«Кожна атака ― це 20, 40, 50 загиблих російських солдатів». Голова Луганської області Сергій Гайдай розповідає про обстріли «Градами», людей у підвалах, гуманітарку та єдність ― інтервʼю

Яка зараз гуманітарна ситуація, наскільки обстріляли місто, що взагалі відбувається в Рубіжному?

— У місті дуже важка ситуація. По-перше, воно обстрілюється щоденно. Орки вже відзвітували своєму керівництву, що вони Рубіжне взяли, фотографію показали. А насправді — ні. Є певні просування в місто, вони з одного боку в місто зайшли, а далі просунутись не можуть. Їх позавчора по одному з флангів посунули. Я думаю, що найближчим часом їх взагалі повибивають. Тому що всі їхні намагання захопити місто закінчуються підбитою технікою. Зазвичай це один танк, кілька БТР, БМП. Кожна їхня атака — це 20, 40, 50 загиблих [російських військових]. У нас були випадки, коли вони 150 людей поклали. І далі йшли-йшли-йшли.

Це така методика, це вони так воюють.

— Я дуже вдячний [сергію] шойгу за те, що вони розпилили бабло на російській армії, купували по 600 мільйонів яхти, нерухомість, рахунки відкривали. А на навчання і на переобладнання, переоснащення армії гроші не давали. Нам зараз це тільки на користь, тому що ракети іноді прилітають і не розриваються. У Лисичанську «Точка-У» прилетіла, лягла і лежить. Техніка у них ламається. Нових зразків техніки немає.

Повернемося до Рубіжного.

— Через постійні обстріли дуже важко вивезти людей. Особливо з тієї частини міста, яка перебуває під орками. Люди інколи сидять у підвалах по 2—3 тижні. З частини міста, яку контролює Україна, щодня вивозять людей — по 30, 40, 100. Евакуація проходить.

Скільки вже вивезли зараз?

— Приблизно 15 тисяч ― це офіційно. А скільки людей виїжджали на приватних мікроавтобусах і брали ще із собою людей? Скільки вивезли волонтери? Скільки вивезли небайдужі люди? Церква вивозить людей. Тому порахувати, скільки людей наразі виїхали, майже неможливо.

Скільки приблизно загиблих серед цивільних?

— Те, що вдалося порахувати, орієнтовно — 150 людей. Але це дуже-дуже приблизна цифра. Це те, що ми побачили або рятувальники дістали з-під завалів, записали, що за людина, усі дані й оформили. Скільки людей залишаються під завалами, просто на вулицях у селах, які потрапили під обстріли, ніхто не може порахувати.

Станиця Луганська окупована?

— Росіяни пішли з кількох напрямків. Головне — із російської території пішла важка техніка, гелікоптери, літаки, машини, вантажівки з особовим складом, Для того щоб не робити там [у Станиці] оточення наших хлопців, не чіплятися за населені пункти, які не дадуть у військовому плані користі, наші відразу вибудували лінію захисту. Вона проходить так: Кремінна — Рубіжне — Лисичанськ — Золоте — Попасна. Яка вона була до вторгнення, така й залишається. Золоте обстрілюють четвертий тиждень, щодня. «Градами», «Смерчами», «Ураганами», авіацією. Хлопці тримаються — прорватись росіяни там не можуть. Частина Попасної окупована, але зараз розбивають їхні колони, вони без забезпечення. Думаю, залишки генералів путіна кинуть всі свої зусилля саме на Луганську і Донецьку області. Їм конче потрібно вийти на географічні кордони, щоб путін міг збрехати російському народцю, що завдання виконали — демілітаризували Україну. А потім у росії будуть приховувати кількість померлих, робити їх зниклими безвісти, не забирати тіла.

Які люди з окупованих територій проти нас воюють?

— Наші хлопці беруть в полон водіїв, клерків, приватних підприємців — це росіяни, яких мобілізували та відправили на війну. Вони навіть автомата ніколи не тримали в руках. Також багато чоловіків забирають з окупованої території Луганської області.

Були випадки, коли поліцейські перейшли на бік окупантів?

— У Старобільську пʼятеро, але це поодинокі випадки.

Була думка, що у нас в області дуже багато проросійськи налаштованих громадян.

— Я жив із цим стереотипом понад два роки. Є частина населення, яка налаштована проросійськи. Але жоден підприємець, в якого виходить заробляти кошти, їздити в Європу, не захоче бути в «лднр». Друге — після окупації у Сватовому, Старобільську, Новопскові, Білокуракіному люди виходили на мирні акції протесту проти окупантів. Виходили, поки по них не почали стріляти. Це показує, що величезна кількість людей налаштовані проукраїнські. Бо тут у нас не «лнр», де брешуть з усіх каналів.

Що зараз у Щасті?

— Дуже погана ситуація. Міста майже немає — 70% зруйновано. Ситуація набагато гірша, ніж під Києвом.

Що з ТЕЦ?

— Відновити її можливо, але дуже-дуже дорого. Вони гатили «Градами» по всій території, пошкодили всі трансформатори, там 40 тонн мастила витікло, палало все. Росіяни нічого відновити не зможуть, не знайдуть обладнання, бо санкції.

Ми всі шукали якусь логіку в цих хаотичних обстрілах і руйнуванні міст, які вони захоплюють.

— А немає логіки. Яка логіка в гопніка, який випив 4 пляшки пива і пішов бити вітрини в бутіках?

Що з постачанням продуктів в області? Чи всього вистачає? Окуповані міста ми зараз не беремо.

— Ні, не вистачає, є проблеми, тому що орки обстрілюють склади. Зараз завозяться продукти харчування, гуманітарні вантажі через обласну адміністрацію. Щось привозять ще волонтери та пара-трійка різних організацій. Якщо взяти ситуацію в Рубіжному, туди взагалі довезти продукти неможливо. Попасна — довезти неможливо. Сєвєродонецьк обстрілюється, але туди доступ є, там 100 тисяч населення. Возимо фурами, вантажівками, мікроавтобусами, автобусами. Почали розвозити в Лисичанськ, Кремінну, Гірську громаду і частину Попасної, якщо вдасться. Загалом 32 вагони гуманітарних вантажів.

Особливо прикро за Попасну та Золоте — їм діставалося 8 років.

— Ну, там росіян накривають, а в Попасній вже в середині міста бої ідуть.

Люди багато пишуть в соцмережах: «Усі кинули Луганщину, рятуйте нас, зрада».

— У мене запитання до цих людей. Якщо ви пишете в інтернеті, то у вас є звʼязок. Якщо у вас є зв’язок ― читайте: щодня відбувається евакуація, щодня приїжджайте на наші склади в Лисичанську і в Сєвєродонецьку та отримуйте гуманітарну допомогу. А люди пишуть: «От ми тут 2 тижні сидимо на підвалі, ми не можемо нічого отримати й до нас ніхто нічого не привозить». Ми не можемо проаналізувати кожен підвал. Якщо ви маєте можливість написати або зателефонувати і за два тижні у вас не розрядився телефон, телефонуйте на гарячі лінії, залишайте координати, допомагайте літнім людям у сусідньому підвалі.

Людей треба зрозуміти: за тиждень обстрілів їде дах.

— Я це розумію, тому намагаюсь тверезо дивитися на все. Десятки тисяч людей благають про допомогу. Іноді це дуже емоційні смс або повідомлення в соцмережах. Але ми робимо дуже важливу справу. Щодня отримуємо гуманітарні вантажі, щодня їх відправляємо по населених пунктах. Я постійно звертаюсь до людей: «Будь ласка, допомагайте одне одному, залишайтесь людьми». Якщо ви отримали гуманітарку, а в сусідньому підвалі два тижні ховаються люди та не отримують її, зв’яжіться з нами, щоб ми змогли доставити гуманітарку і їм.

Є якийсь облік, чи, можливо, ви хоча б намагаєтесь рахувати кількість зруйнованих будинків, дитячих садків, шкіл?

— Це дуже важко. Ми розуміємо, що відбувається з лікарнями, бо їх небагато. Розуміємо, що відбувається зі школами, тому що в кожній є директор. З ними говоримо і розуміємо: був приліт, нема прильоту, наскільки серйозні руйнування. Якщо говорити про житловий фонд, порахувати зараз руйнування нереально. По-перше, як можна порахувати руйнування в Рубіжному, коли постійно обстріли? Як можна порахувати в Сєвєродонецьку, якщо «Градами» накривають? Така сама ситуація і в Попасній, така сама ситуація на околицях Кремінної, у Лисичанську.

Якісь політики, які народились на Луганщині, вам допомагають?

— Усі ті захисники Луганщини, хто розповідав, як вони люблять Луганщину, — зникли. Жодного телефонного дзвінка, жодної допомоги. Одна мерзота місцева навіть притягнула в центр гуманітарної допомоги фірмові пакети від однієї партії для того, щоб порозкладати в ці пакети гуманітарку і роздавати людям. Як тільки я про це дізнався, зателефонував і сказав: «Давайте так, завтра, якщо зранку мені телефонують і скажуть, що він у штабі, приїду і прострелю ногу йому особисто».

Яка координація із центром?

— Я щодня на зв’язку з Офісом президента. Будь-якої миті на зв’язку з тими міністрами, які мені потрібні. Я щодня, майже щодня, скільки це треба, на зв’язку з віцепрем’єром Іриною Верещук. Усе, що стосується координації гуманітарних вантажів, усе чітко через Офіс президента. На зв’язку з керівництвом наглядової ради «Укрзалізниці» — вони всі допомагають, і я на зв’язку зі своїми колегами, Західна Україна дає нам вагонами вантажі.

Останній місяць ми всі плюс-мінус знали, що буде велика війна, але чи знали ви, що вторгнення станеться 24 лютого і саме о четвертій ранку?

— Розуміння було, що це станеться, але що саме четверта година ранку — ні. Ми уявляли, що це так і буде відбуватися. Останні кілька днів до нападу проговорювали ймовірне вторгнення. Із російського боку приїхали 20 танків, вони вишикувалися в колону за три кілометри від кордону, проїхали 500 метрів і зупинилися. Потім увечері завезли якусь техніку. Я прогнозував, що це буде величезний прорив саме у нас — з Донецька, Луганська, вони дійдуть до кордонів області, можливо, підуть на Харків, найімовірніше, повністю відріжуть Херсон, бо їм потрібна вода у Крим. Але що станеться саме те, що сталося, — ні, такого я не прогнозував.

Зараз уся країна працює цілодобово. Що б ви хотіли сказати українцям?

— Це не війна росії проти політичного укладу України. Те, що сталося в Україні й зараз відбувається, — диво для всього світу, несподіванка для всього світу. Для Америки, для Європи та для росії. Величезне прохання: залишатися разом, щоб слова «Схід і Захід разом» — це були не слова, а дія. Поки ми такі сильні, ніхто не зможе нас перемогти. Тим паче росія.

«Бабель» потребує підтримки читачів більше, ніж будь-коли. Якщо вам важливо те, що ми робимо, будь ласка, скиньте нам донат!