118 років тому в росії хотіли відволікти народ і підняти престиж влади «маленькою переможною війною» з Японією. Усе закінчилося поразкою та революцією, а вислів став мемом — історія в архівних фото

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
118 років тому в росії хотіли відволікти народ і підняти престиж влади «маленькою переможною війною» з Японією. Усе закінчилося поразкою та революцією, а вислів став мемом — історія в архівних фото

Японці конвоюють полонених російських солдатів, травень 1905 року.

Getty Images / «Бабель»

На початку ХХ століття росія опинилася на порозі економічної та політичної кризи. Рівень життя населення падав, були відсутні громадянські права і свободи, зростала корупція та безкарність чиновників і членів царської родини, монарх-консерватор не збирався ні з ким ділитися владою та відкидав пропозиції створити парламент. Щоб відволікти народ від внутрішніх проблем, один з міністрів запропонував влаштувати «маленьку переможну війну». Тоді саме наростали протиріччя з Японією на Далекому Сході. Японців ніхто не вважав серйозним супротивником, але росія програла війну й уклала мирний договір. У країні розпочалася революція, а спроби придушити її розстрілом мирних демонстрацій остаточно підірвали престиж самодержавства. «Бабель» згадує про події російсько-японської війни та першої російської революції в архівних фото.

«Щоб стримати революцію, нам потрібна маленька переможна війна», — сказав в одній з бесід на початку 1904 року російський міністр внутрішніх справ і шеф Корпусу жандармів Вʼячеслав Плеве. Цю фразу згадують його сучасники у своїх мемуарах. Проте деякі історики сумніваються, що Плеве справді говорив такі слова.

Проте відтоді вираз «маленька переможна війна» став історичним афоризмом або, простіше кажучи, мемом. Його вживають у випадках, коли уряд країни розвʼязує таку війну, щоб відвернути увагу населення від внутрішніх проблем, викликати патріотичну істерію та в такий спосіб підняти свій авторитет. І досить часто такі війни розвʼязує саме росія.

На рубежі XIX—ХХ століть внутрішніх проблем у російській імперії було хоч греблю гати. Країна лише намагалася наздогнати індустріальний прогрес. Головним експортним товаром залишалося зерно, але в той час у Європі ціни на нього почали стрімко падати. У сільському господарстві почалася криза, до якої додалися неврожаї. Через це селяни, які становили понад 70% населення, жили фактично надголодь.

Імператор росії Микола II та харківські селяни, початок 1900-х років.

Getty Images / «Бабель»

Селяни намагалися втікати до міст на заводи та фабрики, але й там було не ліпше: 12—14 годинний робочий день, низькі зарплати, відсутність профспілок, які могли б відстоювати права робітників.

У політичному плані росія залишалася консервативною монархією, тоді як прогресивні країни Європи та США вже давно перейшли до системи парламентаризму. Зростаюча корупція, бюрократія, недбалість і безкарність чиновників, тотальна цензура, відсутність громадянських свобод — усе це підривало як міжнародний авторитет країни, так і впевненість народу у спроможності влади. Таким чином, на початку ХХ століття росія все глибше занурювалася в економічну та політичну кризу.

Спільне фото російської імператорської родини Романових. Майбутній імператор Микола стоїть серед чоловіків, 4-й ліворуч, 1892 рік.

Getty Images / «Бабель»

Престиж російського самодержавства нерідко піднімався саме війнами. І цього разу теж випала зручна нагода — на Далекому Сході саме наростали протиріччя з Японією. Тут поступово занепадала остання китайська імперія Цін, а на її території та природні ресурси, крім росії та Японії, претендували Франція, Британія, Німеччина та США.

Розділення Китаю європейськими державами та Японією. Французька карикатура, 1890-ті роки.

Wikimedia

Програвши у 1890-х війну Японії, Китай звернувся по допомогу до росії, Німеччині та Франції. Ті змусили японців залишити захоплений Ляодунський острів, натомість його фактично окупували росіяни. А до двох стратегічно важливих портів — Порт-Артура і Дальнього, які не замерзали взимку, відправили свої військові кораблі.

У Токіо не збиралися з цим миритися та влаштували нову хвилю мілітаризації. Спочатку японці пропонували росіянам поділити Китай на зони впливу: Корея — Японії, Маньчжурія — росії.

Вид на гавань Порт-Артура, 1900 рік.

Getty Images / «Бабель»

Але імператор Микола II не лише вважав окуповані китайські території своїми, але й прагнув захоплювати нові землі. У 1902 році росія підписала з Китаєм договір про виведення своїх військ із території Маньчжурії, однак майже відразу припинила його виконувати. У 1903 році росія почала діяти за тактикою гібридної війни: вона уклала вигідний контракт на вирубку лісів у Кореї, а під виглядом лісорубів туди направили перевдягнених солдатів та офіцерів, які почали будувати укріплені обʼєкти, по суті — військову базу. На всі запитання російський уряд відповідав у стилі «їх там немає». Японці зрозуміли, що домовитися не вдасться, і почали готуватися до війни.

Японські солдати з національними прапорами у вагоні поїзда на шляху в Маньчжурію, початок 1900-х років.

Getty Images / «Бабель»

У росії не сприймали Японію як серйозного супротивника. Тому міністр внутрішніх справ Вʼячеслав Плеве й пропонував влаштувати «маленьку переможну війну» — щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем. У пропагандистській пресі почали писати про те, як «ми шапками закидаємо цих макак і підпишемо їхню капітуляцію в Нагасакі».

Такий сценарій цілком влаштовував Миколу ІІ. Позаяк він і так недолюблював Японію через давній інцидент. У 1891 році, коли 23-річний спадкоємець престолу прибув до Японії в рамках свого навколосвітнього турне, його вдарив мечем по голові поліцейський-фанатик, який виступав проти будь-яких контактів з іноземцями. Рани виявилися несерйозними, японці вибачились, інцидент швидко замʼяли, але осад у майбутнього імператора залишився.

Царевич Микола в Японії, 1891 рік.

Wikimedia

У військовому та економічному плані Японія значно поступалася росії. І росіяни були впевнені, що японці не нападуть першими, тому поступово перекидали сили на схід і готувалися розпочати війну на своїх умовах.

Але Японія не стала чекати, поки росія підтягне додаткові сили, і вирішила атакувати першою. Двадцять четвертого січня 1904 року вона оголосила про розрив дипломатичних відносин із росіянами, а вранці 27 січня японці атакували російський флот у Порт-Артурі, вивівши з ладу кілька великих кораблів.

Підбиті японцями російські кораблі в гавані Порт-Артура, 1905 рік.

Getty Images / «Бабель»

Того ж дня 14 японських кораблів напали на крейсер «Варяг» і канонерський човен «Кореєць», які стояли в корейському порту Чемульпо. У російській пропаганді це подавали як героїчну битву з переважаючими силами супротивника. Японська пропаганда зі свого боку говорила про грандіозну перемогу, здобуту в тяжкому бою.

Насправді битви як такої майже не було. Після 50-хвилинної перестрілки, що не завдала японцям шкоди, капітан «Варяга» наказав затопити крейсер і підірвати «Кореєць». Місце для затоплення обрали невдале — на мілині, тому вже наступного року японці підняли «Варяг», назвали його «Соя» та включили до складу свого флоту.

Японський крейсер «Соя» (колишній «Варяг») на шляху до Австралії, 1910-ті роки.

Wikimedia

Досягши переваги на морі, японці висадили десант, захопили Корею і підійшли до кордонів Маньчжурії, де стояли російські війська, а також розпочали облогу Порт-Артура. У грудні 1904 року росіяни здали Порт-Артур, а також порт Дальній, верфі, доки та залізнична станція якого дісталися японцям практично неушкодженими.

Японські солдати чекать на атаку російської армії у Маньчжурії, 1904 рік.

Getty Images / «Бабель»

Японські генерали святкують перемогу над росіянами в захопленому Порт-Артурі (розфарбоване фото), 1905 рік.

Getty Images / «Бабель»

Незважаючи на поразки в перші місяці війни, російській владі все ж вдалося відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем. У містах розпочалися масові патріотичні маніфестації. Прихильники конституційних змін навіть спочатку вирішили відкласти свої вимоги щодо реформ.

Утім, патріотичного піднесення надовго не вистачило. Улітку 1904 року революційні настрої у росії посилилися. У липні загинув один з ініціаторів війни з Японією Вʼячеслав Плеве — у його карету кинув бомбу студент-есер Єгор Сазонов.

Жандарми на місці вбивства Вʼячеслава Плеве в Санкт-Петербурзі, 15 (28) липня 1904 року.

Wikimedia

Наприкінці 1904 року в росії зʼявилася перша профспілка — «Збори петербурзьких фабрично-заводських робітників». Почалися демонстрації з вимогами громадянських свобод і народного представництва у владі, тобто парламенту. На початку 1905 року страйкували робітники Путиловського заводу. Переговори з адміністрацією результатів не дали, виникла ідея скласти петицію та піти з нею до царя.

Микола II зробив так само, як він робив у подібних випадках і до цього і після, — поїхав з Петербурга. Демонстрантів перед Зимовим палацом зустріли війська, які відкрили вогонь. За різними даними, тоді загинули від 130 до 200 людей, від 300 до 800 отримали поранення. В історію цей розстріл мирної демонстрації увійшов під назвою «Кривава неділя». Ці події вразили всі верстви суспільства і завдали серйозного удару по престижу самодержавства. Так почалася Перша російська революція 1905—1907 років.

Демонстрація на Невському проспекті в Санкт-Петербурзі в день «Кривавої неділі», 9 (22) січня 1905 року.

Getty Images / «Бабель»

Похорон жертв «Кривавої неділі», січень 1905 року.

Getty Images / «Бабель»

На зовнішньополітичній арені росія залишилася без союзників. Франція та Німеччина оголосили про нейтралітет, а США і Британія відкрито підтримали Японію. На фронті ситуація теж складалася не надто вдало. Попри перевагу в кількості військ і техніки, російська армія не змогла завдати японцям жодної значної поразки.

Командувачі діяли неузгоджено, не знали, де свої частини, а де супротивник. Змушували солдатів здійснювати безглузді багатокілометрові марші під час сильних морозів і вітрів, щоб «вимотати японців». І не орієнтувалися на місцевості навіть за картами. Наприклад, замість стратегічно важливого села Сандепу атакували з великими втратами сусіднє — Баотайцзі. А потім так і не змогли розбити японців у битві при Сандепу.

Привʼязані до стовпа полонені російські солдати, 1904—1905 роки.

Getty Images / «Бабель»

На руку японцям зіграла й корупція у лавах російських чиновників, які займалися забезпеченням армії. Наприклад, розкрадалися будматеріали, призначені для зміцнення фортеці Порт-Артура. Про хабарництво на флоті під проводом дядька імператора, князя Олексія Олександровича, ходили легенди. За однією з них, новий міноносець мало не затонув на півдорозі між Кронштадтом і Петербургом, тому що замість розкрадених металевих заклепок дірки заткнули сальними свічками.

Зрештою вирішальною стала саме морська Цусімська битва у травні 1905 року, у якій японський флот майже повністю знищив російську ескадру. Після цього обидві сторони пішли на мирні переговори. Японська економіка була сильно виснажена війною, й армія вже не могла добити росію. А росіяни потребували часу на підготовку для реваншу. Але росію охопила революція, і ситуація ставала дедалі більш напруженою: есери продовжували влаштовувати теракти, робітничі страйки спалахували то в одному, то в іншому місті, розгорнувся національний рух, бунти почалися навіть в армії, особливо на флоті.

Японський адмірал Рокуро Ясіро піднімається на борт крейсера «Асамі», він прославився в битвах з російським флотом при Чемульпо, Цусімі та інших, 1900-ті роки.

Getty Images / «Бабель»

Посередником у переговорах стали США, і в серпні 1905 року в Портсмуті було підписано мирний договір. Микола II відправив на переговори досвідченого дипломата — голову кабінету міністрів Сергія Вітте, який від самого початку був противником війни з Японією. Йому вдалося досягти доволі мʼяких умов: росія передавала Японії Порт-Артур та південну частину Сахаліну; визнавала Корею сферою впливу Японії, а японські рибалки отримали право рибалити вздовж російських берегів у Японському, Охотському та Беринговому морях.

Карикатура про Потсмутський мир за підсумками російсько-японської війни. Ліворуч — японський імператор Мейдзі, праворуч — Микола II, у центрі — американський президент Теодор Рузвельт, 1900-ті роки.

Getty Images / «Бабель»

Зрештою війна вийшла не «маленькою» і зовсім не «переможною». Замість відволікання від внутрішніх проблем росія отримала революцію, і Миколі ІІ довелося піти на поступки — дозволити деякі громадянські свободи, погодитися на створення парламенту, Державної думи й нарешті запустити аграрну реформу. Але це лише відтермінувало падіння царського режиму на десять років.

Ми чесно й обʼєктивно розповідаємо про історичні події. Підтримати «Бабель» можна тут.

Барикади в Одесі під час революції 1905—1907 років.

Getty Images / «Бабель»

Джерела:

Сергей Витте. Воспоминания. Берлин, 1922.

Алексей Куропаткин. Русско-японская война, 1904—1905: Итоги войны. Издание 1906 года (переиздано в 2002 году).

А. Морской. Исход российской революции 1905 года и Правительство Носаря. Москва, 1911.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
історія

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо