Головне і «священне» завдання академіків, яким вони займаються з XVII століття, — це оновлення норм французької мови з урахуванням останніх змін у суспільстві. Проте члени академії вже давно не встигають за сучасними тенденціями. Яскравий приклад: лише минулого тижня академіки затвердили використання фемінітивів у назвах професій, хоча ця мовна норма вже роками практикується у Франції.
Ще одна з головних проблем академії — оновлення її складу. Це свого роду елітний клуб, до якого не так легко потрапити. Більшість відомих французьких письменників так і не змогли стати членами академії. Оноре де Бальзаку відмовили, Полю Верлену не вистачило голосів для обрання. Еміль Золя десятки разів подавав заявку, але його так і не прийняли. Ця тенденція зберігається й досі. До академії не прийняли жодного з двох нині живих французьких лауреатів Нобелівської премії з літератури — ані Патріка Модіано, ані Жана-Марі Гюстава Ле Клезіо. Та сама історія й з одним із найбільш читаних у світі французьких письменників — Мішелем Уельбеком.
Така закритість призвела до того, що з грудня 2016 року в академії залишається чотири вакантних місця. За цей час вакансії намагалися заповнити тричі, востаннє — у січні 2019-го. Але щоразу претендентам не вистачало достатньої кількості голосів. В академії досі зберігається консервативна процедура, коли про відкриту вакансію оголошують лише через рік після смерті кого-небудь із її членів. А новий член після обрання більшістю голосів чекає ще близько року, аби офіційно обійняти посаду. Помпезна церемонія посвяти відбувається в Інституті Франції. Усі члени академії мають зшиті на замовлення зелені мундири, у кожного є церемоніальна шпага. Коштує ця «екіпіровка» близько двохсот тисяч доларів.
Adrien Sifre / Flickr
За словами деяких членів академії, така безвихідна ситуація відображає сучасну Францію, яка опинилася на роздоріжжі «між гордою та непідвладною часу країною і Францією, яка намагається адаптуватися до XXI століття з його глобалізацією та соціальними потрясіннями, про які свідчать нещодавні протести «жовтих жилетів». Інші ж академіки відмовляються визнавати глибоку кризу інституту. Вони називають творчість сучасних письменників «ідіотизмом» і кажуть, що захищають Францію від «безглуздого глобішу» та «смертоносного снобізму англо-американців». А ще скаржаться, що «буржуазія вмирає», бо «для членів академії перестали влаштовувати звані обіди».