Штурмовий полк «Скеля» має бойові заслуги і добре забезпечення. А ще, кажуть очевидці, там катують і забивають людей на смерть. Розслідування «Бабеля»

Де «звичайні стають незламними»

На головній сторінці сайту «Скелі» — усміхнені військові і слоган «Тут звичайні стають незламними». В розділі «Про полк» — коротка історія: «Скеля» починалася як добровольча мобільно-вогнева група, що нищила росіян з перших днів повномасштабного вторгнення. Бойовий шлях — найгарячіші точки війни: Ізюм, Соледар, Бахмут, Авдіївка, Вугледар, Покровськ. Командир полку — Герой України, повний кавалер ордена Богдана Хмельницького Юрій Гаркавий, позивний «Скала». Серед описаних переваг полку — якісна підготовка, сучасне озброєння, гідне забезпечення. Частково це правда. «Забезпечення в полку “космічне”», — каже перший заступник Офісу Військового омбудсмана Руслан Циганков. Вишкіл деякі опитані нами військові полку теж хвалять. «Я два тижні ригав, але військова підготовка дійсно була хороша, — на умовах анонімності каже солдат «Скелі», на рахунку якого десятки бойових виходів. — Це бойові інструктори, хлопці, які були на боячках. Вони розуміють, про що говорять». Десять військових «Скелі» отримали звання Героя України. Ще одна особливість підрозділу — він великий. Наскільки великий, у полку не уточнюють, просто кажуть, що «як називають [до 13 тисяч людей], так і є». Це все одна, позитивна і цілком реальна сторона підрозділу, але є інша — вона починається з «курятника» .

«Курятник» — неформальна назва розподільчого пункту «Скелі», перша локація, на яку звозять мобілізованих. Це довга будівля на околиці села, що нагадує приміщення закинутого сільгосппідприємства. Всередині вона перероблена під імпровізовану казарму: обшита ДВП, розбита на шість житлових секторів, є санвузол і обладнана їдальня. Без вікон. У кожному секторі стоять двоярусні ліжка. За підрахунками очевидців, які пройшли «курятник», у цьому місці одночасно перебуває 1 000 — 1 200 людей, чимало з яких — люди із залежностями. Туди постійно прибувають новобранці. Мобільні телефони у всіх забирають ще в ТЦК.

«От, словом, привезли нас туди, вивели як з воронка, наголо роздягнули, «обшманали», змусили зняти труси і присідати», — згадує свої перші враження про прибуття в «курятник» Олександр Жикін. Туди він потрапив 15 лютого 2026 року, але не з ТЦК. В армію він прийшов три роки тому — отримав повістку, зʼявився за викликом і пішов служити до штабу однієї з бригад. Був санітаром у медроті і діловодом. Каже, все було добре, допоки не змінився командир.

Олександр Жикін служив у війську з 2023 року.

Особисті архіви героїв / «Бабель»

Особисті архіви героїв / «Бабель»

І до, і під час служби Олександр був на замісній підтримувальній терапії — це державна програма для наркозалежних людей. Під контролем лікаря-нарколога пацієнти регулярно отримують спеціальні препарати, найчастіше — метадон, які знижують потяг до наркотиків. Лікар встановлює індивідуальне дозування препаратів, яке дозволяє пацієнту вести стабільний спосіб життя — працювати, підтримувати стосунки і бути безпечним для суспільства.

Жикін каже, новий командир забрав у нього метадон, бо вважав, що його не повинно бути у війську. Олександр написав заяву в поліцію: «Він забрав у мене ліки, без яких я просто не можу жити». Після цього Жикін потрапив у резервний батальйон. Там виник схожий конфлікт — йому не дозволяли відлучатися по препарати. Одного дня Олександр покинув військову частину і поїхав по таблетки. Коли повернуся, наступного дня йому оформили СЗЧ. Після цього він потрапив у «курятник» «Скелі».

«Курятник» — це тимчасове місце, де новобранці зазвичай перебувають кілька днів. Потім туди приїздять так звані внутрішні покупці з батальйонів «Скелі», щоб далі забрати мобілізованих на базову загальновійськову підготовку. Дехто лишається там надовше: «Я пробув там два дні. А були люди, котрі сиділи і по два місяці. Бачив навіть таких, які лишилися там працювати», — каже Олександр Жикін.

Озброєні люди або «вертухаї», як їх називає інший мобілізований, що втік зі «Скелі» через знущання, з порогу пояснюють новобранцям, куди вони потрапили: «Безцінний перший досвід відвідування туалету — групами під дулами автоматів, «витончених» образ і грубих стусанів за недостатньо рівний стрій чи зовнішній вигляд. Безкінечні присідання, планки, «півтора», щоб «усвідомлювали, куди потрапили», не гаяли часу, а готувалися до майбутньої «місії». У вбиральню, в їдальню — всюди з озброєним конвоєм. «Наче військовополонені», — іронізує Жикін.

Після приїзду, як свідчать опитані, новобранців сортують. «Наркомани в один бік, бо вони неадекватно поводяться, комусь недобре. Якщо погано поводяться, їх жорстко бʼють. Ті, хто спокійніший, чекають свого часу», — каже ще один мобілізований, який був у полку.

У багатьох новобранців уже в «курятнику» починається синдром наркотичної «ломки». У такому стані люди перестають спати, відчувають біль по всьому тілу, нудоту, діарея, високий ризик суїциду. Крапельниці, які дещо полегшують стан, розповідають опитані, ставлять лише одиницям. Дехто має галюцинації і марить — їх ізолюють.

«Я можу розповісти в деталях, як сидів у карцері одночасно з чотирма людьми «під білкою», — на умовах анонімності розповідає один із мобілізованих. Чоловік не має залежності, покарання отримав за те, що відмовився присідати. За це він просидів у карцері дві доби. Карцер — це малесеньке приміщення, на підлозі двоспальний матрац, який займає основну частину кімнати. Одночасно там перебувало шестеро-семеро людей, щонайменше чотири з них — у стані абстиненції.

«І кожен у своєму «мультику», розмовляли з кимось. Вони [наркозалежні] вибивали двері, буянили. Охоронці їх утихомирювали — бризкали в камеру сльозогінний газ, і всі ми тим дихали», — згадує військовий.

У вбиральню, за його словами, людей не виводили — для малих потреб у карцері була пляшка. У якийсь момент ті, хто бачив «мультики», почали роздягатися догола, стрибати і обливатися водою. Коли вода закінчилася — у хід пішла пляшка із сечею. За це ті, хто не мав залежності, їх побили.

«Один з них потім уже почав замерзати, а одяг свій відмовлявся одягати, і їжу відмовлявся брати. Памʼятаю, він під ковдрою сховався і там, ось під цією ковдрою, обісрався. Там і мастурбація була», — долаючи сором, згадує співрозмовник.

Через декілька днів його і ще групу людей зібрали і повезли на навчання. Дорогою кілька людей із сусіднього буса вибили вікно і кинулися тікати. Їх, згадує, наздогнали і били у всіх на очах.

Олександра Жикіна після кількох днів у «курятнику» розподілили в третій піхотний батальйон. Попри те, що в попередньому висновку ВЛК було написано: до служби в десантно-штурмових військах непридатний.

«Якщо десь написано “міни”, не треба перевіряти це ногою»

Сосновий ліс, в лісі — наметові містечка на відстані кількох кілометрів від полігону, де проходить військова підготовка. У кожному наметі стоять двоярусні ліжка загалом на 35—40 людей. Так один із найперших навчальних центрів «Скелі» із найжорстокішим режимом описують мобілізовані, які були там цієї зими. Полк не розголошує точної кількості своїх баз підготовки. Загалом, окрім розподільника, «Бабель» нарахував щонайменше чотири локації. Будуються й нові. Вони різняться здебільшого лише тим, що десь новобранці живуть у наметах, а десь у бліндажах. Правила, зі слів колишніх мобілізованих, всюди плюс-мінус однакові.

Перше, що мають усвідомити новобранці, — вільно пересуватися територією заборонено. «Навіть у туалет вони мають право піти, лише коли збереться достатня кількість охочих, мінімум пʼятеро, і лише в супроводі охоронця з автоматом», — на умовах анонімності каже один зі співрозмовників, який втік звідти після кількох тижнів перебування.

На кожен намет, з його слів, приходиться двоє охоронців: якщо один веде у вбиральню, інший залишається. Самостійно виходити, наприклад, просто подихати повітрям, теж не можна. Похід новобранців будь-куди завжди строєм. Якщо хтось шикується не так, як належить, охоронець може випустити кілька куль у землю чи в повітря. «Як вони постійно наголошують, всі набої в автоматах бойові, вони можуть легко поцілити мобілізованому в ноги, і їм за це нічого не буде, — каже чоловік. — Спершу після такого дехто забував про своє бажання піти в туалет, або ходив, не доходячи». Уночі, підтверджує Олександр Жикін, у вбиральню взагалі не виходили — охоронці казали випорожнюватися в пляшку.

У туалет під конвоєм — це перебільшення, каже «Бабелю» начальник групи цивільно-військового співробітництва «Скелі» Андрій Сурай. Саме йому ми ставили питання про все, що почули від мобілізованих. Ця розмова тривала дві години і продовжилася в листуванні.

«Я такого не бачив на жодному з наших полігонів. Якщо людина, наприклад, показала себе як схильна до СЗЧ, то, можливо. Це не загальна практика, скажімо так», — переконує Сурай. По території навчального центру, за його словами, новобранці пересуваються вільно. За винятком хіба, коли йдуть на далекі відстані — на стрільбища чи в їдальню.

Опитані «Бабелем» мобілізовані з різних баз підготовки «Скелі» говорять не лише про озброєний конвой, а й про замінований навколо центрів периметр. На огороджувальній стрічці навколо наметів розвішано таблички з написами «міни». Одні новобранці лише бачили ці таблички, інші чули вибухи і бачили їх наслідки.

Чоловік, який пробув у наметовому містечку кілька тижнів, розповідає, що вибухало ледь не кожну ніч, часто підривалися тварини — зайці чи косулі — їх там чимало. Але не тільки вони. Він згадує новобранця з Харкова, на вигляд років сорока. Той виглядав дезорієнтованим і очевидно опирався новій дійсності — говорив мало, був відстороненим. У ніч на 26 лютого 2026 року, коли в наметі всі полягали спати, десь після опівночі на вулиці пролунав гучний вибух. Потім, згадує свідок, почулися крики і ще один вибух. Після цього зайшли охоронці, вивели всіх з намету — вишикували і перерахували. Однієї людини не вистачало. За 10—15 хвилин до строю на швидкості під’їхав квадроцикл. Ним керував начальник охорони полігону з позивним «Фін». Позаду сиділа людина, якої не вистачало — той самий харківʼянин із заклеєним оком. Крізь подерті штани виднілися посічені уламками ноги. Один з охоронців задер йому сорочку — на животі була велика гематома. Охоронці, звернувшись до строю, продемонстрували, що може бути, якщо тікати — чоловік втратив око. Наш співрозмовник досі не розуміє, як той вибрався з намету — припускає, що знайшов якусь шпарину внизу.

Фін, згадує свідок, наказав пораненому стати перед строєм на коліна. Той не поворухнувся. Начальник охорони вдарив його — чоловік безсило впав на землю. Тоді Фін дістав пістолет і вистрілив у напрямку лежачого.

«Нас вишикували в три колони. Хто стояв у першій і бачив, що куля увійшла в землю поряд з тілом, а не в людину, перенесли все більш-менш нормально. Хто ж, як я, стояв у другій або третій шерензі, відреагували на виставу не так спокійно, принаймні в мене ноги точно підігнулися. Нам ще раз повторили, що тікати немає сенсу, і дозволили зайти до намету. Більше ми Ісака [позивний військового, який тікав] не бачили. Проте майже всі вслід за «вертухаями» повторювали, що його в жодному разі не спишуть, просто він, на відміну від нас, штурмовиків, решту служби ритиме окопи чи робитиме ще щось таке ж «недостойне», — каже чоловік.

Людину, яка підірвалася, пригадує свідок, звали Олександр, прізвище — чи то Ісаков, чи то Ісаєв. У «Скелі» «Бабелю» підтвердили, що в них справді був мобілізований Олександр Ісаєв. Але озвучили іншу версію: «Під час навчання 26.02 він відхилився від визначеного маршруту і підірвався на невідомому пристрої». Там також повідомили, що 15 березня чоловік помер у лікарні від легенево-серцевої недостатності.

«Бабель» знайшов ще один випадок підриву людини в навчальному центрі «Скелі». Чоловік категорично відмовився спілкуватися з редакцією, але говорити анонімно і надати деякі документи погодилася його близька людина. Вона розповіла, що військовий пробув на тренуванні менше ніж місяць. Одного дня він зателефонував і сказав: «Я підірвався». Його пораненого вивезли з території військової частини і сказали зателефонувати рідним, щоб забрали.

«Я не думаю, що він хотів утекти. За великим рахунком, вони всі знають, що там заміновано. І якщо якийсь швидкий рух — стріляють у спину», — каже наша співрозмовниця.

Коли родичі забирали чоловіка, у нього сочилася кров — кілька днів перед тим пораненого намагалися лікувати в польових умовах. Уражена була вся нижня частина тіла до пояса — жінка нарахувала близько 50 уламків, у розпорядженні «Бабеля» є відповідний медичний документ. Постраждали ноги, черевна порожнина, пах, уретра. Статевий орган постраждав найбільше. Операції, задля яких довелося продати цінне майно, не допомогли. «Він у вікно вже намагався вийти», — каже співрозмовниця. Зараз чоловік у важкому емоційному стані. Попри це, за її словами, за деякий час підрозділ вирішив повернути чоловіка до своїх лав — у медроту. Тож зараз він переховується. «Скеля» своїх не кидає», — часто говорять ті, хто проходив там службу. Вони вкладають в цю фразу інший сенс, ніж медійники полку.

Олександр Жикін намагався втекти зі «Скелі» з перших днів. Перше місце, куди його завезли, був не полігон, а старий табір у лісі — там, каже, територія замінованою не була. Тікав разом з іще одним хлопцем — скористалися походом у туалет. Поки озброєний охоронець відволікся — кинулися в різні боки. І тоді, каже, по них відкрили вогонь — стріляли не в повітря, по ногах, вони бігли між деревами — тож кулі не влучили. У повітря підняли дрони.

«Коротше, знайшли нас. Вибили зуби, поламали ребра, ну, жесть просто. І цей охоронець, від якого я чкурнув, каже: “Що ти, с*ко, хочеш, щоб я замість тебе на нуль поїхав?”, — згадує Олександр.

У полку стверджують, що про побиття Жикіна вперше почули від «Бабеля». Те, що по втікачах стріляють бойовими, заперечують. Щодо замінованого периметру Андрій Сурай довго вагався і зрештою сформулював відповідь так: «Якщо десь написано міни, не треба перевіряти це ногою».

«Вони називають пацанів “одноразки”»

Олександр Жикін військову підготовку проходив у сараї. Каже, після спроби втечі й побиття його з «напарником» повністю замотали скотчем, кинули на бетонну підлогу і приставили варту. «І ми тиждень просто під себе ходили. Їжу приносили, але я не сильно їв і пив, бо розумів, що захочеться в туалет». Періодично до них у сарай заходили і били — хто прикладом, хто берцями. Це був лютий місяць.

За тиждень їх повели митися і повернули до будиночка. Уже першої ж ночі, каже Олександр, вони знову кинулися тікати: «Спустили ковдру з другого поверху. Тікали втрьох. Ну, дякувати Богу, хоч третій втік. Спіймали, знову били і знову в сарай звʼязаних кинули». Цього разу втікачі пробули там добу. А тоді — каже Олександр — їх вивели, пристібнули одне до одного наручниками і перевезли на полігон.

«Тиждень із ним всюди за ручки ходили, ми там уже як знаменитості були. Спали на другому ярусі, пристібнуті один до одного. Уявляєте, це ж туди треба ще залізти. Якщо, припустімо, в їдальню один хоче, а інший ні — треба йти вдвох. Або до туалету. І з нами постійно охоронець із автоматом особистий ходив», — розповідає Олександр.

За тиждень, з його слів, з них зняли наручники, дали лопати і сказали копати туалети і ями. Олександр попросив дати написати рапорт і перевестися: «І ще за це я отримав, що запитав».

Про скотчування в навчальних центрах розповідають чи не всі чоловіки, які звідти втекли. На одному з полігонів, як дізнався «Бабель», в бліндажі виокремили зону для тих, хто відмовлявся служити з релігійних переконань. Пізніше до них почали підселяти людей в абстиненції. Особливо бунтівних привʼязували скотчем, згадують троє свідків. «Привʼязували до стовпа всередині бліндажу, де нас тримали. Там деревʼяні бруски, бліндаж збитий з дерева», — пояснює один зі свідків. Людину могли привʼязати на цілий день.

До релігійного бліндажу підселяли й людей з психічними розладами, згадують очевидці. «Було видно, що цим людям потрібна психіатрична лікарня, — розказує один з «релігійних». — Нам виходити нікуди не дозволяли із цього приміщення, а цим людям не поясниш, що не можна виходити. Вони [охоронці] били їх прикладами, кулаками, ногами і знову до нас закидали. Кілька хлопців з наших намагалися допомагати цим людям». Потім їхній бліндаж стали замикати.

«Бабель» знайшов людину з психічним захворюванням, яку мобілізували до «Скелі». Ми поспілкувалися з чоловіком у присутності матері. Його проблеми очевидні для пересічної людини без медичної освіти — чоловік навіть погано вимовляє слова. Як він пройшов ВЛК — незрозуміло. Але додому, зі слів матері, його відпустив не навчальний центр, а вже бойовий командир. До того він разом з усіма проходив вишкіл і отримував стусани. У редакції також є анонімні свідчення того, що в підрозділі утримували мобілізованих з ВІЛ, туберкульозом і гепатитом С, позбавляючи їх можливості приймати необхідні для життя медикаменти.

Один з мобілізованих до «Скелі» переповідає підслухану розмову керівництва полігону, у ній ішлося про чергове розміщення новобранців: «Везуть, готуйтеся, буде тисяча “двухсотих”». Схожі спогади й у Олександра Жикіна: «Якийсь начальник штабу чи хто там підійшов до нашого намету: “А тут хто? А, третя рота. “Одноразки”. І пішов. Уявляєте, як вони називають пацанів? “Одноразки”. Ну тобто, що один вихід — і все».

Один з чинних солдатів «Скелі» став свідком «зомбі-апокаліпсису» під час шикування, на яке привозили наркозалежних: людей били, дехто самовільно випорожнювався просто в строю. Він каже, це було страшно. А ще додає, що хоч сам не прихильник таких жорстких методів «роботи» з людьми, але бачив, як після навчання деякі наркозалежні «ставали людьми, справжніми мотивованими тиграми». На питання, що було з тими, хто «тигром» не став, він відповідає коротко — проходили те саме БЗВП, і точно так само йшли на вихід, але «без знань, без вмінь, без нічого».

Людина, яка стоїть на обліку в нарколога, може піти у військо лише добровільно, пояснює очільник Всеукраїнського обʼєднання людей із наркозалежністю Олег Димарецький. Справді, є багато бійців на замісній підтримувальніц терапії (ЗПТ), які домовляються з командирами, ходять отримувати препарати і повертаються до бойових завдань. «Я буду казати не про всіх, а тільки в організації ВОЛНА є люди, які просто на смерть стояли в штурмових підрозділах Харкова, Запоріжжя. У мене 26 людей, які померли за нашу з вами країну, які мали ЗПТ і супутні важкі діагнози, але це не привід хапати людей і говорити — вони теж так можуть. Ні, не можуть. Це одиниці, просто винятки», — каже Димарецький.

На державній програмі ЗПТ зараз, за даними ВОЛНИ, перебуває 26 тисяч людей, 70 відсотків з яких — чоловіки. Якщо в людини підтверджена наркотична залежність і є потреба в лікуванні, а тим паче, якщо виражені психічні порушення — це все підстави визнати її непридатною до війська. Якщо ж ідеться про менш тяжкі розлади або епізоди в минулому, ВЛК може ухвалити інше рішення. Більшість з опитаних «Бабелем» мобілізованих розповіли, що насправді військово-лікарської комісії вони не проходили — в ТЦК їм просто видавали довідки про придатність.

Ті, хто перебуваює на замісній терапії, — це хворі люди, пояснює Димарецький, вони мають діагнози, що становлять небезпеку як для них, так і для війська. Без терапії людина переживає тортури і може закінчити життя суїцидом. Але не тільки: «Через три дні в абстинентному синдромі він просто може бути тією людиною, яка перейде на бік ворога або ще гірше — постріляє своїх».

«Я не зовсім розумію, коли мені кажуть, що я повинен далі ще роки воювати, а людину, яка за мій рахунок отримує метадон, потрібно відправити додому, а мене до моїх дітей — ні», — каже начальник групи цивільно-військового співробітництва «Скелі» Андрій Сурай. У полку багато говорять про соціальну справедливість. Там воюють різні люди: як успішні й освічені чоловіки, так і зі строкатою біографією — рекрутовані з вʼязниць і наркозалежні. У полку справедливо зауважують: охочих іти до війська вкрай мало, тим паче — у штурмові війська, а людей критично не вистачає. Тож працюють з тими, хто є. На закиди про наркозалежних у лавах «Скелі» Андрій Сурай відповідає так: «Якщо ВЛК його визнала придатним — він придатний. Кому ми маємо вірити? Людині, яка чотири роки ухилялася від своїх обовʼязків чи лікарській комісії?».

Саша Жикін не ховався від війська, він служив з 2023 року, і хоч зараз у СЗЧ, планує продовжити службу: «Я й досі готовий служити. Ми зараз у процесі, до багатьох інстанцій звернулися. Просто не знаємо, що робити». Чоловік готовий служити в частинах забезпечення, медичних підрозділах і в логістиці, охороні, в підрозділі звʼязку. Натомість — він переховується від «Скелі».

Поки Олександр був у полку, його розшукували рідні. Коли чоловіку перший раз дали телефон, він встиг написати, а потім видалити повідомлення такого змісту: «Дзвоніть на гарячу лінію кожен день. Мене хоч бити перестануть. Сру під себе».

Наступного разу мобілізованому нарешті дали зателефонувати — під наглядом у режимі гучного звʼязку. Олександр зметикував набрати на відео, охоронець цього не помітив — Жикін був на другому ярусі ліжка. «Живий, здоровий, все чітко», — розповідав Олександр, нишком демонструючи рідним побите обличчя. Ті зняли все на відео.

Батько Олександра написав заяву у Військову службу правопорядку ЗСУ — документ потрапив у «Скелю». «Ротний мені сказав: “Що ти, хотів тут усіх на*бати? Подзвонив по відеозвʼязку”. Думаю, зараз мене убʼють, кажу: “Нічого я не дзвонив”. Він каже: “У мене твоя фотка є”», — згадує Олександр. Після цього бити його припинили. Щоправда, змусили записати повідомлення, що в нього все добре.

Жикіну вдалося втекти зі «Скелі», коли його перевезли на інше місце дислокації. За збігом — у його рідне місто, яке він добре знав. Каже, чкурнув від охорони під час походу в магазин.

Рідні розповідають, що полк розшукував Олександра. Приїздили до будинку батька, розпитували, чатували декілька днів біля його дому. Дзвонили і до дівчини — з його планшета, що залишився в частині.

«Я особисто знімав пацана зі шнурка»

Олександр Семенов, той самий чоловік, який у січні 2026 року весь побитий прийшов у лікарню Кропивницького, теж не відмовлявся служити. Зі слів його мами Світлани Христус, він двічі сам просився до війська — у 2022 і 2024 році: «Я особисто його під ТЦК чекала, речі йому збирала». Саша любив авто, мав хист до швидкого водіння — тож хотів потрапити на евакуацію поранених. У військо Семенова не брали — він був непридатним через те, що перебував на замісній підтримувальній терапії. Але у 2026 році з якоїсь причини ВЛК визнала його придатним, і 10 січня Семенеова повезли в «Скелю». А вже 23 січня він прийшов весь побитий до лікарні в рідному Кропивницькому і розповів таке: «Забивають, до квадроцикла привʼязують і починають волокти по землі тебе — поки ти не зітрешся». Саша втік зі «Скелі» з групою мобілізованих, коли їх перевозили з одного навчального центру на іншу локацію.

На відео, знятому медиками лікарні, видно, що в нього на голові декілька глибоких ран, брудні й побиті руки і ноги, стесані долоні і поперек. «Це я зняла його на відео. А потім пішла в кабінет плакати», — розповіла «Бабелю» завідувачка відділення замісної підтримувальної терапії Тетяна Гуренко. Олександр — її пацієнт. Зі слів лікарки, за зиму в них до «Скелі» забрали 160 людей — часто хапали прямо в коридорі лікарні.

Коли Саша побитий прийшов у лікарню, він перерахував людей, які на його памʼяті вчинили там самогубства: «Скіпа Максим — він повісився на бронежилеті. Потім: я особисто знімав зі шнурка — пацан за бачок туалетний заліз і задушив себе. Потім: дві людини — перше стрільбище — вони по патрону і прострелили собі голови. Коротше, за чотири дні девʼять людей суїциднулися».

Його слова, які лишилися за кадром, «Бабелю» переповідає лікарка: «Я ніколи не думав, що можу обісратися — так били». Окрім ран на голові і стесаного тіла, свідки бачили в нього перебиті пальці на руках і сліди від наручників на запʼясті.

Двадцять сьомого лютого Саша помер у лікарні. Офіційна причина смерті — пневмонія. Розслідування поліція не проводила. «У мене є приятель військовий, який після Сашиних похорон весною на ротацію прийшов. То він казав: “Ти що, ми зі «Скелею» разом з оточення виходили, прорив робили, такі хлопці класні!”. Але ж не всі такі», — згадує мама Саші.

Жінка в поганому емоційному стані, з власних міркувань вона відмовилася розповідати про все, що їй відомо. Єдине, що сказала: «Кожне забране життя могло принести користь по-різному. Хтось туалети прибирає, хтось картоплю збирає, хтось на машині їздить, щось ремонтує, хтось якогось гада хоч одного вбʼє. Дитину дуже боляче втрачати, але одне — якщо вона хворіє, якщо на війні загинула. І зовсім інше, якщо його довели до смертельного стану — це дуже страшно».

Полк письмово повідомив «Бабелю» лише те, що Олександр Семенов пішов у СЗЧ під час переїзду з полігону до медроти. Запитання щодо побиття і привʼязування до квадроциклів там проігнорували. Про суїциди в «Скелі», які озвучив Саша, написали так: «Заяви про масові самогубства були перевірені поліцією, виявилося, що ці події зібрані з усіх підрозділів за пів року. Події були задокументовані та відповідним чином оформлені. В більшості, самогубцями стали інструктори, охоронці та досвідчені військові». Яким чином новобранець, який ізольовано пробув у «Скелі» два тижні, зібрав події з усіх підрозділів за пів року — редакція пояснити не може.

Суїцид Максима Скіпи, про якого на відео згадав Семенов, «Бабелю» в полку підтвердили. Там повідомили, що ознак насильницької смерті в нього не виявили, «побратимам скаржився, що погано без наркотиків».

«Бабель» знайшов свідка, якого мобілізували разом із Максимом Скіпою. Він каже, Максима військовослужбовці «Скелі» побили ще в ТЦК. «Ребра побили. Обличчя було аж синє, фіолетове. Вони ще з нього сміялися і говорили «сінєглазка». “О, повзе-повзе, не може йти, сінєглазка”», — згадує їхні слова свідок. Максима побили через те, що під час обшуку в нього виявили захований метадон. Це, зі слів свідка, відбувалося вночі, поки вони в приміщенні ТЦК чекали на інших мобілізованих. Власне, самі військовослужбовці «Скелі», зі слів свідка, виїздили разом із поліцією і затримували людей на вулиці.

У приміщенні ТЦК, каже свідок, вони напилися коньяку і почали бити чоловіків. А потім наказували іншим новобранцям «ставати в спаринг» з тими ж побитими людьми. «Я робив вигляд, що бʼю, ну я не міг бити! Я робив розмах і в кінці легенько доторкався», — каже співрозмовник «Бабеля». Над Максимом Скіпою, з його слів, продовжили знущатися і на полігоні: «Він ледве ходив. Ми йому бронік допомагали одягати і знімати, бо якщо не одягнеться — били». Одного ранку новобранці прокинулися і побачили — Максим повісився.

Загалом Андрій Сурай не заперечує, що випадки насильства в полку трапляються, але запевняє, що це — не система: «Чи існує така проблема, що люди, яким потрібно виконувати завдання і добитися виконання завдання від того, хто цього не хоче, якимось неуставними методами? Ну, звісно, вона є. Вона є будь-де. Чи боремося ми з нею? Так, звичайно. Тобто завдання такого [бити] нікому ніхто ніколи не ставив».

Для побиття в «Скелі» не завжди потрібна вагома причина, каже колишній інструктор з бойовим досвідом. Він знає про випадки, коли знущалися над людьми на тилових посадах — через збої в роботі Starlink чи помилки в паперовій роботі. Ламали ребра, каже, просто при всіх на нараді. Бачив військовий і як на мобілізованих нацьковували собак. Знущаються, з його слів, і інструктори, і охорона полігону.

«Вони [новобранці] — як зеки. Вони вийшли о 6-й ранку — о 6-й вечора вони зайшли в бліндаж. Все. Заходить інструктор — а ти сидиш, то отримуєш, вибачте, п*здюлей», — каже свідок.

Офіс Військового омбудсмана неодноразово виїздив на полігони «Скелі» з перевірками. Утім, виявити порушення прав людей на місці складно, адже територія велика. «Вони звісно намагаються формувати картинку. Водночас — ми ще аналізуємо скарги. І з ними працюємо», — каже Руслан Циганков.

Двоє з тих, із ким анонімно поспілкувався «Бабель», розповіли, що на час перевірок найбільш побитих чи бунтівних вивозять за межі навчального центру на декілька днів.

«Це така показуха. Скільки при нас цих журналістів приїжджало. І вони [охорона] нас змушували говорити, як у них там все добре. Показуха, брехня, жополизтво і концтабори, — каже «Бабелю» людина, яка пройшла в «Скелі» і полігон, і бойові. Із цієї причини «Бабель» відмовився їхати в підготовчий центр полку на запрошення «Скелі» — перевірити будь-які зібрані і описані факти на місці, коли підрозділ має можливість обрати місце і час візиту, неможливо.

«Скеля» — це на смерть»

За період з кінця осені 2025-го по весну 2026-го «Бабель» зібрав інформацію про 26 смертей серед новобранців «Скелі». Це були переважно здорові молоді чоловіки, які не мали ані залежностей, ані важких захворювань. Більшість померла від пневмонії, проте чи не всі родичі, яких опитала редакція або колеги з інших медіа, скаржаться на несвоєчасне надання медичної допомоги.

Смертність у полку можна умовно поділити на дві категорії — через хвороби і з ознаками насильства. Ми розказуємо про випадки з обох категорій.

Віталій Салтан, 34 роки, Кропивницький. Його історія вже набула розголосу. Віталія мобілізували до «Скелі» 26 січня, а вже 22 лютого він помер у лікарні. Мобілізованого привезли в медзаклад з критично низьким рівнем сатурації — 75, де він через тиждень помер. У «Скелі» кажуть: Салтан зайшов до лікарні своїми ногами, що відбувалося далі — відповідальність лікарів.

Андрій Сурай вважає, що медичне забезпечення в підрозділі хороше: «Для того, щоб перевірити своїх лікарів, ми запросили лікарів більш високого статусу. В нас була перевірка із Сухопутних сил. Вони не виявили жодних порушень щодо протоколів, щодо наявності ліків. Тому я їм довіряю. Головний лікар Сухопутки сказав, що “у вас медична служба налаштована нормально”». Натомість в Офісі Військового омбудсмана заявляють, що з медициною в підрозділі є проблеми: «Я відверто вважаю, що медичне забезпечення як мінімум було на неналежному рівні. Це я констатую. Ми це встановили у випадку з тим же Салтаном», — каже Руслан Циганков.

Сімʼя Віталія чекає на повторну судово-медичну експертизу, оскільки чоловік скаржився на температуру за сорок — лікування в полку йому не допомагало. Розповідав також і про атмосферу на навчаннях — у «Скелі» він був діловодом, чоловіка ніхто не бив, але йому все одно було страшно. Тікати навіть не думав. «Він мені сказав, що вони всі [втікачі] обідрані, побиті, стесані. Каже, таке враження, наче хтось їх просто привʼязав до машини і прокотив», — згадує слова свого нареченого Віталія Анастасія Полєва. Пара планувала побратися в липні цього року. «Кожного тижня, що би не було, ходжу до нього на кладовище. А що мені ще лишається робити?», — каже Настя.

Віталій і Настя збиралися побратися влітку.

Особисті архіви героїв / «Бабель»

Особисті архіви героїв / «Бабель»

Дмитро Коваль, 50 років, Волинь. Чоловік потрапив у полк 6 березня, а вже 21-го помер. Причина — неуточнена кардіоміопатія. Сімʼя не вірить, що смерть була природною. У морзі дружина Лілія не одразу впізнала чоловіка. «Обличчя виснажене, я би сказала — замордоване. Руки в синцях, ноги в синцях, на шиї синці. Плюс на обличчі, через майже всю праву сторону довга така смуга — ніби його головою вдарили. На спині — вмʼятина незрозуміла, прямо яма», — каже Лілія. Уже коли шок минув — жінка впізнала чоловіка по родимках на обличчі.

Як виглядав Дмитро Коваль до того, як потрапив у «Скелю», і після.

Особисті архіви героїв / «Бабель»

Особисті архіви героїв / «Бабель»

Повідомлення про смерть Дмитра розмістили в релігійному пабліку — його побачили чоловіки, які разом з ним були в «Скелі», і вийшли на рідних. Це — ті ж троє людей, які відмовлялися служити з міркувань віри. Зараз вони в СЗЧ.

Дмитро, зі слів свідків, був мовчазний і переляканий, по шість-сім годин на день молився і зовсім відмовлявся їсти. Дехто з опитаних припускає, що чоловік взяв піст. Інші — що так він протестував. «Я йому кажу: “Братику, слухай, ти тут не доводь їм нічого”. Бо він почав про якісь свої права говорити. Вони його просто глушили. Вони його бʼють, а він кричить: “Хлопці, та за шо ви мене бʼєте?”. Я дивлюся на його обличчя — людина взагалі не розуміє, що відбувається», — каже один зі очевидців.

Від виснаження і голоду чоловік постійно замерзав, щоб зігрітися — лягав спати між мобілізованими. Дмитру, згадують свідки, примусово ставили крапельниці — начебто вітаміни. Щоб він не виривався, його тримали новобранці.

Дмитро «викликав вогонь на себе» — він вимагав, щоб його відпустили. Усі троє свідків провели з ним близько тижня, носили йому харчі з їдальні — він жодного разу не доторкнувся. За це його лупцювали кожен день. Найсильніше чоловіка побили, коли він пообіцяв наглядачам, що їстиме, а прийшовши їдальню — відмовився. «Багато били по голові. За шию хапали і кидали — піднімали і знову кидали. Ногами били, кулаками», — каже чоловік, який неодноразово був свідком знущань.

Над Дмитром Ковалем знущалися два медики підрозділу з позивними «Сатана» і «Бокс», а також — начальник полігону «Сич», свідчать усі троє. Начальник охорони, кажуть, не бив, а сам пішов у СЗЧ.

«Бабель» поцікавився в Андрія Сурая: коли бʼє начальник полігону — це все ще окремий випадок чи вже системна проблема? Його позиція: якщо це справді було, винні мають бути покарані. Однак наразі в полку таких даних немає, як і підстав вжити заходів. А причин вірити людям, які відмовилися від служби і не повідомили про побиття правоохоронцям, у нього немає.

До поліції свідки справді не зверталися — вони не можуть цього зробити, оскільки перебувають у СЗЧ. Як майже і всі інші, хто свідчить про злочини в «Скелі». «Цим вони і користуються», — каже один із очевидців побиттів Дмитра Коваля.

З моменту зникнення Дмитра Лілія не мала з ним звʼязку понад тиждень. Вона телефонувала всюди — на гарячу лінію «Скелі», Міноборони, в Офіс Військового омбудсмана. І, врешті, 8 березня з незнайомого номера їй надійшло аудіоповідомлення від чоловіка: «Прошу посилено молитися і підключайте всіх, кого можна. Поліцію, якщо треба».

На запису чути, що розмову контролюють. Більше Ліля чоловіка не чула.

Свідки бачили Дмитра востаннє орієнтовно 14 березня, потім їх розʼєднали. Що з Ковалем було далі — вони не знають. Відомо лише, що через тиждень він помер в автомобілі військовослужбовців «Скелі». Куди вони прямували і чи справді він помер в авто — має встановити слідство.

Попередня експертиза поставила діагноз — кардіоміопатія неуточнена, про ознаки насильницької смерті там не сказано. Хоча згадка про синці таки є — на оцій грудній клітині, на спині, ребрах, плечах, у пахвах, на ногах і в паху. Експерт написав, що це — легкі тілесні ушкодження.

Близькі і рідні Дмитра через суд добилися відкрити кримінального провадження за місцем проживання Дмитра і провести повторну експертизу. Вона має дослідити, що саме призвело до смерті.

Дмитру було 50 років, він починав нове життя. Зі своєю майбутньою дружиною познайомився декілька років тому — на служінні в церкві. Пара побралася, у 2025-му в них народилася донька Неля. Дитині зараз девʼять місяців.

«Я не хочу, щоб так просто чоловіків забивали. Без причини. Я не тільки за Діму, я і за інших чоловіків. Люди можуть бути суспільно корисними. Їх можна залучити до якихось інших робіт, якщо він каже, що “я не беру зброю”», — говорить Ліля.

У Дмитра Коваля лишилися дружина і маленька донька.

Ірина Власюк / «Бабель»

Ірина Власюк / «Бабель»

Володимир Цуканов, 32 роки, Миколаївщина. У «Скелю» чоловіка мобілізували 15 січня, а 11 лютого він помер у лікарні. Легенево-серцева недостатність — це безпосередня причина смерті. Але важливо, що їй передувало. Судово-медична експертиза показала тупу травму грудної клітини і множинні переломи ребер. Володимир пробув у «Скелі» з 15 по 20 січня. А 21 січня його і ще 40 новобранців відрядили до 1 окремого штурмового полку.

Поліція, яка розслідує справу, вважає, що чоловік помер від сильного побиття вранці 20 січня. І підозрює в цьому молодшого сержанта «Скелі» Анатолія Кучера. У судовій залі, коли його брали під варту, сержант і сам визнав провину. Сказав, що побив, бо побачив, що Володимир вживає наркотики. Покаявся у скоєному, пояснив, що не розрахував силу. І попросив відпустити його служити далі.

За версією слідства, Кучер завдав Цуканову три удари лівою ногою в грудну клітину. Після того, як чоловік упав, бив його ногами в тулуб — і переламав девʼять ребер. Забій грудної клітини розвинувся у двобічну гнійну пневмонію. Із цим діагнозом він і потрапив у лікарню — туди його доставили вже з 1 ОШП. Слідство наразі не висувало підозри нікому, окрім молодшого сержанта «Скелі». Сам підозрюваний через свого адвоката повідомив «Бабелю» вже іншу версію. Каже, що не бив новобранця, а лише нейтралізував його, коли той вихопив зброю в охоронця: «Просто підбіг, підстрибнув і вибив зброю в нього. І разом із ним і впав. Ні кулаками, ні ногами я його не бив». А ліву ногу, якою, за версією слідства він бив Володимира, начебто вдарив об автомат під час інциденту. Вдарив настільки сильно, що його госпіталізували і робили операцію. На запитання, чому визнав провину, Анатолій відповів: «Розгубився».

Натомість у самій «Скелі» спершу взагалі заперечували, що підозрюваний у побитті — з їхнього полку: «Про заарештованого сержанта «Скелі», підозрюваного в його побитті, нам нічого не відомо. Якщо такий існує, то він сержант з 1 ОШП, а не «Скелі». Коли редакція назвала прізвище підозрюваного, полк визнав, що він, справді, в них служив — там переповіли версію про наркотики. Нагадаємо, у полку новобранців обшукують, роздягаючи догола. Як у померлого могли опинитись наркотики — незрозуміло.

Володимир Цуканов був наркозалежним. Останніми роками чоловік доглядав за паралізованою матірʼю, вона померла минулоріч. За нею одразу і батько. Найближча людина Володимира — сестра Альона — живе далеко. Невдовзі після смерті батьків чоловік вчергове намагався завʼязати з наркотиками, каже Альона. Тому спершу, коли брата мобілізували, вона навіть подумала, що це на краще. «Я ж не думала, що знайду його в морзі». Жінка хоче, щоб не лише покарали винуватця побиття, а й розслідували, як йому надавали допомогу в іншому підрозділі.

Із сестрою на відеозвʼязок Володимир виходив двічі. Перший раз повідомив, що його били: «Сказав, що потрапив спочатку до повних виродків, які його сильно побили, як до собаки ставилися, “а зараз я у хороших хлопців, все нормально, ти не хвилюйся”». Вдруге говорив, що йому сказали, наче в нього зламані ребра. Більше вона його не чула.

Віталій Карат, 38 років, Франківщина. Чоловіка мобілізували 25 лютого 2026 року, а 14 березня він помер у лікарні. Причина смерті — недокрівʼя органів. Історія Віталія стала резонансною після публікації «Суспільного». А ще більше розголосу набула через заяви «Скелі» про те, що Віталій травмувався, впавши із сосни: «Віталій Карат під час проходження служби намагався скоїти СЗЧ. Під час його пошуку був виявлений високо на сосні. Після спілкування вирішив спуститися, але впав з неї». Після смерті в нього, як і у Володимира Цукана, виявили переломи ребер і травму грудної клітки.

У полку запевняють — завезли новобранця в лікарню одразу після того, як він впав. «Ми самі попросили йому зробити рентген, тому що в нього була підозра на пневмонію. В нього виявили пневмонію і одне зламане ребро. Все, крапка. У нього не було пневмоторакса, в нього не було кровотечі, в нього не було тупого удару грудини, — каже «Бабелю» Андрій Сурай. — І наступне, що ми про нього знаємо, що в Дніпрі в морзі він з десятком поламаних ребер. Помер від знекровлення внутрішніх органів та удару тупим предметом в область грудини. Розумієте?». Що з чоловіком сталося в лікарні — Сураю невідомо, на полігоні, з його слів, його ніхто не бив.

Сурай каже, полк співпрацює з правоохоронцями — свідки пройшли поліграф, на полігоні провели слідчий експеримент. Раніше, коли представники «Скелі» коментували цю ситуацію, говорили про два, а не одне зламане ребро. А ще — що в них є відео, яке підтверджує версію із сосною. Коли «Бабель» попросив надати відео, виявилось, що його немає, є фото слідчого експерименту.

Сестра Віталія — Олеся Піскунова — стверджує: перед смертю брат говорив їй особисто, що його постійно били. А в лікарню відправили, лише коли йому стало зовсім зле. «Вони його вбили. Вони знущаються сильно над усіма. «Скеля» — це на смерть», — говорить жінка.

«Контролювати їх у такому масштабі ми не зможемо»

Масові скарги на «Скелю» почали зʼявлятися наприкінці 2025-го. А на початку минулого року 425 окремий штурмовий батальйон саме масштабували до полку. Утім, зараз «Скеля» значно більша за полк. Посилаючись на великий розмір, там говорять: 26 смертей, які нарахував «Бабель», це небагато. Однак ця цифра — лише те, що вдалося зібрати редакції, своїх реальних втрат на полігонах полк не називає. А в Офісі Військового омбудсмана кажуть: смертей у полку більше. Якщо порівнювати «Скелю» з іншими частинами, 425 ОШП теж лідерує.

«Відсоток смертей, не повʼязаних з бойовими діями, пропорційно в «Скелі» більший. Але прям колосального розриву немає. В першу чергу роль відіграє питання медичного забезпечення», — каже Руслан Циганков з Офісу Військового омбудсмана. Водночас він наголошує: у Генштабі відсутній персоніфікований облік. Тобто туди військові частини подають лише кількість людей, а не імена, через це дані важко перевіряти.

За кількістю скарг від військовослужбовців, на сьогодні їх в Офісі понад девʼять тисяч, «Скеля» теж лідирує — 5,1 відсотка скарг. Але йдеться не лише про навчальні центри, а загалом про полк. На другому місці 225 ОШП — 3,1 відсотка. У цій статистиці треба робити поправку на те, що в інших навчальних центрах люди значно частіше можуть виходити на звʼязок.

«Це ключове, про що я постійно кажу. Ці цифри — ті, хто змогли достукатися, в кого була можливість. Тому, коли ми виводимо статистику, виходить, ніби, приблизно, як всюди. Але в голові я розумію, що насправді — ні», — говорить представник Офісу Військового омбудсмана.

Як позитивний приклад Руслан Циганков наводить 210 Окремий штурмовий полк, який теж проводить свій вишкіл — новобранці там мають звʼязок нехай не постійно, але щодня. У «Скелі» після консультацій з Офісом Військового омбудсмана надали можливість мобілізованим виходити на звʼязок тричі на тиждень.

Окремо в Офісі говорять і про дії ВЛК, які визнають людей із ЗПТ придатними до штурмових військ: «Такі люди незаконно перебувають в Збройних силах. І я вважаю, що в цьому конкретному моменті ми повинні поставити крапку. Вони повинні бути звільнені», — каже Циганков.

Про факти насилля в «Скелі» Офісу стало відомо ще рік тому — тоді Ольга Решетилова ледь не силою забирала побитих людей. «Я думаю, командування [полку] як мінімум мало бути в курсі того, що відбувається. Якщо командування не в курсі — то це погане командування», — заявила вона нещодавно в інтервʼю «Суспільному». Скандал тоді, каже, дійшов до головкома і президента, відтоді полк почав взаємодіяти.

«Ми знаємо, що всередині нашого полку командир робить усе, щоб оцих негативних історій не було. Якщо вони проявляються, командиру не доповідають, намагаються це приховати, це вилазить через журналістів чи до Решетилової. Позиція командира — розібратися, якщо винні, показово покарати, — каже речник полку, колишній журналіст Олексій Братущак. — Реально обурює, коли ми намагаємося зробити нормальний працюючий підрозділ, але через певні моменти у нас така погана слава».

У полку, очевидно, переймаються репутацією — туди останнім часом приїздить дедалі більше публічних осіб, «Скеля» оперативно комунікує як з медіа, так і з Офісом Військового омбудсмана. Руслан Циганков каже, коли полк отримує від них сигнал про проблему — реагує миттєво, але все це відбувається в ручному режимі: «Вони просто для себе обрали таку тактику: де ми спалились — ми зараз все виправимо, але це не про системність». На думку Циганкова, полк — занадто великий, і в нього немає відповідного органу, який здатен керувати таким масштабом.

У червні цього року головком ЗСУ повідомив, що вісім військових частин втратили право самостійно проводити базову підготовку військових. Логіка була така: важлива не лише програма підготовки, а ставлення командирів до підлеглих. «Там, де командири дбають про підлеглих, покращують побутові умови, розвивають навчальну базу, де інструктори супроводжують новобранців і підтримують постійний зворотний зв’язок, — там вища якість підготовки та менше випадків самовільного залишення частин», — заявив Олександр Сирський. «Скеля» в перелік тих, хто втратив право проводити власний вишкіл, не увійшла.

«Там багато достойних офіцерів. І поки несеться хейт на «Скелю» в соцмережах — дуже часто заслужений — ці люди на девʼяти напрямках сьогодні виконують дуже складні завдання. Це правда», — каже очільниця Офісу Військового омбудсмана Ольга Решетилова.

На її переконання, ідея головкома створити штурмові підрозділи — правильна, вони виконують критично важливі завдання: «Питання тільки в тому, що контролювати їх у такому масштабі, особливо якщо ми створимо окремий вид військ, ми просто не зможемо. Офісу Військового омбудсмана там точно не вистачить. Ми й так там живемо, у штурмових полках».

Решетилова вважає, такі підрозділи слід створити в кожному корпусі, щоб командир корпусу контролював, що там відбувається і ніс за це відповідальність.