Минулого року в Іспанії на берег викинуло тушу кашалота. У ній було 29 кілограмів пластику: пакети, каністри та інше сміття.
Ще один приклад: пташеня альбатроса, яке знайшли на атолі Мідвей. У його шлунку була купа пластикового сміття — ним пташеня годували батьки, приймаючи пластик за їжу. Черепахи, риби, дельфіни та інші мешканці морів і океанів стають жертвами пластикових відходів. Тварини їдять пластик, плутаються в ньому і гинуть. І хоч пластик — лише один із продуктів забруднення, його проблема в тому, що він довговічний і погано розкладається.
Сміття зазвичай скупчується там, де сходяться течії та немає сильного вітру. Найбільше таке скупчення — Велика тихоокеанська сміттєва пляма (GPGP). Вона покриває 1,6 мільйона квадратних кілометрів — це вдвічі більше за площу України. Проте пляма складається не тільки з пластику. Половина — це рибальські сітки, а ще 20% — те, що було змите під час Японського цунамі в 2011 році.
Основне джерело пластикових відходів — країни, що розвиваються. Наприклад, 93% всього пластику потрапляє в океани з 10 річок: вісім із них в Азії і дві в Африці. На Заході та в країнах з розвиненою економікою значну частину відходів переробляють або знищують.
Ще одна проблема — це мікропластик: залишки шин, одягу, кошлатки, що залишаються після прання, каучук і багато іншого. Західні країни більш забезпечені: у них більше машин, одягу — значить, вони частіше використовують пральні машини. Тому і більше забруднюють океани мікропластиком.
Знищити або переробити 100% пластикових відходів поки що неможливо. Але можна перерозподілити ресурси і боротися з тими джерелами пластику, що завдають найбільшої шкоди. Наприклад, річка Янцзи забруднює океан більше, ніж усі інші річки разом узяті.
Звичайно, це не означає, що не потрібно скорочувати використання пластику або прибирати за собою пляшки в парку. Але все це навряд чи допоможе вирішити глобальну проблему. Акції та заклики відмовитися від пакетів у магазині або не брати соломинку для коктейлю — не дуже ефективні. Вони створюють видимість боротьби, але майже не впливають на ситуацію загалом. Тому що основна проблема — це мікропластик. І тут потрібна не ініціатива споживача, а рішення на державному рівні.