Я з Херсону, займалася правозахистом і журналістськими розслідуваннями. Тому добре знаю місцевих, багатьох представників місцевої влади та громад. Також я моніторю соцмережі та ЗМІ, яким довіряю, або людей, яких знаю особисто. Крім того, до мене звертаються люди по допомогу. Це і є мої джерела.
Наталія Бімбірайте.
prostir.ua / «Бабель»
Терор росіян на Херсонщині змінювався протягом цих пів року — спочатку вони діяли мʼякими «кримськими» методами. У перші дні березня люди в Херсоні та великих містах області ― у Скадовську, Чаплинці, Новій Каховці та інших ― виходили на проукраїнські мітинги і вимагали від росіян повертатися додому. Спершу росіяни були спантеличені, бо не очікували спротиву — вони справді думали, що їх ледь не з квітами зустрічатимуть. Окупанти намагалися підкупити населення — наприклад, роздавали гуманітарку. Коли це не подіяло, почали розганяти мітинги світлошумовими гранатами, сльозогінним газом, били людей. Цю тактику застосовували в усіх містах. Окупанти фільмували людей на мітингах, серед мітингувальників були росіяни, переодягнені в цивільне, людей відстежували, коли вони йшли додому, когось затримували просто на мітингу. Людей забирали, жорстоко били і спершу відпускали — масові протести їм вдалося придушити.
Мітинг у Новотроїцькому Херсонської області, 7 березня 2022 року. Мітинг у Каховці Херсонської області, 7 березня 2022 року.
Трудова Слава / Facebook / «Бабель»
Потім почалася партизанська робота, і росіяни стали більш жорстокими. Когось відпускали з вибитими зубами й поламаними ребрами, багато людей просто зникли, про їхню долю нічого не відомо. На серпень правозахисники знали про близько 600 таких випадків. Насправді цифра в рази більша, бо ніхто не знає, що відбувається в окупованих селах. Та й Херсон ― велике місто. До війни там жило 300 тисяч людей, нехай половина виїхала, але ж половина залишилася.
Я щодня бачу повідомлення про зникнення. Нещодавно викрали громадську активістку Вікторію Карпову. Їй 55 років. Додому прийшли російські військові і забрали. Її дочка вже обійшла всі «комендатури». Так в основному і шукають людей — по соцмережах, по моргах і лікарнях, по осередках окупаційної влади. Зникають люди по-різному. Наприклад, чоловік сказав, що поїхав у справах, а потім подзвонив дружині, попросив забрати дитину і більше не відповідає, хоча зʼявляється онлайн. Жінка починає його шукати. Окупанти на це реагують по-різному ― від байдужості до «йдіть додому, бо гірше буде». Добитися можна мало чого ― росіяни, які викрадають людей, не мають розпізнавальних знаків, не представляються, одягнені у штатське. На прохання назвати себе відповідають «вам не треба це знати».
Вікторія Карпова, викрадена 2 вересня 2022 року.
Світлана Гаврилів / «Бабель»
Викрадених людей утримують в адміністративних будівлях. Коли росіяни зайшли в Херсон, вони зайняли все ― міськраду, ОДА, обласне управління поліції, СБУ, всі райвідділи поліції, СІЗО, тюрми, колишній витверезник, телерадіокомпанію, яку з травня перелаштували на російські хвилі. Ці місця використовують і як тюрми. У селах це також адмінбудівлі, ангари фермерів, звичайні хати. Зі свідчень, які я записувала, відомо, що у березні людей утримували переважно в ОДА — там чули жіночі крики з кабінетів.
Колабораціоністи «злили» адреси військових, правоохоронців, громадських діячів і журналістів ― їх окупанти забирали цілеспрямовано. Якщо люди одразу відчиняли, росіяни намагалися бути «ввічливими», якщо ні ― вибивали двері. Тероборонівців виманювали. Потім людей знаходили закатованими ― як-от Віталія Лапчука. Девʼятого червня його знайшли втопленого з гирями на ногах, на тілі були сліди катувань.
В області окупанти забирають старост і керівників самоврядування. З 49 громад затримали понад 30 людей. Декого не відпустили й досі ― наприклад, ми з березня нічого не знаємо про Олександра Бабича, мера Голої Пристані. Один з перших, кого нам вдалося вивезти з окупації, ― Віктор Маруняк, староста Старої Збур’ївки. Його забрали в день 60-річчя, три тижні катували струмом, били і обливали холодною водою. Віктора відпустили за умови, що він стане колаборантом, але він виїхав. У нього девʼять зламаних ребер, забої, гематоми, рани, які лікує донині ― зараз він за кордоном.
Олександр Бабич (ліворуч).
Олександр Бабич / «Бабель»
Росіяни допитують людей хаотично — ставлять запитання по колу, передають іншим окупантам, не документують свідчення. Тих, кого забирали з мітингів, розпитували, хто їх організовував, хто заплатив. Це був такий терор-залякування, щоб люди просто боялися чинити опір. Сільських голів, старост і мерів звинувачували в керівництві «мережами ДРГ» і вимагали здати імена й адреси. Також викрадали громадських активістів для залякування чи вербування ― їх били і катували у нелюдських умовах, тримали без їжі. А коли людей надламували, то записували відео для російської пропаганди про те, що ніяких претензій до росіян у них немає, про «зізнання» в терористичній діяльності, їх називали «агентами», «соросятами» і вимагали написати компромат на конкретних людей.
Тетяна, журналістка, пережила ймовірні воєнні злочини, скоєні російськими солдатами в Херсоні.
Getty Images / «Бабель»
Влітку росіяни почали тиснути на освітян, медиків, батьків дітей шкільного віку. Росіяни хочуть, щоб учителі й лікарі з ними співпрацювали, тому пропонували їм «курси перекваліфікації», але й досі не можуть набрати достатньо колаборантів. На окупованих територіях росіяни нічого не можуть налагодити ― ані самоуправління, ані систему освіти, ані комунальну сферу. У жодній сфері немає достатньої кількості прихильників «руского міра». На вчительок тиснули через їхніх чоловіків або дорослих дітей. Членів родин викрадали, били і відпускали за умови, що жінки погодяться працювати на росіян. Від медиків вимагали підписати угоду про «співпрацю» з умовою, що вони звільняться, як тільки сюди приїдуть російські лікарі. Перед початком навчального року і зараз триває тиск на батьків ― їм погрожують забрати дітей, якщо діти не підуть навчатися до шкіл окупантів. Десь виписують штрафи, десь «позбавляють» батьківських прав. Я не знаю випадків, коли після такого тиску люди погоджуються працювати на окупантів. Після погроз переважно стараються виїхати, хоча не всі можуть це зробити. Відразу почали тиснути на підприємців і фермерів ― окупанти відбирають у них авто, техніку, приміщення, продукцію. Влітку фермерів примушували платити «податки» готівкою.
Знаю випадки, коли люди не витримували тиску і помирали. Так сталося з моїм другом, анестезіологом Далієм Сташенком ― серце не витримало, і він помер у 59 років. Він не міг покинути пацієнтів і залишився в Херсоні. Був такий добряк, врятував дуже багато життів.
У Херсоні легше загубитися, а у селі всі всіх знають, усе як на долоні ― тому там жахливіше. У селах окупанти поводяться більш нахабно. Методі ті самі ― викрадення, тортури, залякування. Вони заходять, куди хочуть, їх просто не можна не впустити. Якщо на когось вказує колаборант, його забирають. Але ніхто точно не знає, що коїться у селах. Відомо про мародерство, про зґвалтування ― від дівчаток до 80-річної бабусі в Нововоронцовській громаді. Ці випадки задокументовані. Люди з сіл, які ще окуповані, бояться говорити. Ми можемо дізнатися про те, що там відбувається, якщо місцеві поговорили між собою і тоді хтось передав нам інформацію про те, що сталося з іншими.
Микола Костіцин показує осколки від розривів снарядів. Михайло Гайдамака розмітає завали після обстрілу, щоб ніхто не постраждав. Херсонська область, 25 червня 2022 року. 86-річна Анастасія Білик та її 59-річна донька Людмила Денисенко біля входу в підвал, де зазвичай ховаються під час обстрілів. Херсонська область, 25 червня 2022 року.
Getty Images / «Бабель»
Чим ближче до лінії фронту, тим більше страждають люди, які залишилися. Вони живуть під обстрілами, без світла, води, газу, продуктів і ліків. Коли люди виїжджають з тих сіл, ми бачимо, що вони голодували. Коли я сама після місяця життя в окупації виїхала і зайшла в магазин, то відчувала і подив, і радість від того, що є все. І ці люди дивуються будь-якій дрібниці ― тому, що можна випити кави, наприклад. І перепитують у волонтерів по кілька разів, чи справді можна взяти ще одну цукерку, чи справді всім вистачить. Просто плачуть від цього.
Микола Мосура стоїть біля свого нещодавно обстріляного будинку. Херсонська область, 25 червня 2022 року.
Getty Images / «Бабель»
Ми фіксуємо злочини, які вчиняють росіяни, і навіть знаходимо тих, хто робить це на окупованій території. Але ця робота непублічна.
Кожен злочин росіян буде покараний, а «Бабель» про це напише. Ми задокументуємо ще більше злочинів, якщо ви нас підтримаєте: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].