Юрист Алан Пеллє визнавав «референдум» у Криму та представляв Росію в суді ООН. А потім написав книгу, в якій назвав Путіна злочинцем. Що він думає про все це зараз — інтервʼю

Автор:
Оксана Коваленко
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:
Юрист Алан Пеллє визнавав «референдум» у Криму та представляв Росію в суді ООН. А потім написав книгу, в якій назвав Путіна злочинцем. Що він думає про все це зараз — інтервʼю

Алан Пеллє

geopolitique.eu

Алан Пеллє — французький юрист і експерт з міжнародного права. До 2022 року він представляв Росію в Міжнародному суді ООН у справах проти України та визнавав «референдум» росіян у Криму, хоч і вважав анексію загалом незаконною. Але після повномасштабного вторгнення, яке Пеллє називає порушенням усіх норм міжнародного права, вирішив, що більше не може захищати Росію. І зізнався, що побачив справжнє обличчя диктатури. Тоді ж він написав відкритого листа «Україна ― це не Крим», де пояснив, чому змінив позицію. У березні 2023 року Пеллє разом із двома колегами — колишнім міністром юстиції та головою Конституційної ради Франції Робером Бадінтером і колишнім суддею МКС Бруно Коттом — випустив книгу Vladimir Poutine, lʼaccusation. У ній автори доводять, що Росія веде проти України агресивну війну, а Путін — міжнародний злочинець, якого треба судити. При цьому Франція поки не підтримує ідею, що майбутній Трибунал щодо російської агресії має подолати президентський імунітет Володимира Путіна. З іншого боку, саме Апеляційний суд Парижу в червні 2024 року виніс сенсаційне рішення, яким підтвердив ордер на арешт іншого високопоставленого злочинця — президента Сирії Башара Асада. Кореспондентка «Бабеля» і юристка Оксана Коваленко поговорила з Аланом Пеллє про його книгу, еволюцію поглядів і про тонкощі судів над диктаторами.

Як виникла ідея написати книгу? І чи можна провести паралелі з історичною статтею Еміля Золя J’accuse?

У грудні 2022 року Робер Бадінтер, мій друг і колега, покликав мене додому і сказав, що ми повинні написати про Путіна. Ми обидва не вірили в успіх ініціативи Філіпа Сендса щодо спеціального трибуналу над Путіним. Тому вирішили написати свою книгу з обвинуваченням Путіна. І тоді я спитав, чому б не назвати її J’accuse. Він відповів: «Ну бо це вже зробили до нас». Тому так, ви праві щодо паралелей.

Потім Бадінтер запропонував назвати книгу «Обвинувачений Путін, встаньте». Але наш третій співавтор Бруно Котт сказав, що насправді буде складно побачити Путіна на трибуналі, тож не варто видавати бажане за дійсне. І я запропонував нинішню назву.

Бадінтер написав лише вступ, тобто все до 13 сторінки. Я — дві великі глави. Одна називається «Судити Путіна», інша глава про агресію. А Котт написав останній розділ «Воєнні злочини і злочини проти людяності».

Чи можна назвати вашу книгу обвинувальним актом в юридичному сенсі?

Ми писали висновок у формі обвинувального акта, тож так, це acte dʼaccusation. Ми вказуємо, що Путіна можна звинуватити в злочині агресії як голову держави та верховного головнокомандувача. Далі є воєнні злочини, і вони добре задокументовані. Навесні 2023 року, коли вийшла книга, доказів було вже більш ніж достатньо. І третє — це злочини проти людяності. Ми навмисно не включили злочин геноциду, бо спеціальний умисел важко довести. Хоча я вважаю, що геноцид в Україні є, але це моя особиста думка. А оскільки нас троє авторів, ми вирішили не торкатися цього питання.

У чому автори книги звинувачують Путіна

  • Злочин агресії. З 2014 по 2022 рік Путін готував і планував озброєний напад на Україну, і це очевидне порушення Статуту Організації Обʼєднаних Націй.

  • Воєнні злочини, серед яких напади на цивільне населення на окупованих територіях, непропорційне використання сили, навмисні атаки на пологові будинки, лікарні.

  • Злочини проти людяності: систематичні вбивства, депортації та примусове переміщення людей, сексуальне насильство.

А яка у вас позиція щодо геноциду?

Я вважаю, що коли ви вивозите українських дітей до Росії й намагаєтеся перетворити їх на російських солдатів або щось подібне, це означає, що насправді ви заперечуєте існування української нації. І я думаю, що в цьому питанні багато заяв Путіна можна використати проти нього.

Ви, напевно, знаєте, що я головний юридичний радник Палестини. І там ситуація трохи схожа. Палестині важко довести, що Ізраїль має геноцидальні наміри щодо палестинського народу. Але Україні ще складніше, бо росіяни були більш обачними, ніж пан Нетаньягу.

Повернімося до злочину агресії. Чи була агресією незаконна анексія Криму?

Ви знаєте, що я був провідним адвокатом Росії проти України у Міжнародному суді ООН. Тож я вважаю, що хоч анексія Криму і не була законною, але це не була агресія. Я все ще вважаю, що незалежно від того, що думають люди в Україні, більшість українських громадян у Криму хотіли бути росіянами.

Попри те, що весь час до окупації Росія вела пропаганду в Криму? Хіба не можна вважати агресією окупацію і незаконну анексію?

Це гарна думка. Події в Криму як такі не були агресією, але це була підготовка до агресії. Якщо ви прочитаєте рішення Нюрнберзького трибуналу, то побачите, що вони обережно розмежовують навіть анексію Чехословаччини та події після цього. І вони не визнають анексію Судет агресією. Я вважаю, що ситуація з Кримом була трохи схожа. Українські військові залишили Крим, вони не воювали, і тому складно казати, що це була агресія.

Але ми сходимось, що так чи інакше агресія відбулася. І в такому випадку постає питання, як саме і де можна покарати Путіна за цей злочин. Зараз є варіант трибуналу під парасолькою Ради Європи. Чи ви вірите, що такий трибунал може подолати імунітет президента?

Для мене відповідь однозначна — так. Якщо його судитимуть, він не зможе скористатися імунітетом за злочини, які скоїв. Це jus cogens. Міжнародні трибунали не визнають імунітетів.

Хоча було рішення Міжнародного суду ООН [щодо Конго]. Я багато працюю зі справами Міжнародного суду ООН і був розлючений рішенням у цьому кейсі, бо вони сказали, що конголезький міністр, причетний до міжнародних злочинів, мав імунітет. Це найгірше рішення, яке суд міг винести.

Алан Пеллє під час розгляду одного з кейсів у Міжнародному суді ООН.

Getty Images / «Бабель»

Але для мене питання імунітету не головна проблема. На відміну від Бадінтера, я не вважаю, що війна в Україні — це суто європейська війна. Це агресивна війна, не має значення, європейська вона чи ні. Тому ідеологічно і політично я не підтримую трибунал під егідою Ради Європи, бо це не весь світ. Бо ті країни, які ми відносимо до Глобального Півдня, скажуть: «Подивіться на цих європейців! Це справді війна між Заходом і Путіним». Тому я проти того, щоб Європа «привласнила» суд. Я не проти того, щоб Україна виносила рішення, але я маю певні сумніви, що ви можете це зробити. Тому я б дуже хотів, щоб це робив Міжнародний кримінальний суд.

Так, але зараз це неможливо.

Так, для цього треба змінити Римський статут, що навряд чи станеться. Тож один з варіантів, який би я підтримав — створити трибунал Резолюцією Генасамблеї ООН, бо саме вона представляє всю міжнародну спільноту. Але це потрібно було робити одразу, коли шок після агресії був настільки великим, що країни підтримали б цю ідею.

Ще один камінь спотикання — це можливість заочного суду без участі Путіна. Частина юристів не підтримує цієї ідеї. Але чиє право важливіше: підсудного на участь у суді особисто чи потерпілого — на правосуддя?

Навіть за відсутності обвинуваченого його захищають адвокати. Зазвичай це потужні адвокати, які добре роблять свою роботу. І якщо таки буде трибунал чи суд, то важливо, щоб Путіна представляли найкращі адвокати, сильні юристи, а не просто клоуни, як багато хто з його прихильників.

Якщо не судити Путіна силами Європи, потрібно обрати якихось нейтральних суддів, але їх буде важко знайти — люди або проти Росії (як-от я), або за.

Чи можна сказати, що в Нюрнберзі судді були нейтральні? Бо тоді світ теж розділився. А ще був Міжнародний трибунал щодо Югославії, створений Радбезом ООН. Але серби розповідають, що то був антисербський трибунал. Завжди хтось буде незгодний.

Не важливо, що вони називають його антисербським. Його створили найвищим органом міжнародної спільноти. Це був французький проєкт, основу якого складав я, а ініціатива належала Роберу Бадінтеру. Наш проєкт обрали, і він спрацював. У вашому випадку такого варіанту немає.

А щодо Нюрнберга — тому цей суд і досі називають судом переможців. Він справді був судом переможців, і, на жаль, Україна ще не перемогла. Якби Україна перемогла — був би новий Нюрнберг.

Ідея трибуналу під парасолькою Ради Європи передбачає, що до нього зможе приєднатись будь-яка країна. Що ви про це думаєте?

Я думаю, що було б добре, якби до Ради Європи могла приєднатися Організація американських держав, африканські або азійські організації. Щоб це не було суто європейським чи суто західним рішенням. Крім того, я думаю, шановані правозахисні організації, включаючи Amnesty International та Human Rights Watch, могли б запросити найкращих юристів світу, які є достатньо нейтральними, і створити трибунал разом.

Франція проти того, щоб майбутній трибунал зі злочину агресії міг подолати імунітет Путіна. З іншого боку, у самій Франції днями апеляційний суд підтвердив ордер на арешт президента Сирії Башара Асада. Виходить, справа не в юридичній площині, а в політичній?

Так. Я намагаюсь підштовхувати держоргани, де маю хоч трохи впливу, але з іншого боку, ви, напевно, знаєте, у нас зараз жахлива політична ситуація. Тому важко щось передбачити. Але я — не Франція, я не підтримую імунітет для тих, хто скоїв злочин агресії.

Банер із зображенням президента Сирії Башара Асада та президента Росії Володимира Путіна в Сирії. Обидва президенти підозрюються у скоєнні міжнародних злочинів.

Getty Images / «Бабель»

І знову повернуся до вашої книги. У ній йдеться не лише про злочин агресії, але й про воєнні злочини та злочини проти людяності. Такі справи є в МКС, а там без обвинуваченого не судять. Який є вихід?

У Римському статуті є стаття 61, пункт 2. Це процедура підтвердження обвинувачень. Її можна провести без участі Путіна. Це вже щось, можливість почати і привід сказати, що дивіться, вже є звинувачення. І я припускаю, що наступний етап у МКС буде саме таким.