«У горлі пече, нічим дихати, все іржавіє, кудись відвозять дітей». Що розповідають люди, які постраждали від витоку отруйного газу на «Титані»

Оксана Токарєва, Армянськ, анексований Крим

Першого вересня, коли всі діти йдуть у школу, у нас в Армянську про це й мови не було. У дитини вже піднялася температура, було погано. Ми відвезли її в інше місто. Але через добу довелося повертатися. Підйом о 5 ранку, таксі, автобус, довга поїздка додому. Бігом закинувши дитину і речі додому, біжу в лікарню. Симптоми всім зрозумілі: температура, печіння у горлі, очах і по тілу, блювота — явне отруєння кислотою. Але ставлять ГРЗ.

Отримую дзвінок: приїхав Аксьонов (голова окупаційної влади Криму Сергій Аксьонов — Ред.), море телеканалів, зйомка, термінові збори прямо зараз. Кидаю все, біжу. Як і інші жителі, хто дізнався про це. На місці крики, пояснення, жінки з маленькими дітьми плачуть й кричать з розпачу, чоловіки галасують, літні люди, інваліди. Всі хочуть дізнатися, що трапилося і коли це закінчиться. Пропонують евакуювати дітей.

Я бачила різне в житті, але з екологічною катастрофою і евакуацією зіткнулася вперше. Нам сказали, що забирають всіх дітей міста, школярів — буквально через 2 години. Зовсім малюки їдуть з мамами, школярі — з вчителями. Всі кажуть: «Ви, головне, не бійтеся, показники в нормі, це просто оздоровча поїздка». Дорослі залишаються в місті.

Мчу додому, щоб встигнути зібрати дитину і на автобус о 14:00. Пакую речі на 2 тижні, сама останній раз їла вчора. І думаю: як же вони там, з одним учителем? У дитини істерика. Плаче, кричить: «Я тут помру, разом із вами». Приїжджаємо на місце. Евакуацію відклали на годину. Голодні, але їсти нічого не можемо, тільки пʼємо заспокійливі. Нарешті приїхали автобуси. Багато автобусів. Всіх вантажать за списками, в багажне відділення воду — паками для кожного класу. Після завантаження автобуси колоною їдуть, спереду і ззаду супроводжує поліція.

Хтось посміхається, хтось плаче, махають у вікна батькам, у багатьох взагалі не було поруч батьків — вони в цей час були на роботі, і діти збиралися на евакуацію самі. Куди їх везуть — ніхто не знає. Не сказали, в яке місто, в який табір. Вже ввечері подзвонила дочка. Їх привезли в Євпаторію, в санаторій «Дружба». Більше сказати нічого. Тепер перед очима — сльози дітей, які їдуть.

Іван Шевцов, прикордонний пункт пропуску «Чаплинка»

Я вчора приїхав, тому що приїхали журналісти. Як начальник прес-служби я їх повинен супроводжувати. Стан здоровʼя військовослужбовців державної прикордонної служби зараз нормальний. Жоден з прикордонників не звертався в лікарні і не дзвонив по допомогу. Але практично всі, і я в тому числі, відчувають неприємний запах у повітрі, дере горло і відчуття кислоти в роті. Ми скоротили зміни і не ставимо жінок на пости, вони всі по підрозділах.

Скільки зараз прикордонників на посту — сказати не можу. Зараз загрози їх життю та здоровʼю немає. У кожного з них є індивідуальні засоби захисту, якщо знадобиться, вони будуть їх надягати. Зараз такої необхідності немає. Такі засоби — від зброї масового ураження, хімічної та бактеріологічної — завжди є в кожного військовослужбовця. Це протигаз та плащ, панчохи, спеціальні рукавички.

Я знаю, що в найближчих населених пунктах — Преображенці, Каланчаку і Чаплинці — працюють лікарі від медичних установ, які проводять обстеження місцевих жителів. Але які його результати, я не знаю. Добре, що вітер не дме на материк, тому ні пилу, ні масел не відчувається. Збільшення пасажиропотоку з того боку немає. Люди як їздили, так і їздять.

Ганна Чечіль, Червоні Чабани, Херсонська область

У нашому селищі майже те ж саме, що і в Армянську. Завод зовсім близько. Почалося через пару днів після Криму. У нас і раніше пахло сіркою в повітрі, але щоб так! Все іржавіє за одну ніч, нічого залишити на вулиці не можна. Тим, у кого машини без гаражів, взагалі туго. Дихати теж важко. Ми третього вересня вийшли з дитиною на прогулянку. Хмари як раз понесло в нашу сторону. В носоглотці пече — жах.

Одразу побігли додому, задихаючись. На ранок у дитини зʼявилася червона висипка. В лікарні сказали, що аналізи в нормі і це не алергічна реакція. Але взагалі всім, у кого висипи, кажуть, що все нормально. Можна не виходити на вулицю, звичайно, але мені тепер що, з дитиною в льосі сидіти?

Сильно постраждала природа: фрукти, дерева — все осипається. У людей псується майно, у кого залізні вхідні двері — поржавіли. Паркани металеві почали іржавіти, в сусідів всіх пече в носі, незрозумілий кашель. А після сьогоднішньої ночі у дитини знову висип. Вранці температура піднялася до 38,5. В селище приїжджали лікарі, оглядали людей пару годин, але потім поїхали. Нам сказали, що зуби у дитини ріжуться.

Я тут з народження живу, завжди погано було з повітрям, але такого не памʼятаю. Головне — щоб вітру звідти не було, інакше всьому кінець.