Реформа
Другого липня 2015 року створили Патрульну поліцію, ти в неї вступив першого ж дня. До цього не служив. А чого тебе одразу призначили командиром роти?
Четвертого липня в нас була присяга, на службу заступив 5 липня. Десь місяця за півтора до цього, коли ми були на курсах в учебці, у нас провели внутрішнє опитування серед усіх курсантів — хто в групі має авторитет. Обрали мене і відправили на командирські курси.
Львівський портал
А коли ти взагалі вирішив, що підеш у поліцію?
Одразу, у 2015 році. Реформа стартувала, мені захотілося до цього долучитись. Спочатку просто емоційно — усе-таки на Майдані з міліціонерами штовхалися, бились. І хотілося, щоб змінилася система. Однією зі складових реформи була нова Патрульна поліція.
Тобто тебе потягнуло після подій на Майдані щось змінювати в країні? Як ти потрапив на Майдан?
Я був удома в батьків. У Савіка Шустера хтось на шоу прочитав есемеску: «Людей бʼють, протестувальників розганяють». Ми з братом туди поїхали, протусувалися до ночі. Сиділи, вогні палили, на гітарах хтось грав, але двіжа не було, нікого не били. Ми вирішили, що все спокійно, і поїхали до дому. А вранці брат до мене заходить у кімнату, каже: «Майдан розігнали». І ми знову поїхали — із ментами побитися.
Приїхав битися з ментами, а потім сам став ментом.
Вони були менти, а ми — понти. От ми ж поліція, а не міліція. У цьому ж і була мотивація, знаєш. У тебе в країні отака херня, усі ненавидять міліцію, тобі це не подобається. От у тебе є можливість ― іди зміни.
Коли був підлітком, багато стикався з ментами?
Я на Борщагівці виріс. У нас був парк «Юність», я ходив на малювання через нього. Це як у компʼютерній грі ― тобі треба встигнути проскочити й оминути ментів, бо якщо тебе зупинять, лящів можуть надавати, підсрачників.
Я памʼятаю цей страх, коли бачиш патруль ППС.
Да. Знаєш, мені один із друзів-американців, які тренували нас, сказав: «Поліцію не мають боятись, але при погляді на поліцейського очко має стискатися». Але, вочевидь, у нашій країні це було дуже гіпертрофовано.
Пішов на Майдан, вирішив реформувати систему, що було далі?
Заповнив анкету, прийшла відповідь на мейл. Сидів, чекав, на перше тестування сходив. Прийшли результати — тести пройшов. Наступний етап, прийшов папір ― мене прийнято, запрошують на фінальну співбесіду.
Хто ці перші тестування розробляв?
На той час я цього не знав. Але згодом, коли ми спілкувалися з американцями — із тими, хто ніби консалтери були з реформи, зʼясувалося, що це все розробляли спецом під патрульку, в Україні цю методику раніше не використовували. Це робили конкретно під Патрульну поліцію.
Реформу започаткували Хатія Деканоїдзе та Ека Згуладзе. Наскільки вони були ідейні?
Багато реформ, які тоді зробили, це було аби зробити реформи, щоб дали гроші від міжнародних партнерів. Та сама історія з ДБР, з НАБУ. На вітрині це все робили, а всередині ніхера не робили. Але Хатія й Ека були абсолютно ідейні. Вони цією справою справді горіли, і видно було, що їм це подобається і що вони хотіли результату. І, вважаю, те, що вони зробили та як вони зробили, — це максимально добре.
Арсен Аваков, Хатія Деканоїдзе та Ека Згуладзе під час присяги патрульної поліції.
Національний антикорупційний портал / «Бабель»
Маєш на увазі початковий етап?
От ми як держава шукали когось, хто нам допоможе запустити цю реформу. Знайшли, як нам тоді здавалося, найкращий варіант. Але реформування і створення поліції в Грузії та створення і реформування поліції в Україні — це абсолютно різні речі.
По-перше, різна кількість людей.
Це зовсім інший масштаб. Це інша країна, дуже багато різних ввідних даних. Ека і Хатія, коли там завершили якийсь етап, від цієї теми відвалилися. Я не знаю, чи це було політичне рішення, чи ні. Однак те, що від них треба було — і вони цілком впоралися — задати цьому старт, закласти якісь цінності, моделі. Так і має бути, ніхто ж не буде за нас весь час працювати, правильно? Хтось може підказати, а далі, вибачайте, рєбятки, треба самостійно вигрібати.
Коли ти дізнався, що тебе зі Львова переводять сюди?
Мене спочатку смикнули в Київ. Я не знав, що це співбесіда. Приїхав, була нарада, після неї мені сказали, що я вільний, мовляв, вертайся до Львова. Встав зранку, поїхав на Львів. Десь 13 листопада дзвонить керівник Олександр Юрійович Фацевич. Каже: «Ти де?» Я кажу: «На базі». А він: «За 20 хвилин у мене». Я відповідаю: «Юрійович, та я ж за 20 хвилин зі Львова не доїду». А він питає: «А шо ти у Львові робиш?» — «У сенсі шо, службу служу». І тут він каже: «Так вже наказ є, тебе в Києві призначили головою Патрульної поліції». Отак і перевели.
Ти приїхав у Київ, відрізнялася твоя львівська робота від київської?
Та нє. Київ — більше місто, більше патрулів, більше задач. Тут інший двіж. Прайди роблять, тут заходи, політика, державні перевороти щотижня. Такого, як у Києві, нема ніде, у жодному місті. Якщо ти візьмеш суцільну кількість гемору, що мають патрульні в Києві, усі інші міста разом, я думаю, не зрівняються. У нормальний період часу, я маю на увазі, до повномасштабного вторгнення.
Хто заважав проводити реформу?
Ну на тому етапі, безумовно, система, [старі] міліціонери реально заважали. І зрозуміло, чому: воно починалось незрозуміло, які будуть повноваження, а що заберуть, що не заберуть. Усі ці історії не вигадки й не жарти. Заходимо в будівлю, яку передають патрульній поліції, а з неї навіть розетки, кондиціонери і все нахрін зняли. Заходиш, а в тебе просто голі обідрані стіни, а тобі завтра на патрулювання виїжджати. Нема навіть куди принтер увімкнути, щоб карти роздрукувати. Ека приїхала за два дні до відкриття — усе було на місці, меблі, техніка. Відкриваємося, приїздить Ека, а нічого нема. І вона каже: «Це шо за херня?» А менти всі на окуні стоять — мовляв, нічьо не знаємо. Купа моментів була, коли нам вставляли палиці в колеса.
Камко Роман / «Бабель»
Коли ти прийшов на першу посаду командиром роти, у тебе багато було старих міліціонерів?
У мене в роті тільки одна людина була. Сергій звали. Загалом по відділках було два-три відсотки. Потім, коли інші міста запускалися, цей відсоток трохи підріс. Тому що треба було звільнитися зі служби в міліції та знову подаватись на службу в поліцію. І от ти 10 років відслужив — вислуга, зарплата, а тут незрозуміло, що воно буде і що взагалі далі. Із часом зрозуміли й почали влаштовуватись.
Памʼятаю, що багато старих міліціонерів поновлювалися на посадах через суд.
В українській бюрократичній машині немає нездійсненних задач. Уся державна система побудована так, що будь-що можна зробити, на все є там важелі, противаги, моменти впливу. Завжди можна десь проповзти, десь сховатись.
Як Татаров?
Да. Але не всі зі старої системи такі. Наприклад, той хлопець, який у мене в роті був єдиний з міліції, — я не знаю, як би ми без нього вирулили на старті. Тому що Серьога за день там оформлював по 30 ДТП. Голосіївський район, будній день, дофігіща ДТП, на кожну ДТП іде півтори-дві години. Ми всі новачки, стоїмо, у голові згадуємо, що там нам в учебках розповідали. Люди кіпішують і кричать, той доводить, що він правий, інший — що він. І Серьога мотається між екіпажами, розповідає, як що потрібно: схемку намалювати, протокол скласти. Бо в нього був колосальний досвід. Якби не він, ми б замість 30 ДТП оформлювали 15. Або писали б їх на відʼїбись, а потім за це б вигрібали.
Як думаєш, наскільки патрулька вдалася як реформа — від одного до десяти? І що в ній взагалі не вдалося?
Думаю, сім, ближче до восьми.
А що в тих трьох пунктах, які не вдалися?
Це величезна історія — законодавство. Ми керуємось Адміністративним кодексом, за роки існування Патрульної поліції його доповнили кількома статтями. Але сам він старий: одні дослідники кажуть, що 1974 року, інші — що десь 1980-х. Його безліч разів переписували, перекладали з російської українською, міняли слово «СРСР» на «Україна» тощо, а сама суть не змінювалась. Наприклад, ДТП. Хтось когось стукнув, залишив маленьку подряпину. Треба, щоб поліцейський приїхав, цю фігню оформив. А там шкоди на 500 гривень. Треба використати ресурс поліцейського, який туди приїде, проведе там годину, оформить усе.
Причому це бісить всіх — і поліцейських, і водія, який тупо чекає цього поліцейського.
Так. І от ти витрачаєш гроші платників податків, які йдуть на зарплату цьому поліцейському, на його тачку, на його бенз, на його забезпечення. Ці гроші улітають. Замість того, щоб займатись чимось корисним — патрулювати якусь вулицю, виявляти якогось бандита, вони, абсолютно не зрозуміло нафіга, півтори години витрачають на те, щоб оформити якийсь стуканчик, подряпину, коли обидві машини застраховані. Могло б бути так: стукнулися, на місці порішали. А так два водії чекають копа, стоїть весь проспект Перемоги, у заторі стоять вантажівки з, умовно, продуктами, крамниці не отримали доставку, на копа купа грошей витрачена. Це все величезні суми, які втрачає місто через суперечку за подряпину на 500 гривень. Тому я кажу: «Може, почнемо бабки рахувати?» І вся проблема — у цьому застарілому законодавстві.
Юрій Зозуля / Facebook / «Бабель»
Звʼязки з Аваковим, гроші, скандали
Пишуть, що ти — друг сина Авакова.
Авакова. Так. Того, що з рюкзаками.
Тому тебе покликали очолювати поліцію у Львові? 26-річного поліцейського, який щойно почав карʼєру, одразу призначили начальником Патрульної поліції Львова. Як так?
Так у цьому ж і була суть реформи ― треба було призначати когось із нових. Львів — друге місто, яке запускали після Києва. Туди треба було когось відправляти вже з нової генерації. А оця тема, про друга сина Авакова, хтось же цю дічь десь вкинув, і вона так прижилася... Зараз розповім, як у мене відбулось знайомство із сином Авакова. Ми на футболі працювали, був якийсь великий матч. До мене підходить колега, каже: «Слухай, там типу друган твій, Саня». Я думаю: «Який Саня? Який друган?» Пішов подивитись, підхожу — сидить якийсь чувак і кричить мені: «Прівєєт! Я твой друг». Я кажу: «Ти хто?» ― «Син Авакова». Я подумав: «От прикольно, мені чотири роки запрягають, що я — друг сина Авакова, і от вперше його побачив».
Ви з міністром Аваковим спілкувалися?
Так. По роботі. Коли мене на Львів призначали, він проводив співбесіду. Загалом бачилися за весь час служби може разів двадцять.
А що ти про нього думаєш як про міністра?
Що стосується нашої [Патрульної] служби, якби не Аваков, цієї реформи б не було. При всіх інших дуже проблемних моментах, за які соромно нам як суспільству і державі, як і за те, що в нас така є і була структура, як МВС. Попри це все, якби не він, цієї реформи би не відбулося. Тому що, по суті, єдина реформа, яка справді відбулася, — це патрулька. І я з нею відчував, наскільки саме Аваков опирався старій системі та захищав патрульку. Я кажу лише про патрульку, не про інше. Якби він це робив умовно: галочку поставили, бабки від донорів взяли ― ця історія проіснувала б пів року, поки з нами селфілися.
novynarnia.com / «Бабель»; Lb.ua
Чого така маленька зарплата була? Людина на початку реформи отримувала 8 000 гривень.
Тоді це було 500 баксів, це була доволі нормальна зарплата. Другий момент: величезна машина Нацпол імені Авакова. У нових патрульних зарплата 500 баксів, а у слідаків, які серйозні справи розслідують, ― 70. А ще були гаєри, пепси, яким взагалі можна гроші не платити — самі собі на вулиці знайдуть. Так от, сидить опер або слідак із зарплатою $70, дивиться на патрульного, у якого $500, і думає: «Та йдіть у сраку, хай патрулька тоді справи й розслідує». Тому й була така зарплата, хоча гроші легко можна було б знайти в донорів. Третя складова ― суспільство не готове до того, щоб якийсь чиновник або поліцейський отримував нормальну зарплату — бо нєхер.
І тут ми втикаємось: вам нєхер платити нормальну зарплату, але ви працюєте, як старі мусора. А давати вам нормальну зарплату не будемо, ви заслужіть її, а потім ми вам її дамо. А як я її заслужу, якщо я не хочу працювати за маленьку зарплату?
Брав колись 200 гривень на вулиці?
Нє. Смішна історія: на старті реформи до мого колеги підійшли журналісти якогось каналу і питають: «Вам вже пропонували хабар?», а він каже: «На жаль, ні». А якщо чесно, я ж знав, куда йшов. Я розумів, що в мене є все необхідне для життя, будинок, квартира, машина. У мене немає необхідності брати хабарі. Я прикинув фінансові можливості на той момент — чи вистачатиме мені пʼятисот баксів, плюс якісь гроші були збережені. Прикинув, що вистачить і можна йти служити.
Я завжди казав своїм патрульним: «Ми живемо у XXI столітті, ринок праці відкритий, ти прийшов на конкретні умови». Особливо, коли хтось попадався на хабарі. Братан, ти прийшов служити, там зарплата була 10 000 гривень. Ти ж коли йшов, знав, на що ти йдеш? Не знав? Ну так нафіга ти сюди йшов? Не влаштовує тебе бабло — всьо, іди, що хочеш, те й роби, заробляй гроші.
У мене у 2015-му на стрічці новин була зарплата 3 500 гривень.
Двісті гривень брав на вулиці?
Ні. На жаль, не давали. Яка, до речі, твоя остання зарплата була? Ну давай так, до 2024-го?
Зарплата начальника управління ― 35 000 гривень, плюс доплата, загалом 40 тисяч, штука баксів десь.
Пишуть, що в тебе великий будинок.
Це все я придбав до моєї служби в поліції. І як не дивно, ані я, ані мої батьки, ніхто з моєї сімʼї ніколи не мав жодного стосунку навіть до якихось державних контрактів.
Камко Роман / «Бабель»
Тебе судили за контрабанду наркотиків. Як ти пройшов відбір у поліцію?
А в мене погашена судимість. Ну точніше як: не погашена, я суд виграв. Нічого не було, я віз ліки, це поширена історія була тоді — ми всі волонтерили, як і зараз багато хто чого возить з-за кордону. Мене у Варшаві товариш завантажив, у нього кент працює на швидкій допомозі в Польщі. Я тоді товаришував з одним відомим фондом, і мене завантажили медикаментами. Я собі загрузив машину, їду, на кордоні кажуть «Відкривайте». Я показую, там купа всякої пердушні лежить, якісь серветки, балони з киснем і, хоп, пачки трамадолу. Погранці кажуть: «Нічого собі, трам, ти шо, наркоман чи шо?» Ну що, викликали поліцію, склали акт, я все переписав, окрім трамадолу, усе забрав, перегрузив і сказав, що якщо щось зникне з того, що в мене конфіскували, ― пеняйте на себе. Суд закрив справу за відсутністю, здається, складу злочину, я зараз уже не памʼятаю, яке там було формулювання. Але так, потім довго писали, що я займався наркотрафіком і от опинився в поліції.
Система, досвід, поліція США
Ти кажеш, що дуже тоді не любив, як і ми всі, міліцію, особливо після Майдану, але все одно дуже багато всякої фігні залишилось, оці всі «Слухаюсь», «Так точно» і вся інша радянська фігня.
Це ж не питання міліції. Це все ж таки правоохоронна, парамілітарна структура, це елемент дисципліни й усіх цих моментів. Воно має бути. Це не мусорщина чи воєнщина, це питання відносин між людьми. У 2015 році прийшло багато ідейних заряджених людей, і вони казали: «А чого я маю говорити на радянський манер «так точно», я відмовляюсь це робити». Але це елементи дисципліни, військового, поліцейського лексикону. Це всюди є, це нормально для таких структур, перегинати із цим, зрозуміло, не можна. Не треба вмикати історію типу «Ти — начальник, я — дурак, чи навпаки, я — начальник, ти — дурак».
А в американській поліції є щось подібне?
Авжеж. У них теж є в поліцейських академіях сержанти такі ж самі, як в армії. Оці типи, які оруть.
«Ви всі лайно»?
Так, ви всі лайно, але це було Full Metal Jacket. А насправді, він реально людину змішує з лайном, не говорячи просто жодного поганого слова. Ми думали, що в нас муштра була в учебці, що нас там щемили, ми не погоджувались із чимось. Нас їбали за колір шкарпеток. Ми думали: «Я тут реформу роблю, а ти до шкарпеток доїбався». Але у США курсанти ходять по академії рівнесенько вздовж стіни, тільки бігом, цих штаб-сержантів стоїть четверо, вони як цепні пси. Кадет підбігає, йому нічого не можна відповідати, крім «Yes, sir». Узагалі нічого не можна казати. Реально мусорщина, ну його нафіг.
Мене найперше здивувало, що патрульні були з бородою. Нас у міліції щоранку перевіряли, чи гарно ми поголені.
А татухи? Заходиш на нараду якусь, сідаєш, у тебе рівень ніфіга собі, ти, наприклад, начальник управління цілої новоствореної структури, а від тебе, наче від прокаженого, менти відходять, бо в тебе борода і татухи. До речі, ми були першими, після кого ставлення до всього цього в Нацполіції змінилося.
Камко Роман / «Бабель»
Але все одно, уся ця радянська фігня лишилась. В ЗСУ зараз задовбують за те, що військовим честь не віддав.
Так, знаю. Це точкові моменти. Військове вітання має бути зі старшим за званням. Говориш, звертаєшся, чи він до тебе звертається. Але я проти перегинів. Буває, вийшов, не вмієш марширувати, але не треба розривати бійця при всіх. Ну смикни його, скажи: «Хлопці, позаймайтесь стройовою». Бо ви ж у формі, усі дуже гарні, виходиш на нагородження — урочисто, красиво. Але не треба всіх цих принижень типу «Ти лайно. Не вмієш ходити». Це поганий підхід. Але все це залежить від керівника.
Розкажи історію про «Зозуляндра». Була новина, що ти вимагаєш показників розкриваємості.
Я знаю, хто це написав, це аудіоповідомлення було. Я завжди намагався все оцінювати, переводити в цифри, у статистику тощо. Тобто я ще багато років тому розробив модель оцінки ефективності роботи поліцейського. Із чого вона складається? Виїжджає патруль на лінію, у нього є певна кількість викликів, які вони приймають за цей час. Ми з досвідом розуміємо, скільки часу треба на опрацювання того чи іншого виклику. Наприклад, на оформлення ДТП чи на те, щоб виписати постанову на якийсь штраф. Ми побудували систему оцінки, де ми бачимо, скільки часу патрульний на службі використовує. У нього 12-годинна зміна, ми заклали туди годину на всілякі перерви — туалет, перекурити, випити кави. І в кінці зміни ми дивимось на те, що вони виїхали на зміну й, за нашими оцінками, замість дванадцяти годин напрацювали шість.
І тоді виникло конкретне запитання типу: «Рєбята, чим ви займались? У тебе що, роботи не було? Виклики не приходили?» Але ти ж не тільки на виклик їздиш, ти ж патрулюєш і виявляєш якісь правопорушення. Там курять, пʼють, правила руху хтось постійно порушує. Може здаватись, що це якась фігня, але ні, так воно не працює. Не може бути фігні. Якщо ця фігня прописана в наших посадових обовʼязках, ми маємо на це реагувати в передбачений законом спосіб. Тобто якщо передбачена адміністративна відповідальність — треба виписати штраф. У деяких статтях є усне попередження, але воно теж оформлюється. Це не просто, що поліцейський сказав «Ай-яй-яй» і все.
Тому виникло питання. Приїжджає один екіпаж із купою виписаних постанов, протоколів, безліччю викликів, когось спіймали, бухих забрали. А потім приїжджає інший екіпаж, який за день оформив чотири ДТП і все. От я питав: «У вас що, роботи не було?»
Патрульна поліція Києва / «Бабель»
Але тут ми повертаємося до твоєї тези про вартість роботи поліцейського. Стоїть чувак курить собі. Ну нехай собі курить, навіщо витрачати на це ресурс поліцейського?
Ексцес виконавця? Люди по-різному все сприймають, у когось більше розуміння, у когось кращі комунікативні навички, хтось подумав так: «Нас напрягають, щоб було більше матеріалів. Моя рота, давайте зараз мені кожен привезіть по 10 постанов за куріння».
Я ж теж бачив, якщо екіпаж нічого не робив, а потім привіз 20 постанов за те, що в когось не було паска безпеки ― то це явно фігня і халтура. Я можу взяти роту, можу взяти патруль і показати, чим цей патруль займався з дуже чіткою аргументацією. Скільки на це пішло часу, час — це найважливіша історія тут, його можна порахувати й оцінити. Це все майже, як у редакції. Якщо в тебе журналіст не пише нічого — що, немає про що писати? Якщо в «Бабелі» два дні в телєжкє нічого не буде, ти повіриш в історію, що нічого в країні не відбулося такого, про що варто було б написати у вашій телєжкє?
Звісно, ні.
Звісно, ні. Та ж сама історія і в патрульці. Твій журналіст не буде ж показувати тобі новину «Собака насрала на Подолі», бо це не новина. Те саме і в поліції: 20 протоколів за паління ― це не робота. А хтось це так і зрозумів. «Давайте зараз швиденько виїхали, швидесенько протокольчиків набили й можна потім до кінця дня не паритися, спокійно кататися, пити кавусю, ніхто не напрягатиме, головне — статистику хорошу покажи».
Коли я працював у морзі у 2000-х, був жарт, що ми не виконуємо статистику із серцевих нападів, тому треба піти й когось довести до серцевого нападу.
Та сама історія в структурі Нацполу. Коли починається перевірка, кажуть: «У вас немає резонансних розкриттів». І ти такий кажеш: «За цей період нічого не було, ані грабежів, ані розбоїв. От за попередній були. Там трошки розкрили, тут трошки не розкрили. А цього місяця не було». Знову ж, ми не єдині в системі. Ми ловимо злочинця, передаємо слідчому, він має довести цю історію. То що нам собі записувати в розкриття? Те, що ми спіймали злодія, чи те, що його засудили? Або нам кажуть: «У вас було пʼять грабежів минулого місяця, а ви розкрили тільки один. Недостатньо». Або: «А чого у вас було минулого місяця 20 грабежів у Києві, позаминулого — 25, а цього шість?»
То треба було піти пограбувати когось.
Так, треба було когось пограбувати, щоб показати статистику.
Ця вся штука зі статистикою і всією системою Нацполу змінилася за ці роки на краще? Із дуристики на меншу дуристику?
Вона на цьому шляху. Це відбувається еволюційно. Але є моменти, коли підрозділ не хоче погіршувати статистику, наприклад із крадіжками, і вона офіційно не така, як внутрішня. Усе залежить від керівників. Грабіж можна зареєструвати як сварку. Але зараз у всіх смартфони й соцмережі. Відео умовної бійки за 10 хвилин буде у твіттері, це дуже сильно ускладнює можливі махінації.
Чи змінилося ставлення до поліцейських через реформу? АСАВ, мусор-чорт, мусор бʼє людей.
Змінилося. Я не зовсім люблю називати нас реформою, тому що реформа — це коли щось одне змінюють на інше. Ми все ж таки будували з нуля. Тому ставлення до правоохоронців змінилось на 100%. Хтось на вулиці підійде, щось попросить, і патрульні допоможуть, це раз. Інший рівень ― заходи, прайди, мітинги. Ситуація дуже змінилась.
До речі, чому раніше на прайди нападали, а зараз ні? Ви домовилися з правими?
Давай називати їх «противниками прайдів», а не правими. Ні, не домовлялись, вони просто зрозуміли, що ми нормально комунікуємо. До речі, міліція сама зливала противникам дані, де, що і як буде. Коли в мене були протести чи якісь акції у 2015-му, а потім такі ж у 2018—2019 роках — це зовсім інший рівень комунікації. Це була пряма, зрозуміла, жорстка комунікація — і з нашого боку, і з боку протестувальників. Ми чітко обговорювали, що можуть і будуть робити, а що — ні.
hromadske.ua
Аваков — чорт, резонансні справи
«Аваков — чорт». Це впливало на копів? Що вони думали?
Угу. Більшість поліцейських це сприймали як акцію, спрямовану проти конкретної людини, а не проти всієї системи. Я з усім особовим складом працював. Розповідав про херові кейси, Кагарлик, Тлявова. Ми все це розбирали й проговорювали з патрульними. З одного боку, патрульний не розуміє: «А чому мене хейтять? Ну це ж не я все наробив». А з іншого — суспільство не розуміє різниці: коп є коп, отже винний. Виходить конфронтація між людьми й поліцейськими. Тому ми пояснювали, що головне — робити свою роботу добре і переконати суспільство в тому, що не вся структура така. Щодо тих, хто вбив Тлявова, ― це просто тварини, а не копи. Окрім як матюкатись на них, нічого більше не можу.
Ще є елемент відчуття влади. Є якийсь злодій, наркоман, проститутка, хто завгодно. Я — коп, і можу з тобою робити, що завгодно, так? І питання в тому, щоб виховати цих поліцейських таким чином, аби вони розуміли — ні, не можеш ти робити, що завгодно, ти виконуєш свою роботу, у тебе є функціонал, який поклали на тебе, і ти маєш розуміти чому, ти маєш розуміти, що це не окей пиздити людину, хай там що вона зробила. Якщо хочеш довести якусь зверхність, що ти тут майстер, хазяїн усього — друже, іди в БДСМ-клуб і там доводь.
Ми розбирали багато ситуацій, у нас же ж купа факапів по областях. Ми обмінювалися відосами з бодікамер, намагалися це пропрацювати, проговорити, щоб показати, де і що пішло не так, чому поліцейського зриває.
Бувають люди, які думають, що можна помочитися на штанину поліцейському — це A.C.A.B.
Якщо ти плюнув у поліцейського, тобі ніфіга не буде, якщо поліцейський плюнув у тебе — його посадять. Ще і хтось у твіттер про це напише. Наш народ полюбляє бикувати на поліцію, а ми не можемо бикувати у відповідь.
Я тебе прошу, колишній «Беркут», який тепер називається ППОП, чудово бикує.
Є багато всяких злодіїв.
А при нападах на Closer не бикують хіба?
Це та ж сама історія, як про татуювання і бороду, — суто стереотипне явище. І приклад тупого бажання вислужитися чи якийсь показничок рубанути. Я тоді з колегами з інших підрозділів кілька разів вів досить жорсткі бесіди. У них усе просто: «Наркоманія? Closer. Усьо, їдемо накривати Closer». Ти йому кажеш: «Рєбята, у вас там є оперативники. Окей, може хтось із собою якусь пʼятку приніс, нащо з цього робити спецоперацію?»
Запустіть кількох тихарів, вони відпрацюють. А ви створюєте непотрібний суспільний резонанс. Місце, де типа жерли кислоту й наркоту, Closer перестав бути таким ще років десять тому. Там зараз одні вегани й хіпстери, які не знають, що таке кислота. Ніфіга. Мені кажуть: «А чого вони всі наркомани? Бо підораси. А чого підораси? А ти колір їхнього волосся бачив?»
Окей, був би якийсь результат серйозний, я би зняв капелюха і визнав: «Да, чуваки, ви праві». А в результаті чим це закінчилося? Кіпіш, величезний мінус рейтингу поліції. Тобто за будь-яку нагороду бухнути стакан водяри — це нормально, а от якщо ти зустрівся в якомусь клубі, де все розмальовано рожевим і грає Y.M.C.A., ― усьо, асоціальний елемент.
Війна, диверсанти, ІПСО
Що ти робив за день до великого вторгнення?
Із 21 лютого оголосили тривогу. Ми були на базі, тренувались. Усі цього очікували, анархії не було. Зараз із ностальгічною сльозинкою ми згадуємо часи, коли на дорогах було порожньо. Це був час дивних рішень. У мене патруль стояв на Гостомельській трасі. Звичайні патрульні, броніки другого класу і по пістолету із собою. На них вийшли Нацгвардійці, один поранений. Мене питають: «Що робити?» А я розумію, що вони без нічого, бій не приймуть, але очі там потрібні. Кажу: «Залишайтесь, у двіж не вписуйтеся, буде жопа — відходьте». А сам збираю групу зі спеців, щоб туди направити на підкріплення.
Слухавку поклав, а сам сиджу й думаю: «Блін, хріновий наказ дав рєбятам, а іншого варіанту не було».
В одному з інтервʼю ти казав, що в Києві не критичний недокомплект — на рівні 10%.
Ні, недокомплект 30%.
Коли почалася війна, здавалося, що всі служби, зокрема поліція, офігіли від того, що відбувається.
Ні, патруль увесь зібрався на базі. Станом на зараз у нас тільки чотири чи пʼять дезертирів з усього підрозділу. Були ті, хто спочатку стріманувся, типу поїхав родину вивозити й намагався відморозитися, але потім вони повернулися. А тих, що звалили з кінцями, лише пʼятеро.
Давай згадаємо про ІПСО: усі ці мітки, червоне світло. Скільки в столиці насправді було ДРГ? Чи це все вигадки?
Кожен бомж — ДРГ. У моєму підрозділі було кілька випадків. Ми затримували людей, які займалися пакостями. ДРГ — це ж не тільки ті чуваки, які з калашом на пузі повзуть. Були ті, які займалися розвідкою, фоткали обʼєкти, встановлювали камери. Агентури різного рівня в кацапів у Києві вистачало. Багато було фігні, людям просто писали в месенджери: «Піди нарисуй сто хрестиків, отримаєш 100 гривень». Люди йшли й малювали. Але ми на реальні випадки виїжджали разом із СБУ. Затримували всіляких корегувальників, інформаторів.
Камко Роман / «Бабель»
Реформа вплинула на те, що в перші дні війни ви організувались? Усі встали й пішли робити те, що треба?
Це залежить від того, які в тебе цінності. Не секрет, що в багатьох структурах були колаборанти, зрадники, дезертири. Вочевидь, були заховані, глибоко законспіровані агенти. Люди, яким насрати — аби потепліше місце було, краща зарплата, вища посада.
Я знаю, що в багатьох містах, як-от в Ізюмі та Кремінній, поліцейські виїжджали першими.
Багато хто першим виїжджав. Не тільки поліцейські.
Але вони виїжджали за кілька днів до великого вторгнення. Хоча за логікою, люди, які хоча б знають, як стріляти, мали б першими залишитися. Чому їх вивезли?
Це питання, яка в тебе команда. Якщо вас просто попризначали на посади й тобі насрати на тих, із ким ти служиш, ― це просто посада і чергова робота, то тобі пофіг. Коли в тебе здоровий колектив, де люди розуміють, що роблять і що насамперед мають захищати громадян, ніхто не втече.
Коли ти зрозумів, що Київ вистоїть?
На сьомий-восьмий день. Я вперше поїв і поспав нормально день на шостий. Десь день на четвертий зрозумів, що люди починають сипатися. Фізично і морально, у них був стрес. Я заганяв усіх спати, змушував їсти. Тиждень минув, уже темп трохи спав, налагодилася вся робота в Києві. Порядок зʼявився з блокпостами, з ТрО, з іншими службами. Я видихнув, прикинув ― якщо вони нахрапом не форсонули Ірпінь, то вже вистоїмо. Із лівим берегом було більше питань, але в нас залишався Дніпро. Розумів, що Київ остаточно не впаде.
Було багато різних ідей типу: «Давайте мости підірвемо». Я кажу: «Нафіга? Давайте дочекаємося, поки вони туди заїдуть. Заманимо їх на міст, побільше їхньої техніки, побільше людей, і підірвемо. Усі будуть тонути, усе палатиме. Красотіща».
Ти пішов, бо втомився?
Нє, не тому, що втомився. Це найдовше в структурі, щоб хтось обіймав таку посаду. Я думав про звільнення ще до початку війни виключно тому, що не можна, аби на такій посаді людина була так довго. Або ти починаєш іржавіти, або перетворюєшся на диктатора. Структура сформована, усе окей, усе працює, починається рутина. Щодня хтось робить фігню, бере хабар, лажає.
Якщо тебе у 2014—2015 повернути, ти б пішов ще раз?
Пішов би. Це супердосвід. І купа всього є веселого. Може, колись запишу серію подкастів на ці теми.
Ти вирішив, куди тепер підеш?
Я в процесі. Хочу свій досвід використати на те, щоб попрацювати на країну і на народ. На мою думку, іти зараз у якийсь бізнес і сидіти, насолоджуватися життям, заробляти бабки неетично. Але поки що не буду казати, куди саме йду.
Камко Роман / «Бабель»
Зозуля звільнився і пішов, а «Бабель» працює. Щоб так було і далі, нам дуже потрібні ваші донати
🔸 у гривні
🔸 PayPal: [email protected]