Сьєрра-Леоне ― невелика країна в Західній Африці, розташована на березі Атлантичного океану, яка до 1961 року була британською колонією. Після здобуття незалежності уряд взяв демократичний курс, у країні були щонайменше дві політичних партії: Народна партія Сьєрра-Леоне (НПСЛ) та опозиційний їй «Всенародний конгрес». У 1967 році у країні почалися державні та військові перевороти: уряди військових змінювалися на цивільних представників «Всенародного конгресу» і певний час у владі були представники НПСЛ. В одному з таких переворотів брав участь капрал армії Фодей Санко, але його затримали та увʼязнили на 8 років, а після звільнення він шукав радикалів, щоб обʼєднатися і захопити владу. У 1978 році у країні встановили однопартійну систему ― єдиною дозволеною партією став «Всенародний конгрес».
У 1991 році відбувся всенародний референдум: громадян питали, чи влаштовує їх одна партія при владі. За його підсумками змінили Конституцію, а країна повернулася до багатопартійної системи. У цей час Санко познайомився із президентом Ліберії Чарльзом Тейлором. Згодом він заснував «Обʼєднаний революційний фронт». Фодей Санко шукав підтримки в інших країн, щоб повалити уряд Сьєрра-Леоне, й отримав її у Чарльза Тейлора. Двадцять третього березня 1991 року повстанці з «Обʼєднаного революційного фронту» напали на східні регіони, які межують з Ліберією, де на той час уже воював за владу Тейлор. Ці східні провінції відомі алмазними копальнями. Найважливіші райони їх видобутку розташовані ближче до кордону з Ліберією ― на сході та південному сході Сьєрра-Леоне, зокрема в районі Коно, де видобувають більше алмазів, ніж в інших районах. Перед війною за видобутком алмазів стежило державне агентство, але насправді контрабанда алмазів була дуже поширена і сягала 50%. Саме за рахунок цих алмазів повстанці купували зброю: каміння контрабандою вивозили через Ліберію, назад ввозили стрілецьку зброю.
Повстанці нападали на цивільних, грабували, ґвалтували та катували їх. Вони залучали дітей ― їх часто викрадали, накачували наркотиками, примушували воювати, а також вбивати та калічити цивільних. У 1996 році у країні відбулися вибори, Санко не брав у них участі. На виборах переміг офіційний представник ООН Ахмад Теджан Кабба. Його гасло «Майбутнє у твоїх руках» стало причиною того, що повстанці почали відрубати людям руки та закликали своїх жертв просити президента про нові руки. Ампутація стала типовою жорстокістю громадянської війни в Сьєрра-Леоне: питали: «Короткий чи довгий рукав», і відрубали руку або по запʼясток, або по лікоть.
На війні в Сьєрра-Леоне і влада, і повстанці використовували дітей як бійців. Вони коїли жахливі злочини.
Wikimedia
Такі випадки документували журналісти та правозахисники.
Бобо Джея працював на рисовій фермі. Того дня він, як зазвичай, залишив родину і пішов на поле. Там його оточили озброєні підлітки-повстанці. Вони повалили його на землю і вимагали розповісти, де він зберігає рис, щоб його забрати. Бобо відмовився їм відповідати, бо саме там ховалася його родина. Хлопці відрізали йому ліве вухо, запхали до рота і примушували їсти. Бобо відмовився. Тоді вони почали різати та колоти його шию, а потім відрізали йому пеніс. Він дивом утік від них і вижив, попри втрату крові. Його руки та ноги були цілі, він жив у спеціальному таборі і не міг влаштуватись на роботу після війни. Грошей, щоб знову повернутися до фермерства, теж не було. А дружина кинула Джея одразу після поранення.
Ще одна жертва, Кумбо Момо, була вагітна, коли до них в будинок прийшли повстанці. Спочатку її змусили дивитись, як відрізають кінцівки іншим, а після повстанці змусили її протягнути руку і покласти на землю. Один з катів взяв мачете і відрізав руку трохи нижче ліктя, проте повністю її відрізати не вдалося ― рука бовталася на шкірі. Чотири дні Момо ховалася на фермі. Їй було так боляче, що вона вирішила відрізати частину руки, що бовталася. У Момо було четверо дітей, щоб хоч якось виживати, вона жебракувала.
А Ішмаель Дарамі розповідав CNN, як після війни зустрів чоловіка, який наказав відрізати йому обидві руки. Вони впізнали один одного. Ішмаель запросив чоловіка додому, його дружина приготувала вечерю. Коли журналіст поцікавився, чи вибачився той чоловік за те, що зробив, Ішмаель сказав, що вибачень не було, а чоловік пояснив, що це просто була війна.
Бойовики витягли Лансана Сесая з будинку і відтяли йому обвидві руки. Тепер він із родиною живе в таборі для людей з ампутованими кінцівками. Йому потрібна допомога в усьому, навіть цигарку йому тримає онук Джозеф.
Getty Images / «Бабель»
Після війни, яка закінчилася 18 січня 2002 року, для встановлення справедливості створили Комісію правди та примирення. Одна з її рекомендацій ― програми репарацій.
Крім ампутацій, Комісія правди зафіксувала величезну кількість злочинів, які скоювали повстанці: примус до канібалізму, затримання, примусове вербування, сексуальне рабство, примус до вживання наркотиків, примусова праця, напади, тортури, зґвалтування, пограбування та знищення власності, вимагання, примусове переміщення, убивства, канібалізм. Іноді одна й та сама людина ставала жертвою кількох злочинів. Загалом у війні постраждали приблизно 55,5 тисячі людей. Але зареєструвалися постраждалими лише 29 733 людини, з них 1 285 ампутантів і 4 675 поранених у війні.
Комісія правди обмежила категорії жертв, які мали право на репарації: люди з ампутаціями кінцівок, поранені на війні, жертви сексуального насильства та особливі категорії дітей. Комісія не врахувала, що жертви могли отримати ментальні проблеми та потребувати психіатричної допомоги. Дітей визнавали жертвами лише, якщо їхні батьки були цивільними та загинули або якщо діти народилися внаслідок зґвалтування.
За оцінками Національної комісії соціальної дії, на репарації потрібно було $14 мільйонів ― таких грошей в уряду не було. У підсумку сума була набагато меншою, тому навіть не всі зареєстровані жертви отримали гроші.
У 2008 році Фонд Миротворчості ООН надав Сьєрра-Леоне грант у $3,5 мільйона. Але жертв було настільки багато, що виплати розподілили серед людей з ампутованими кінцівками та жінками, яких зґвалтували під час війни. Переважна більшість зареєстрованих жертв отримали одноразову виплату ― приблизно по $100. Крім того, недоліки програми призвели до негативного досвіду для більшості постраждалих, а деякі люди зрештою навіть відмовилися отримувати свої виплати. Уряд обіцяв, що решту грошей виплатять згодом. У 2011 році другий грант, який надала Програма розвитку ООН, дозволив виплатити 1 138 людям з ампутованими кінцівками ще по $300. Решта постраждалих грошей так і не отримали. Вони не розуміли, чому гроші дістались тільки ампутантам, це викликало посилене відчуття несправедливості та похитнуло довіру до держави.
Як зазначала у своїй доповіді науковиця Єва Оттендорфер із Франкфуртського інституту дослідження миру, більшість постраждалих витрачали отримані кошти не на те, щоб відновитися, а на навчання дітей у школі або ремонт будинку. Не «проїсти кошти» допомагала лише одна програма ― частину постраждалих жінок навчали різних професій, щоб вони змогли заробляти собі на життя.
Двоє біженців із Сьєрра-Леоне, які втратили руки під час бойових дій, грають у шашки в рамках програми реабілітації в Національному ортопедичному центрі в Конакрі.
Getty Images / «Бабель»
Програму репарацій припинили у 2014 році, коли в Африці, й особливо в Сьєрра-Леоне, спалахнула епідемія лихоманки Ебола, хоча Оттендорфер зазначає велику ймовірність того, що жертви війни стали більш вразливими під час пандемії. Програма репарацій не виправдала очікувань. За словами Оттендорфер, різні групи отримували різні пільги, це викликало соціальну заздрість і недовіру постраждалих до інших соціальних груп, які отримали більшу допомогу.
Після війни у 2002 році в Сьєрра-Леоне створили кілька таборів для тих, хто втратив кінцівки. Там за ними доглядали, оскільки часто люди не могли самі собі допомогти. У таборах часто не було води, їжі та електрики. Деякі з мешканців таких таборів жебракували, бо не було грошей.
У 2002 році створили футбольну команду Flying Star Amputees, яка переросла у футбольний клуб і допомагає жертвам війни. «Нашою метою завжди було підтримувати та допомагати покращити життя людей, які під час війни втратили кiнцiвкі», ― зазначено на сайті футбольного клубу, який не лише дозволяє грати у футбол, але й створює робочі місця для тих, хто зазнав ампутацій.
Репарації, компенсації ― Україні ще доведеться знайомитися з цими поняттями, а ми вже вам про це розповідаємо. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]