, її реалізують за домовленістю з західними партнерами. У цей момент у пересічного виборця президента виникло питання: «Почекайте, тобто неправда, що ваші попередники все зробили погано?»
Правильним було б обрати для себе і комунікувати одну з двох тез: «Ми вибираємо і реалізуємо те хороше, що зроблено нашими попередниками» або «Ми це робимо, тому що в нас немає іншого виходу». Але нічого не вибрали і вийшло: «Ми це робимо, тому в нас немає іншого виходу, але ми не робимо, як попередники». Це складно і непереконливо.
Кожен президент іноді не може озвучити інформацію, яка є важливою для суспільства. У випадку зі Штайнмаєром Зеленський це визнав, і це правильний хід, але коли приховуєш щось принципове, потрібно публічно окреслити червоні лінії, які ти не перетинатимеш. Коли йдеться про війну, ці червоні лінії, насамперед, у головах солдатів, добровольців і людей, які їх підтримували. Це прості та конкретні речі: Росія — сторона конфлікту; Донбас — наш; Крим повернемо; ми піклуємося про безпеку своїх солдатів, але не ціною їхньої капітуляції. Усе це треба було сказати одразу, а не розраховувати, що людям вистачить передвиборчого «ми хочемо перестати стріляти».
Президент нічого не повинен вигадувати — усе вже придумали. Під час війни необхідно якомога частіше щиро і простими словами говорити про головне. Так, як під час Другої світової робив Вінстон Черчилль, виступаючи перед британцями по радіо. Це заспокоює, створює контакт.
Під час пресмарафону Зеленський зробив правильний акцент у темі розведення військ: для нього розведення — спосіб зберегти життя солдатів. По-людськи це зрозуміло і правильно. Але паралельно ОП мав чітко розповісти, що станеться з людьми у зоні розведення, як Україна їх убезпечить. Замість цього чиновники поїхали на схід, поговорили з кількома людьми і сказали, що всі за. Але це не вихід.
Про комунікації ОП і спілкування з журналістами
Комунікація влади з громадянським суспільством і електоратом частково провалена, і рекордний за хронометражем пресмарафон — реалізація великого інформаційного голоду. Таким чином ОП виграв для Зеленського ще пів року, але довічно ставити рекорди не вийде — потрібні нові форми спілкування.
Наприкінці своєї каденції Петро Порошенко правильно збудував відносини з топблогерами, експертами та деякими журналістами. У ОП інший підхід — там кажуть, що впораються без ЗМІ. Перше інтервʼю Зеленський теж дав не журналісту, а акторові. Таке ставлення до медіа зараз не рідкість — Дональд Трамп та інші політики теж так роблять. Але якщо влада вибрала таку позицію, треба бути послідовними і не варто чекати, що журналісти приходитимуть на закриті зустрічі і довірливо спілкуватимуться. Для таких зустрічей потрібна лояльна аудиторія.
Зеленський швидко вчиться. Його виступ на пресмарафоні та два місяці тому — дві великі різниці. З марафону багато хто зробив два прості висновки: у нас витривалий і грамотний президент. Але цього мало — йому потрібно представити та донести своє бачення стратегії розвитку країни. Електорат повинен її зрозуміти і прийняти. Прийоми на кшталт «вийди звідси, розбійник», особливо якщо «розбійники» залишаються безкарними, довго працювати не будуть.
Про зниження популярності Зеленського
Падіння рейтингу президента в діапазоні від пів року до року — природний процес. У нас країна, яка зачаровується — люди покладають великі надії на владу, але знімають з себе відповідальність за події в країні. Зеленському не дуже пощастило, тому що 24 відсотки виборців, які не проголосували за нього, — це люди, які найчастіше беруть на себе відповідальність. Тому перші протести проти нової влади сталися так швидко.
Не можна ображати людей, які виходять на мітинги проти влади — це табу, особливо у країні, яка пережила Майдан. Люди, які нещодавно стали публічними, про це забувають, і нікому їм про це нагадати. Кожне таке висловлювання бʼє по рейтингу. Зеленський теж був публічним лише почасти — він зі світу монтажу, де все можна вирізати. Тепер він має чітко усвідомлювати, кому і що він говорить і як це може бути витлумачено.
ОП і сам активно транслює протестні настрої. На них ґрунтувалася передвиборча програма нинішньої влади — розкрити головні проблеми та покарати винних. Але, як казала колишня премʼєр-міністр Великої Британії Тереза Мей, «людина з протестною риторикою може очолити протест, а мені доводиться керувати країною». Зеленський зараз перебуває в заручниках у самого себе. Він повинен або продовжувати критикувати всіх і себе, або чесно визнати, що прості рішення працюють на виборах, а президенту необхідно керувати країною і йти на компроміси.