В український прокат вийшли «Вбивці квіткової повні» Мартіна Скорсезе. У ньому герої Де Ніро і Ді Капріо полюють на гроші дуже багатих індіанців. Розказуємо цю невигадану історію з початку

Як племʼя осейджів стало багатим

Індіанці важаже, яких французькі колонізатори прозвали «осаж», багато сотень років жили в долині річки Огайо приблизно на території сучасного штату Кентуккі. У XVII столітті вони почали переселятися на захід, через постійні війни з ірокезами. І зрештою оселилися на перетині сучасних штатів Міссурі, Канзас, Оклахома та Арканзас.

Уряд США поступово обмежував їхні землі, допоки у 1825 році не переселив їх іще західніше у Канзас. Там племʼя пережило декілька епідемій віспи, люди бідували — раніше осейджі жили переважно полюванням на буйволів, а в Канзасі було змушені переходити до сільського господарства. У той самий час епідемії віспи зблизили племʼя з католицькою церквою — місіонери організували медичну допомогу. Так осейджі, які до того переважно ігнорували церкву, почали потроху приймати християнство.

У 1870 році уряд знову вирішив переселити осейджів, цього разу на територію сучасного штату Оклахома, на Індіанську територію. Тоді осейджам вперше пощастило — адміністрація президента Улісса Гранта запропонувала гарну ціну за їхню землю в Канзасі.

За ці гроші осейджі купили нову землю в Оклахомі. Зазвичай американська влада, надаючи індіанцям землі для резервації, зберігала за собою право розпоряджатися ресурсами цієї землі на певних умовах. Але осейджі, заплативши гроші, стали повноправними власниками своєї ділянки у 5 900 квадратних кілометрів. Тоді це нікого не хвилювало, бо ці землі були неродючими та дешевими.

У 1894 році осейджам пощастило вдруге — під землею резервації знайшли значні запаси нафти. Уряд дозволив приватним компаніям її видобувати, а індіанці отримували 10% з доходів. У 1907 році утворився штат Оклахома, а в ньому — окремий округ Осейдж. Тоді головний вождь племені Джеймс Бігхарт уклав з урядом нову угоду. За нею кожен з 2 229 членів племені мав право на земельну ділянку і рівну частку з доходів від нафти.

На початку 1920-х ціна на нафту почала рости, разом з нею підвищилися й доходи індіанців — кожен член племені отримував $13 тисяч на рік. А усе племʼя разом заробляло до $30 млн на рік — величезні гроші для тогочасних США. Резервація виглядала все шикарніше. Наприклад, там відкрився магазин ювелірної компанії Tiffany & Co.

Уже в 1921 році Конгрес США трохи знизив доходи племені, прийнявши закон, за яким осейджі мали в суді доводити свою «компетентність» розпоряджатися такими великими грошима. В іншому разі їм призначали «фінансового опікуна». Суди робили такими опікунами білих юристів і бізнесменів, які часто обманювали індіанців і привласнювали частину їхніх грошей. У 1921 році у місті Похаска, яке було центром резервації, мешкало десь 8 тисяч людей. А юристів було стільки ж, скільки й у Оклахома-Сіті, де мешкало 140 тисяч. Більшість цих юристів були «опікунами», які жили з нафтових грошей племені.

Цей тіньовий бізнес не міг існувати довго — осейджі не були наївними дикунами, поступово вчилися розумітися на законах і документах. Крім того, були і юристи, які їм допомагали. Вже у 1924 році багато «опікунів» опинилися в судах, дехто був змушений повертати гроші. До того часу вони сумарно вкрали приблизно $8 млн.

Нафтові поля в окрузі Осейдж, Оклахома, приблизно 1918—1919 рр.

Getty Images / «Бабель»

Троє чоловіків-осейджів сидять перед магазином, Похаска, Оклахома, приблизно 1918—1919 рр.

Getty Images / «Бабель»

Перед шахраями, які хотіли остаточно заволодіти доходами племені, стояла перепона у вигляді одного з положень Угоди 1907 року — право на частку з доходів нафти не можна було продати чи подарувати. Воно належало виключно члену племені та його спадкоємцям по родинній лінії. Це зробили саме для того, щоб доходи не виходили за межі племені.

Був лише один спосіб отримати частку з доходів назавжди — стати членом родини осейджів, а потім убити всіх своїх нових родичів. І одним із перших до такої схеми додумався місцевий оклахомський бізнесмен Вільям Гейл.

Початок Царства терору

Вільям Гейл походив із Техасу, в молоді роки працював ковбоєм, переганяв худобу з Техасу в Канзас через індіанські території. До 1900 року, назбиравши грошей, осів на території сучасної Оклахоми й заснував власне ранчо. Поступово Гейл став головним місцевим магнатом — він одночасно володів контрольним пакетом акцій регіонального банку, мав частки в різних бізнесах — від магазинів до похоронних бюро, обіймав посаду резервного помічника шерифа. Його власне ранчо до 1917 року розрослося до 5 000 акрів, ще 45 000 акрів він орендував у індіанців.

Тоді Гейл вважався шанованим бізнесменом, а себе іменував «королем осейджських пагорбів». Подальше розслідування дійде висновку, що більшу частину своїх статків він заробив шахрайськими методами. Але у 1910-х роках до цього було ще далеко. Гейл успішно побудував собі образ друга та надійного бізнес-партнера осейджів, мав багато корисних звʼязків у раді племені. Хоча в приватних розмовах завжди зневажливо висловлювався про індіанців і стверджував, що вони отримують свої гроші несправедливо, бо ці багатства мають належати білим людям і йому особисто.

У 1917 році Гейл одружив свого 24-річного племінника Ернеста Баркхарта із 30-річною індіанкою Моллі Кайл. Пару він підібрав, вже маючи в голові злочинний план — Моллі хворіла на цукровий діабет, тому Гейл сподівався, що вона не проживе надто довго. Але і тут Гейл перестрахувався — він передав Моллі під опіку своїх лікарів, які періодично давали їй потроху отрути під виглядом ліків проти діабету.

У нареченої було багато здорових родичів, яких треба було прибрати. В родині Моллі почалися дивні смерті. У 1918 році раптово померла її сестра Мінні — лікарі не змогли назвати точну причину. А 27 травня 1921 року знайшли тіло другої сестри Моллі — Анни Браун. Її вбили пострілом у голову, але тіло сильно розклалося, тому місцеві правоохоронці навіть не стали його уважно досліджувати й закрили справу як смерть через отруєння алкоголем. За кілька тижнів знайшли тіло кузена Анни Чарльза Вайтхорна, його також застрелили. Через два місяці від дивної хвороби померла Ліззі Кайл — мати Моллі, Мінні та Анни. У 1923 році вбили ще одного кузена сестер, Генрі Роана. Його знайшли у власному авто з кулею в голові.

Залишалася третя сестра Моллі — Рита Сміт. Її чоловік Білл давно запідозрив, що смерті в родині не випадкові, й почав потроху розпитувати та тиснути на поліцію. Десятого травня 1923 року будинок родини Сміт зруйнував потужний вибух. Рита та її служанка Нетті загинули на місці, а Білл помер за чотири дні в лікарні.

Рада племені також вела власне розслідування. Члени родини Моллі Кайл не були єдиними індіанцями в окрузі, які почали раптово помирати. До 1923 року таких випадків були вже десятки.

Джордж Бігхарт, племінник того самого вождя, який у 1907 році уклав угоду з урядом, був другом і сусідом Вільяма Гейла, той навіть був його «фінансовим опікуном». Двадцять восьмого червня 1923 року Бігхарт потрапив до лікарні з дивними симптомами, а до того пив віскі, яким його пригостив Гейл. У лікарню до нього приїхав адвокат Вільям Вон, якому Джордж розповів, що знає винних у смертях і може це довести. Що було далі — точно не відомо, але наступного ранку Вон зник. Пізніше знайшли його тіло з проломленим черепом. А Бігхарт того ж ранку помер у лікарні.

Дім Білла та Рити Сміт у Ферфілді, Оклахома.

Getty Images / «Бабель»

Руїни будинку родини Сміт після вибуху, 1923 рік.

Getty Images / «Бабель»

Розслідування, суд і наслідки

Місцевих правоохоронців на диво не цікавили всі ці події, вони майже нічого не розслідували й не обʼєднували їх у єдину справу. Лише один з них, детектив поліції Джеймс Монро Пайл, вважав інакше. У 1923 році він, заручившись підтримкою племені, звʼязався з Бюро розслідувань. Едгар Гувер, який за рік до того став директором Бюро, поставився до історії Пайла серйозно і відправив в Оклахому спеціального агента Тома Вайта. Той зібрав команду, як у кіно: досвідчений колишній шериф; колишній техаський рейнджер, який добре стріляв і бився; колишній страховий агент, який був майстром перевтілення й переговорів; таємничий індіанець з народу юта Джон Рен, який до того був шпигуном Бюро серед мексиканських революціонерів. Також до команди приєдналися агенти Джон Баргер і Френк Сміт, які займалися попереднім аналізом справи й добре знали округ Осейдж.

Вайт, Баргер і Сміт працювали відкрито й вели публічне розслідування. Інші четверо — під прикриттям, видаючи себе за скупника худоби, страхового агента, лікаря і розвідника нафти. Вони поступово дізналися багато нового про життя в окрузі Осейдж. Наприклад, що Вільям Гейл — лідер цілої злочинної банди, до якої входять його родичі та робітники ранчо. І що саме Гейл якимось чином отримав страхову виплату за смерть Генрі Роана. І що серед місцевих бандитів і авантюристів є цілий ринок найманих убивць, які беруться за замовлення на осейджів. І користується цим не лише Гейл.

Вайт збирав докази два роки. Виявилося, що безпосередньо для вбивств банда Гейла наймала бандитів зі сторони. Тактика була досить слушна — це були переважно грабіжники, які жили недовго. Наприклад, дім родини Сміт підірвав Аса Кірбі, який того ж року загинув у перестрілці під час пограбування магазину. А посередник Генрі Граммер, який наймав Кірбі від імені Гейла, невдовзі загинув у автокатастрофі. Але з іншого боку, найманцям не було сенсу вигороджувати Гейла, тому Кейл Моррісон, який убив Анну Браун, зрештою дав вичерпні покази про те, як це було. У вбивстві Генрі Роана зізнався спільник Гейла Джон Ремсі.

У 1926 році Гейл, Ернест Баркхарт і Джон Ремсі опинилися в суді. І тут виникла інша проблема — Гейл міг завжди сказати, що грабіжники та бандити просто оббріхують його, поважного мецената і комерсанта. Тоді слідчі вирішили бити в найслабшу ланку родини Гейла — молодого Баркхарта. І той розколовся. Він розповів усю історію, як Гейл руками різних людей поступово вбивав родину його дружини Моллі, а сам Ернест йому допомагав.

За таку кількість убивств обвинуваченим загрожувала шибениця, але свою роль зіграв їх «правильний» колір шкіри — Гейл, Баркхарт і Ремсі отримали довічні терміни. Баркхарта звільнили умовно-достроково у 1937 році, він просидів 11 років. А Гейла та Ремсі звільнили у 1947-му, після 21 року у вʼязниці. Щоправда, у 1940 році Баркхарт пограбував дім своєї родички й знову відправився за ґрати, де просидів до 1959 року. Гейл помер у 1962 році, а Баркхарт прожив аж до 1986 року. За цей час він якимось чином добився повної реабілітації у цій справі та повернувся в Осейдж, навіть попри протести індіанців. Моллі ще під час суду оформила розлучення з Баркхартом, у 1928 році вийшла заміж за іншого чоловіка і померла у 1937 році від ускладнень діабету.

Агент Том Вайт у 1931 році звільнився з Бюро і став начальником вʼязниці Лівенворт у Канзасі, де тоді сиділи Гейл і Баркхарт. Він помер у 1971 році. Детектив Джеймс Пайл, який колись ініціював розслідування, не зміг працювати в Осейджі — місцеві чиновники та бізнесмени вважали його зрадником і цькували. Зрештою він перевівся в Аризону, де працював до смерті у 1942 році.

Загалом у першій половині 1920-х померло багато осейджів. Сучасні дослідники кажуть про понад 60 вбивств і ще понад сотню таємничих смертей, які ніхто не розслідував. Скільки таких смертей було на совісті банди Гейла, а скільки вчинили злочинці, які діяли за тою ж схемою, невідомо. Справу про вбивство Джорджа Бігхарта та адвоката Вільяма Вона так і не розкрили, Гейла офіційно в цьому не звинувачували.

У 1930-х Едгар Гувер використав справу про вбивства в Осейджі як одну з ілюстрацій того, що місцева влада в США часто корумпована і не може привести до відповідальності таких «королів», як Вільям Гейл. Тому важливо створити потужне федеральне бюро з широкими повноваженнями. У 1935 році на базі Бюро розслідувань створили ФБР, а Гувер став першим його директором.

Осейджі досі отримують доходи з нафти?

Так, хоча це вже далеко не такі великі гроші. Зараз власник частки може отримати десь $16 тисяч на рік, що в сучасних США не так і багато. Крім того, доходи досі розділені на 2 229 частин, зараз це акції єдиної компанії Osage Mineral Estate. А осейджів за цей час стало більше — 13 тисяч, з яких шість мешкають в Оклахомі. Тому дохід на одну людину зараз часто ще менший.

У 2022 році юристи племені та журналісти добилися від Бюро у справах індіанців документів і зʼясували, що чверть усіх акцій — 550 з 2 229 — належать не осейджам. Інколи в цьому немає нічого кримінального. Наприклад, 2,3% акцій родина осейджів заповіла Історичному товариству Оклахоми, а воно витрачає ці гроші на навчальний центр для індіанської молоді. Але інколи взагалі незрозуміло, кому пішли гроші. Наприклад, частина акцій до 2012 року чомусь належала пансіону для людей з інвалідністю, який закрився у 1994 році. Майже $200 тисяч за 18 років пішли невідомо куди.

Місцеві інвестиційні компанії Sabine Royalty Trust і The Hefner Company заявили, що взагалі не знали, що їм належать якісь частки від осейджської нафти, й ніколи не отримували цих грошей. Хто їх отримував — невідомо.

Для осейджів ці історії не стали новиною. Ще у 2015 році осейджський бізнесмен Чарльз Пратт казав журналістам, що особисто їздив за адресами деяких правовласників і бачив зачинені офіси неіснуючих фірм-прокладок. Раніше, у 2011 році, племʼя добилося від уряду США компенсації у $380 млн за те, що американська влада не виконала умов договору 1907 року й не змогла налагодити ефективне управління ресурсами. При цьому компенсацію отримали усі власники акцій, навіть ті, хто не є членами племені.

Зараз суди щодо осейджських нафтових грошей тривають. Деякі правовласники готові повернути племені акції, але зараз це надто складно з юридичної точки зору. Тому юристи племені добиваються прозорої процедури, яка дозволить робити це легше.

Свою роль у розслідуваннях убивств в Осейджі зіграла й незалежна преса, яка не давала правоохоронцям забути про справу. Тому підтримати її ніколи не зайве: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]