В окремих регіонах Мʼянми, де стався військовий переворот, запроваджено воєнний стан.
Про це пише The Straits Time.
Обмеження введені в семи селищах біля другого за величиною міста Мʼянми, Мандалая. Людям заборонено протестувати та збиратися групами понад пʼять осіб, а комендантська година діятиме з 20:00 до 04:00.
Поліція Мʼянми в понеділок закликала протестувальників розійтися, інакше проти них може бути застосована сила. У столиці Напʼїдо поліція встановила загородження з попередженням про те, що якщо демонстранти прорвуться через кордон, по них відкриють вогонь з бойової зброї.
У понеділок Велика Британія, Європейський Союз, а також Верховний комісар ООН з прав людини запросили термінове засідання Ради безпеки ООН для реакції на політичну кризу в Мʼянмі.
Що сталось у Мʼянмі?
У листопаді 2020 року в М’янмі відбулися парламентські вибори, на яких перемогла партія президента Аун Сан Су Чжі. Однак військові не визнавали їхніх результатів і заявляли про фальсифікацію. Першого лютого 2021 року військові здійснили держпереворот та оголосили, що влада переходить у руки головнокомандувача Збройних сил Мін Аун Хлаїнга. Віцепрезидент Мʼїн Шве призначений виконувачем обовʼязків президента. Аун Сан Су Чжі затримали — їй загрожує 2 роки вʼязниці. Президент Він Мʼїн теж арештований.
Мʼянма — це країна з населенням у 54 мільйони, що межує з Бангладеш, Індією, Китаєм, Таїландом і Лаосом. З 1962 до 2011 року нею прямо чи опосередковано керував репресивний військовий уряд, що викликало міжнародний осуд і запровадження санкцій.
Аунг Сан Су Чжі роками виступала за демократичні реформи. Поступова лібералізація почалась у 2010 році, хоча військові все ще зберігали значний вплив. Уряд на чолі з Су Чжі прийшов до влади після вільних виборів у 2015 році. Однак у 2016-му вона зіткнулася з проблемою рохінджа — мусульманського народу, який розмовляє мовою, близькою до бенгальської, і компактно проживає у штаті Ракхайн (Аракан). У 2017 році сепаратисти з «Армії порятунку Аракан рохінджа» напали на кілька поліцейських відділків. Армія Мʼянми відповіла на це репресіями — на думку міжнародної спільноти та правозахисників, неспівмірно жорстокими. Кілька сотень тисяч рохінджа тікали в сусідній Бангладеш. Після цього стався розкол між Су Чжі та її міжнародними прихильниками, адже вона відмовилась засудити репресії або визнати їх етнічною чисткою.