Бразилія ж була колонією?
Так, португальською. У 1494 році Іспанська імперія та Королівство Португалія підписали Тордесільяський договір, який розділив їхні сфери впливу в Атлантичному океані. Лінію розмежування провели посередині між Островами Зеленого Мису, що тоді належали Португалії, й островами Вест-Індії, які в 1490 році відкрив Христофор Колумб.
Сарагоський договір 1529 року був доповненням до Тордесільяського договору, яким країни уточнили лінії розмежування з іншого боку океану.
«Бабель»
Португальці не мали права колонізувати всю Північну Америку та більшу частину Південної, крім прибережної ділянки на сході сучасної Бразилії. Тут 1502 року вони заснували колонію, яка згодом виросла в місто Ріо-де-Жанейро.
Із 1580 до 1640 року Тордесільяський договір не діяв. Іспанія та Португалія тоді були однією країною — іспанський король Філіп II через династичний шлюб із принцесою Марією Португальською зайняв обидва трони. Португальці скористалися нагодою, щоб розширити колонії в Південній Америці. Вони просувалися на захід і поступово зайняли великі території. А коли 1640 року Португалія знову стала незалежним королівством на чолі з Жуаном IV, то відмовилася віддати ці землі Іспанії та повернутися за лінію, встановлену Тордесільяським договором. Інші країни взагалі не визнавали договору, тому на території майбутньої Бразилії пробували заснувати власні колонії французи та голландці. Але до другої половини XVII століття португальці їх витіснили. Так сформувалися контури сучасної Бразилії.
Португальці завозили до колоній чорношкірих рабів з Африки. Із часом їх стало так багато, що деякі тікали на незаселені території та засновували власні поселення — кіломбу. Колишні раби навіть створили цілу державу Палмаріс на сході Бразилії, яка проіснувала з 1639 до 1694 року. Вони вступали у змішані шлюби з місцевими індіанцями та укладали союзи проти колонізаторів. Сучасне населення Бразилії — переважно нащадки португальців, індіанців та африканців.
А як же вона стала імперією?
Допоміг Наполеон. У 1807 році він розпочав війну проти Португалії, якою на той час правила королева Марія I з династії Браганса, започаткованої 1640 року. Через ментальні розлади королеви фактично країною правив як принц-регент її син Жуан. Він вирішив перевезти королівський двір до Ріо-де-Жанейро, щоб не потрапити до французького полону.
Принц-регент Португалії Жуан із бюстом своєї матері доньї Марії I. Робота художника Домінгуша Антоніу де Секейра, 1802 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Щоб підвищити статус нової столиці, Жуан у 1815 році перейменував країну — вона офіційно стала називатися Сполученим королівством Португалії, Бразилії і Алгарве. Так Бразилію формально визнали не просто колонією, а частиною королівських земель нарівні з Португалією. У 1816 році, після смерті матері, принц коронувався як Жуан VI.
У 1821 році Жуан повернувся до Португалії, а у Бразилії залишив правити свого сина Педру, якого призначив віцекоролем-регентом. Тоді ж Жуан приєднав до Бразилії землі сучасного Уругваю.
У Португалії за рік до того сталася буржуазна революція — ліберальні політики та військові захопили владу, створили парламент й ухвалили Конституцію. Король Жуан VI прибув до Лісабону та погодився на конституційну монархію. Але це мало наслідки й для Бразилії — португальський парламент проголосував за скасування королівських установ у Ріо-де-Жанейро. Країна мала знову стати простою провінцією у складі Португалії. У відповідь на це восени 1822 року віцекороль Педру спочатку проголосив остаточну незалежність Бразилії від Португалії, а потім коронувався як імператор.
Педру I міг знову обʼєднати Бразилію та Португалію, коли після смерті Жуана VI став спадкоємцем престолу в Лісабоні. Але відмовився, а в Лісабон відправив свою доньку Марію, з дітей якої почалася нова династія Браганса-Кобург.
Бразильська імперія проіснувала до 1889 року. Мала двох імператорів — після смерті Педру I країною керував його син Педру II, за правління якого в 1888 році у Бразилії скасували рабство. У листопаді 1889 року бразильські військові на чолі з маршалом Деодору да Фонсека скинули імператора та проголосили республіку.
Це було давно. У Бразилії досі є прибічники монархії?
Так, і чимало. Якщо в європейських республіках монархісти — це зазвичай нечисленні маргінальні рухи, то у Бразилії відсоток прибічників монархії стабільно високий. У 1993 році у країні пройшов референдум, на якому визначали її політичний устрій: 13,4% учасників проголосували за монархію — це 6,8 мільйона громадян, або 10,2% населення Бразилії на той час. Згідно з дослідженням 2017 року, прибічників стало навіть більше — 10,7%.
Основна причина популярності монархії — нестабільна сучасна історія Бразилії. Після повалення імператора у 1889 році країна пережила багато хунт і диктатур. Із 1930 по 1945 рік країною правив диктатор Жетуліо Варгас, який намагався наслідувати політику фашистського режиму Беніто Муссоліні в Італії. Із 1964 року у Бразилії почався період військових диктатур, які зміняли одна одну. Після проголошення нової республіки у 1985 році з дев’яти демократично обраних президентів один помер до вступу на посаду, двоє зазнали імпічменту, а п’ятеро постали перед судом за хабарництво. Не дивно, що багато бразильців бачать імперію XIX століття як взірець стабільності.
Жетуліо Варгас.
Getty Images / «Бабель»
Бразилія святкує День Незалежності 7 вересня — того дня, коли її проголосив Педру I. У цей день монархісти проводять День великого прапора — виходять на вулиці з прапорами Бразильської імперії. У 2017 році такі акції пройшли у 34 містах країни.
Власної партії чи великої організації монархісти в Бразилії не мають, але залишаються важливою частиною електорату, підтримкою якої деякі політики намагаються заручитися. Їхні фактичні лідери — нащадки королівського дому Браганса, головою яких зараз є принц Бертран Орлеан-Браганса, один з організаторів референдуму 1993 року. Його племінника Луїса-Філіпа у 2018 році обрали депутатом бразильського парламенту від Partido Social Liberal, партії Жаїра Болсонару. Він претендував на посаду віцепрезидента при Болсонару, але програв внутрішні партійні вибори.
То Болсонару за відновлення імперії?
Офіційно, звісно, ні. Це б означало, що він не визнає суверенітет Уругваю, який певний час входив до складу імперії. Та й неофіційно теж навряд. Болсонару — популіст, який заграє з багатьма політичними та громадськими рухами. Так само він неодноразово заявляв, що вважає період військових диктатур у Бразилії ХХ століття взірцем для наслідування. Хоча історично бразильські мілітаристи та монархісти перебувають у різних політичних таборах.
Представники дому Браганса і далі відстоюють ідею нового референдуму з вибором між республікою та конституційною монархією. Петиція про його проведення набрала 44 тисячі голосів ще у 2017 році, та її досі обговорюють у комітетах Федерального сенату Бразилії. Із такою самою ініціативою виступила і влада Рондонії — одного із 26 бразильських штатів.
Імператорська сім'я. Фотографія Дона Педру Енріке де Орлеан і Браганса та його родини, 1960 рік.
Принцу Бертрану Орлеан-Браганса вже 81 рік, тож він навряд претендуватиме на престол. Наступний претендент — його племінник 36-річний Рафаель Браганса, фінансист, який зараз живе в Лондоні. Улітку 2022 року журналісти запитали його про перспективи монархії у Бразилії. Рафаель відповів, що з цього питання потрібен плебісцит, але якщо народ погодиться, то він завжди поруч.
А ми завжди поруч, щоб розповісти читачам деталі будь-яких подій у світі. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].