Фірас Джумах працював у хімічній лабораторії університету та одного дня, влітку 2014 року, зник. Його наукова керівниця Шарлотта Тернер дізналася, що Джумах поїхав до Іраку — рятувати дружину і дітей. Родина Джумаха була в Іраку, але їх селище раптово зайняли бойовики «Ісламської Держави» (ІД). Вони встановили свій режим та вбили всіх чоловіків-єзидів.
Жінок та дітей захопили у рабство, але рідні Фіраса змогли втекти та сховались. «Дружина була в паніці, усі були нажахані від того, що коїли бойовики ІДІЛ. Я купив квиток на найближчий рейс, щоб хоч якось підтримати їх. Як я буду жити далі, якщо з ними щось станеться, а мене навіть не буде поруч?» — пояснив чоловік.
Якось Шарлотта отримала смс від свого аспіранта. Він написав, що разом з іншими єзидами переховується на закинутій фабриці з виготовлення відбілювача. У людей обмаль їжі та води, на вулиці спека, а хімікати в будівлі не дозволяють нормально дихати. До того ж саме місто оточене бойовиками ІД.
Фірас писав у смс, що просить викреслити його зі списку аспірантів. Шарлотта вирішила діяти навпаки. «Я просто розлютилася: та хто ці ІД взагалі такі, щоб влазити в наші справи, хапати мого студента та його сімʼю і заважати нашим дослідженням?»
Шарлотта звернулася до декана факультету, Джумаха зарахували до штату університету заочно. А розробити план з порятунку аспіранта допоміг голова служби безпеки університету Пер Густавсон. Він розповів, що університет має звʼязок із різними охоронними фірмами в усьому світі. Вже за кілька днів найняли людей з такого агентства. Свою роботу вони виконували за гроші, які сімʼя Фіраса вже майже повернула.
Фіраса разом із родиною на джипах вивезли четверо озброєних до зубів охоронців. Їхали на шаленій швидкості, одягнені у бронежилети і куленепробивні шоломи. Через шість годин із квитками на чужі імена Джумах з родиною вилетів з аеропорту «Ербіль». «Мої друзі вирішили, що я — таємний агент. Вони і повірити не могли, що звичайному професору з Лунда під силу визволити свого студента таким чином», — каже він.
Тепер Фірас живе у шведському Мальме, він з родиною отримав дозвіл на постійне проживання та працює в лабораторії. Його дітям 8 і 10 років, вони ходять до школи та грають у футбол. Родина не збирається повертатися до Іраку.
«В Іраку я боявся зізнаватися, що я єзид. У Швеції ж я такий же, як усі інші. Я відчуваю себе повноцінним громадянином, частиною суспільства та намагаюся йому служити», — розповідає врятований Джумах.