Пограбування в Брейнтрі
Пʼятнадцятого квітня 1920 року на Перл-стріт у місті Брейнтрі, штат Массачусетс, пограбували фінансиста взуттєвої фабрики Slater-Morrill Фредеріка Парментера. Автомобіль, в якому він перевозив готівку, заблокували, самого Парментера та охоронця Алессандро Берарделлі вбили. Свідки стверджували, що злочинці були італійцями.
На той час у Массачусетсі діяла група італійців, які були послідовниками Луїджі Галлеані — радикального анархіста, який виступав за збройну боротьбу проти держави. Самого Галлеані ще у 1919 році депортували зі США до Італії, але його газета Cronaca Sovversiva ще певний час виходила у Массачусетсі. Окрім пограбування на Перл-стріт у 1920 році у місті було ще кілька розбійних нападів, які поліція повʼязувала з «галлеаністами». Тому слідство одразу розробляло цю версію.
Поліцейські затримали багатьох італійських анархістів, але у найперспективнішого — Ферруччо Коаччі, який працював на фабриці Slater-Morrill — виявилося алібі. З усіх затриманих на роль розбійників підійшли двоє. Перший ― чоботар і нічний сторож Нікола Сакко. Саме 15 квітня він несподівано взяв вихідний, а при обшуку в нього знайшли пістолет Colt Model 1903 — саме з такого застрелили охоронця Берарделлі. У торговця рибою Ванцетті також знайшли зброю і патрони тих калібрів, які використовували на місці злочину. Тому саме Сакко і Ванцетті висунули звинувачення.
На додачу, їх звинуватили не лише в пограбуванні в Брейнтрі, а й у спробі пограбування у Бриджвотері 24 грудня 1919 року. Справи дійсно були схожі — там також намагалися пограбувати автомобіль взуттєвої фабрики, але невдало, бо охоронці відкрили вогонь у відповідь. Виявилося, що на ту дату у Сакко є залізобетонне алібі, тож у бриджвотерській справі судили лише Ванцетті.
Натовп біля будівлі суду під час розгляду справи Сакко й Ванцетті.
Getty Images / «Бабель»
Суд та сім років апеляцій
Структура обвинувачення у двох справах давала захисту та італійській громаді Массачусетсу привід думати, що Сакко й Ванцетті підставляють. Виходило, що доказів проти Ванцетті у справі з Брейнтрі немає — лише його анархістські погляди та патрони, які можна знайти в сотнях тисяч помешкань по всіх Сполучених Штатах. І ще чорні вуса, що їх свідки нібито бачили і в Брейнтрі, і в Бриджвотері. Тому його засудження у справі з Бриджвотеру виглядало як спроба «пристебнути» його до справи з Брейнтрі.
Шістнадцятого серпня 1920 року Ванцетті визнали винним у спробі пограбування у Бриджвотері, він отримав 12 років увʼязнення. З доказів були лише покази свідків. Одні свідки казали, що бачили Ванцетті на місці злочину, інші — що в цей час бачили його в іншому місці, і він має алібі. Присяжні повірили першим. Сам Ванцетті від слова в суді відмовився.
Сакко і Ванцетті привозять до суду, 1920 рік.
Getty Images / «Бабель»
У 1921 році почалися слухання у справі з Брейнтрі. І виявилося, що в показах свідків повний хаос. Одна жінка свідчила, що бачила Ванцетті за кермом автомобіля, на якому злочинці тікали. Але всі, хто його знав, одноголосно стверджували, що Ванцетті ніколи не мав машини й не вмів кермувати. Продавець газет, який бачив пограбування, казав, що зовні Сакко й Ванцетті схожі на грабіжників. Але той самий продавець казав, що грабіжники точно були італійцями, бо «бігли якось по-іноземному», і не зміг пояснити суду, що саме він має на увазі. У обох обвинувачених знайшлися свідки, які підтвердили їхні алібі, що Ванцетті в цей час продавав рибу, а Сакко взагалі був у італійському консульстві в Бостоні.
Виникли складнощі з балістичною експертизою. Обвинувачення наполягало, що одну з куль, що їх вилучили з тіла Берарделлі, випустили з .32 Colt, який знайшли у Сакко. І підтвердили це експертизою. Але балістичні експертизи тих часів не були такими точними, як зараз. Коли в суд викликали капітана Чарльза Ван Амбурга зі Спрингфілдської збройової палати та капітана Вільяма Проктора з поліції, які проводили експертизу, то вони сказали, що три кулі з тіла Берарделлі могли випустити з будь-якого .32 Colt у Сполучених Штатах, а четверта дещо схожа на випущену з кольта Сакко, і не більше.
Не дивлячись на це, 21 липня 1921 року присяжні засудили Сакко і Ванцетті до страти на електричному стільці. Ще за рік до цього активісти утворили Комітет захисту, який збирав кошти на адвокатів та взяв на себе публічні комунікації у справі. До комітету увійшли не тільки анархісти, а й, наприклад, письменник Джон Дос Пассос, ірландська правозахисниця Мері Донован та репортер Boston Globe Гарднер Джексон.
Сакко і Ванцетті за ґратами перед стратою на електричному стільці 23 серпня 1927 року.
Getty Images / «Бабель»
Після вироку комітет та адвокати почали одразу оскаржувати висновки слідства. Але справу вів суддя Вебстер Таєр, який відкрито заявляв, що зневажає анархістів. За законодавством штату Массачусетс того часу Верховний суд штату не міг ініціювати перегляд справи, а лише розглянути скарги на роботу судді. А будь-яким апеляціям мав дати хід сам суддя першої інстанції — Таєр. Він відхилив усі клопотання.
Останнє клопотання про перегляд взагалі могло перевернути всю справу з ніг на голову. В листопаді 1925 року португалець Селестіно Медейрос, затриманий за вбивство, зізнався в пограбуванні в Брейнтрі. І заявив, що не знає ані Сакко, ані Ванцетті. Розслідування виявило звʼязки Медейроса з бандою Мореллі — злочинцями з Провіденсу. Джо Мореллі, лідер банди, був дуже схожий на Сакко.
Захист попросив обʼєднати справи та переглянути висновки слідства. Але суддя Таєр знову відхилив усі аргументи. Тоді Комітет захисту пішов у Верховний суд штату, але той постановив, що «нема потреби в призначенні нового судового розгляду, навіть якщо нові докази, якщо вони будуть представлені присяжним, виправдають інший вердикт».
Формулювання викликало обурення в юриста Фелікса Франкфуртера, майбутнього судді Верховного суду США та професора Гарвардської школи права. У 1927 році він опублікував аналітичну роботу «Справа Сакко і Ванцетті», в якій різко розкритикував слідство і суд.
Двадцять третього серпня 1927 року Сакко і Ванцетті стратили.
Міжнародна підтримка, вулиці, олівці, село
З 1921 року протести на підтримку Сакко і Ванцетті проходили по всій Європі та Латинській Америці. Відкриті листи та петиції на їхній захист підписували провідні інтелектуали того часу — Альберт Ейнштейн, Герберт Веллс, Бернард Шоу. Французький письменник Анатоль Франс, який за 20 років до того брав активну участь у висвітленні «Справи Дрейфуса», писав у відкритому листі: «Смерть Сакко та Ванцетті зробить їх мучениками та покриє ганьбою ваш великий народ. Ви маєте бути справедливим народом».
Демонстрація за звільнення Сакко і Ванцетті в Берліні, 1927 рік. Агітаційна машина, яка закликала людей на мітинг за звільнення Сакко і Ванцетті в Лондоні. Демонстрація за звільнення Сакко і Ванцетті в Лондоні, серпень 1927 року.
Getty Images / «Бабель»
Несподівано на боці двох анархістів виступив Беніто Муссоліні, щоправда, неофіційно. Принаймні з 1925 року він стежив за справою через посла Італії в США Джакомо Де Мартіно. І передавав приватні повідомлення губернатору Массачусетсу Алвану Фуллеру, в яких висловлював сподівання, що справу переглянуть. Чому Муссоліні не став писати офіційного листа — невідомо, хоча саме до цього його закликали деякі італійські журналісти. Історик Філіп Канністраро припускає, що Муссоліні, по-перше, не хотів публічно підтримувати анархістів, проти яких сам боровся в самій Італії, хоча і вважав їх не такими принциповими ворогами, як соціалістів. А по-друге, він не хотів опинитися в ролі сторони, якій відмовлять, і був готовий офіційно просити Фуллера переглянути справу, тільки якщо той заздалегідь дасть гарантію, що погодиться. Проте Фуллер такої гарантії не дав. Після страти Сакко і Ванцетті Муссоліні використав цю справу для пропаганди — італійські газети на її фоні писали про відсутність правосуддя у «розбещених демократією» США.
Активно за звільнення Сакко і Ванцетті виступав Радянський Союз. При цьому, якраз тоді там розпочалися активні репресії проти місцевих анархістів. Дванадцятого серпня 1927 року, за два тижні до страти Ніколи та Бартоломео, ОДПУ випустило циркуляр «Про махновців», почалися масові арешти й репресії проти людей, яких підозрювали в підтримці анархічного та махновського рухів. Особливо багато арештованих було на Запоріжжі.
Але для американських анархістів радянська влада у пропагандистських цілях робила виняток. Після страти Сакко і Ванцетті їхні прізвища ще довгі роки зʼявлялися в топоніміці по всьому СРСР — вулиці в містах від Бобруйська і Таганрога до Алмати і Владивостока. В Одесі таких вулиць було аж три — окремо вулиця Сакко, окремо — вулиця Ванцетті та провулок Ванцетті. У 1928 році Балтійський завод випустив два нових вантажних кораблі, які назвали «Сакко» і «Ванцетті». У 1930 році на їхню честь назвали Московський завод письмового приладдя і випускали олівці з клеймом «Сакко і Ванцетті».
Нарешті, імʼя Сакко і Ванцетті отримало маленьке село під Соледаром, за яке зараз ідуть бої.
Що було далі
Після страти Сакко і Ванцетті акції протесту відбулися по всьому світу, від Лондону й Женеви до Токіо. Анархісти почали мститися учасникам судового процесу та уряду США. Італійський анархіст Северино Ді Джованні, який жив в Аргентині, протягом 1927—1928 років підірвав американське посольство в Буенос-Айресі, аргентинські відділення Bank of New York і Bank of Boston та будівлю тютюнової фабрики Combinados, яка планувала використати прізвища страчених у рекламі.
У тому ж 1928 році хтось підірвав подвірʼя будинку Роберта Елліота, який вмикав електричний стілець. А у 1932 році злетів у повітря дім судді Таєра. Суддя вцілів, але до самої смерті (за рік після замаху) жив під цілодобовою охороною.
Будинок судді Вебстера Таєра в місті Вустер після вибуху бомби, 27 вересня 1932 року.
Getty Images / «Бабель»
Справа Сакко і Ванцетті вплинула й на судову реформу в Массачусетсі. У 1939 році юридична спільнота штату за підтримки Фелікса Франкфуртера добилася змін у законодавстві — відтоді Верховний суд штату зобовʼязаний розглядати всі справи про смертну кару, має право переглядати всі вироки та скасовувати їх, якщо на те є законні підстави.
У 1977 році тодішній губернатор Массачусетсу Майкл Дукакіс опублікував офіційну заяву, що Сакко і Ванцетті засудили несправедливо і «будь-яка ганьба має бути змита з їхніх імен». Дукакіс наказав провести аналіз справи з урахуванням сучасних правових стандартів, і експертиза виявила порушення з боку судді Таєра та слідства. Зараз у Брейнтрі є декілька меморіалів, присвячених тим подіям, в тому числі й памʼятник біля будівлі суду.
За майже століття, що минуло від страти Сакко і Ванцетті, зʼявлялися різні дані щодо їхньої справи. Були чутки, нібито вже у 1940-х анархіст та профспілковий лідер Карло Треска заявляв, що Сакко винний у пограбуванні, а Ванцетті — ні. Але інші чутки це спростовували. У невинуватості Ванцетті був упевнений і письменник Джон Дос Пассос, який бачився з обвинуваченими у вʼязниці. І потім казав, що Ванцетті — суто домашній інтелектуал, не схильний до насильства.
З кожним наступним десятиліттям зʼявлялися нові факти, які ставили під сумнів попередні. У 1960-х провели нову балістичну експертизу, яка встановила, що кулю, яка вбила Берарделлі в 1920 році, випустили з пістолета Сакко. Але у 1980-х газета Bostone Globe опублікувала власне історичне розслідування, з якого випливало, що поліцейські могли підмінити пістолет. Ще у 1924 році експерт Ван Амбург на повторній експертизі помітив, що ствол геть новий, і офіційно про це заявив, але суддя Таєр усе ігнорував.
Головна сторінка газети Daily News від 23 серпня 1927 року.
Getty Images / «Бабель»
Шістнадцятого жовтня 1927 року New York Times опублікувала есей Герберта Веллса, в якому він описав основну проблему справи Сакко і Ванцетті:
«Винуватість чи невинуватість цих двох італійців — не те, що хвилювало світ. Можливо, вони були справжніми вбивцями, а ще ймовірніше, що знали про злочин більше, ніж казали [...] Але Європа не «переглядає» [справу] Сакко і Ванцетті чи щось подібне. Вона говорить, що думає про суддю Таєра. [Ця справа] є новою та дуже страшною тенденцією для судів у наймогутнішій та найцивілізованішій спільноті на Землі».
Завдяки активній позиції редакції Boston Globe ми зараз знаємо чимало про цю справу. Підтримати незалежну журналістику: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]