Науковці почали досліджувати гомосексуальність тільки у ХІХ столітті. Одними з перших стали еволюційні біологи. Однак через багатовікові упередження вони вважали гомосексуальність протиприродною, адже такі пари не можуть продовжувати род і, начебто, геї та лесбійки не сприяють виживанню людського виду. Лише подальші тривалі дослідження довели, що гомосексуальна поведінка притаманна і багатьом тваринам. Сучасні біологи взагалі припускають, що гомосексуальність не зʼявилася у процесі еволюції, а існувала завжди.
Наскельний малюнок, знайдений у 1952 році в печері Аддаура на Сицилії, датується 9 600—5 000 роком до нашої ери. Його першовідкривач Джоле Бовіо Марконі трактує дві чоловічі фігури в центрі як один з найдавніших відомих гомоеротичних образів.
Wikimedia / «Бабель»
За аксіомою про «неприродність гомосексуальності» працювали й вчені-криміналісти. Французький лікар Огюст Амбруаз Тардьє прославився роботами із судово-медичної токсикології та новаторськими дослідженнями про жорстоке поводження з дітьми. Він побічно торкався і теми одностатевих стосунків. Наприклад, намагався виявити якісь відмінності у статевих органах гомосексуалів, що могло стати доказом їхнього «злочину».
У другій половині ХІХ століття психіатри описували гомосексуальність як девіантну сексуальну поведінку. Німецький психіатр Ріхард фон Крафт-Ебінг у своїй найвідомішій праці «Сексуальна психопатія: клінічно-судове дослідження» писав: «Маючи можливість для природного задоволення статевого інстинкту, кожен його прояв, який не відповідає меті природи ― тобто розмноженню, має розглядатися як збочення».
Французький психіатр Бенедикт Огюстен Морель пішов ще далі. Він розробив теорію виродження, у якій намагався поєднати біологію з психологією. На думку Мореля, один із факторів, що впливають на психічні та фізичні відхилення, ― це моральна розбещеність, до якої він відносив гомосексуальність.
Засновник психоаналізу Зігмунд Фрейд пропагував толерантний підхід до гомосексуальності. Він спробував пояснити причини її виникнення стосунками в родині, розвитком нарцисизму та іншими факторами, які впливають на людину в ранньому дитинстві. І навіть намагався «лікувати» гомосексуалів психоаналітичними розмовами та гіпнозом. Проте визнав, що це не спрацювало, і дійшов висновку, що гомосексуальність ― це «не сором, не порок, не деградація, її не можна класифікувати як хворобу, радше як варіацію статевої функції».
Тому Фрейд радив психоаналітикам «не обіцяти пацієнтам замінити гомосексуальність нормальною гетеросексуальністю», а натомість допомогти подолати психологічний дискомфорт, щоб людина могла прийняти власне «я» таким, яке воно є.
Зігмунд Фрейд у робочому кабінеті в Лондоні, 1938 рік.
Getty Images / «Бабель»
Завдяки психоаналізу в західному суспільстві поступово переставали сприймати гомосексуалів як порочних грішників, злочинців і збоченців-психопатів. У Німеччині наприкінці ХІХ ― на початку ХХ століття розгорнувся перший масштабний рух за права ЛГБТ-спільноти. Серед його очільників був Магнус Гіршфельд ― засновник Інституту сексуальних досліджень у Берліні. Під його керівництвом проводили перші в історії операції зі зміни статі.
Данський художник-трансгендер Ейнар Вегенер, 1929 рік. Вегенер зробив кілька операції зі зміни статі під наглядом Магнуса Гіршфельда і взяв собі нове ім’я Лілі Ельбе, фото 1930 року після першої операції.
Getty Images / «Бабель»
Гіршфельд проводив освітні кампанії та міжнародні конгреси з вивчення сексуальності, закликав до захисту громадянських прав і соціального визнання представників ЛГБТ. Сприяв видавництву тематичних газет, журналів і книжок. А в 1919 році став співавтором першого у світі фільму на гомосексуальну тематику ― драми «Не такий, як усі». Завдяки потужній кампанії Гіршфельду майже вдалося переконати німецький парламент скасувати кримінальну відповідальність для гомосексуалів. Однак усе зіпсував прихід до влади нацистів.
Вантажівка з «неугодною» літературою, яку нацисти конфіскували в Берліні в травні 1933 року. У центрі — портрет Магнуса Гіршфельда, який потрапив до чорного списку.
Getty Images / «Бабель»
Деякі з послідовників Фрейда пішли за принципом «якщо він не зміг вилікувати гомосексуальність, то зможу я». Одним з найактивніших у ХХ столітті став американський психолог Ірвінг Бібер.
Він вважав, що гомосексуальність ― набутий психічний розлад, який необхідно лікувати. На підтвердження своєї теорії в 1950 році він провів масштабне дослідження, у якому взяли участь 100 гомосексуальних і 100 гетеросексуальних чоловіків, і згодом заявив про кілька успішних випадків «лікування» гомосексуальності. Проте був один важливий нюанс: усі піддослідні Бібера були пацієнтами психіатричних лікарень і більшість із них мали серйозні розлади, як-от шизофренію.
Наукові опоненти Бібера жартома казали: «Починаючи з припущення, що всі гомосексуали мають психічні розлади, і використовуючи попередньо визначену вибірку гомосексуалів із подібними розладами, Бібер виявив, що всі гомосексуали справді мають психічні розлади». Та Бібер не звертав на це уваги і розповідав в інтервʼю, що «гомосексуал ― це людина, гетеросексуальна функція якої покалічена, як ноги жертви поліомієліту». Найгірше, що під впливом праць Бібера Американська психіатрична асоціація в 1952 році включила гомосексуальність до Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів.
Архівні кадри «лікування» гомосексуалів у психіатричних лікарнях із документального фільму «Вилікуваний» (Cured) режисерів Беннетта Сінгера та Патріка Семмона 2020 року. Фільм розповідає про кампанію з виключення гомосексуальності зі списку психічних захворювань у США.
BFI / YouTube / «Бабель»
Практика поширилась і на інші країни, гомосексуалів почали «лікувати». Окрім гуманних методів на кшталт психоаналізу, вдавалися й до електрошоку, лоботомії, гормональної терапії. Від такого «лікування» потяг до людей протилежної статі не зʼявлявся, натомість розвивалася депресія та виникали суїцидальні думки. Найяскравіший приклад ― історія англійського математика, криптоаналітика й одного з батьків штучного інтелекту Алана Тьюрінга. Під час Другої світової війни він зламав код німецької шифрувальної машини «Енігма», що стало вагомим внеском у перемогу над нацистами. Але в 1952 році його заарештували за гомосексуальність і поставили перед вибором ― вʼязниця або гормональна терапія. Тьюрінг обрав другий варіант. Це призвело до глибокої депресії, і зрештою він наклав на себе руки, отруївшись ціанідом. А в Радянському Союзі геїв і лесбійок відправляли на примусове лікування у психлікарні аж до самого розвалу СРСР.
Вилучити гомосексуальність зі списку психічних розладів вдалося завдяки ЛГБТ-активістам. Усе почалось зі справжнього бунту в Нью-Йорку в червні 1969 року. Місцеву ЛГБТ-спільноту дістали постійні поліцейські рейди в гей-бари. Під час одного з таких рейдів на бар «Стоунволл-Інн» на Манхеттені відвідувачі почали чинити опір поліції. Зіткнення тривали кілька днів і переросли в масові протести на захист прав ЛГБТ у США та інших країнах.
Сутички біля «Стоунволл-Інн», 28 червня 1969 року.
Getty Images / «Бабель»
Після Стоунволлських бунтів активісти влаштовували акції протесту на психологічних конференціях. Їх підтримали деякі фахівці-психологи ― вони наводили приклади досліджень, де гомосексуальність не розглядалась як психічна патологія за замовчуванням, як у роботах Бібера. Наприклад, Альфред Кінсі ще наприкінці 1940-х доводив, що гомосексуальність є набагато більш поширеним явищем, ніж здається, і це є нормальною сексуальною поведінкою. А Евелін Гукер, на відміну від Бібера, провела тестування у групах психічно здорових гомосексуалів і гетеросексуалів та не виявила між ними відмінностей в соціальній адаптованості.
У 1973 році Американська психіатрична асоціація пішла на компроміс. У новій редакції списку хвороб зазначалося, що гомосексуальність не психічний розлад. Людей класифікували як хворих, лише якщо їхня сексуальна орієнтація викликала в них переживання і депресію. Для цього придумали термін «егодистонічна гомосексуальність».
Це була перша перемога, але дискусії тривали. Критики зазначали, що за такою ж логікою людей невисокого зросту, незадоволених цим, теж можна вважати психічно хворими. Дедалі більше досліджень підтверджували, що психологічна терапія не може «вилікувати» гомосексуальніть.
Марш у Нью-Йорку за права ЛГБТ на честь 11-ї річниці Стоунволлських бунтів, червень 1980 року.
Getty Images / «Бабель»
Нарешті в 1987 році в новій редакції Діагностичного та статистичного посібника з розділу психічних розладів прибрали «егодистонічну гомосексуальність». А 17 травня 1990 року асамблея Всесвітньої організації охорони здоровʼя схвалила виключення гомосексуальності з нової редакції Міжнародної класифікації хвороб. Утім, як свідчать дані опитування Агентства Євросоюзу з питань основоположних прав, чимало медиків у різних європейських країнах досі вважають гомосексуальність хворобою, а рішення ВООЗ — політично ангажованим.
«Бабель» проти будь-яких видів дискримінації. Щоб ми й надалі могли обстоювати цю позицію, підтримайте нас донатом:🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]