Навіть у російській військовій техніці багато іноземних деталей. Країни більше не виробляють свою зброю самостійно?
Ні, настала епоха глобалізації військової промисловості. Строго кажучи, від початку Другої промислової революції, коли сучасна військова промисловість виникла, держави ніколи не забезпечували себе розробками та зброєю на 100%. Для більшості країн це було неможливо — вони не мали промислової бази. Навіть великі індустріальні країни, такі як Велика Британія та Німеччина, усе одно обмінювалися досвідом. Основна характеристика цієї епохи військової промисловості — опора на приватні компанії, бо сучасна зброя була справою інженерів, ентузіастів і винахідників. А інженери з різних країн спілкувалися та торгували між собою.
Наприклад, перший французький танк Schneider CA1 розробили під керівництвом конструктора Ежена Більї, який до того проєктував броньовані автомобілі для Іспанії, а потім вивчив досвід створення британського танку Mark I. Перші шасі для свого танку Більї придбав у американської компанії Holt Manufacturing Company, яка виробляла трактори. На холтівських шасі їздили й німецькі танки A7V — приватна компанія продавала їх усім охочим. На полі бою CA1 і A7V стріляли одне в одного.
Sturmpanzerwagen A7V. Schneider CA1. Mark I.
Wikimedia
До початку Другої світової війни ставлення до військової промисловості змінилося. В атмосфері напруги та взаємної недовіри великі держави схилялися до того, щоб самостійно виробляти зброю, а військовими розробками ділилися дуже обережно та лише з потенційними союзниками.
У 1939 році Сполучені Штати зіткнулися з тим, що не мають сучасного танку, який міг би протистояти німецьким. Перші прототипи нового танку, який потім стане M4, відомим як «Шерман», розробила приватна компанія Lima Locomotive Works із залученням британських експертів.
Виробляли та вдосконалювали «Шермани» американські компанії — десять великих приватних, зокрема General Motors і Ford Motor Company, і державна Watervliet Arsenal. Якщо американці довіряли британцям та залучали їх до своїх проєктів, то розробкою німецьких танків займалися виключно німецькі компанії. Середній танк Pz.Kpfw. III розробили Daimler-Benz і Friedrich Krupp AG, а танк Panzer VI Tiger — Porsche і Henkel.
До Першої світової війни країни певною мірою залежали від приватних виробників військової техніки та зброї, а вже до Другої саме уряди почали диктували, що хочуть бачити на озброєнні своїх армій.
Після Другої світової почалася нова війна — Холодна, і вже з 1947 року США та СРСР стали відверто недружніми державами. Військові розробки стали ще секретнішими. Але водночас почався й перший етап глобалізації промисловості. Бо країни активно ділилися розробками в межах своїх альянсів — НАТО та Варшавського договору. Наприклад, у 1958 році почали серійно випускати американський винищувач F-104 Starfighter, у виробництві якого брали участь понад 500 європейських компаній. А сам літак зʼявився на озброєнні не лише у США, але й у союзників — ФРН, Італії, Нідерландів, Бельгії, Канади та Японії.
M4, відомий як «Шерман».
Wikimedia
Техніка ставала дедалі складнішою, тому її виробництво потребувало більше високотехнологічних деталей та елементів, які не може виробляти одна країна. Важливі й ресурси. Наприклад, росія постачає майже половину титану, який використовують аерокосмічні компанії по всьому світу. Навіть зараз Європейський Союз вирішив не вводити санкції проти металургійної компанії «ВСМПО-Авісма», яка виробляє і продає титан. Лобіювала це рішення компанія Airbus SE — найбільший виробник комерційних літаків, який працює у Франції, Німеччині, Великій Британії та Іспанії. Airbus поки не може обійтися без російського титану — так зараз влаштована світова економіка.
Однак і росія не може обійтися без іноземних партнерів. Особливо у сфері високоточних сучасних приладів, без яких, наприклад, не літають ракети. Ще у 2005 році володимир путін наказав уряду «зменшити частку іноземного капіталу у стратегічних галузях промисловості». По суті він намагався виключити росію з процесу глобалізації військової промисловості. Проте йому це не вдалося.
У квітні 2022 року Королівський обʼєднаний інститут оборонних досліджень Великої Британії (RUSI) опублікував доповідь «Операція Z: передсмертні муки імперської ілюзії». У доповіді проаналізували склад російської військової техніки, яку окупанти використовують в Україні. Деталі іноземного виробництва є майже всюди. Лише комунікаційний комплекс транспортного літака ІЛ-76 має 80 іноземних деталей. Снаряди для російських РСЗВ «Торнадо» використовують американські гіроскопи, а ПВО «ТОР-М2» — британські осцилятори. Така ж ситуація з ракетним комплексом «Іскандер-М», крилатими ракетами «Калібр» і Х-101 тощо.
Отже, й Україна не може сама випустити суперзброю, танк чи щось таке?
Не може. Це надто складно, дорого та довго. А за сучасних умов і не треба. Більшість країн не можуть дозволити собі самостійні розробки, тому купують ліцензії на чужі конструкції та комбінують їх. Наприклад, польські самохідні гаубиці AHS Krab, три батареї яких Польща в червні 2022 року передала Україні, — це комбінація британської башти САУ AS-90 з південнокорейським шасі САУ K9 Thunder. Причому поляки намагалися розробити власне шасі для Krab на базі радянського танку Т-72, але ці спроби були невдалими. І навіть такий шлях досить довгий. Від першого тендеру на розробку Krab до першого зразка гаубиці в її фінальному вигляді минуло 18 років.
Парад до Дня Конституції Польщі у Варшаві, 3 травня 2019 року.
Wikimedia
Інший шлях — модернізація своєї наявної техніки. Польські танки PT-91 Twardy, які зараз теж воюють в Україні, — це ґрунтовна модифікація радянського танку Т-72М1.
Головною проблемою залишається можливість серійного виробництва. Український танк БМ «Оплот» на базі Т-84 так і не потрапив на озброєння ЗСУ. Зараз його використовують в Таїланді, який купив в України 49 таких машин. Їх виготовляли чотири роки — з 2014 по 2018-й. Втім, як мінімум один «Оплот» все ж таки бере участь у боях з окупантами.
Тих самих PT-91 Twardy у базовому варіанті з 1995 року Польща виготовила лише 232 одиниці. Для порівняння: США з 1980-х випустили понад 10 тисяч своїх основних танків M1 «Абрамс». А з 1942 по 1945 рік, під час Другої світової, на максимумі виробничих потужностей Америка виготовила 49 234 «Шермани». Більшість країн світу таких потужностей не мають.
А чому ми не можемо просто купити багато іноземної військової техніки? На «Велике будівництво» гроші ж були.
Справа не в грошах. Військові замовлення — справа не швидка, а ще вам мають хотіти щось продати. Коли Південна Корея розробляла вищезгадані САУ K9 Thunder, то намагалася купити ліцензії на башти у британських компаній Vickers Shipbuilding and Engineering і Marconi Electronic Systems. Перші відмовилися продавати ліцензію, а другі запросили зависоку ціну. На розробку власної конструкції башти корейська компанія Samsung Techwin витратила 8 років.
На рішення про продаж військової техніки впливає і проблема промислового шпигунства. Коли країна продає свою техніку чи розробки, вона має бути впевнена, що покупець надійно захищає власний оборонно-промисловий комплекс. Наприклад, у 2021 році у США засудили офіцера китайської розвідки Сюй Яньцзюня, який намагався отримати доступ до конструкції авіаційного двигуна компанії General Electric Aviation. Для цього співробітника компанії китайського походження Девіда Чжена заманили в Китай — нібито на конференцію. Там несподівано «зламався» його ноутбук, який місцеві колеги зголосилися «полагодити». І спробували встановити на нього шпигунську програму, але вкрасти дані не вдалося. Американська контррозвідка зʼясувала, що Сюй керував операцією, виманила його з країни та заарештувала. Подібна помилка одного співробітника компанії може стати причиною того, що виробники військової техніки не захочуть бути її партнерами.
Пускова установка ЗРК NASAMS.
Wikimedia
Навіть якщо вам готові продати техніку, то навряд продадуть її багато, і такі контракти виконуються довго. У 2020 році Угорщина придбала кілька батарей норвезьких зенітно-ракетних комплексів NASAMS приблизно за мільярд доларів. Скільки саме — невідомо, проте відомо, що в договорі фігурують 240 ракет до них. Поставки ЗРК до Угорщини почнуться лише у 2023 році. Тому популярна в соцмережах теорія про те, що Україна могла легко придбати 40 батарей NASAMS за $2,6 мільярда та закрити небо, на жаль, нездійсненна. Ані в частині вартості таких поставок, ані в частині власне можливості придбати таку кількість батарей.
«Бабель» схожий на сучасний танк. Впоратися самим нам буде тяжко, але разом із вами ми — сила! Підтримайте нас:
🔸 PayPal: [email protected]
🔸 Patreon