— У чому різниця між брехнею та прикиданням? — спитав я в Рекса за кілька днів.
— Коли брешеш, то говориш неправду, — відказав Рекс.
— А коли прикидаєшся, то не говориш неправди?
— Говориш, але коли брешеш, то хочеш обманути.
— Отже, не можна прикидатися, щоб обманути, — як після контрольної з математики?
Найпевніша ознака проваленої контрольної з математики — кислий вираз обличчя, який зʼявляється в Рекса, коли ми питаємо в нього про оцінку.
— Мабуть, — протягнув Рекс, починаючи розуміти всю складність запитання.
Фактично, брешучи, ми завжди прикидаємося, поводимося так, ніби щось становить правду, хоча насправді все навпаки. Однак коли брешемо, ми не завжди кажемо неправду.
До цього Рекс дійшов сам за кілька днів. Перед сном він сказав мені:
— Я тут думав про брехню та того Ґеттьєра й маю до тебе запитання.
— Валяй, — заохотив його я.
— Гаразд. Уявімо, сьогодні понеділок, і ти питаєш, чи виніс я сміття. Я в тому не впевнений, але все одно кажу, що зробив це, бо не хочу неприємностей. Хоча насправді виявляється, я це зробив, але просто забув. Це брехня?
— А ти як гадаєш?
— Я сказав правду, — повів Рекс, — але це було випадково. Сам я думав, що це брехня, тому, мабуть, таки збрехав.
— І я так вважаю, — погодився я, а тоді збагнув, що сьогодні саме понеділок. — Рексе, ти виніс сміття?
— Мабуть, — усміхнувся він (і сказав правду).
Мені здалося крутим, що Рекс сам угледів звʼязок між брехнею і проблемою Ґеттьєра. На перший погляд, вони мало повʼязані між собою. Проблема Ґеттьєра крутиться навколо знань, а не слів. Та звʼязок таки є. У прикладі Ґеттьєра ви вважаєте, ніби знаєте щось, але це випадковість, адже докази не такі надійні, як вам здається.
Щоб ви не гортали назад, коротенько нагадаю, про що там ішлося. За Ґеттьєром, ви можете мати обґрунтоване правильне переконання, але через певні неузгодженості це переконання не становить знання. Приклад був такий. Ви вважаєте, що маєте вдома кулінарну книгу, бо вона була у вас уже багато років і ви часто нею користувалися. Але сталося так, що ваша дружина або чоловік позичили її комусь. Проте друг подарував вам на день народження примірник такої самої книги, яка лежить загорнута на столику у вітальні. Ваше переконання правильне та обґрунтоване, але насправді ви не знаєте, що маєте вдома примірник кулінарної книги. Вам просто пощастило це вгадати.
У Рексовому прикладі він сказав правду, але це трапилося випадково, бо сам вважав, що бреше. (Одна з причин такої великої уваги до Ґеттьєра полягає в тому, що його головна думка — усе збігається, але волею випадку — годиться до багатьох філософських категорій).
І ще цікавіший факт: Рекс сказав правду. Брехня буває правдою. А втім, у кожній брехні є доля обману. І це те, як ви себе позиціюєте. Бо, брешучи, стверджуєте, ніби вірите у щось, хоча насправді це не так.
Зазвичай так роблять, щоб обманути слухачів. Проте трапляється, що не всяка брехня має на меті обман. Про це я довідався від подруги Шони Шиффрін. Вона теж вивчає філософію права. Кілька років тому вона показала мені боулінг із тонкими кеглями, набагато цікавіший за звичайний. (А ще Шона каже, що зробить мене і в боулінгу з малими кеглями, але в цьому сумніваюся). Однак боулінг — лише другорядний інтерес Шиффрін, бо основне коло її досліджень становлять обіцянки, контракти, свобода слова та… брехня.
Брешучи, більшість людей має на меті обманути слухачів. Проте можуть виникнути й інші підстави не показувати справжнього ментального стану. Як приклад Шиффрін подає історію свідка на суді, котрий намагається себе виправдати. Він знає, що його словам не вірять, і розуміє, що сенсу обманювати немає. Не виключено навіть, що він робить це несвідомо. Нащо тоді бреше? Бо прагне уникнути правди. Вона може втягнути в неприємності когось іще або розізлити присутніх. Тому він і вигадує казки, хоч і розуміє, що йому ніхто не вірить.
Зіставивши Рексову історію про сміття з прикладом Шиффрін, побачимо, що початкова спроба Рекса дати означення брехні (фальшиве твердження з метою обману) хибна з будь-якого боку. Однак він був вельми близько до правильної теорії. За Шиффрін, ми брешемо, прагнучи підтвердити те, у що не віримо, у ситуаціях, коли від нас обґрунтовано очікують правди. Ця остання заувага надзвичайно важлива. Адже ми не завжди очікуємо почути правду. Наприклад, на стендапі я не очікуватиму, що комік говоритиме, у що вірить, бо суть шоу не в цьому. Так само, читаючи роман, я не очікую, що автор викладатиме свої переконання.
А ми нічого не вигадуємо й не уникаємо правди. Підтримати «Бабель»: 🔸 гривнею🔸 криптовалютою🔸 на Patreon🔸 через PayPal: [email protected]