«Кров, піт і сльози», 13 травня 1940 року
Історичний контекст. Рано-вранці 10 травня 1940 року Німеччина почала масований наступ, завершивши період «фальшивої війни», що тривав з осені 1939-го. Того ж дня Вінстон Черчилль замінив на посаді премʼєра Британії Невіла Чемберлена.
Черчилль був не надто популярний навіть серед своїх колег по Консервативній партії. Насамперед через те, що впродовж 1930-х гостро критикував політику поступок Гітлеру в намаганні задобрити нацистського диктатора. Від самого початку Другої світової він виступав за те, щоб завдати Німеччині масштабного удару, допоки вона не накопичила сили для нападу.
Заступивши на посаду прем’єра, Черчилль збирався вести активну війну до перемоги. Утім, серед членів його кабінету ще лишались люди, які виступали за спробу домовитися про бодай якусь мирну угоду з Німеччиною. Уже на третій день після призначення Черчилль виступив зі своєю першою премʼєрською промовою в парламенті.
Прем’єр Невіл Чемберлен (сидить у центрі) серед урядовців свого кабінету. Тоді ще перший лорд Адміралтейства Черчилль стоїть за Чемберленом, листопад 1939 року.
Getty Images / «Бабель»
Суть промови. Черчилль почав з того, що запропонував ухвалити постанову про те, що «ця Палата [громад] вітає формування уряду, який представляє єдине і тверде рішення народу вести війну з Німеччиною до переможного кінця».
Але одразу попередив, що «мені нічого запропонувати, крім крові, тяжкої праці, сліз і поту». Адже одна з найбільших битв в історії тільки розпочинається, тож «перед нами найтяжче випробування, перед нами багато-багато довгих місяців боротьби та страждань».
«Ви запитаєте, яка наша політика? Я відповім: вести війну на морі, на суші та в повітрі з усієї нашої потуги й сили. Ви запитаєте, яка наша мета? Я відповім одним словом — перемога. Перемога за будь-яку ціну, перемога всупереч усьому жаху, перемога, якою б довгою і важкою не була дорога, бо без перемоги нам не вижити», — сказав Черчилль. І наостанок додав, що береться до справи із завзятістю і вимагає від усіх обʼєднати зусилля для досягнення перемоги.
Черчилль зачитує у прямому радіоефірі ВВС промову про «Кров, піт і сльози», з якою щойно виступив у парламенті, 13 травня 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Що було потім. Один з очевидців описував, що промова «мала електризуючий вплив. Палата громад слухала й аплодувала». Утім, за спогадами самого Черчилля, після цього виступу ще чимало депутатів-консерваторів ставилися до нього вельми стримано. Попри це, постанову про довіру до уряду, який воюватиме з Німеччиною до перемоги, ухвалили одноголосно.
А промова про «Кров, піт і сльози» ввійшла в історію. У 2016 році у Британії випустили пʼятифунтову банкноту з портретом Черчилля та цією знаменитою фразою.
«Ми будемо битися на пляжах», 4 червня 1940 року
Історичний контекст. Події на Західному фронті розвивались катастрофічно для союзників. До кінця травня впали Люксембург, Нідерланди та Бельгія. Під німецьким натиском франко-британські війська відступили до узбережжя Ла-Маншу.
Евакуація солдатів, які відступали, із французького Дюнкерка була успішною, але німці захопили багато техніки та боєприпасів. Французьке командування просило додаткової підтримки з повітря. І Черчилль був ладен відправити бойові ескадрильї на допомогу. Однак більшість членів британського військового кабінету були впевнені, що Францію вже не врятувати, тож слід зосередитись на власній обороні.
Тим часом бойовий дух пересічних британців різко впав. У багатьох регіонах панували ледь не суїцидальні настрої. За даними соцопитувань, громадська думка більшості формулювалась приблизно так: «Це не наша війна, а війна можновладців, які говорять одне, а думають геть інше».
Евакуація британсько-французьких військ у Дюнкерку, травень-червень 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Суть промови. Більшу частину промови Черчилль присвятив поточній ситуації на фронті. Він чесно визнав велику військову катастрофу, зізнався в недооцінці німецького обхідного маневру через Арденни. Доповів про успішну евакуацію військ з Дюнкерка, але не став приховувати втрату величезної кількості техніки, яку тепер доведеться надолужувати спільними зусиллями «вдень і вночі, у будні та вихідні».
Черчилль попередив, що Гітлер планує вторгнення на Британські острови. Однак зауважив, що він далеко не перший з континентальних тиранів, який виношував подібні плани. Та завдяки успішній евакуації з Дюнкерка Британія має достатньо потужні війська для захисту. Однак премʼєр анонсував «запровадження суворих заходів не тільки проти ворожих іноземців та інших підозрілих осіб, але й проти британських підданих, які можуть стати небезпечними або заважати, якщо війна перейде на територію Сполученого Королівства».
Наприкінці промови Черчилль нагадав про зобовʼязання перед головним союзником — Францією. Він заявив, що Британія не обмежуватиметься лише обороною, і натякнув, що не завадила б допомога і Нового світу, тобто Сполучених Штатів. «Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, ми будемо боротися на морях і океанах, […] ми будемо битися на пляжах, у портах, у полях, на вулицях і на пагорбах. І навіть, якщо так трапиться, у що я ні на мить не вірю, що цей острів чи більша його частина буде поневолена і вмиратиме з голоду, тоді наша Імперія за морем […] буде продовжувати битву, допоки, у благословенний богом час, Новий світ з усією його силою і міццю не вирушить на порятунок і звільнення Старого», — сказав премʼєр.
Черчилль після засідання військової ради в Парижі, 1 червня 1940 року. Французький уряд евакуювався з Парижу 8 червня, а 14 червня до міста без бою увійшли німецькі війська.
Getty Images / «Бабель»
Що було потім. На ділі Черчилль був налаштований не надто оптимістично. Подейкували, що після виступу він пробурмотів: «Ми будемо боротися з ними денцями розбитих пивних пляшок, бо це все, що в нас є». Франція і справді невдовзі капітулювала, тож загроза німецького вторгнення до Британії стала цілком реальною.
Однак промова викликала нечуване натхнення і майже одразу стала історичною. Її описували як «чудовий виступ, який стусонув парламент». До сліз розчулилися навіть конкуренти Черчилля з Лейбористської партії. А один з них написав, що «ця промова вартує тисячі гармат».
«Це був їхній зоряний час», 18 червня 1940 року
Історичний контекст. Франція почала переговори з Німеччиною про капітуляцію. Так Британія втратила свого головного союзника в Європі й опинилась в ізоляції на острові.
Гітлер розраховував, що, опинившись у такому становищі, Британія з дня на день попросить про перемовини. І навіть був готовий до деяких поступок, щоб мирна угода не була для британців занадто принизливою. Серед британської верхівки лишалися прихильники політики умиротворення. Найвпливовішим з них був міністр закордонних справ лорд Галіфакс. Німці вважали, що за його підтримки вдасться схилити кабінет Черчилля до перемовин, але цього не сталось.
Тоді Гітлер заходився готувати вторгнення. Британський флот був достатньо потужним, аби відбити спроби морського десанту. Тож німці вирішили зрівняти шанси за допомогою авіації — захопити панування в повітрі. Бомбардувальники могли атакувати і кораблі, і порти, і промисловість, і просто житлові квартали для залякування населення.
Німецький бомбардувальник над Лондоном, 1940 рік.
Wikimedia
Суть промови. Спочатку Черчилль спробував пояснити, чому не вдалось врятувати Францію. По-перше, через успішні дії німців і незлагодженість дій французького та британського командування. По-друге, брак часу на підготовку й оснащення нових британських дивізій, адже ситуація на фронті стрімко змінилась за кілька тижнів. Та Черчилль закликав наразі відкласти взаємні звинувачення «на полицю історії» і зосередитися на майбутньому, а не на минулому.
Із таким самим закликом він звернувся і до своїх урядовців. Черчилль запевнив, що не планує тасувати міністрів, щоб підібрати потрібних собі людей, тож збирається працювати з тими, хто є. «Члени кабінету мають обʼєднатись, щоб керувати країною і вести війну. […] Кожен міністр і кожен з їхніх підлеглих мають знати, що вони не ті люди, які сьогодні є [на посаді], а завтра ні», — говорив прем’єр.
Далі прем’єр заговорив про новий етап у війні: «Битва за Францію закінчилась. Ось-ось почнеться битва за Британію. І від цієї битви залежить виживання християнської цивілізації. […] Якщо ми вистоїмо, уся Європа може стати вільною. […] Але якщо програємо, тоді весь світ, включно зі Сполученими Штатами, зануриться в безодню нової темної доби».
Він попередив, що головною стане битва за панування в повітрі. І тут британська авіація поки що поступається німецькій. Тому, найімовірніше, на британців чекають масові бомбардування. «Тож підготуймося виконати свій обовʼязок, і поводитимемося так, що навіть якщо Британська Імперія і Співдружність існуватимуть ще тисячу років, люди все одно говоритимуть: “Це був їхній зоряний час”», — підсумував Черчилль.
Черчилль виходить із прем’єрської резиденції в Лондоні з текстом промови, яку він планує зачитати перед парламентом, 18 червня 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Що було потім. Битва за Британію ввійшла в історію вже тим, що її назва зʼявилась ще до початку самого протистояння — у промові Черчилля. Перші німецькі авіанальоти почалися в липні 1940 року. Спочатку німці бомбили морські конвої та військові бази на узбережжі, а з осені стали завдавати ударів по столиці, великих провінційних містах, промислових центрах і портах. З вересня 1940 по травень 1941 року від авіаударів загинули понад 43 тисячі мирних мешканців, приблизно половина з них — у Лондоні.
Щодо внутрішньої політики, Черчилль дотримався слова і не звільнив жодного міністра. Навіть лорда Галіфакса, допоки той сам не попросився у відставку в грудні 1940-го під приводом втоми від війни. Та навіть тоді Черчилль перевів його на іншу не менш важливу посаду — британського посла у США.
«Ти [Гітлер] показуєш себе якнайгірше, а ми проявимо себе якнайкраще», 18 липня 1941 року
Історичний контекст. Німеччина зазнала першої значної поразки у Другій світовій — програла Битву за Британію. Зломити опір британської авіації та досягти панування в повітрі не вдалось. Упродовж британської кампанії Німеччина втратила майже 2 000 літаків.
Але й для Британії перемога дісталась дорогою ціною — майже 1 500 збитих літаків, руйнування Лондону та інших великих міст, десятки тисяч загиблих цивільних. Ще наприкінці 1940 року Гітлер розраховував, що за таких масштабних втрат британці вже точно погодяться на перемовини. Та знову прорахувався. Тоді просто махнув на британців рукою і зосередився на СРСР.
Черчилль став чи не найголовнішою людиною, яка змогла згуртувати британців у ті темні часи. Він разом з урядовцями та королівською родиною залишався в Лондоні протягом усієї Битви за Британію. І постійно відвідував постраждалі від бомбардувань райони по всій країні.
Черчилль на руїнах собору в Ковентрі, 1941 рік. Лондонці вітають Черчилля в одному з районів міста, який постраждав від бомбардувань, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
Суть промови. Черчилль подякував британцям за мужність і витримку під час німецьких бомбардувань. І попередив, що розслаблятися зарано, адже атаки можуть повторитись. Тож закликав усіх міністрів «підготуватися до осінньої та зимової війни так, ніби нам доведеться пройти через те саме випробування, що й минулого року, тільки трохи гірше».
Він вкотре відкинув ідею мирних переговорів. За його словами, тепер усі британці, а особливо лондонці, сказали б Гітлеру одноголосно: «Ти вчинив усі ці злочини. Ти почав безладні бомбардування. Ми памʼятаємо Варшаву і Роттердам. […] Ми не підемо ні на перемир’я, ні на переговори ані з тобою, ані з огидною бандою, яка виконує твою волю. Ти показуєш себе якнайгірше, а ми проявимо себе якнайкраще».
Черчилль додав, що настав час відплатити німцям тією ж монетою або навіть сильніше. Тобто треба завдати авіаударів у відповідь. «Ми віримо, що в наших силах нарощувати цей процес місяць за місяцем, рік за роком, доки нацистський режим не буде знищений нами або, що ще краще, не буде розірваний на шматки самим німецьким народом», — сказав Черчилль.
Руїни Кельну після масованих бомбардувань, квітень 1945 року.
Wikimedia
Що було потім. Уже на початок 1942-го Британія налагодила випуск більш сучасних бомбардувальників. І в травні того ж року показала німцям, що тактика масштабних «килимових бомбардувань» міст може працювати в обидва боки. До кінця війни авіаудари союзників перетворили на руїни Кельн, Гамбург, Дрезден та інші німецькі міста.
Черчилль був готовий до того, що німецька авіація заходиться бомбити британські міста у відповідь. Але німці почали бити по Британії тільки влітку 1944-го. Пустили в хід нові розробки — крилаті реактивні ракети «Фау-1» та балістичні ракети великої дальності «Фау-2». Від ударів загинули тисячі мешканців Лондону та інших європейських міст. Та виграти для Гітлера Другу світову ця суперзброя все одно не змогла.
Звернення до Конгресу США, 26 грудня 1941 року
Історичний контекст. Британія показала, що здатна відбити німецьке вторгнення, та Черчилль добре розумів, що перемогти Німеччину самотужки вона точно не зможе. Єдиними, на чию допомогу в такій ситуації могли розраховувати британці, лишалися Сполучені Штати.
Американці допомагали продовольством, приймали біженців, але втручатись у «чергові європейські розбірки» бажання не мали. Черчилль мав дружні стосунки з американським президентом Франкліном Рузвельтом і засипав його проханнями про бодай якусь військову допомогу. Рузвельт викручувався як міг, аби не порушити свою передвиборчу обіцянку про те, що «наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах». У березні 1941 року він протягнув через парламент закон про ленд-ліз, який дозволяв давати зброю в оренду. Але цього все одно було замало.
Тим часом Німеччина впевнено перемагала Радянську армію, вже підступала до Москви, взяла в облогу Ленінград і збиралася прориватися на Кавказ. Німецькі підводні човни хазяйнували в Атлантиці, тож морські каравани з американською допомогою за ленд-лізом ставали їхньою легкою здобиччю. Сьомого грудня 1941-го Японія завдала удару по американській військово-морській базі Перл-Харбор. Черчилль зрозумів, що це шанс залучити Сполучені Штати до війни. Тож терміново відплив за океан до Рузвельта, щоб «спільно напрацювати воєнний план, виходячи з нової реальності». Кульмінацією зусиль Черчилля стала промова в американському Конгресі.
Донька Черчилля Мері прощається з батьком перед тим, як він вирушить до США на борту лінкора «Герцог Йоркський», 12 грудня 1941 року.
Getty Images / «Бабель»
Суть промови. Спершу Черчилль загадав про своє американське коріння — його мати була родом зі США. Потім говорив про дружбу і тісні політичні та культурні звʼязки між країнами. А далі перейшов до нагальних питань.
Черчилль переконував американців, що війна вийшла за межі Європи, і нинішня загроза вже офіційно стосується так само і їх: «Сили, спрямовані проти нас, величезні. Вони безжальні […] і не зупиняться ні перед чим. Вони давно виношували плани знищити силою зброї народи, на які напали». Тож для Сполучених Штатів настав час «витягти меч свободи й стати на захист справедливості». Однак він чесно визнавав, що легкої перемоги не буде: «Без сумніву, попереду в нас час скорботи. На нас чекає багато розчарувань і неприємних сюрпризів. […] Дехто може здивуватись або на мить впасти в депресію, коли я, як і ваш президент, говорю про довгу і важку війну. Але наші люди мають знати правду, хоч би якою похмурою вона не була».
Черчилль мав стратегічний план: «Можна сподіватися, що до кінця 1942 року ми безперечно покращимо своє стратегічне становище, а до кінця 1943 року — візьмемо ініціативу у свої руки та приступимо до масштабних наступальних дій». Півгодинну промову Черчилля кілька разів переривали аплодисментами. «Нам не дано зазирнути в таємниці майбутнього. Однак я вірю, що в прийдешні дні британський та американський народи […] стоятимуть разом, захищаючи все, що цінують вільні люди», — так завершив він свій виступ під чергові овації.
Черчилль виголошує промову в американському Конгресі, 26 грудня 1941 року.
Getty Images / «Бабель»
Що було потім. Наступного дня американська преса рясніла схвальними відгуками на промову британського премʼєра. А газета New York Times вийшла із заголовком великими літерами «КОНГРЕС ВРАЖЕНИЙ» на першій шпальті.
А далі все пішло приблизно за тим сценарієм, який пророкував Черчилль у своїй промові. Протягом 1942 року союзники виснажували противника, нарощували власний військовий потенціал, детально планували майбутні операції та сформували антигітлерівську коаліцію, до якої залучили й СРСР. У 1943-му поступово здобули перевагу над Німеччиною на морі та в повітрі. А в 1944-му союзники вже перейшли в наступ, висадились на узбережжі Нормандії у Франції та відкрили в Європі другий фронт. Після цього поразка Німеччини була лише питанням часу.
Не втрачайте надію на перемогу навіть у найтемніші часи та продовжуйте підтримувати ЗСУ!