СРСР не збирався лишати фінів у спокої після Зимової війни
Ще за тиждень до початку Другої світової війни, в серпні 1939 року, Німеччина і СРСР підписали пакт Молотова — Ріббентропа. За його секретними протоколами до радянської зони впливу потрапляла Фінляндія разом з трьома країнами Балтії.
Під час Зимової війни 1939—1940 років Радянському Союзу не вдалося повністю окупувати Фінляндію. А от з Балтійськими країнами вийшло простіше. Влітку 1940-го СРСР майже без опору окупував Латвію, Литву та Естонію. Встановив там маріонеткові уряди і невдовзі включив ці країни до свого складу як радянські республіки-сателіти.
Майже одразу після окупації Балтії Кремль заходився шантажувати фінів. Глава МЗС СРСР В’ячеслав Молотов зажадав права на розробку нікелевих родовищ у регіоні Петсамо на північному узбережжі Фінляндії. Згодом почав вимагати прибрати всі військові бази з Аландських островів у Балтійському морі й надати дозвіл на транзит радянських військ територією країни. А потім дійшло до того, що Москва спробувала втручатись у фінську внутрішню політику. Зажадала більше преференцій для місцевих комуністів і вимагала відставки впливових фінських політиків, що стояли на антирадянській позиції. Під час візиту до Берліну восени 1940-го Молотов відкрито заявляв, що СРСР планує вирішити «фінське питання» за «балтійським сценарієм».
В’ячеслав Молотов (ліворуч) і Адольф Гітлер (праворуч) під час зустрічі в Берліні, листопад 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
До 1939 року Фінляндія витрачала мінімум коштів на військові потреби, трималась осторонь конфліктів і в разі чого сподівалась на підтримку Ліги Націй і сусідів з Північної Європи. Зимова війна із СРСР показала, що ця політика була провальною. Тепер фіни не мали ілюзій і вирішили покладатись на власні сили. Після підписання принизлового миру в Москві в березні 1940-го фінський уряд оголосив національну оборону своїм головним пріоритетом. Фіни заходились переозброювати і модернізувати свою армію. Налагодили і власне виробництво, і закупівлю зброї за кордоном. Тепер на військові потреби Фінляндії йшла половина державних витрат.
Глава МЗС Фінляндії Вяйньо Таннер зачитує в радіозверненні умови мирної угоди за підсумками Зимової війни, 13 березня 1940 року.
Wikimedia / «Бабель»
Як Фінляндія зблизилася з Німеччиною
Після Зимової війни фіни ставились до німців з недовірою, адже справедливо вважали їх союзниками СРСР. Тому Фінляндія спочатку намагалась домовитися з європейськими противниками Гітлера. Зокрема, уклала військову торговельну угоду з Британією. Однак усе досить швидко закінчилось у квітні 1940 року, після вторгнення Німеччини до Данії та Норвегії. Тоді британці перервали всі торговельні й транспортні звʼязки з країнами Північної Європи.
Після бліцкригу в Західній Європі в травні — червні 1940-го Німеччина стала головною силою на континенті. Тож фіни почали обережно налагоджувати дипломатичні зв’язки з німцями. Гітлерові це було на руку. Адже влітку 1940 року він почав планувати напад на СРСР, тож розглядав Фінляндію як потенційного союзника. Уже в серпні німці почали продавати фінам зброю. А у вересні Фінляндія дозволила транзит німецьких військ своєю територією.
Головнокомандувач Збройних сил Фінляндії Карл Густав Маннергейм (праворуч) разом з німецьким генералом Альфредом Йодлем, жовтень 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
У грудні німці повідомили фінам, що збираються напасти на Радянський Союз. Ані новообраний президент Фінляндії Рісто Рюті, ні тим паче головнокомандувач Збройних сил Карл Густав Маннергейм не приховували намірів поквитатися з Кремлем. Однак вони висунули німцям ряд умов для участі у війні. Це були гарантії незалежності Фінляндії та постачання продуктів і озброєння. Фіни збиралися повернутись до кордонів 1939 року. І найголовніше — вони готові були почати бойові дії, тільки якщо радянські війська атакували б їх першими.
Загалом фінський уряд як міг відмежувався від офіційного статусу союзника нацистської Німеччини. Зокрема, фіни так і не підписали Троїстий пакт. Та й загалом упродовж Другої світової офіційно називали Німеччину «стороною, з якою проводять спільні бойові дії».
Навесні 1941-го, аби запобігти зближенню Фінляндії з Німеччиною, радянське керівництво перейшло від вимог і шантажу до «жестів доброї волі». Сталін розповідав фінському послу в Москві, що «щиро прагне встановити добросусідські відносини». Що тепер уже не проти зближення Фінляндії із сусідньою Швецією. Навіть пропонував подарувати 20 тисяч тонн зерна, зважаючи на неврожай у Фінляндії.
Але було пізно. На початку червня 1941-го на північ Фінляндії прибули німецькі війська. Вісімнадцятого червня фіни провели таємну мобілізацію, за два дні фінські війська підійшли до кордону із СРСР і терміново евакуювали мирне населення з прикордонних територій.
Фінськи солдати вирушають на фронт, літо 1941 року. Польова фінська кухня, літо 1941 року. Фінські солдати перетинають радянський кордон, встановлений за підсумками Зимової війни, під час наступу влітку 1941 року.
sa-kuva.fi; Getty Images / «Бабель»; Wikimedia / «Бабель»
Перші успіхи і головний стратегічний прорахунок фінів
Спочатку для Фінляндії все складалось якнайкраще. Уже в перший день німецького вторгнення до СРСР на Східному фронті, 22 червня 1941 року, радянські літаки почали бомбити фінські міста. Вранці 25 червня радянське командування завдало ще масштабнішого авіаудару. Того ж дня на засіданні фінського парламенту оголосили про початок «обронної кампанії у відповідь на повторний напад Радянського Союзу».
Тепер фінська армія була набагато краще озброєна. Тому вже до кінця серпня 1941-го звільнила всі території, які окупував СРСР за наслідками Зимової війни. Спочатку фіни зупинились на кордонах 1939-го і запевнили інші країни, що далі не підуть, а перейдуть виключно до оборони. Дійшло до того, що радянське керівництво навіть зняло кілька дивізій з ділянки на Карельському перешийку, звідки в разі прориву відкривався шлях на Ленінград.
Кінохроніка фінського наступу влітку 1941 року.
Getty Images / «Бабель»
Однак далі фіни припустилися стратегічного прорахунку. Ще під час планування операції частина політичного та військового керівництва, включно з президентом Рюті та командувачем Маннергеймом, були певні, що Радянський Союз швидко впаде. Тож подумували про «збирання фінських земель» у межах Великої Фінляндії. Восени 1941-го Маннергейм віддав наказ про наступ на Східну Карелію.
Міжнародній спільноті, насамперед британцям, такі дії пояснювали виключно «виходом на більш вигідні оборонні рубежі в боротьбі з більшовізмом». Черчилль кілька місяців в особистих листах вмовляв Маннергейма зупинитись. Але той відписував відмовками. Фіни припинили наступ тільки 6 грудня 1941-го — на наступний день після того, як Британія офіційно оголосила їм війну. На цей час фіни дійшли до Онезького озера в Східній Карелії, захопивши міста Петрозаводськ і Медвежогорськ. Активні бойові дії на фінсько-радянському кордоні припинились аж до літа 1944-го.
Командувач Маннергейм (крайній ліворуч) і президент Рюті (крайній праворуч) супроводжують Гітлера під час його візиту до Фінляндії, червень 1942 року.
Wikimedia / «Бабель»
Вихід за межі кордонів 1939 року спричинив невдоволення і в парламенті, і у війську, і загалом в суспільстві Фінляндії. Урядові навіть довелось оголосити часткову демобілізацію, але напруги це не зняло. Довіра населення падала, навіть у вищому армійському керівництві не було одностайності. Не кажучи вже про простих солдатів, яким не надто подобалося бути окупантами.
Німецький і фінський солдати розмовляють на лінії фронту в Карелії, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Фінляндія опинилась між молотом і ковадлом
Після того, як наприкінці 1941-го Гітлер загруз під Москвою, стало ясно, що швидкої перемоги над СРСР не буде. Після поразки німців під Сталінградом у лютому 1943-го розклад сил у Другій світовій уже остаточно змінився. Того ж місяця фінський парламент виступив із заявою, що Фінляндія має право вийти з війни тієї миті, коли вона забажає.
Однак зробити це виявилось не так просто. З одного боку, СРСР одразу ж висунув більш суворі умови для перемир’я, ніж після Зимової війни, а британці продовжували бомбити військові об’єкти на території Фінляндії. Але й Гітлеру такі заяви, ясна річ, не сподобались. Він припинив постачання зброї та провізії фінам і пригрозив окупувати всю країну. Зрештою восени 1944-го вже ослабленій фінській армії довелось вибивати німців зі своєї північної провінції Лапландія. Це обернулося значними руйнуваннями. Адже німці, відступаючи, застосовували тактику «випаленої землі».
Фінські солдати в зруйнованому нацистами місті Рованіемі в Лапландії, жовтень 1944 року.
Wikimedia / «Бабель»
Сполучені Штати були єдиною великою державою антигітлерівської коаліції, хто не оголосив війни фінам. У 1943-му Білий дім навіть запропонував дипломатичне посередництво для виходу Фінляндії з війни. Але ті відкинули пропозицію, бо тоді ще сподівались домовитись напряму з Кремлем про більш-менш прийнятні для себе умови.
Але СРСР не збирався пом’якшувати вимоги до Фінляндії. Отримавши чергову відмову, Сталін у червні 1944-го почав контрнаступ на позиції фінів. Радянські війська вдалось зупинити приблизно на тій лінії, яку Фінляндія утримувала наприкінці Зимової війни. Наприкінці серпня 1944-го президент Рюті разом з урядом пішов у відставку. Новій владі Фінляндії довелось поновити переговори про мир і погоджуватись на умови Кремля. Нове Московське перемир’я підписали 19 вересня 1944 року. За день до підписання в нового фінського прем’єра Антті Гакцеля стався інсульт, від якого він так і не оговтався й був змушений піти з політики.
Радянський і фінський офіцери звіряють свої годинники, щоб узгодити час, коли настане перемир’я, вересень 1944 року.
sa-kuva.fi
Тепер Фінляндія втратила ще більше територій, ніж після Зимової війни, зокрема багатий на корисні копалини північний регіон Петсамо. Мала здати в оренду під радянську військову інфраструктуру півострів Порккала, який розташований всього за 30 км на захід від столиці Гельсінкі. Зобов’язувалась виплатити репарації на $300 мільйонів. І звісно ж, фіни мали вигнати німців зі своєї території. Виконання цієї умови призвело до Лапландської війни.
Окрім цього, СРСР отримав право втручатись у внутрішні справи Фінляндії. Добився покращення позицій фінської компартії. Також під контролем комісії з дотримання угоди на чолі з Радянським Союзом у Фінляндії влаштували суди над «відповідальними за розв’язування війни». Тюремні терміни отримали експрезидент Рісто Рюті, ексглава МЗС Вяйньо Таннер і ще п’ять урядовців. А от Маннергейм не просто уникнув покарання, а й за згодою Кремля в 1944-му був обраний новим президентом Фінляндії.
Маннергейм складає президентську присягу, 1944 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Усі ці умови були остаточно закріплені мирним договором у Парижі в 1947 році. Тоді на Заході був впевнені, що Фінляндія невдовзі поповнить лави країн соцтабору, підконтрольних Москві. Однак сприймали це як покарання за військову співпрацю з Німеччиною. Так Фінляндія опинилась у своєрідній «сірій зоні» міжнародної політики — по суті лишилась сам на сам з СРСР.
Фіни сумлінно виконували всі зобов’язання за угодою, вибудували конструктивні відносини з Кремлем, завдяки чому змогли зберегти свій суверенітет. Та й у Кремлі зрозуміли, що підкорювати Фінляндію силою буде непросто. Уже на схилі років колишній глава МЗС СРСР В’ячеслав Молотов казав: «Милосердно ми повелися з Фінляндією. Та ми були достатньо мудрими, щоб не окупувати її. Фіни би нам цього ніколи не пробачили... вони вперті, надзвичайно вперті».