Про Маріуполь
Маріуполь заблокований російськими військовими, замінований порт, у місті гуманітарна катастрофа, не можуть заїхати гуманітарні конвої — росіяни обстрілюють вантажі, водіїв вбивають. Багато вантажів відвезли назад. У самому місті залишаються наші військові, я намагаюся бути з ними на зв’язку. Росіяни не дали вивезти трупи та поранених.
Про списки загиблих і полонених
Є списки загиблих і полонених росіян. Напевне, вони не дуже цікавлять [російських] політиків, а родичів — звичайно. Але всі списки є у російської сторони, бо сторони зверталися одна до одної щодо обміну. Я за те, що необовʼязково чекати кінця війни, за те, щоб обмін відбувся зараз — тих, хто є.
Про трупи
Вони [росіяни] не хочуть показувати, що з трупами. Ми хочемо їх віддавати, вони [росіяни] спочатку відмовлялися, потім якісь мішки нам пропонували. Але навіть коли помирає собака або кішка, так не вчиняють, це як мусорні пакети. Якщо таке ставлення до своїх, то яке тоді до інших? А ми точно не свої для уряду росії, і ось це страшно.
Про ставлення до росіян
Після 24 лютого ставлення погіршилося дуже сильно, втрачена емоційна складова ставлення до рф, до народу. Є безповоротність. У 2014 році були сподівання, що все закінчиться. Коли я йшов у президенти, то розумів, що потрібно зробити все, щоб зупинити війну, боротися з пропагандою. Але за цей місяць стався глобальний, історичний, культурний розкол. Світовий. Це не війна. Я вважаю, що це все набагато гірше. Є розчарування, яке перейшло в ненависть. Немає відповіді, як це можна змінити.
Про бойкот росіян
Я вважаю, що ви не зможете відчути той біль, який відчули ми, але ви маєте хоча б знати. Хоча б знати й відчути якийсь дискомфорт. Сказати, що всі невинні, теж нечесно.
Про російську мову в Україні
Найгірше російській мові зробив путін — люди будуть соромитися говорити російською.
Про «денацифікацію» та «демілітаризацію»
Ми взагалі не обговорюємо це [під час переговорів з рф]. Я сказав, що ми взагалі не сядемо за стіл переговорів, якщо говоритимемо про якусь «демілітаризацію» або «денацифікацію». Для мене це абсолютно незрозумілі речі.
Про перемовини з росією
Головним пунктом є гарантії безпеки. Саме це найбільше обговорюється. Має бути міжнародний договір із чіткими гарантіями безпеки. Його мають ратифікувати парламенти країн-гарантів, також має відбутися референдум в Україні. Міжнародні партнери не сядуть за стіл переговорів, доки тут стоятимуть російські війська. Угоду можна підписати виключно під час особистих перемовин із путіним. Тому: ось ми зустрілися, ми з ним домовилися, цього достатньо — нашого з ним договору з підписами, із печатками, хоч кровʼю. Цього достатньо, щоб розпочати процес виводу військ. Війська мають бути виведені, гаранти все підпишуть — і все. Це все працюватиме далі. Далі ратифікація в парламенті, референдум, а потім зміни до Конституції.
Про паралельні перемовини або інші контакти з росіянами
Величезна кількість різних контактів. Коли почалася війна, зʼявилося багато людей, які хотіли допомогти. Є контакти в [режисера] Олександра Роднянського [його згадали під час інтервʼю], є інші культурні діячі. Ви називаєте іншого великого бізнесмена з рф [йдеться про Романа Абрамовича — його у ЗМІ називали одним із посередників у перемовинах], усі ці люди боялися санкцій, впевнений, великого патріотизму в цьому немає. Зрозумілий комфорт, який вони мали та який вони втратять або вже втратили. Звичайно, усі вони шукають вихід. Але всі ці роки й українська, і російська сторони — особливо бізнес, журналісти та культурні діячі — увесь час шукали ті чи інші виходи. Достукатися до російського уряду було нереально. Я не готовий обговорювати мої розмови з Байденом [у контексті нібито прохання Зеленського не запроваджувати санкції проти Романа Абрамовича]. Абрамович був у підгрупі з російського боку, офіційно чи ні — невідомо. Начебто допомагав із гуманітарними питаннями — із вивозом людей і гуманітарним конвоєм з Маріуполя, але нічого не вийшло.
Про НАТО та миротворців
Ідея Польщі — ввести в Україну миротворчі сили. Поки що не розумію до кінця цю пропозицію. Нам не потрібен заморожений конфлікт на території України — це я пояснив на зустрічі з польськими колегами. Щодо зустрічі міністрів оборони та закордонних справ із держсекретарем США Ентоні Блінкеном, питанням номер один було озброєння. Про деталі говорити не готові.
Про долю українських військових з острова Зміїний
Частина військових загинули, решту взяли у полон. Тих, хто був у полоні, уже обміняли. Усіх, кого взяли в полон, поміняли — відбувся обмін на полонених російської федерації: росія вийшла із цією пропозицією — ми без роздумів їх обміняли. От і все. Ті, хто загинули, вони, щиро кажучи, герої. А тих, хто вижив, хлопців ми обміняли, і все.
Про компроміс, який би влаштував, і бачення перемоги
Я розумію, що змусити росію повністю звільнити територію неможливо, це призведе до Третьої світової війни. Я чудово все розумію та усвідомлюю. Тому я й кажу: це компроміс. Поверніться туди, із чого все почалося, і там спробуємо вирішити питання Донбасу, складне питання Донбасу. Дивіться, мені не 70 років — ви зрозумієте, про що я. Мені не 70 років, у мене точно є час. Але я тут ненадовго, і після мене прийде гідна людина. Я хочу закінчити цю війну, не хочу, щоб у нас були сотні тисяч загиблих. Я цього не хочу. І тому силового нападу я не розглядав — ані на Донбас, ані на Крим. Бо глибоко розумію, скільки тисяч людей наших би загинули. І якою була б ціна цих територій, нехай навіть відвойованих.
Про те, навіщо війна путину
У нього не стратегічні плани. Стратегія — це що буде через сто років із державою, яку він очолює чверть століття. Діти, онуки. У нього інший підхід. Щоб сьогоднішнє, щоб запамʼятали. Щоб був памʼятник — мавзолей, грамота. Вважаю, що це помилка. Але вважаю, що не його одного — це помилка його оточення. Я вам відповідаю на запитання, а що далі, що буде через три покоління, через пʼять? Це проблема [у розколі]. Вечірка була хороша, а хто прибиратиме?