«Із Донецької області хочуть зробити великий Маріуполь». Голова військової адміністрації Павло Кириленко розповідає, як бомбами окупанти стирають міста ― інтервʼю

Кілька днів тому президент створив військові адміністрацій на території Донеччини. Чи пов’язано це з тим, що в деяких областях місцева влада здавала населені пункти?

Створення військових адміністрацій передбачене правовим режимом воєнного стану. Звісно, ми розуміємо, що і політична ситуація, і діяльність певних політичних сил, точніше, політичної партії ОПзЖ, була доволі активна на території Донецької області. Були певні загрози відносно того, що певні частини області, міста можуть поводитись в умовах війни по-різному, і може бути, скажімо так, тихий саботаж підготовчих процесів, оборонних процесів. Тому я доволі довго працював над цим питанням, щоб прибрати з нього політичну складову. У деяких місцях були певні ознаки саботажу в активності підготовки до оборони міста, підготовки всіх соціальних, гуманітарних процесів у місті. Ще до повномасштабного вторгнення рф у нас було утворено 11 військово-цивільних адміністрацій. Далі я надав пропозиції голові держави і Офісу президента для того, щоб на момент військового стану була чітка координація дій з боку обласної військової адміністрації, районної військової адміністрації. Також я запропонував утворити Дружківську військову адміністрацію. Це місто є одним з таких символів ОПзЖ, де колишній мер ― народний депутат. Він фактично і розповсюджував свій вплив на місто. Тож коли я представляв керівника військової адміністрації, я сказав що у Дружківці ніхто не буде сидіти тихо і дивитись фільм «Свадьба в Маліновкє». Ворога ми чекаємо тільки для того, щоб його зустріти, розбити, боронити своє місто.

Які селища та міста Донецької області окуповані після 24 лютого?

Маріуполь у блокаді, але не окупований. Там майорить український прапор. При цьому «днр» і російська федерація виставляють фейкові відео та намагаються переконати, що це сама Україна бомбила і обстрілювала мирне місто Маріуполь — це ж повний абсурд.

Правда, населені пункти, які наближені до Маріуполя, окуповані, там тривають бої. Це Мангуш, села, що входять до Мангушської та Нікольської територіальних громад.

Щодо Волновахи. Після зміни адміністративно-територіального устрою і децентралізації утворений великий Волноваський район із чисельністю мешканців понад 100 тисяч осіб. А сам центр цього району — місто Волноваха. Волноваха повністю зруйнована — 90% усіх ключових обʼєктів інфраструктури зруйновані. Тому зараз Збройні сили відійшли від Волновахи і закріпилися на інших позиціях. Отже я також не можу констатувати, що Волноваха під контролем української влади та ЗСУ. Якщо ж говорити про весь Волноваський район, то нині тривають постійні бої, а тому ситуація змінюється: то ворога відбивають, то він заходить, відходить. Мирненська громада і Ольгинська розташовані вздовж лінії розмежування і зараз не перебувають під постійним контролем ЗСУ.

Види на сильно пошкоджену будівлю у місті Волноваха - одному з міст, які найбільше постраждали від росіян

Getty Images / «Бабель»

Getty Images / «Бабель»

Getty Images / «Бабель»

А які напрямки зараз найскладніші?

Мапа бойових дій виглядає так: вони намагаються рухатися з півдня та півночі. Їхнє бажання ― оточити область з обох боків, закрити вихід. Хтось це називає «зробити великий Маріуполь». Вони провалили свій «триденний бліцкриг» і тепер вони хочуть принаймні зробити тактичний стратегічний успіх на східному напрямку. Вони роблять всілякі спроби, щоб підніматися вгору по лінії розмежування і далі вийти на межу з Дніпропетровською областю. Йдуть постійні обстріли Вугледару ― це Великоновосілківська громада, там тривають бойові дії.

І так само з півночі області, ізюмський напрямок — вихід на адмінкордон із Харківською областю.

І при цьому прилітало і прилітає по всій області: великі потужні ракетні удари, обстріли, важка артилерія, РСЗО. Є фосфорні боєприпаси.

Якраз про фосфорні хотіла розпитати детальніше: чи можете ви сказати, де саме? І чи зафіксовано, скільки саме людей постраждали від них?

Людей, загиблих саме від фосфорних боєприпасів, на щастя, немає. Тому що вони використовують їх паралельно з іншими боєприпасами. Тобто можуть бути обстріли із РСЗО і можуть бути обстріли касетними боєприпасами. Можуть бути разом із ними заборонені фосфорні боєприпаси. Особливо це добре видно вночі — коли тривають обстріли в нічний період доби, видно, як летить фосфор по небу. Поступово вогонь спускається, є такі відео. Температура горіння фосфору понад 800 °C. Коли він контактує з киснем, спалює все, куди падає. На відео зафіксовано, як шматки фосфору горять на землі, і як його гасять, засипаючи ґрунтом.

Зафіксовано, що фосфорні бомби ворог використовував у Мар’їнці, Красногорівці і Авдіївці.

Що відбувається зараз у Маріуполі? Чи відомо вам, скільки людей там лишилося?

Станом на ранок. Вчора (у четвер) нам повідомили, що російська федерація дозволила «зелений» коридор. Ми сформували колони — це 42 автобуси. Сьогодні мені о 8 годині ранку доповіли про повне завантаження цих автобусів людьми. Вони готові рухатися у напрямку міста Запоріжжя. Ці колони забирають людей з маріупольського напрямку — це узбережжя, той же Мангуш, і Бердянська.

Була ще одна колона на Мелітопольський напрямок з гуманітарним вантажем. Всі коридори були погоджені, офіційно повідомлено.

Тобто те, що роблять окупанти, — це настільки величезний цинізм... Коли надають «зелений» коридор, він дозволений, і про це офіційно повідомляють українську сторону, Ірину Верещук, підписується під цим «зеленим» коридором міжнародний комітет Червоного Хреста, а на вечір гуманітарний вантаж забрали окупанти.

А вони не пояснюють, чому вони забирають цей гуманітарний вантаж?

Вони клеять дурня: «Зараз з’ясовуємо, та не може такого бути, ні, це не ми». Ми це вже проходили, коли вони брали в заручники колону з автобусами, з водіями і працівниками МНС. Ми їх питаємо, а вони: «Ні, це «днр», зараз з’ясовуємо, команди не було» і таке інше. Це все ми бачимо і розуміємо. Але ми повинні зціпити зуби і йти далі, і рятувати людей. Я бачу критику людей, які кажуть: «Нас там ніхто не рятує, ми виходимо з Маріуполя, але нам не допомагають». Дійсно, в Маріуполь не запускають ані гуманітарний вантаж, ані колони з автобусами. Це невигідно окупантам. Перше, вони розчаровані, що люди їх не підтримують, навіть коли морально виснажені і без їжі та води, але все одно відмовляються їхати на окуповані території чи в росію. Вони хочуть лишатися на території України. Тому окупанти роздратовані.

Щоб ми зрозуміли: яким чином узгоджуються «зелені коридори? Хто з ким про це домовляється? Ви вже сказали, що це відбувається за участі Міжнародного Червоного Хреста. Як саме?

Є штаб з гуманітарних питань, який безпосередньо очолює Ірина Андріївна Верещук. Вона доповідає безпосередньо президенту, веде комунікацію з військовими, з очільниками військових адміністрацій — відбувається організація всього цього, без перебільшення, надскладного процесу. На рівні держави вони ведуть перемовини з гуманітарним штабом російської федерації. І вони дають письмові підтвердження, які жодного разу в повній мірі не спрацювали. Вони їх підтверджують, а потім, коли колона рухається — йдуть обстріли.

Коли це розпочиналось 5 березня, взагалі була вкрай цинічна ситуація. Ми намагалися вивезти з Маріуполя автобуси, які ще вціліли. Спочатку в Маріуполі було 50 автобусів. Але вони нанесли бомбові удари по них, 20 згоріло, лишилось 30. Вони навіть автобуси не випускали звідти.

Тобто вони спеціально нищили автобуси, щоб не можна було їх використовувати?

Так, вони нищили автобуси. Так от, 5 березня ми погодили гуманітарний «зелений» коридор на наступний день. Ми надали їм маршрут руху: всі населені пункти, по яких ми рухаємося. Ми надаємо їм гарантії української сторони в Маріуполі, що ми припиняємо вогонь. Вони чітко знали, де перебуває важка артилерія Збройних сил, де перебувають Збройні сили, найбільш укріплені позиції. Шостого березня в Маріуполі припинено вогонь, ми дотримуємось тиші, а вони почали танковий штурм і спробували прорватися в Маріуполь з боку аеропорту...

Згоріло шість їхніх танків, ворога розбили, когось взяли в полон. Але все це відбувалося в момент роботи «зеленого» гуманітарного коридору.

Раніше ви повідомляли, що частина людей, які втікали з Маріуполя, були в Мангуші і Мелекіному та помирали там від голоду. Чи вдалося їм допомогти, чи відома їхня доля, чи вдалося їх врятувати?

Ми знаємо, що там відбувається. Там на узбережжі теж є люди, і їх дуже важко звідти забрати. Але ми працюємо.

А взагалі є розуміння, скільки людей зараз перебуває в Маріуполі?

Маріуполь, які б там цифри не називали, але беруть з різних джерел — звичайно їх можна буде перевірити, коли ми будемо контролювати цей процес. Я б сказав, що в Маріуполі не більше ніж 120 тисяч зараз. При тому, що 460 тисяч до 24 лютого постійно проживали в Маріуполі. Різними шляхами евакуйовані понад 280 тисяч осіб приблизно за 2,5 тижня.

Є якесь розуміння, скільки людей загинуло в Маріуполі? Ясно, що поки порахувати нереально, але хоча б приблизно?

Я намагався цю цифру рахувати. Коли спілкувався з мером, питав, яка статистика. Мені повідомляли, що зараз десь на день гинуть 100—150 людей. Я кажу, що це не статистика. Але по тих активних і системних діях, які відбувалися, на жаль, приблизно так і було. Тому приблизно зараз ми говоримо про цифру понад 5 тисяч людей. Це точно. Але, на жаль, ця цифра може бути набагато більшою. На вулицях лежать трупи людей, їх неможливо забрати. Ви бачили ці кадри.

Ви заявляли, що росіяни примусово вивозять українських громадян на окуповані території або до росії. Чи є у вас орієнтовна інформація про те, кого саме вивезли, можливо, ви складаєте списки? І яка приблизно кількість людей, яких примусово вивезли росіяни?

Так. Ми формуємо такий список. Є приклади по дівчинці з Маріуполя, батько якої загинув (її примусово вивезли в Донецьк, але її дід намагається повернути її назад). Ми займаємось цим питанням дуже щільно, залучили міжнародні організації. Застосовуємо всі можливі і неможливі важелі впливу, щоб її повернути.

Загалом росіяни депортували вже близько 30 тисяч українців. Але ворог стикнувся з тим, що наші люди не хочуть виїжджати. У мене є інформація, я не можу сказати, що вона на 100% перевірена (але мені два джерела її підтвердили), що в одну зі шкіл в Донецьку, куди примусово привезли голодних людей, збирався приїхати ватажок «днр». Але наші люди нібито написали на стіні «Слава Україні». Приїзд скасували. Стерти чи замалювати ці слова просто, або домалювати свастику для пропаганди. Але якщо люди в таких надскладних умовах не бояться показати своє ставлення, вони будуть говорити. Це їх зупинило.

Що ви порадите робити людям, яких вивезли, наприклад, у Донецьк або в росію? МЗС поширює контакти українських посольств і консульств, щоб отримати інформацію, як перетнути кордон.

Так. Потрібно застосовувати всі максимальні сили, щоб перейти.

Росія не просто їх депортує чи вивозить на територію «л/днр». Якщо вони їх вивозять на територію росії, вони це роблять з якоюсь метою: або їм потрібні голоси, або щоб робити видимість псевдореферендумів, або просто заради пропаганди, щоб під тиском знімати з ними сюжети (наприклад, ось відео з українкою, яку примусово вивезли на територію рф з Маріуполя, а потім ФСБ записали відео з нею під тиском). Вони використовують концентраційні табори на території Мангушської громади, де відбирають чоловіків окремо, жінок окремо, з дітьми окремо. Там проводиться селекція, хто їм може підійти.

А далі?

Вони справді перевіряють татуювання на тілі чоловіків і жінок, щоб не було на них якихось «ознак націоналізму». Їх також цікавлять ті, хто прописаний в Донецькому регіоні. А потім вони забирають документи громадян України і дають довідку — аусвайс — для депортації на територію рф.

А що б ви їм порадили?

Вони мають вимагати, щоб їх залишили в Україні. Якщо не вступати в конфлікт з окупантами, щоб не було загрози життю, після можливого вербування і вивезення на територію «днр» намагатися виїхати звідти через Ростов і далі в Україну. Якщо ж людей напряму вивозять в російську федерацію, вона дуже велика, за інформацією, яку надають, українців депортують у дуже віддалені регіони.

Росіяни викрали вже 13 місцевих голів по Україні, серед них є і Василь Мітько з Нікольска донецької області. Чи відома вам його доля?

Це доволі цікава ситуація. Його правда затримали, але потім відпустили. Це було десь три тижні тому, коли тривали бої за Маріуполь. Після цього в мене з ним була розмова. Я знав, де він перебував після того, як його відпустили, і мав можливість виїхати.

Я з ним зв’язався, вказав йому прямий рух, що він знає, як це зробити. «Будеш на безпечному місці, де необхідно, і ми працюємо далі», — сказав я йому. Я чому дозволяю собі це сказати? Бо коли хтось намагається сказати, що [не може кинути] своєї домівки, що він тут виріс і так далі, то я теж народився і виріс в Донецькій області. Чотирнадцятого березня 2014 року я виїжджав з окупованого Криму, де в мене теж багато лишилося. А потім у червні 2014 року я виїжджав з Донецької області, з Макіївки. Тому я знаю, що таке все лишати. Але батьківщина — одна. Це не патріотичні гасла. Я це все проходив. Я йому це все довів і сказав, що є можливість вийти, і вказав, яким чином. Наразі ніхто нікуди не рухається. Я це все бачу, і цьому буде дана оцінка.

Приблизно така ж ситуація у Мангушській громаді. Там начальник Мангушської територіально громади пан Караберов [Володимир] відмовився від посади, в той же час його перший заступник і керівництво громади, по всіх ознаках і всьому, що ми бачимо і розуміємо (а наші спецслужби працюють), перейшли на бік окупанта.

А провадження є?

Усе є. Провадження правоохоронні органи розслідують, тому все відслідковується. І коли кажуть, що вони викрадені, я не можу цих осіб поставити в розділ тих, хто викрадений. Я казав про це, коли робив доповідь. В мене були контакти, я особисто розмовляв. Оскільки я проходив 2014 рік сам, то можу сказати, що в таких ситуаціях найгірше від керівництва почути: «Ну що ви там? Ну тримайтесь». Керівник не має права такого казати. Я чітко сказав і першому, і другому, що необхідно робити: це забезпечити безпеку, життя і здоров’я колективу, провести з ними роботу, максимально мобілізувати всі свої зусилля, необхідні документи, печатки, штампи, бути там, де було вказано. Я все це їм вказав. Але вони так і не з’явились. Люди вважають, що це їхня маленька батьківщина. Тому їхній статус — вони точно не викрадені. Зараз вони в тіні. Але ж ви не є звичайними місцевими мешканцями, у вас посада, ви виконуєте функції місцевого самоврядування, ви — частина державного механізму, у вас зацікавлені окупанти, і ви своїми діями не повинні допомагати їм.

Крім того, віддати своє життя за батьківщину можна і потрібно, але це має бути тоді, коли інших варіантів немає. Але жива професійна людина принесе країні набагато більше користі. Кращій солдат — це живий солдат. Тому перше завдання — зберегти своє життя, а не чіплятися за малу батьківщину і заради неї співпрацювати з ворогом. Я таке не приймаю. Я маю право це казати, бо я це проходив.

Зараз говорять про те, що росіяни зазнали поразки на київському напрямку, тому спробують вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей. Чи готові в області до того, що росіяни посилять атаки?

Ризики є. Ми готуємось постійно. Я на початку вже сказав, як вони рухаються. Ми виконуємо багато функцій по укріпленню, підготовці, допомозі військовим. Наші дії скоординовані, ми готуємось. Ескалація, загострення — найбільш вірогідний розвиток подій.

Ви пропонували людям, які перебувають у населених пунктах, де відбуваються воєнні дії та неподалік них, поїхати. Чи дослухалися?

Я пропонував і пропоную зараз, доводжу це до громадян системно. Дослухаються. Майже 120 тисяч вивезені з території області, не враховуючи Маріуполь. Але на жаль, ми бачимо, що люди активізуються надто пізно: коли горить сусідня вулиця, або палає будинок поруч. І потім це сильно ускладнює ситуацію нам, бо ми відволікаємось від безпосередньої боротьби з ворогом.

Ворогу оточувати місто, де нема людей, нецікаво. Чому це відбувається в Маріуполі? Вони ж не запустили жодного гуманітарного вантажу в місто. Відповідь проста — вони хочуть, щоб їх боялись. Постійні бомбардування теж для того, щоб посіяти паніку.

Чи забезпечена область продуктами? Чи вдається платити пенсії і забезпечувати життєдіяльність області?

Так, ми все це робимо. Їжа. Гуманітарна допомога — алгоритм налагоджений. Ми розуміємо, хто отримує набори гуманітарної допомоги, чи є у людей можливість купувати продукти. Зараз, крім Маріуполя, у складному становищі є міста вздовж лінії розмежування, але вони не оточені, не окуповані, там є українська влада, яка все забезпечує.

Алгоритм по пенсійному забезпеченню ми з управлінням Пенсійного фонду області пропрацювали, він злагоджений і відпрацьований.

Чи є у вас прямий контакт з президентом, чи потрібен він?

За необхідності я можу комунікувати. Але я дуже добре розумію субординацію. Влада у президента побудована так, що коли я йому поставлю питання напряму, він точно спитає, чому це Кириленко питає про це його і хто не спрацював. Звичайно, коли обговорюємо гуманітарні коридори, заступник керівника офісу Кирило Тимошенко телефонує, ми спілкуємось, Ірина Андріївна [Верещук], Андрій Борисович [Єрмак] (голова офісу президента). Він може увімкнути гучний звʼязок, і тоді я доповідаю президенту. Я ніколи не зловживав. Я виконую свої функції, знаю, що робити, ми всі повинні бути на своєму місці.