«Це відкриє нам шлях до репарацій». Агент України в Міжнародному суді ООН Антон Кориневич — про попередні слухання справи України проти росії щодо «геноциду на Донбасі»

Чому ці слухання взагалі важливі?

Це слухання юрисдикційної стадії. За їхніми результатами, а також після оцінки й аналізу письмових документів суд вирішуватиме, чи має він юрисдикцію слухати справу по суті.

Суть цієї справи в тому, що російська федерація перекрутила поняття «геноцид» і використала його як підставу для повномасштабного вторгнення в Україну. Це серйозне порушення Конвенції про геноцид. Це перекручування одного з ключових для сучасного міжнародного права понять ― злочину геноциду як злочину серед злочинів. І це може бути небезпечний прецедент, коли одна держава без будь-яких свідчень і доказів може звинуватити іншу в геноциді й через це почати проти неї війну. Ця справа має значення не лише для України, але й для світу, для міжнародного права.

Якщо суд стане на сторону України, що це нам дасть?

Нам потрібні рішення міжнародних судових органів, які фіксуватимуть порушення росією міжнародного права. Це відкриватиме нам шлях до питання про репарації, компенсації у звʼязку з цими порушеннями. Тобто це все ― гвинтики великого механізму.

Як зʼявилась ідея подати такий позов? Його називають креативним, тому що він не схожий на підходи, які були раніше.

Креативність ― це ж хороша річ. Ми говорили, що з 2014 року рф закладала підвалини для того, щоб звинуватити Україну в геноциді. Коли ми побачили, що й 21, і 24 лютого 2022 року президент російської федерації, високопосадовці, топдипломати використовували цей хибний претекст міфічного геноциду, який Україна нібито вчиняла протягом 8 років на Донбасі проти свого народу, ми не могли це просто ігнорувати. І це була правова реакція на повномасштабне вторгнення російської федерації.

Ця ідея зріла раніше чи виникла саме 24 лютого?

Раніше ми її обговорювали, але 24 лютого стало ясно, що настав час діяти, і вже 26 лютого ми подали відповідну заяву до Міжнародного суду.

Чому важливо, що 32 країни приєдналися до позову і виступили зі своїми заявами?

Одразу скажу про різницю в термінах. Вони не приєдналися до позову, бо справа не перетворилася на справу «Україна плюс 32 держави проти росії». Це досі справа «Україна проти росії». Ці 32 держави не є сторонами спору. Вони долучилися на основі правила, що коли питання у певній справі в суді стосується міжнародного договору, який є багатостороннім, інші держави-учасниці цього договору можуть долучитися до справи з питань правильного тлумачення і застосування Конвенції. Вони долучилися зі своїми думками щодо тлумачення. Це для них важливо, вони зацікавлені в тому, щоб Конвенція правильно тлумачилася, правильно застосовувалася і не була підставою для таких дій в майбутньому.

Дії цих країн росія називає колективним тиском на суд, який був потрібен, бо «Україна не впевнена у своїй позиції». Навіщо такі маніпуляції?

Мене не дуже цікавлять їхні заяви. Наша справа — зробити все від нас залежне, щоб суд взяв до розгляду справу по суті. І я думаю, ми це зробили. Кожна держава використовує виділений їй час так, як вона вважає за потрібне. Вони витратили його на заяви, які не можуть бути аргументом.

У росіян є аргумент про те, що частина країн, які виступали на слуханнях, змінили свою позицію перед Міжнародним судом ООН. Адже про бомбардування Югославії вони говорили протилежне. Це серйозний аргумент?

Ви чули позицію української сторони у фінальний день слухань — це не зміна позицій, бо йдеться про зовсім іншу ситуацію. У 1999 році були люди [в Югославії], яких звинувачували у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Тоді [рішенням Радбезу ООН] вже створили Міжнародний трибунал щодо Югославії, який ці злочини розслідував. Громадян України ні в чому не звинувачують, немає ордерів на арешт за вчинення воєнних злочинів, злочинів проти людяності, а тим паче геноциду. Це зовсім різні ситуації.

Російська делегація заперечує злочини в Бучі, бо їм ніхто не надав списків жертв. Навіщо такі прокламації? Чи може це вплинути на суд?

Це, безумовно, низька позиція іншої сторони. Але я не хочу заглиблюватися в аналіз їхніх аргументів. Наші юридичні радники в середу, 20 вересня, розбили цей аргумент. Вони навели дані щодо Бучі, у тому числі міжнародних спостерігачів та інших свідків, про те, що на тимчасово окупованих територіях на півночі України, зокрема в Бучі, окупаційні війська чинили серйозні порушення прав людини, воєнні злочини, злочини проти людяності. Я сподіваюся, що правова реакція суду на ці маніпуляції рф буде відповідною.

А суд якимось чином перевіряє ці факти?

Традиційно Міжнародний суд приділяє увагу різним документам, аналізам міжнародних незалежних спостерігачів, зокрема системи ООН. Тому два раунди ми приділяли окрему увагу тому, що всі ці речі зафіксовані в документах, звітах, аналітиці саме міжнародних незалежних обʼєктивних спостерігачів. Насамперед тих, які працюють у рамках системи ООН. Це і Human Rights Monitoring Mission, і UN Inquiry Commission.

Російська делегація наполягає, що спершу Україна мала надіслати ноту росії, а потім вже звернутися до суду. Це важливо?

Ми маємо оцінювати речі з юридичної точки зору. Ми відкриваємо Конвенцію про геноцид, зокрема статтю 9, яка стосується вирішення спору за цією Конвенцією. Там написано, що всі спори вирішує Міжнародний суд ООН. Там немає ніяких попередніх вимог, як, наприклад, у подібних статтях в інших міжнародних договорах, де зазначено, що спочатку треба намагатися провести переговори й зробити арбітраж, а якщо це не вдається протягом певного періоду, можна йти в Міжнародний суд ООН. У Конвенції про геноцид такого немає. Це дуже широка стаття, яка по суті надає Міжнародному суду ООН виключну компетенцію вирішувати спори за цією Конвенцією. Тому Україна не мала робити жодних попередніх кроків.

Другий момент. Використовуючи твердження про геноцид, вони мали розуміти, що у таких заяв можуть бути правові наслідки. Особливо, коли вони говорять, що геноцид став підставою для повномасштабного вторгнення.

І по-третє, ми всі розуміємо ситуацію й обставини 26 лютого — вони були під Києвом. Тому я сподіваюся і вірю, що суд не візьме до уваги ці твердження.

Російська делегація стверджує, що не виконує наказ суду і не припиняє військові дії в Україні, оскільки справа перебуває на попередній стадії, а отже, може й не дійти до розгляду по суті. На такому етапі рішення справді можна не виконувати?

Трошки не так. Росіяни зобовʼязані виконати наказ про тимчасові заходи від 16 березня 2022 року. Крапка. Це юридичні зобовʼязання. Неможливо «хочу — виконую, хочу — не виконую», чи, як зазначає Дмитрій Пєсков, що росія мала дати згоду. За статутом Міжнародного суду ООН накази про тимчасові заходи є обовʼязковими для сторін у спорі. Росія зобовʼязана це зробити.

Але російський аргумент був трошки не в тому. Він полягав в тому, що питання про невиконання наказу про тимчасові заходи треба ставити не на юрисдикційній стадії, на якій зараз були слухання, а вже під час слухань по суті. Але ми чітко дали зрозуміти, що ставимо перед судом це питання, він має бути в курсі, що російська федерація нахабно не виконує цей наказ. А рішення щодо цього Міжнародний суд справді може ухвалити на наступній стадії — слуханнях справи по суті. Ми кажемо, окей, воно може бути вирішене на стадії розгляду по суті, але ми вже порушуємо це питання до уваги міжнародного суду. Бо невиконання наказу є кричущим. І суд має бути в курсі.

Росіяни дослідили бекграунд і заяви юристів, які працюють в українській команді. Вони наводили слова пана Ко, коли він працював в американському уряді. Він тоді говорив, що бомбардування Югославії було легітимним. Чи були ви готові до цього? І чи вивчаєте ви бекграунд російської делегації?

Ми готові до будь-яких тверджень росії. Ми розуміємо, що вони можуть перевернути все догори дригом і використати будь-які твердження для того, щоб відбілити себе. Коли член нашої команди, юридичний радник-професор говорив про законність застосування сили, це була інша ситуація. Тоді був створений Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії, який вивчав злочини, скоєні на тих територіях. Ми не будемо зараз з вами оцінювати концепцію гуманітарної інтервенції, але йшлося про те, що були певні факти. Зараз же твердження росії, що Україна вчиняла геноцид, взагалі ні на чому не базується. Немає нічого!

Ми фіксуємо все, що каже росія. І реагуємо на ті речі, на які вважаємо за потрібне. Наприклад, у понеділок, 25 вересня, їхня агент заявила, що так звана евакуація дітей з тимчасово окупованих територій проводилася для захисту від наслідків воєнних дій. Ми ж у середу сказали, що це ніяка не так звана евакуація. Це викрадення! Це насильницьке вивезення, депортація українських дітей. І це воєнний злочин. І це не тільки позиція України. Це позиція, зокрема, Міжнародного кримінального суду, який видав два ордери на арешт за цей злочин.

Росіяни кажуть, що насправді напали на Україну не через геноцид, а посилаючись на статут ООН, а саме — на статтю про самооборону. Це вагомий аргумент?

Ми пояснили, чому це твердження росії — фікція. Наша юридична радниця говорила, що російська федерація не дотрималася процесуальних умов, які є в ООН, щодо реалізації цього права на самооборону. Є певні правила щодо листів, які потрібно надіслати Раді безпеки. Російська федерація все знову перевернула з ніг на голову. У своєму листі від 24 лютого вона не навела жодної аргументації [щодо загроз і необхідності самооборони] і надіслала його на імʼя генерального секретаря.

Росіяни використовують Міжнародний суд як майданчик для пропагандистських тверджень. Для чого вони це роблять?

Можливо, це розраховано на внутрішнього користувача, а можливо, для якихось голосних заголовків іноземних медіа. Але видно, що юридичних аргументів у них не вистачає. Вони мали шість годин на аргументацію. Так багато, бо вони повинні були відповісти на аргументи України й 32 держав, що долучилися. Але перший виступ на три години вони завершили на пів години раніше, другий — на 50 хвилин. Здається, у них просто не вистачає юридичних аргументів.

Двадцять другого вересня в Гаазі пройшло засідання Core Group, куди входять 38 держав — вони обговорюють, як саме має виглядати трибунал. Що там відбувалося? Коли наступна зустріч?

Наступна зустріч буде цієї осені. На такі зустрічі приїжджають представники урядів, і ми обговорюємо питання у дружній атмосфері, за закритими дверима. Цього разу була хороша продуктивна дискусія. Група напрацювала багато різних процесуальних, процедурних, аналітичних матеріалів, які точно знадобляться для створення трибуналу, незалежно від того, яким шляхом ми підемо. І, звичайно, обговорювали, яким чином створювати трибунал. Ми бачимо бажання наших партнерів продовжувати, дискусії триватимуть.

Коли можна чекати на рішення суду щодо юрисдикції?

Коли суд вирішить, що він готовий. Це не справа тижнів, але й не справа років. Ми готові моментально приїхати в Гаагу і заслухати рішення, щойно Міжнародний суд повідомить нам про це.

Суд у Гаазі фінансує пів світу, а нам допомагають читачі. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]