Сталін до останнього не вірив у війну. Починаючи з 1940 року радянські розвідники повідомляли, що Німеччина перекидає до кордону з СРСР велику кількість військ і техніки. Про загрозу нападу радянське керівництво попереджали британці й навіть китайці. Однак Сталін вважав, що це страхачки й дезінформація. Позаяк до нього надходили й інші, заспокійливі, а подекуди й зовсім фантастичні розвіддані. Приміром, що серед німецьких солдатів поширюються комуністичні настрої, вони масово тікають з армії, а концтабори Німеччини заповнені сотнями тисяч таких дезертирів.
Радянські сили мали перевагу в кількості техніки. Тож Сталін був переконаний, що навіть як Гітлер зважиться напасти, СРСР швидко дасть відсіч і перехопить ініціативу. Історики досі сперечаються, чи збирався Сталін нападати першим. Утім, виступаючи в Кремлі перед випускниками військових академій на початку травня 1941 року, він казав: «Ми до певного часу тримали лінію на оборону. А тепер, коли ми реконструювали армію, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильнішими, тепер слід перейти від оборони до наступу. Червона Армія — це сучасна армія, а сучасна армія — наступальна армія. Нам слід переналадити наше виховання, агітацію, пресу в наступальному дусі». І справді, в радянській пропаганді почали зʼявлятися тези про «війну малою кровʼю і тільки на чужій землі».
«Бабель»
Тільки протягом травня та перших десяти днів червня 1941 року 91 німецький літак порушив кордон СРСР. У Кремлі казали — це просто брязкання зброєю. Двадцять першого червня 1941 року радянські пілоти отримали наказ не піддаватися на провокації й не відкривати вогонь по німецьких літаках, якщо вони порушують повітряний простір СРСР.
Німецький дезертир попереджав про напад. Пізно ввечері 21 червня 1941 року єфрейтор 221 саперного полку 15 дивізії Вермахту Альфред Лісков переплив Західний Буг у районі міста Сокаль на Львівщині та здався радянським прикордонникам. Він заявив, що на світанку наступного дня Німеччина планує напад. Командир прикордонного загону йому, звісно, не повірив, але про всяк випадок доповів керівництву. За кілька годин це повідомлення дійшло до командувача Київського військового округу генерала Михайла Кирпоноса, і він теж не повірив. Дезертира далі допитували. А той усе повторював: «Da ist ein Krieg!», доки прикордонники не почули гул літаків і вибухи снарядів.
Німецька кінохроніка першого дня нападу на СРСР 22 червня 1941 року.
Getty Images / «Бабель»
Радянські чекісти продовжували депортації та репресії. У 1939 році СРСР разом із Німеччиною розпочав Другу світову війну і захопив території Західної України, Білорусі, Молдови та окупував країни Балтії. Майже одразу органи НКВС заходились арештовувати, розстрілювати й депортувати всіх неугодних радянському режиму. У 1941 році на цих землях відбулася наймасовіша хвиля депортацій. З 22 травня до 20 червня 1941 року до спецпоселень у найвіддаленіші регіони Радянського Союзу примусово вивезли близько 300 тисяч людей. У повідомленні чекістів білоруському партійному керівництву від 21 червня 1941 року йшлося про те, що за попередню добу із Західної Білорусі депортували понад 20 тисяч людей.
Українці шукають тіла родичів, закатованих та розстріляних НКВС, у дворі вʼязниці у Львові, липень 1941 року. Українська родина повертається додому після заслання до Сибіру, 1965 рік.
Getty Images / «Бабель»
З кінця 1940 року один із найближчих соратників Сталіна, глава НКВС Лаврентій Берія влаштував чергову чистку в Червоній армії. Під репресії потрапили понад 30 тисяч військових. Особливо масштабні чистки провели серед керівного складу: розстріляли 15 із 16 армійських командирів, 50 із 57 командирів корпусів, 154 зі 186 командирів дивізій, 401 з 456 полковників. Багато інших офіцерів відбулися тим, що їх просто звільнили з посади.
З кінця травня 1941 року Берія взявся за керівництво Військово-повітряних сил. Упродовж місяця за звинуваченням у шпигунстві та антирадянській діяльності заарештували десятьох генералів. Незважаючи на напад Німеччини, чекісти продовжували катувати затриманих, вибиваючи зізнання. Вісьмох з них зрештою розстріляли. Один із реабілітованих, Кирило Мерецков, згодом дослужився до маршала Радянського Союзу. Подейкували, що йому єдиному Сталін дозволяв доповідати сидячи, бо в Мерецкова був пошкоджений хребет. Однак мало хто згадував, що цю травму він отримав під час катувань у чекістській вʼязниці.
Кирило Мерецков (праворуч) під час командування фронтом, 1942 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Гітлер надіслав Беніто Муссоліні секретне повідомлення напередодні вторгнення до СРСР. План нападу на Радянський Союз німецьке командування розробляло ще з липня 1940 року. Однак щодо дати нападу Гітлер вагався до останнього. Двадцять першого червня 1941 року він надіслав своєму союзникові, італійському диктаторові Беніто Муссоліні, таємного листа. Гітлер писав, що «нарешті зважився покласти край лицемірству Кремля», дякував наперед за будь-яку військову допомогу. Але попереджав, що остаточне рішення про початок війни він ухвалить лише о сьомій годині вечора. До того часу просив тримати все в секреті від італійського посла в Москві. «Я також буду чекати до останнього моменту, щоб повідомити свого посла про ухвалені рішення», — казав Гітлер.
Адольф Гітлер (ліворуч) та Беніто Муссоліні зустрічаються на залізничній станції на кордоні Італії та Австрії, 2 червня 1941 року.
Getty Images / «Бабель»
Німеччина офіційно оголосила війну СРСР. Відповідний документ німецькі дипломати підготували ввечері 21 червня 1941 року. У ньому Радянський Союз звинувачували в порушенні Пакту про ненапад та Договору про дружбу і кордони. Йшлося про те, що «більшовицька Москва готова завдати удару в спину націонал-соціалістичній Німеччині, яка веде боротьбу за існування… Тому фюрер віддав наказ німецькій армії всіма силами й засобами відвести цю загрозу».
О пів на четверту ранку 22 червня 1941 року німецький посол у Москві Фрідріх Вернер фон дер Шуленбург передав цей документ главі зовнішньополітичного відомства СРСР Вʼячеславу Молотову. Схожа процедура відбулася в Берліні, де очільник німецького МЗС Йоахім фон Ріббентроп повідомив радянського посла Володимира Деканозова про початок війни.
Текст документа опублікували навіть американські газети. І тільки радянська пропаганда стверджувала про «підступний напад без оголошення війни» аж до самого розвалу Радянського Союзу.
У США обговорювали фільм «Громадянин Кейн». Це режисерський дебют Орсона Веллса, який одночасно був співавтором сценарію й зіграв одну з головних ролей. Стрічка розповідає історію життя медіамагната Чарльза Фостера Кейна, чиїм прототипом був один із родоначальників жанру «жовтої преси», американський видавець Вільям Херст. Йому кіно не сподобалося, і він оголосив справжню медіавійну Веллсу. Через це картина з величезними труднощами потрапила на екрани. Премʼєра відбулася в травні 1941 року, стрічка сподобалася кінокритикам, але завдяки зусиллям Херста не окупилася в прокаті. Світове визнання «Громадянин Кейн» отримав лише в середині 1950-х і відтоді входить до списку «найкращих фільмів усіх часів».
Орсон Веллс в образі Чарльза Фостера Кейна, кадр із фільму «Громадянин Кейн», 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Пісня Chattanooga Choo Choo набувала популярності. Її в травні 1941 року записав американський тромбоніст і керівник одного з найвідоміших в історії джазових оркестрів Глен Міллер. Пісня увійшла до мюзиклу «Серенада сонячної долини», який вийшов 21 серпня 1941 року. Це зробило її ще більш популярною. У 1942 році Chattanooga Choo Choo стала першою «золотою платівкою» в історії музики, коли її продажі перевищили півтора мільйона.
У Києві готувалися відкрити новий стадіон. Після пʼятирічної реконструкції на місці Червоного стадіону зʼявилася футбольна арена з трибунами для глядачів, павільйоном із роздягальнями, суддівськими кімнатами й лікарськими кабінетами. Відкрити нову арену під назвою «Республіканський стадіон» планували 22 червня 1941 року футбольним матчем київського «Динамо» і московського «ЦСКА». Відкриття довелося чекати до 25 червня 1944 року, тоді ж відбувся запланований у 1941-му матч. Від 1996 року це НСК «Олімпійський».
Республіканський стадіон у Києві під час німецької окупації, 1942 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Прокляття гробниці Тамерлана. У червні 1941 року експедиція радянських науковців почала розкопки могили тюрксько-монгольського завойовника XIV — початку XV століття Тамерлана в узбецькому місті Самарканд. Місцеві мешканці та духовенство намагалися завадити археологам, особливо коли почули, що ті збираються відкрити гробницю. Місцеві розповідали легенди: той, хто потурбує прах Тамерлана, буде проклятий, а світ спіткає величезне лихо. Ясна річ, науковці відкинули забобони і 19 червня зняли важкий могильний надгробок, а наступного дня дістали рештки Тамерлана.
Відкриття гробниці Тамерлана в Самарканді, 1941 рік. Радянські науковці оглядають череп Тамерлана, 1941 рік.
O'ZARXIV Agentligi / «Бабель»
Те, що за два дні Німеччина напала на СРСР, — просто збіг. Адже Гітлер планував вторгнення задовго до відкриття гробниці. Проте прихильники містичної теорії наголошують ще на одному «збігу». Наприкінці 1942 року тіло Тамерлана повернули до Самарканду й перепоховали з усіма ритуалами. А за кілька місяців радянські війська перемогли німців у Сталінградській битві, яка стала однією з переламних у Другій світовій війні.
Справжнє прокляття всіх часів — божевільні диктатори, а панацея від диктатури — вільні медіа. Підтримайте «Бабель» : 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]